Постанова

від 06.02.2024 по справі 522/5819/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/78/24

Справа № 522/5819/17

Головуючий у першій інстанції Абухін Р. Д.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.

за участю секретаря судового засідання: Трофименка О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Коток Андрія Миколайовича на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ІН-Фактор» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який в подальшому був уточнений, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення у солідарному порядку з відповідачів на його користь грошову суму в розмірі 175 900 грн.

Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що між ОСОБА_2 та ПАТ Акціонерний банк «Порто-Франко» був укладений кредитний договір, в забезпечення виконання зобов`язань за яким був укладений договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно та договір поруки між Банком та ОСОБА_3 .

В подальшому між АБ «Порто-Франко» та ТОВ «Альянс Фінанс», ТОВ «Альянс Фінанс» та ТОВ «ІН-ФАКТОР» укладено договори про відступлення прав вимоги, шляхом відступлення прав вимоги за кредитним договором та договором про забезпечення виконання зобов`язань.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08.12.2016 року задоволено позовні вимоги ТОВ «ІН-ФАКТОР», стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість за даним кредитним договором у загальному розмірі 296083,03 грн.

30.12.2016 року ТОВ «ІН-ФАКТОР» та ОСОБА_1 уклали договори про відступлення прав вимоги, шляхом відступлення прав вимоги за кредитним договором та договором про забезпечення виконання зобов`язань.

Позивач зазначає, що у зв`язку із невиконанням боржником зобов`язань виникла заборгованість по інфляції, яку він просить стягнути з відповідачів.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просили суд:

- визнати недійсним з моменту укладення договір відступлення права вимоги від 30.12.2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІН- Фактор» та ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним з моменту укладення договір відступлення права вимоги за іпотечними договорами від 30.12.2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІН- Фактор» та ОСОБА_4 , яка діяла від імені та в інтересах ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 4186.

Заявлені вимоги обґрунтовують тим, що оспорюваний договір про відступлення права вимоги від 30.12.2016року містить ознаки факторингу та має на меті отримання додаткового доходу, оскільки до нового кредитора переходить не лише право вимоги щодо сплати суми заборгованості, а також право вимоги відсотків річних, інфляційних втрат, неустойки, штрафів. За таких обставин, недійсність договору про відступлення права вимоги від 30.12.2016 року зумовлює недійсність відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 30.12.2016 року, згідно якого відступлено права вимоги за договором іпотеки від 15.12.2011 року, укладеним між ПАТ АБ «ПОРТО-ФРАНКО» та ОСОБА_2 .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ТОВ «ІН-Фактор» про визнання недійним договору про відступлення права вимоги та визнання недійним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором - задоволено.

Визнано недійсним з моменту укладення договір відступлення права вимоги від 30.12.2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІН- Фактор» та ОСОБА_1 .

Визнано недійсним з моменту укладення договір відступлення права вимоги за іпотечними договорами від 30.12.2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІН- Фактор» та ОСОБА_4 , яка діяла від імені та в інтересах ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 4186.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Коток Андрій Миколайович подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , ОСОБА_2 відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч.1,2 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.264ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів, задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ТОВ «ІН-Фактор» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- з укладанням договору відступлення права вимоги, відбулась заміна кредитодавця, з фінансової установи, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не наділена правом надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права;

- відступлення права вимоги за кредитними договорами на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерними є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор- банк або інша фінансова установа.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що:

-15.12.2011 року між ОСОБА_2 та ПАТ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК «ПОРТО-ФРАНКО» був укладений Кредитний договір №566/11-11;

- в забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором, 15.12.2011 року був укладений іпотечний договір №4228, предметом якого є нерухоме майно: чотирьохкімнатна квартира під АДРЕСА_1 , загальною площею 85,4 кв.м., житловою площею 61,5 кв.м., згідно якого іпотекодавцями є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ;

- в забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором,15.12.2011 року був укладений договір поруки №15-12-2011 між Банком та ОСОБА_3 ;

- 05.07.2016 року між АБ «ПОРТО-ФРАНКО» та ТОВ «АЛЬЯНС ФІНАНС» був укладений Договір про відступлення права вимоги, шляхом відступлення прав вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення виконання зобов`язань, у тому числі за Кредитним договором №566/11-11 від 15 грудня 2011 року;

