Рішення

від 13.02.2024 по справі 910/15900/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.02.2024Справа № 910/15900/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Крисько О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/15900/23

За позовом Приватного підприємства «Нацпрод»

до Державного підприємства «Гарантований покупець»

про стягнення 88536116,78 грн

Представники учасників справи:

від позивача: Гутнік І.В.;

від відповідача: Франюк А.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Нацпрод» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Державного підприємства «Гарантований покупець» (далі - відповідач) про стягнення 114878543,53 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором №16887/01 від 18.04.2019 та додаткової угоди №289/01 від 30.06.2019 не в повному обсязі розрахувався за електричну енергію поставлену за «зеленим тарифом», у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення основний борг у розмірі 83405408,93 грн, пеню у розмірі 18956525,42 грн, штраф у розмірі 6131131,58 грн, інфляційні втрати у розмірі 3228279,41 грн та 3% річних у розмірі 3157198,19 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 року відкрито провадження у справі №910/15900/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 07.11.2023 року.

06.11.2023 року через відділ діловодства суду надійшов відзив на позов в якому відповідач зауважує на необґрунтованості позовних вимог з огляду на необхідність дотримання наказів Міненерго №140 від 28.03.2022 року (чинний до 05.07.2022 року) та №206 від 15.06.2022 року, якими на період введеного воєнного стану в країні визначений особливий порядок розрахунків на сплату платежів за придбану «зелену» енергетику у виробників, а саме у відсотковому співвідношенні від середньозваженого «зеленим» тарифу. При цьому наголошує, що згідно умов пункту 10.4 Порядку №641 за яким зобов`язання гарантованого покупця щодо повної оплати відпущеної електричної енергії за договором виникає за умови оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданого Гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, зобов`язання щодо здійснення остаточних розрахунків за вересень-грудень 2022 року та лютий-травень 2023 року у відповідача не виникло у зв`язку з відсутністю рішення Регулятора. Крім того зауважує, що розрахунки між учасниками ринку електричної енергії здійснюються за допомогою системи управління ринком на підставі внесених до неї даних адміністратором комерційного обліку, тоді як за скоригованими даними комерційного обліку від адміністратора у квітні-травні 2023 року позивач не здійснював відпуск електричної енергії і від підписання актів коригування до актів купівлі-продажу за спірний період позивач безпідставно відмовився. В частині заявлених до стягнення компенсаційних втрат та штрафних санкцій вказує на безпідставності такого нарахування, оскільки на спірні правовідносини поширюється дія приписів підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП №332 за якими зупинено нарахування і стягнення з відповідача відповідних втрат та санкцій і зауважує на форс-мажорних обставинах, що засвідчені листом Торгово-промислової плати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року та про які відповідач повідомляв своїх контрагентів публікацією на своєму офіційному веб-сайті в мережі інтернет, що унеможливлює стягнення спірної заборгованості.

06.11.2023 року через систему Електронний суд від позивача надійшла заява відповідно до якої просить зменшити розмір позовних вимог в частині стягнення 3% річних із заявленого розміру 3157198,19 грн до 1925903,06 грн.

Цього ж дня через систему Електронний суд від позивача надійшло ще дві ідентичні заяви про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення 3% річних.

У судовому засіданні 07.11.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про задоволення заяв позивача та залишення без розгляду двох заяв про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення 3% річних, прийняття до розгляду заяви про зменшення розміру 3% річних, відповідно до якої розміром 3% річних, який розглядається судом є 1925903,06 грн, встановлення учасникам справи строків для подання заяв по суті справи та відкладення підготовчого засідання у справі.

Так, з аналізу приписів пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання.

Частиною 5 статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копій такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. Таке надсилання може здійснюватися в електронній формі через електронний кабінет з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.

Судом встановлено, що позивачем дотримано вимоги частини 5 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, а саме надані належні докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів відповідачу, про що свідчить квитанція №297344 про доставку документа до зареєстрованого Електронного кабінету відповідача.

При цьому, як вже було зазначено судом, позивач вправі зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання.

У той же час, принцип диспозитивності належить до основних принципів господарського судочинства та полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Саме по собі заявлення усного клопотання про залишення заяв про зменшення розміру позовних вимог без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами Господарського процесуального кодексу України, який не містить обмежень в його реалізації, і не містить посилань, що таке питання можливо вирішити під певною умовою.

У той же час, законом не встановлено вимог щодо форми клопотання про залишення без розгляду заяви про зменшення розміру позовних вимог, відтак його може бути викладено і у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного, що узгоджується з приписами частини 2 статті 169 Господарського процесуального кодексу України відповідно до якої, заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що заявлення усного клопотання про залишення без розгляду заяв про зменшення розміру позовних вимог, які повторно подані у судовому засіданні здійснено уповноваженою особою позивача, суд дійшов висновку про задоволення відповідного клопотання та залишення без розгляду двох заяв Приватного підприємства «Нацпрод» про зменшення розміру позовних вимог.