- 23.08.2016 року між ТОВ «АЛЬЯНС ФІНАНС» та ТОВ «ІН-ФАКТОР» був укладений Договір про відступлення права вимоги, шляхом відступлення прав вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення виконання зобов`язань, у тому числі за Кредитним договором №566/11-11 від 15 грудня 2011 року;

- 08.12.2016 року рішенням Приморського районного суду м.Одеси по справі № 522/1529/15-ц задоволено позовні вимоги ТОВ «ІН-ФАКТОР», стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором №566/11-11 від 15.12.2011 року у загальному розмірі 296083,03 грн, яка складається із: 169854,59 гривень заборгованості за кредитом, 60393,44 гривень заборгованості за відсотками за період з 18.11.2014 року по 31.03.2016 року, 65835,00 гривень пені за виникнення простроченої заборгованості за період з 21.04.2015 року по 05.03.2016 року;

- 30.12.2016 року між ТОВ «ІН-ФАКТОР» та ОСОБА_1 був укладений Договір про відступлення права вимоги, шляхом відступлення прав вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення виконання зобов`язань, у тому числі за Кредитним договором №566/11-11 від 15 грудня 2011 року;

- 30.12.2016 року між ТОВ «ІН-ФАКТОР» та ОСОБА_4 , яка діяла в інтересах ОСОБА_1 , був укладений Договір відступлення права вимоги за іпотечними договорами, шляхом відступлення прав вимоги за кредитним договором та договорами, а саме: за договором іпотеки від 15.12.2011 року.

Колегія суддів виходить з такого.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного права.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Частиною першою статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

З наведених норм права слідує, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі послуги надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.

За загальним правилом відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

Вказаний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) та від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).

В той же час, положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та прийняті на його виконання нормативно-правові акти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не містятьзаборони щодопридбання фізичнимиособами майнанеплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення.

Тобто, якщо фізична особа новий кредитор уклав договір відступлення прав вимоги за кредитним договором у процедурі примусової ліквідації банку, то він не набуває права здійснювати фінансові операції відносно боржника, оскільки за умовами договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги у нього виникає лише право вимагати виконання зобов`язань у розмірі та обсязі, які існували на момент укладення цього договору, без можливості нарахування додаткових процентів і неустойки, право на нарахування яких мав первісний кредитор.

Вказаний висновок узгоджується із висновками, висловленими у постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 910/4816/18, від 18 листопада 2020 року у справі № 295/3588/14-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 640/14873/19 та від 22 грудня 2020 року у справі № 761/20317/18 (ЄДРСРУ № 93793554).

Окрім того, у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №161/5127/17-ц наведено правову позицію, відповідно до якої договори про відступлення прав вимоги, які укладені внаслідок електронних торгів, проведених на підставі ст.51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не є договорами факторингу, а отже учасником електроннихторгів ізпродажу прававимоги можебути фізичнаособа або юридична особа, а не лише банк або інша фінансова установа.

На час відчуження ПАТ КБ «НАДРА» права вимоги за кредитним договором і договором іпотеки ТОВ «АЛЬЯНС ФІНАНС», у Банку була введена тимчасова адміністрація.

Проте відчуження права вимоги за кредитним договором, договором іпотеки було здійснено 05.07.2016 року на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНС ФІНАНС» код 38359475, основною діяльністю якого, як вбачається із сайту «Опендадбот» є надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), Клас 64.99.

Цей клас включає:

інші фінансовіпослуги,пов`язанінасамперед ізрозміщенням фінансовихкоштів (крім надання позик):

факторингові послуги

оформлення свопів, опціонів та інших хеджингових операцій

діяльність компаній, які займаються врегулюванням у формі забезпечення

інвестиційну діяльність за власний рахунок, наприклад, діяльність венчурних компаній, інвестиційних клубів тощо.

Товариство зобмеженою відповідальністю«АЛЬЯНС ФІНАНС» код 38359475 внесено до відкритого реєстру фінансових установ Національного Банку України.

Тобто права вимоги за кредитним договором № 566/11-11 від 15.12.2011 року та іпотечним договором від 15.12.2011 року набуті юридичною особою, яка є фінансовою установою.

В подальшому 23.08.2016 року право вимоги за кредитним договором № 566/11-11 від 15.12.2011 року та іпотечним договором від 15.12.2011 року були відчужені ТОВ «АЛЬЯНС ФІНАНС», яке не перебувало у стані припинення, на користь Товариства зобмеженою відповідальністю«ІН-ФАКТОР» код 38359365, основним видом діяльності якого також є надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), Клас 64.99. (детально описано вище) і яке також внесено до відкритого реєстру фінансових установ Національного Банку України.

Тобто відчуження 23.08.2016 року права вимоги за кредитним договором № 566/11-11 від 15.12.2011 року та іпотечним договором від 15.12.2011 року відбулось на користь юридичної особи, яка є фінансовою установою.

Відомості про те, що на час відчуження права вимоги за вказаними договорами 23.08.2016 року та 30.12.2016 року ТОВ «АЛЬЯНС ФІНАНС»та ТОВ «ІН-ФАКТОР» відповідно перебували у процедурі банкрутства відсутні.

Таким чином, фізична особа ОСОБА_1 набув право вимоги за кредитним договором (основне зобов`язання) та договором іпотеки (забезпечувальне зобов`язання) у ТОВ «ІН-ФАКТОР», яке є фінансовою установою не у процедурі банкрутства.

Визначальним в даному випадку є відповідь на питання щодо законності придбання фізичною особою ОСОБА_1 права вимоги за невиконаним зобов`язанням, яке виникло на підставі кредитного договору у попереднього кредитора ТОВ «ІН-ФАКТОР» фінансової установи, яка не перебувала у процедурі банкрутства (припинення юридичної особи).

Фактично можливість придбання фізичною особою права вимоги за не припиненим зобов`язанням, яке виникло за кредитним договором передбачена лише у разі, якщо попередній кредитор-Банк, який відступає право вимоги перебуває у процедурі примусової ліквідації банку або за договорами про відступлення прав вимоги, які укладені внаслідок електронних торгів, проведених на підставі ст.51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб.

Сам по собі той факт, що первісний кредитор Банк відчужив своє право вимоги за договорами кредиту та іпотеки юридичній особі, яка є фінансовою установою, під час призначення Національним банком України тимчасової адміністрації, не впливає на правильність остаточного висновку районного суду про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи відбулось з порушенням положення частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки фізична особа ОСОБА_1 набув право вимоги у фінансової установи (в будь-якому разі належного спеціального суб`єкта), який не перебував у процедурі ліквідації (банкрутства).

Фінансова установа наділена правом придбання вимоги за кредитним договором у будь-якому випадку - незалежно від перебування контрагента-продавця (Банку) у стані запровадження тимчасової адміністрації.

В свою чергу фізична особа може набути право вимоги за кредитним договором у неплатоспроможного банку за договорами про відступлення прав вимоги, які укладені внаслідок електронних торгів, проведених на підставі ст.51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Первісне вибуття права вимоги за кредитним договором і договором забезпечення від одного належного спеціального суб`єкту (Банку) на користь іншого належного спеціального суб`єкту (фінансової установи) не нівелює існування вимоги до спеціального суб`єкта до наступного набувача права вимоги фізичної особи, якщо тільки таке набуття не сталось під час неплатоспроможності Банку (попереднього кредитора) лише у разі, якщо попередній кредитор -Банк, який відступає право вимоги перебуває у процедурі примусової ліквідації банку або за договорами про відступлення прав вимоги, які укладені внаслідок електронних торгів, проведених на підставі ст.51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Так званий «імунітет спеціального суб`єкта» для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору може припинити існування лише після придбання права вимоги фізичною особою права вимоги у передбаченому законом випадку описаного вище.

При таких обставинах висновок районного суду про те, що відступлення права вимоги за кредитними договорами на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерними є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор- банк або інша фінансова установа, відповідає встановленим у справі обставинам і заснований на законі.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на таке.