15.11.2023 року через систему Електронний суд надійшла відповідь на відзив в якій позивач зауважує на тому, що посилання відповідача на накази Міненерго є безпідставним, оскільки ними закріплено забезпечення виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з альтернативних джерел мінімальною оплатою, встановленою Міненерго для вартості переданої ДП «Гарантований покупець» електричної енергії, однак не звільняють відповідача від обов`язку повного розрахунку, який за умовами укладеного договору покладено на відповідача. При цьому вказує, що саме ДП «Гарантований покупець» є особою, що відповідає за договором, а не НКРЕКП, відтак відмова здійснити повну оплату за договором з посиланням на дії/бездіяльність третьої особи, яка не є стороною договору, є неправомірною, а сама по собі відсутність рішень Регулятора за вересень 2022 року - травень 2023 року порушує, встановлене законодавством право виробників на своєчасну та повну оплату за умовами договору і застосування такого підходу суперечить приписам Цивільного кодексу України, так як продавець ризикує взагалі ніколи не отримати оплату за поставлену електричну енергію. Позивач також наголошує, що складення відповідачем актів коригування до актів купівлі-продажу за квітень - травень 2023 року з обнуленими значеннями відпущеної позивачем енергії порушує принцип заборони суперечливої поведінки, так як саме відповідачем складені та направлені позивачу на погодження первісні акті за спірний період, які, до того, ж були частково ним оплачені. В той же час, посилання відповідача на постанову НКРЕКП №332 як мораторію щодо нарахування та стягнення компенсаційних втрат та штрафних санкцій суперечить Цивільному та Господарському кодексам, адже постанова має меншу юридичну силу, ніж кодекси, а тому не може бути спеціальним законом, який має переважну силу у гарантованому позивачеві праві на стягнення компенсаційних втрат та штрафних санкцій.

04.12.2023 року через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про закриття провадження в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 23474,62 грн у зв`язку з відсутністю предмета спору, оскільки після відкриття провадження у справі відповідачем було частково сплачено основний борг у вказаній сумі.

04.12.2023 року через систему Електронний суд від відповідача надійшли заперечення в яких наголошує, що під час дії військового стану слід застосовувати спеціальне регулювання спірних правовідносин, що не суперечить умовам договору. При цьому наголошує, що зобов`язання відповідача щодо здійснення остаточних розрахунків за період вересень-грудень 2022 року та лютий-травень 2023 року не виникло з огляду на відсутність рішення Регулятора про затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у зазначених місяцях, що відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.04.2023 року у справі №910/15867/21. Щодо оплати за відпущену електричну енергію у квітні-травні 2023 року наголошує, що позивачем не надано жодних доказів на неправомірне коригування адміністратором даних комерційного обліку, як і не надано доказів того, що система управління ринком містить інші дані комерційного обліку, аніж ті, що зазначені в актах коригування, тоді як дані комерційного обліку, надані адміністратор, є єдиним джерелом інформації щодо фактичного відпуску електричної енергії продавцями за «зеленим» тарифом і самі розрахунки здійснюються на підставі саме цих даних. Окрім того, наголошує на поширенні приписів постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 щодо зупинення нарахування і стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки позивач та відповідач є учасниками ринку електричної енергії, а договір укладений відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».

05.12.2023 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про залишення без розгляду позовних вимог в частині заявлених до стягнення пені у розмірі 18956525,42 грн та штрафу у розмірі 6131131,58 грн.

18.12.2023 року через відділ діловодства суду надійшли пояснення у справі, в яких позивач наголошує, що Міненерго, як і ДП «Гарантований покупець», не наділені повноваженнями щодо одноособової зміни умов договору в частині розрахунків з виробником електричної енергії у спірному періоді, а підписаний та оформлений акт купівлі-продажу із визначеним обсягом та ціною за відпущену електричну енергію за «зеленим тарифом», є самостійною підставою для здійснення розрахунку за відповідний розрахунковий місяць. Окрім того, зауважує, що ПАТ «Запоріжжяобленерго», як постачальник послуг комерційного обліку у ролі оператора даних комерційного обліку, проводить збір результатів вимірювання та даних про стан лічильника для всіх точок комерційного обліку і вже на підставі цих даних формує валідовані дані комерційного обліку та передає їх ПрАТ «НЕК «Укренерго», як адміністратору комерційного обліку і у випадку, якщо сформовані дані не пройшли валідацію, то вони не вносяться до бази даних комерційного обліку електричної енергії та не передаються адміністратору комерційного обліку, а відтак первинно сформовані відповідачем акти купівлі-продажу електричної енергії за квітень-травень 2023 року є належними доказами постачання електрики.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 року провадження в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 23474,62 грн закрито, в частині стягнення пені у розмірі 18956525,42 грн та штрафу у розмірі 6131131,58 грн залишено без розгляду та постановлено розглядати справу в межах позовних вимог про стягнення основної заборгованості у розмірі 83381934,31 грн, 3% річних у розмірі 1925903,06 грн та інфляційних втрат у розмірі 3228279,41 грн.

У судовому засіданні 21.12.2023, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 10.01.2024.

09.01.2024 року через систему Електронний суд надійшло клопотання про зменшення розміру 3% річних та інфляційний втрат, в якому відповідач з посиланням на приписи частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1, 2 статті 233 Господарського кодексу України та правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 просить зменшити розмір інфляційних втрат та 3% річних до 1 гривні.

10.01.2024 року через систему Електронний суд надійшло клопотання про закриття провадження в частині стягнення основного боргу у розмірі 12623,81 грн у зв`язку з частковою сплатою згідно платіжної інструкції №332394 від 28.12.2023 року на вищезазначену суму.

30.01.2023 року через систему Електронний суд від позивача надійшло клопотання про поновлення строку на подання доказів в яких зафіксований обсяг відпущеної електричної енергії у квітні-травні 2023 року.

У судових засіданнях суд, у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголошував перерви, зокрема до 13.02.2024.

13.02.2024 року у судовому засіданні відповідачем подані додаткові пояснення в яких, зокрема, наголошено на застосуванні під час дії воєнного стану у спірних правовідносинах наказів Міненерго №140 та №206, що відповідає правовій позиції, викладеній в ухвалі Верховного Суду від 14.01.2024 року у справі №910/14417/22.

У судовому засіданні 13.02.2024 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити; представник відповідача у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

При цьому, у судовому засіданні 13.02.2024 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про долучення доказів часткової оплати до матеріалів справи, з огляду на те, що вказані докази надійшли до відкриття судового засідання з розгляду справи по суті та про залишення без розгляду клопотання позивача про поновлення строку на подання доказів.

Так, за змістом статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

За приписами частини 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд, зокрема: з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Отже, докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена учасником справи суду та належним чином обґрунтована і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів одночасно із заявами по суті справи.

Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

У частині восьмій статті 80 Господарського процесуального кодексу України визначено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Судом враховано, що підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання (частина 2 статті 177 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 201 ГПК України у призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання та оголошує, яка справа розглядатиметься. Секретар судового засідання доповідає суду, хто з учасників судового процесу з`явився в судове засідання, хто з учасників судового процесу братиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, чи повідомлено тих учасників судового процесу, хто не з`явився, про дату, час і місце судового засідання в порядку, передбаченому цим Кодексом. З оголошення головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті.

Отже, вищевказаними нормами чітко визначений момент початку розгляду справи по суті, а саме з моменту оголошення головуючим судового засідання з розгляду справи по суті відкритим.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №903/126/21, від 11.11.2020 у справі №912/2751/16 та від 29.11.2018 у справі №910/22824/17.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, у зв`язку з чим призначено підготовче засідання у справі.

У судовому засіданні 21.12.2023, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 10.01.2024 і 10.01.2024 судом відкрито судове засідання та розпочато розгляд справи по суті.

При цьому, відповідно до протоколу судового засідання від 21.12.2023 року під час з`ясування питання щодо можливості закриття підготовчого засідання та призначення розгляду справи по суті представники сторін, у тому числі позивача, не заперечили.

Тоді як, з клопотанням про поновлення строку на подання доказів позивач звернувся вже під час розгляду справи по суті, жодних об`єктивних причин неможливості подання додаткових доказів до початку розгляду справи по суті позивачем не наведено, а згідно приписів частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Водночас, з огляду на темпоральність долучених до вищевказаного клопотання документів вбачається, що на момент оголошення головуючим судового засідання з розгляду справи по суті відкритим, у розпорядженні позивача була наявна більшість документів, втім жодних зауважень про їх подання у майбутньому представник позивача у підготовчих судових засідань не висловлював.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про залишення без розгляду клопотання позивача про поновлення строку на подання доказів, а з огляду на те, що до відкриття судового засідання з розгляду справи по суті відповідачем подані докази часткової оплати, суд дійшов висновку про доручення їх до матеріалів справи.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 13.02.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

18.04.2019 року між Державним підприємством «Енергоринок» та Приватним підприємством «Нацпрод» укладено договір №16887/01 (далі - договір) за умовами пункту 1.1 якого приватне підприємство зобов`язується продавати, а державне підприємство зобов`язується купувати електроенергію, вироблену приватним підприємством та здійснювати її оплату відповідно до умов договору.

30.06.2019 року між Державним підприємством «Енергоринок», Державним підприємством «Гарантований покупець» (далі - гарантований покупець) та Приватним підприємством «Нацпрод» (далі - виробник за «зеленим тарифом») укладено додаткову угоду №289/01 до вищевказаного договору за умовами якої сторони дійшли згоди про заміну в преамбулі договору №16887/01 слів «Державне підприємство «Енергоринок»» на «Державне підприємство «Гарантований покупець»» та виклали умови договору №16887/01 від 18.04.2019 року в новій редакції (надалі умови договору №16887/01 від 18.01.2019 наводяться в редакції додаткової угоди №289/01 від 30.06.2019 року).

Так, за умовами пункту 1.1 договору виробник за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 року №641 (далі - Порядок).

Умовами пункту 1.2 договору, в редакції додаткової угоди №494/01/21 від 11.02.2021 року, гарантований покупець зобов`язується надавати, а продавець за «зеленим» тарифом зобов`язується отримувати частку відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку або Порядку продажу електричної енергії споживачам.

Пунктом 2.1 договору сторони визнали свої зобов`язання згідно з Законом України «Про ринок електричної енергії», Порядком, Правилами ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 року №307, та керуються їх положеннями та положеннями законодавства при виконанні цього договору.

Виробник за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію виробника в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць виробника за встановленим йому «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до тарифу. Виробник за «зеленим» тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом встановлені Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), у національній валюті України (пункти 2.3 та 2.4 договору).

Вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у виробників за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом (пункт 2.5 договору).

Умовами пункту 3.1 договору визначено, що обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку.

Розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок виробників за «зеленим» тарифом, з урахуванням ПДВ (пункт 3.2 договору).

Умовами пункту 3.3 договору, в редакції додаткової угоди №494/01/21 від 11.02.2021 року, сторони визначили, що оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, оплата продавцем за «зеленим» тарифом частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця, формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця здійснюється згідно з главою 10 Порядку або главою 6 Порядку продажу електричної енергії споживачам.

Виробник за «зеленим» тарифом має право вимагати від гарантованого покупця повну та своєчасну оплату товарної продукції відповідно до глави 3 цього договору (пункт 4.1 договору).

Договір №16887/01 від 18.01.2019 року, додаткові угоди №289/01 від 30.06.2019 року та №494/01/21 від 11.02.2021 року підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками сторін.

Сторонами не заперечується факт укладення договору №16887/01 від 18.01.2019 року, додаткових угод №289/01 від 30.06.2019 року, №494/01/21 від 11.02.2021 року та не оспорюється правомірність зазначених правочинів, а тому в силу встановленої ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, його положення беруться судом до уваги при розгляді спору.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору та взятих на себе зобов`язань за ним, позивачем було відпущено відповідачу електричну енергію за актами купівлі-продажу у жовтні 2021 року у обсязі 2357264,000 кВт*год. вартістю 11395202,76 грн, у лютому 2022 року у обсязі 1328460,000 кВт*год. вартістю 6265495,61 грн, у березні 2022 року у обсязі 908208,000 кВт*год. вартістю 4283435,88 грн, у квітні 2022 року у обсязі 1650572,000 кВт*год. вартістю 7784691,76 грн, у травні 2022 року у обсязі 2332204,000 кВт*год. вартістю 10999513,66 грн, у червні 2022 року у обсязі 2238124,000 кВт*год. вартістю 10555798,51 грн, у липні 2022 року у обсязі 3721368,000 кВт*год. вартістю 17551311,18 грн, у серпні 2022 року у обсязі 3050012,000 кВт*год. вартістю 14384954,59 грн, у вересні 2022 року у обсязі 2295076,000 кВт*год. вартістю 10824404,64 грн, у жовтні 2022 року у обсязі 1928892,000 кВт*год. вартістю 10743774,13 грн, у листопаді 2022 року у обсязі 924112,000 кВт*год. вартістю 5147229,91 грн, у грудні 2022 року у обсязі 668136,000 кВт*год. вартістю 3721464,07 грн, у лютому 2023 року у обсязі 1398796,000 кВт*год. вартістю 8281319,94 грн, у березні 2023 року у обсязі 2107308,000 кВт*год. вартістю 12475937,70 грн, у квітні 2023 року у обсязі 1706824,000 кВт*год. вартістю 10214317,55 грн та у травні 2023 року у обсязі 3089906,000 кВт*год. вартістю 18491233,46 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін без заперечень та зауважень і скріплені печатками.

Тоді як, Державне підприємство «Гарантований покупець» за відпущену йому електричну енергію за «зеленим» тарифом оплату здійснило частково у розмірі 79738151,04 грн, в т.ч. в сумі 23474,62 грн під час розгляду справи, у зв`язку з чим виник борг у розмірі 83381934,31 грн.

25.09.2023 року позивач звернувся до відповідача з претензією-вимогою №25/09/2023-1, в якій у 10-денний строк із дати отримання претензії вимагав сплати на його користь заборгованості за відпущену, але несплачену електроенергію, яка залишена відповідачем без відповіді та реагування.

Відтак, враховуючи неналежне виконання Державним підприємством «Гарантований покупець» взятих на себе зобов`язань за договором №16887/01 від 18.04.2019 року, додаткових угод до нього та не виконання вимог претензії-вимоги №25/09/2023-1 від 25.09.2023 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.

У свою чергу, відповідач заявлені позовні вимоги вважає необґрунтованим та зауважує на тому, що у спірних відносинах слід керуватися приписами наказів Міненерго №140 від 28.03.2022 року (чинний до 05.07.2022 року) та №206 від 15.06.2022 року, якими на період воєнного стану в країні встановлений особливий порядок розрахунків на сплату платежів за придбану «зелену» енергетику у виробників, а саме у відсотковому співвідношенні від середньозваженого «зеленого» тарифу, а тому Гарантованим покупцем не порушені умови договору і розрахунки здійснюються з урахуванням регуляторних актів щодо обсягу оплат електричної енергії, поставленої у спірні періоди. При цьому, вказує, що зобов`язання зі здійснення остаточних розрахунків за вересень-грудень 2022 року та лютий-травень 2023 року у нього не виникло у зв`язку з відсутністю рішення Регулятора, так як умовами договору та пункту 10.4 Порядку №641 зобов`язання щодо повної оплати відпущеної електричної енергії за договором виникає за умови оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданого Гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, а щодо заявленої до стягнення вартості електричної енергії у квітні-травні 2023 року, наголошує на нездійсненні позивачем відпуску електричної енергії у цьому періоді, про що свідчать оновлені данні комерційного обліку, одержані Гарантованим покупцем від адміністратора комерційного обліку.

Оцінюючи подані учасниками справи докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому, зобов`язання в силу вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у ст. 193 Господарського кодексу України.

З тлумачення приписів статті 526 Цивільного кодексу України слідує, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню до виконання як договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного Суду у складі Верховного Суду від 01.03.2021 року у справі №180/1735/16, наголошено на тому, що згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 цієї статті, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер та інші джерела правового регулювання, передусім акти цивільного законодавства, повинні відповідати змісту загальних засад. Це проявляється, зокрема, в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. Усталеним як у цивілістичній доктрині, так і в судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади, згідно з якими здійснюється виконання зобов`язання.

Правовідносини у цій справі виникли між сторонами на підставі договору купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом, регулювання яких здійснюється положеннями Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про ринок електричної енергії», Порядку №641.

Так, за змістом частин 2 та 3 статті 65 Закону України «Про ринок електричної енергії» гарантований покупець зобов`язаний купувати у суб`єктів господарювання, яким встановлено «зелений» тариф, всю відпущену електричну енергію, вироблену на включених до складу балансуючої групи гарантованого покупця об`єктах електроенергетики або чергах їх будівництва (пускових комплексах) з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), за встановленим їм «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до нього протягом всього строку застосування «зеленого» тарифу, обсяг якої не перевищує обсяг електричної енергії, який може бути відпущений відповідним об`єктом електроенергетики або чергою його будівництва (пусковим комплексом) у кожному розрахунковому періоді (годині), згідно із встановленою потужністю електрогенеруючого обладнання, зазначеною в ліцензії на виробництво електричної енергії. При цьому в кожному розрахунковому періоді (місяці) обсяг відпуску електричної енергії, виробленої на об`єкті електроенергетики або черзі його будівництва (пусковому комплексі) з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), визначається за вирахуванням обсягу витрат електричної енергії на власні потреби в електричній енергії відповідного об`єкта згідно з показниками приладів обліку на власні потреби. Гарантований покупець зобов`язаний купувати електричну енергію, вироблену генеруючими установками активних споживачів, у тому числі енергетичних кооперативів, встановлена потужність яких не перевищує 150 кВт, за "зеленим" тарифом в обсязі, що перевищує місячне споживання електричної енергії такими активними споживачами. Купівля-продаж такої електричної енергії за "зеленим" тарифом з урахуванням надбавки до нього здійснюється на підставі двостороннього договору між виробником або споживачем, якому встановлено «зелений» тариф, та гарантованим покупцем. Такий договір укладається на підставі типового договору купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом. Типова форма договору купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом затверджується Регулятором. Договір купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом укладається між гарантованим покупцем та виробником або споживачем, які виробляють електричну енергію з альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями) на весь строк дії «зеленого» тарифу.

Згідно з частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною першою статті 662 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 30 Закону України «Про ринок електричної енергії» виробники мають право на своєчасне та у повному обсязі отримання коштів за продану ними електричну енергію відповідно до укладених договорів на ринку електричної енергії та за допоміжні послуги.

Порядок і строки розрахунків за договорами купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом регулюються Порядком купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №641 від 26.04.2019 року.

Так, відповідно до пункту 10.1 Порядку, до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію. До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію. Якщо надходження оперативних даних щодо обсягу товарної продукції за перші 10 та 20 днів розрахункового місяця від АКО припадає на день здійснення авансового платежу та/або на вихідний день, то оплата платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати здійснюється впродовж двох робочих днів після отримання даних.

Згідно з пунктом 10.4 Порядку, після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів. У разі необхідності оплати продавцем спожитої електричної енергії продавець здійснює таку оплату протягом двох робочих днів з дати отримання від гарантованого покупця підписаного КЕП уповноваженої особи акта купівлі-продажу.

Таким чином, відповідно до Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, Приватне підприємство «Нацпрод» має право на своєчасне та у повному обсязі отримання коштів за поставлену ним електричну енергію відповідно до укладеного договору, а Державне підприємство «Гарантований покупець» зобов`язане здійснювати оплату у кожному розрахунковому місяці за куплену електричну енергію у виробника за «зеленим» тарифом у три етапи (два авансових та один - за фактом закінчення розрахункового місяця), а саме: перший (авансовий) - до 15 числа (включно) розрахункового місяця; другий (авансовий) - до 25 числа (включно) розрахункового місяця; третій (остаточний, у розмірі 100%) - протягом трьох робочих днів з дати затвердження НКРЕКП розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.

Сторони, керуючись принципом свободи договору, погодили в пункті 3.3 договору, в редакції додаткової угоди №494/01/21 від 11.02.2021 року, що оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, оплата продавцем за «зеленим» тарифом частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця, формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця здійснюється згідно з главою 10 Порядку або главою 6 Порядку продажу електричної енергії споживачам.

Як вже зазначалось, пунктом 10.4 Порядку визначено, що після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.

Відтак, строк остаточного розрахунку за електричну енергію відповідного періоду сторони, в тому числі керуючись і принципом свободи договору, визначили з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (затвердження вартості послуги регулятором - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг) з посиланням на пункт 10.4 Порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.04.2023 року у справі №910/15867/21, а відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не ухвалах, що відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 07.09.2023 року у справі №908/3413/21 (908/2262/22).

У даному випадку, сторони уклавши договір, якраз і встановили умовами пункту 3.3 договору певний порядок розрахунків за електричну енергію, відповідно до глави 10 Порядку.

Отже, з огляду на приписи статті 530 Цивільного кодексу України, статті 65 Закону України «Про ринок електричної енергії», пункту 10.4 Порядку, пункту 3.3 договору грошове зобов`язання відповідача щодо розрахунку вартості придбаної у позивача електричної енергії має бути виконане після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.

Як встановлено судом, рішення Регулятора щодо розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем, оприлюднені за жовтень 2021 року та лютий - серпень 2022 року, а саме: постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1117 від 09.09.2022 року «Про затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» у січні-травні, липні, жовтні 2021 року та у лютому-червні 2022 року» (оприлюднено на офіційному веб-сайті Регулятора 12.09.2022 року); постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1190 від 20.09.2022 року «Про затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» у липні 2022 року» (оприлюднено на офіційному веб-сайті Регулятора 21.09.2022 року); постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №473 від 14.03.2023 року «Про затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» у серпні 2022 року» (оприлюднено на офіційному веб-сайті Регулятора 14.03.2023 року).

Відтак, строк виконання відповідачем грошового зобов`язання за відпущену йому «зелену» енергетику за актами купівлі-продажу за жовтень 2021 року та лютий - серпень 2022 року на момент розгляду справи настав.

Втім, як встановлено судом, і не спростовано відповідачем, останній у встановлені договором строки оплату за куповану ним енергетику належним чином не здійснив.

Тоді як, частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відтак, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати за відпущену «зелену» енергетику за актами купівлі-продажу за жовтень 2021 року та лютий - серпень 2022 року підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 51701276,74 грн.

Разом з тим, судом встановлено, що після відкриття провадження у справі та до початку розгляду справи по суті, відповідач частково здійснив оплату основного боргу в розмірі 12623,81 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №332394 від 28.12.2023 року на відповідну суму з призначенням платежу «за е/е, відпущену у зг. договору 16887/01, тендеру не потребує, у т.ч. ПДВ 20%».

За приписами пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір.

У даному випадку, предметом спору є стягнення з відповідача заборгованості за договором №16887/01 від 18.04.2019, зокрема, за відпущену йому енергетику за «зеленим» тарифом у жовтні 2021 року у розмірі 1120454,82 грн.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, спір у даній справі припинив своє існування у зв`язку з частково оплатою відповідачем суми основного боргу в розмірі 12623,81 грн.

Суб`єкти господарювання мають можливість самостійно регулювати свої відносини, діяти на власний розсуд, тому суд вважає за можливе закрити провадження у справі в частині у зв`язку з відсутністю предмету спору в цій частині, оскільки такий припинив існування в процесі розгляду справи.

Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

При цьому, закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на момент звернення з позовом, так і на момент ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.09.2021 у справі №638/3792/20 та від 14.09.2022 у справі №914/3112/20.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення боргу за відпущену «зелену» енергію у період жовтень 2021 року та лютий-серпень 2022 року у розмірі 51701276,74 грн, однак наявні правові підстави для закриття провадження в частині стягнення боргу у розмірі 12623,81 грн, в іншій частині позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на приписи наказів Міненерго №140 від 28.03.2022 року (чинний до 05.07.2022 року) та №206 від 15.06.2022 року, якими на період воєнного стану в країні встановлений особливий порядок розрахунків на сплату платежів за придбану «зелену» енергетику у виробників, а саме у відсотковому співвідношенні від середньозваженого «зеленим» тарифу, оскільки з аналізу положень наказів Міненерго №140 від 28.03.2022 року (чинний до 05.07.2022 року) та №206 від 15.06.2022 року вбачається, що ними лише встановлений розподіл грошових коштів за результатами продажу електричної енергії, втім жодними чином означені накази не звільняють відповідача від виконання взятих на себе за договором зобов`язань і не слугують беззаперечним доказом відсутності у відповідача заборгованості за укладеним договором та не змінюють порядок здійснення відповідачем остаточного розрахунку за відпущену електричну енергію.

Вищевказані накази лише встановлюють мінімальний розмір розрахунку за сплату платежів за придбану енергію за «зеленим» тарифом у виробників, який не є пороговим показником у здійсненні розрахунку повної оплати вартості товарної продукції розрахункового періоду, розрахованої за «зеленим» тарифом для позивача, оскільки у протилежному випадку, застосування до спірних правовідносин приписів наказів Міненерго №140 та №206 суперечить принципу рacta sunt servanda (лат. «договори повинні виконуватися»), що є основоположним принципом цивільного права.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям (подібна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 та в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі №185/446/18, від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц).

Справедливість, добросовісність та розумність є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права (стаття 3 Цивільного кодексу України).

При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, задекларувавши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

У межах розумної та добросовісної поведінки, яку сторони правомірно очікували отримати одна від одної в межах наявних договірних відносин, орган державної влади здійснюючи нормативно-правове регулювання відносин у електропостачальному комплексі, не може втручатися у договірні відносини між позивачем та відповідачем.

Водночас, доказів внесення змін до порядку здійснення розрахунків, як то передбачено умовами пункту 7.2 договору, відповідачем під час розгляду справи не надано.

Не приймаються судом до уваги і посилання відповідача на врахуванні висновків в ухвалі Верховного Суду від 14.01.2024 року у справі №910/14417/22, оскільки згідно частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, за твердженням відповідача, Верховним Судом в ухвалі від 14.01.2024 року у справі №910/14417/22 викладено позицію про необхідність застосування наказів Міненерго №140 та №206 під час дії воєнного стану.

При цьому, здійснене відповідачем трактування ухвали Верховного Суду від 14.01.2024 року у справі №910/14417/22 є помилковим, оскільки провадження за касаційною скаргою у вказаній справі відкрито на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

У подальшому, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, оскільки судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Відтак, доводи відповідача про наявність правових висновків касаційного суду у межах справи №910/14417/22, які б підлягали обов`язковому застосуванню у межах спірних правовідносин, не знайшли свого підтвердження.

У той же час суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині здійснення розрахунку за поставлену електричну енергію у період з вересня по грудень 2022 року та лютого по травень 2023 року, оскільки строк виконання відповідачем остаточного розрахунку за відпущену йому енергію на момент розгляду справи не настав.

Так, як вбачається з матеріалів справи та загальнодоступних джерел, ані станом на дату звернення позивача до суду з даним позовом, ані на час розгляду справи по суті, рішення Регулятора (НКРЕКП) щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем, за період вересень-грудень 2022 року та лютий-травень 2023 року не затверджені та не оприлюднені НКРЕКП, тоді як строк остаточного розрахунку, який узгоджений сторонами, настає протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення відповідного рішення Регулятора.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, з урахуванням наведених учасниками справи обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень в частині стягнення основного боргу, суд прийшов до висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення 12623,81 грн основного боргу та задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 51688652,93 грн, в іншій частині стягнення основного боргу належить відмовити.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17.

Інфляційні втрати (індекс споживчих цін) - це показник, який характеризує зміни загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №341/915/16-ц).

Визначене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від від 05.10.2023 у справі №904/4334/22.

Позивачем на підставі вищенаведених приписів чинного законодавства нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 1925903,06 грн та інфляційні втрати у розмірі 3228279,41 грн.

Цивільний кодекс України, як основний акт цивільного законодавства, не передбачає механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

В той же час, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону).

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до господарських відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 Порядку).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 та від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Водночас, при застосуванні механізму розрахунку інфляційних втрат, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць, слід враховувати, що якщо сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.

З урахуванням вказаної методики розрахунку інфляційних втрат та висновків суду щодо часткової обґрунтованості розміру основного боргу, судом встановлено, що обґрунтованим є розмір інфляційних втрат за прострочення сплати заборгованості у розмірі 2986297,29 грн та 3% річних у розмірі 1352961,49 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню; в іншій частині цих вимог належить відмовити.

Разом з цим, суд відхиляє доводи відповідача про наявність підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат до 1 гривні з посиланням на висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18 щодо права суду зменшити нараховані відсотки річних за статтею 625 ЦК України.

Так, у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі №902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині другій статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яносто календарних днів.

Таким чином, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/417/18, а саме - встановлення відсотків річних на рівні 40% та 96%, і їх явну невідповідність принципу справедливості, в той час як у даній справі №910/15900/23 відсотки річних нараховані за встановленою у статті 625 ЦК України ставкою у розмірі 3%.

Порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності, як винятковий випадок для зменшення відсотків річних, під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних судом у спірних правовідносинах не встановлено.

Відтак, правовідносини у справі №902/417/18 та №910/15900/23 не є подібними за встановленими фактичними обставинами, а тому висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у справі №902/417/18 не можуть бути застосовані до правовідносин у даній справі.

Поміж цим, суд зауважує на тому, що у справі №902/417/18 відсутній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду щодо можливого зменшення розміру інфляційних втрат.

Відхиляє суд і наведені відповідачем доводи щодо наявності підстав для зменшення розміру компенсаційних втрат, оскільки договір укладено виключно з метою виконання спеціальних обов`язків покладених на учасників ринку електричної енергії, неотримання коштів від НЕК «Укренерго» та негативний фінансовий стан, так як наведені доводи є недоліками функціонування нової моделі ринку електричної енергії впровадженої згідно Закону України "Про ринок електричної енергії" і відповідальність за них не може бути покладена на позивача та не враховано, що позивач, як учасник цього ринку, продає вироблену «зелену» енергію по фіксованим цінам. При цьому, остаточний розрахунок за електроенергію по суті залежить від рішення третьої особи, яка не є учасником цих господарських правовідносин за договором без часових обмежень щодо прийняття відповідного рішення, незважаючи на те, що відповідно до пункту 2 частини третьої статті 30 Закону України "Про ринок електричної енергії" виробники мають право на своєчасне та у повному обсязі отримання коштів за продану ними електричну енергію відповідно до укладених договорів на ринку електричної енергії та за допоміжні послуги.

Безпідставним є посилання відповідача і на приписи підпункту 16 пункту 1 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №332 від 25.02.2022 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду», оскільки вищевказаним пунктом встановлено мораторій на нарахування штрафних санкцій, а не компенсаційних втрат, встановлених приписами статті 625 Цивільного кодексу України, а штрафні санкції не є предметом судового розгляду у даній справі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінка доказів - це розумова, пізнавальна діяльність суду, яка полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів у конкретній справі. Закон не регулює порядок роздумів судді. Проте норми права встановлюють зовнішні умови, гарантії, які забезпечують істинність логічних висновків суддів.

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №917/549/20.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У постанові Верховного Суду від 01.06.2023 у справі №914/596/22 наголошено на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість в повному обсязі, а викладені у поданих заявах по суті спору заперечення щодо пред`явлених позовних вимог суд вважає не обґрунтованими з урахуванням вищевикладених висновків суду.

При цьому, не приймаються судом до уваги і посилання відповідача на унеможливлення стягнення спірної заборгованості у зв`язку з виникненням форс-мажорних обставинах, що засвідчені листом Торгово-промислової плати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, про які відповідач повідомляв своїх контрагентів публікацією на своєму офіційному веб-сайті в мережі інтернет.

Так, за умовами пункту 5.1 договору, обставини непереборної сили є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно впливають на виконання зобов`язань, передбачених умовами цього договору, обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись, ворожі атаки, військове ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, що спричиняють неможливість виконання однією зі сторін зобов`язань за цим договором.

При настанні обставин непереборної сили сторони звільняються від виконання зобов`язань за цим договором на термін дії обставин непереборної сили і усунення їх наслідків. Наявність обставин непереборної сили підтверджується відповідним документом Торгово-промислової палати України або її територіальних підрозділів відповідно до законодавства. Потерпіла сторона негайно надсилає будь-яким доступним засобом зв`язку повідомлення другій стороні про подію, що оголошується обставиною непереборної сили, і якомога швидше подає інформацію про вжиті заходи щодо усунення наслідків цієї події (пункти 5.2, 5.3 та 5.4 договору).

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними. Це означає, що війна є форс-мажором, тобто обставиною непереборної сили, яка звільняє від відповідальності у випадку несвоєчасного виконання зобов`язання, виконання якого настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно якого стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України»).

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Втім, вищевказаний лист Торгово-промислової палати України носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні. Разом із тим, неможливість виконання договірних зобов`язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства, чого відповідачем у встановленому законом порядку доведено не було.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з положеннями статті 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.

У постановах Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Отже, в будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Такі обставини, як, оголошена чи неоголошена війна, військові дії, введення воєнного стану та комендантської години самі по собі не є абсолютними форс-мажорними обставинами.

Вони можуть набути статусу форс-мажорних виключно за умови правової кваліфікації їх такими судом в межах вирішення кожного окремого спору.

Втім, у даному випадку, відповідачем, окрім дублювання на своєму офіційному веб-сайті в мережі інтернет листа Торгово-промислової плати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, не надано жодних доказів чи обґрунтувань для кваліфікації таких обставин, як обставин непереборної дії саме щодо спірних правовідносин.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому, суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази, вимоги та заперечення учасників справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом стягнення основного боргу у розмірі 51688652,93 грн, інфляційних втрат у розмірі 2986297,29 грн, 3% річних у розмірі 1352961,49 грн; закриття провадження в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 12623,81 грн, в інших частинах позовних вимог належить відмовити.

Згідно з п. 2 ч. 1ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статями 13, 73, 74, 76-80, 129, 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження в частині позовних вимог Приватного підприємства «Нацпрод» до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення основної заборгованості у розмірі 12623 (дванадцять тисяч шістсот двадцять три) грн 81 коп. закрити.

2. В іншій частині позовні вимоги Приватного підприємства «Нацпрод» до Державного підприємства «Гарантований покупець» задовольнити частково.

3. Стягнути з Державного підприємства "Гарантований покупець" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 27, ідентифікаційний код 43068454) на користь Приватного підприємства «Нацпрод» (69035, м. Запоріжжя, вул. Волгоградська, буд. 26-А, оф. 5, ідентифікаційний код 32185257) основний борг у розмірі 51688652 (п`ятдесят один мільйон шістсот вісімдесят вісім тисяч шістсот п`ятдесят дві) грн 93 коп., інфляційні втрати у розмірі 2986297 (два мільйона дев`ятсот вісімдесят шість тисяч двісті дев`яносто сім) грн 29 коп., 3% річних у розмірі 1352961 (один мільйон триста п`ятдесят дві тисячі дев`ятсот шістдесят одна) грн 49 коп. та судовий збір у розмірі 463421 (чотириста шістдесят три тисячі чотириста двадцять одна) грн 08 коп.

4. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

5. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 28.02.2024.

Суддя Т.В. Васильченко