Устатті 1077 Цивільного кодексу Українизазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Таким чином, уЦивільному кодексі України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

З аналізустатей 512-518 Цивільного кодексу Україниможна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно достатті 2 цього Кодексуучасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом з тим, із частини першоїстатті 1077 Цивільного кодексу України,статті 350 Господарського кодексу Українита частини п`ятоїстатті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність»вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина другастатті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третястатті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

Устатті 350 Господарського кодексу Українизазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини 1статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги.Цивільний кодекс Українипередбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Згідно з частиною першоюстатті 1084 Цивільного кодексу Україниякщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першоїстатті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені устатті 6 ЗаконуУкраїни«Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

За умовами п. 1.4. Договору про відступлення права вимоги від 30 грудня 2016 року вартість відступленого права вимоги за Договором визначено сторонами в Попередньому договорі відступлення прав вимоги від 26 грудня 2016 року, який є невід`ємною частиною цього Договору.

Проте ОСОБА_1 звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості з відповідачів надав договір від 30.12.2016 року про відступлення права вимоги за кредитним договором і договором іпотеки без його невід`ємної частини Попереднього договору відступлення вимоги від 26 грудня 2016 року, як невід`ємної частини цього Договору, в якому, як вказано у п. 1.4. Договору визначено вартість відступленого права вимоги за Договором від 30.12.2016 року.

Не додано ОСОБА_1 попередній договір відступлення вимоги від 26 грудня 2016 року, як невід`ємної частини Договору від 30.12.016 року і до апеляційної скарги, що позбавляє апеляційний суд можливості перевірити обгрунтованість доводів апеляційної скарги поданої в інтересах ОСОБА_1 , та встановити наявність різниці між реальною ціною грошової вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Пунктом 1.2. Договору про відступлення права вимоги від 30.12.2016 року передбачено, що Новий кредитор одержує право (замість Кредитора) вимагати від Боржника належного виконання всіх зобов`язань за кредитним договором та право нарахування доходів за кредитом за Основним договором та всіма договорами забезпечення.

За таких обставин ТОВ «ІН-ФАКТОР» (попередній кредитор) уступив грошову вимогу до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (боржника та поручителя) у розмірі 241 700,64 грн. та право (замість Кредитора) вимагати від Боржника, а фізична особа ОСОБА_1 (новий кредитор) зобов`язався сплатити первісному кредитору за відступлену вимогу - вартість, яка визначена у Попередньому договорі відступлення вимоги від 26 грудня 2016 року.

Тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу.

Уклавши договір відступлення права вимоги за кредитним договором ТОВ «ІН-ФАКТОР» отримало фінансування вартістю, яка погоджена сторонами у Попередньому договорі відступлення вимоги від 26 грудня 2016 року, який будучи невід`ємною частиною Договору про відступлення права вимоги, до суду першої та апеляційної інстанції не наданий, а фізична особа ОСОБА_1 в свою чергу, укладаючи вказаний договір набув право одержання прибутку у формі ціни вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги 241700,64 грн., що складається з заборгованості станом на 23.08.2016 року, а саме тіла кредиту 169854,59 грн. та процентів за користування кредитом 71846,05 грн.; а також неустойками та штрафами та право вимагати від Боржника належного виконання всіх зобов`язань та правонарахування доходів за кредитом за Основним договором та всіма договорами забезпечення.

Наведене свідчить про те, що укладений між ТОВ «ІН-ФАКТОР» та фізичною особою ОСОБА_1 оспорюваний договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) судом першої інстанції обгрунтовано кваліфікований, як договір факторингу. Цесія (уступка права вимоги) є одним з обов`язкових елементів відносин факторингу. Проте сама по собі назва оспорюваного у даній справі договору не змінює його правової природи.

Набувши висновок про недійсність договору про відступлення права вимоги за кредитним договором (основним зобов`язанням), суд першої інстанції правильно зазначив, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Недійсність договору про відступлення права вимоги від 30.12.2016 року зумовлює недійсність відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 30.12.2016, згідно якого відступлення права вимоги за договором іпотеки від 15.12.2011 року, укладеним між ПАТ АБ «ПОРТО-ФРАНКО» та ОСОБА_2 .

При такихобставинах судпершої інстанціїнабув обгрунтованоговисновку про відмовуу задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів та задоволення зустрічного позову про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами.

Доводи апеляційноїскарги зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛвід 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

На підставівикладеного такеруючись ст.ст.367,374,375,381,383ЦПК України,Одеський апеляційнийсуд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката КотокАндрія Миколайовича - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений: 28.02.2024 року.

Головуючий: О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова