Рішення

від 28.02.2024 по справі 911/1006/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2024 р. м. Київ Справа № 911/1006/23

м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108

Господарський суд Київської області

без виклику (повідомлення) сторін

Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., розглянув матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.П.С.ЛТД"

18021, Черкаська область, місто Черкаси, вулиця Гагаріна, будинок 29/2, квартира 67, код ЄДРПОУ 38514024

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВР Кондитер"

08322, Київська область, Бориспільський район, село Проліски, вулиця Промислова, будинок 9, код ЄДРПОУ 43327309

про стягнення заборгованості

Обставини справи:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх. №873/23 від 05.04.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.П.С.ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВР Кондитер" про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем грошових зобов`язань за договором №7/01 від 25.01.2022.

Судом встановлено, що позовна заява і додані до неї документи відповідають вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.04.2023 прийнято позовну заяву (вх. №873/23 від 05.04.2023) про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито провадження у справі №911/1006/23, розгляд справи №911/1006/23 постановлено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №9814/23 від 19.05.2023).

Відповідачем у відзиві (вх. №9814/23 від 19.05.2023) заявлене клопотання про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву.

За результатом розгляду клопотання про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву, яке міститься у відзиві на позовну заяву (вх. №9814/23 від 19.05.2023) суд врахував таке.

Відповідач посилається на частини 1 та 3 статті 119 Господарського процесуального кодексу України та заявляє поновлення строку у зв`язку із тим, що директор відповідача не є фахівцем в галузі права та адвокатом, відтак, йому потрібен був час для укладення договору про надання правничої (правової) допомоги №11/05-2023 від 11.05.2023.

Відповідно до частини 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Згідно з частиною 3 статті 119 Господарського процесуального кодексу України якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Пунктом 3 резолютивної частини ухвали Господарського суду Київської області від 13.04.2023 встановлено відповідачу строк для подання відзиву - п`ятнадцять днів з дня отримання даної ухвали про відкриття провадження у справі.

Отже, строк на подання відзиву встановлений судом, відтак, суд дійшов висновку, що клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву (вх. №9814/23 від 19.05.2023) задоволенню не підлягає, оскільки такий строк може бути тільки продовжений.

Відповідно до частини 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

У зв`язку із тим, що у суду відсутні докази отримання відповідачем ухвали про відкриття провадження у справі до подання відзиву та обгрунтованості клопотання, суд з метою забезпечення дотримання однієї з основних засід (принципів) господарського судочинства - змагальності сторін, встановленого пунктом 4 частини 2 статті 2, статтею 13 Господарського процесуального кодексу України та повноти і всебічності розгляду справи, дійшов висновку про продовження строку на подання відзиву та прийняття відзиву на позовну заяву (вх. №9814/23 від 19.05.2023) та відповідне продовження заяв по суті справи, що подаються після відзиву.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.08.2023 у задоволенні клопотання про поновлення строку на подання відзиву, яке міститься у відзиві на позовну заяву (вх. №9814/23 від 19.05.2023) відмовлено, продовжено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву до 12.05.2023, прийнято відзив на позовну заяву (вх. №9814/23 від 19.05.2023) та долучено його до матеріалів справи, продовжено позивачу строк на подання відповіді на відзив на позовну заяву до 21.08.2023, продовжено відповідачу строк на подання заперечень на відповідь на відзив 31.08.2023.

Інших заяв по суті справи до суду від сторін не надходило.

У зв`язку із розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписав рішення без його проголошення, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення, відповідно до частин 4, 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

За результатами розгляду матеріалів справи, дослідження доказів та оцінки їх у сукупності, суд

встановив:

1. Правовідносини сторін

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Р.П.С.ЛТД" як виконавцем (далі - позивач/виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛВР Кондитер" як замовником (далі - відповідач/замовник) укладений договір №7/01 від 25.01.2022 (далі - Договір), предметом якого є поставка позивачем відповідачу обладнання згідно із Специфікацією №1 від 25.01.2022, що є невід`ємною частиною договору.

Згідно з пунктом 2.1. Договору вартість обладнання, з ПДВ - 1046500,00 грн. та є еквівалентною 32500,00 Євро за безготівковим курсом 32,20 грн.

За пунктом 2.2. Договору вартість обладнання включає також пусконалагоджувальні роботи.

Оплата за Договором проводиться в гривнях, сума визначається за курсом продажу Євро на Міжбанку на 11:00 у день оплати та узгоджується сторонами.

Відповідно до пункту 3.1. Договору оплата Договору здійснюється у такому порядку:

1) 90% від суми Договору, що становить 941850,00 грн., що еквівалентно 29250,00 євро - передплата до 04.02.2022;

2) 10 % від суми Договору, що становить 104650,00 грн., що еквівалентно 3250,00 Євро - протягом 3-х банківських днів після підписання акту про завершення пусконалагоджувальних робіт обома сторонами.

Відповідачем сплачена попередня оплата за пунктом пункту 3.1. Договору - 90% вартості товару у розмірі 941850,00 грн., що визнається обома сторонами та підтверджується наданим до матеріалів справи актом звірки, що підписаний сторонами та скріплений відбитками їх печаток.

Позивачем відповідачу поставлений товар за Специфікацією №1 від 25.01.2022 (1. Пакувальна машина мод. PRATIKA MRE X2 (1 одиниця); 2. Тунель TUNNEL 50 TWIN у комплекті зі стрічкою та комплектом модуля для подачі продукту (1 одиниця)), що визнається обома сторонами та підтверджується наданими до матеріалів справи довіреністю від 14.02.2022 №89 на отримання товару представником відповідача та видатковою накладною від 14.02.2022 №32, що підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена відбитками їх печаток.

Також між сторонами підписаний акт здачі-прийняття обладнання від 21.02.2022 про те, що виконавцем були виконані пусконаладочні роботи згідно з Договором і замовник претензій до цих робіт не має, вказаний акт також підписаний уповноваженими представниками обох сторін та скріплений відбитками їх печаток.

На час звернення позивача з даним позовом до суду, несплаченим залишались 10% післяплати від ціни Договору за пунктом 3.1. Договору, що мають бути сплаченими протягом 3-х банківських днів після підписання акту про завершення пусконалагоджувальних робіт обома сторонами.

2. Аргументи позивача

Позивач стверджує про належне виконання ним зобов`язань за Договором з поставки товару та проведення пусконалагоджувальних робіт, вказує про настання строку виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати повної ціни Договору - несплачених 10% післяплати - протягом 3-х банківських днів після підписання акту про завершення пусконалагоджувальних робіт обома сторонами.

Оскільки акт здачі-прийняття обладнання підписаний сторонами 21.02.2022, позивач вважає, що вказане грошове зобов`язання відповідач повинен був виконати до 24.02.2022, відтак, після цієї дати у відповідача наявна заборгованість зі сплати основного боргу за Договором, яку позивач заявляє до стягнення у розмірі 114075,00 грн. - сумі, що визначена сторонами в акті звірки.

Також, у зв`язку із невиконанням відповідачем грошового зобов`язання, позивач на суму боргу нарахував штрафні санкції за Договором у розмірі 2281,50 грн. (за період з 25.02.2022 до 26.12.2022), а також відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України - 3% річних у розмірі 3647,28 грн. (за період з 25.02.2022 до 08.02.2023) та інфляційні втрати у розмірі 28361,78 грн. (за період з 01.03.2022 до 28.02.2023).

3. Аргументи відповідача

Відповідач стверджує про безпідставність позовних вимог щодо нарахування штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат у зазначеному в позові порядку і розмірах (власного контррозрахунку не надає, однак, зазначає, що він був зобов`язаний сплатити остаточну вартість товару за Договором у строк до 17.08.2022).

Відповідач підтверджує те, що ним сплачено 90 % попередньої оплати за Договором, те, що позивачем належно поставлений товар і виконані пусконалагоджувальні роботи та визнає складання і підписання між сторонами первинних і зведених бухгалтерських документів, що надані позивачем до матеріалів справи: довіреність від 14.02.2022 №89, видаткова накладна від 14.02.2022 №32, акт здачі-прийняття обладнання від 21.02.2022, а також відповідач не стверджує, що остаточно розрахувався за Договором і сплатив остаточні 10% післяплати від ціни Договору.

Проте, відповідач зазначає, що строк оплати спірних 10% післяплати за Договором відповідно до пункту 3.1.2 Договору визначається від дати прийняття пусконалагоджувальних робіт, і, не зважаючи на те, що документ, що підтверджує прийняття пусконалагоджувальних робіт - акт приймання-передачі від 21.02.2022 складений 21.02.2022, фактично він підписаний директором відповідача 13.08.2022 про що біля підпису зазначене відповідне застереження: вказана дата підписання, відтак, саме 13.08.2022 сторонами надані та прийняті такі роботи і саме з цієї дати слід відраховувати строк остаточної оплати відповідачем ціни Договору - 10% післяплати відповідно до пункту 3.1. Договору: 13.08.2022 + 3 банківські дні після підписання акту про завершення пусконалагоджувальних робіт обома сторонами = 17.08.2022 (строк, до якого відповідач мав сплатити спірні 10% післяплати).

З огляду на вказане, відповідач вказує на неправильний розрахунок позивачем позовних вимог про стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат: періоди їх нарахування та, відповідно, їх розміри.

4. Норми права, що підлягають застосуванню

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

За частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно з частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

5. Фактичні обставини, встановлені судом, докази, що прийняті та відхилені судом, мотиви прийняття або відхилення кожного доказу та аргументу, викладеного сторонами у матеріалах справи та висновки суду за результатами розгляду справи

Підтверджується матеріалами справи - наданими суду належно засвідченими копіями: договору №7/01 від 25.01.2022, Специфікації №1 від 25.01.2022, що є невід`ємною частиною договору, довіреності від 14.02.2022 №89, видаткової накладної від 14.02.2022 №32, акту здачі-прийняття обладнання від 21.02.2022 та визнається обома сторонами: укладення Договору між сторонами та виконання його з боку позивача щодо поставки товару та проведення пусконалагоджувальних робіт і прийняття цих робіт відповідачем.

Також обома сторонами підтверджується сплата відповідачем попередньої оплати за Договором у розмірі 90 % його ціни, що приймається судом з огляду на принцип диспозитивності господарського судочинства.

Відтак, зважаючи на зміст позовних вимог та умови оплати відповідачем 10 % післяплати за Договором, що визначені відповідно до пункту 3.1.2. Договору - протягом 3-х банківських днів після підписання акту про завершення пусконалагоджувальних робіт обома сторонами, необхідним є надання судом оцінки доводів сторін про дату підписання вказаного акту обома сторонами, з огляду на твердження позивача про те, що такою датою є дата складання цього акту і твердження відповідача, що датою підписання цього акту відповідачем є 13.08.2022, про що біля підпису зазначене відповідне застереження: вказана дата підписання з боку відповідача.

Судом враховано, що на наданих суду позивачем копіях видаткової накладної від 14.02.2022 №32 та акту здачі-прийняття обладнання від 21.02.2022 дійсно міститься застереження біля підпису представника відповідача - дата 13.08.2022.

Для встановлення вищевказаних обставин судом застосовано стандарт доказування "вірогідність доказів" та позиції Верховного Суду з цього питання

Зокрема, стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський суд з прав людини наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри" (постанова Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20).

Особливості застосування стандарту переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний викладено також у постановах Верховного Суду: від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Відтак, суд врахував, що спірні докази із застереженням надані самим позивачем і примірників без такого застереження не надано суду, дати 14.02.2022, що містяться у формі документів, є їх обов`язковим реквізитом при складанні, відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" - і є датою саме складання документу, крім того, зважаючи на принцип змагальності сторін господарського судочинства, судом враховано, що позивачем не заперечені доводи відповідача щодо спірної дати, також судом враховано, що юридичної сили документ набирає тільки після його підписання, крім того, строк оплати спірних коштів відраховується від дати підписання.

Також судом враховано, що відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо), відтак, перелік додаткових реквізитів первинних документів не є вичерпним і судом врахований характер спірної господарської операції з прийняття пусконалагоджувальних робіт, що визначений розділом 5 Договору, - її тривалість, а також з огляду на вказану норму Закону додаткові відомості на первинних документів також являються їх реквізитами, відтак, зміст господарської операції визначається з їх урахуванням та їх наявність як реквізиту первинного бухгалтерського документу не може бути проігнорована.

З огляду на все вищевикладене, суд дійшов висновку про прийняття доводів відповідача про підписання ним видаткової накладної від 14.02.2022 №32 та акту здачі-прийняття обладнання від 21.02.2022 - 13.08.2022 та, відповідно, про належний період оплати 10 % післяплати за Договором: з 14.08.2022 до 16.08.2022 і виникнення боргу з 17.08.2022.

Стосовно розміру спірної заборгованості у гривнях, з огляду на визначення сторонами ціни Договору з еквівалентом у євро, яку позивач визначив у сумі 114075,00 грн., суд дійшов таких висновків.

Згідно з пунктом 2.1. Договору вартість обладнання, з ПДВ - 1046500,00 грн. та є еквівалентною 32500,00 Євро за безготівковим курсом 32,20 грн.

За пунктом 2.2. Договору вартість обладнання включає також пусконалагоджувальні роботи.

Оплата за Договором проводиться в гривнях, сума визначається за курсом продажу Євро на Міжбанку на 11:00 у день оплати та узгоджується сторонами.

Відповідно до пункту 3.1. Договору оплата Договору здійснюється у такому порядку:

1) 90% від суми Договору, що становить 941850,00 грн., що еквівалентно 29250,00 євро - передплата до 04.02.2022;

2) 10 % від суми Договору, що становить 104650,00 грн., що еквівалентно 3250,00 Євро - протягом 3-х банківських днів після підписання акту про завершення пусконалагоджувальних робіт обома сторонами.

Позивачем не обгрунтований розрахунок 10 % від суми Договору саме у розмірі 114075,00 грн., проте, такий розмір не заперечений відповідачем у відзиві, також врахування судом цієї суми відповідає пункту 2.3. Договору про те, що сума, що підлягає оплаті, визначається за курсом євро на Міжбанку на 11:00 у день оплати та узгоджується сторонами, оскільки сторонами підписаний акт звірки, де погоджена саме така сума, відтак, відповідно до вимог пункту 2.3. Договору такий розмір заборгованості є належним, з урахуванням еквіваленту, як такий, що узгоджений сторонами та з огляду на вищевказані умови оплати за Договором, відповідно до яких належних днів оплати могло бути декілька.

Стосовно позовних вимог про стягнення штрафних санкцій за Договором у розмірі 2281,50 грн. (за період з 25.02.2022 до 26.12.2022), а також відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України - 3% річних у розмірі 3647,28 грн. (за період з 25.02.2022 до 08.02.2023) та інфляційних втрат у розмірі 28361,78 грн. (за період з 01.03.2022 до 28.02.2023), суд дійшов таких висновків.

Відповідно до пункту 6.2. Договору у разі затримки платежу замовник сплачує виконавцю штрафні санкції в розмірі 0,2 % від заборгованих згідно з Договором коштів за кожен день прострочення, але не більше 2% від суми заборгованих згідно з Договором коштів.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, а згідно з частиною 4 статті 231 цього Кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Позивачем заявлено вказану штрафну санкцію у розмірі 2% від суми заборгованих згідно з Договором коштів - 2281,50 грн., що менше за розрахунком 0,2 % від заборгованих згідно з Договором коштів за кожен день прострочення (з урахуванням висновків суду про менший період заборгованості і меж позовних вимог: період з 17.08.2022 по 26.12.2022 (132 дні) - 30115,80 грн.), відтак, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цієї позовної вимоги.

За перевіркою судом позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 3647,28 грн. (за період з 25.02.2022 до 08.02.2023) та інфляційних втрат у розмірі 28361,78 грн. (за період з 01.03.2022 до 28.02.2023), відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, з урахуванням висновків суду про менший період заборгованості і меж позовних вимог: період з 17.08.2022 до 08.02.2023 для 3% річних та період з 01.09.2022 по 28.02.2023 для інфляційних втрат, суд дійшов висновку про часткове задоволення цих позовних вимог: 1650,18 грн. 3% річних та 8566,50 грн. інфляційних втрат.

6. Результати розгляду справи

Згідно з статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування; питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обгрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обгрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обгрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обгрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов`язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 y справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18).

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

7. Розподіл судових витрат

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача у повному обсязі у зв`язку із тим, що спір виник внаслідок його неправильних дій, а позивачем сплачений судовий збір у мінімальному розмірі, відтак, це була мінімально необхідна сума для звернення до суду за захистом його порушених прав, отже, така сума обгрунтована, необхідна і підлягає відшкодуванню відповідачем, вказане відповідатиме одній із основних засад (принципів) господарського судочинства: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, що встановлений пунктом 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи, що інші судові витрати у справі вказані лише орієнтовні, суд не вирішує питання їх розподілу.

Враховуючи вищенаведені фактичні обставини справи та керуючись статтями 13, 73, 74, 77-79, 86, 129, 232, 237, 238, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

1. Позов (вх. №873/23 від 05.04.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.П.С.ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВР Кондитер" про стягнення заборгованості задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВР Кондитер" (08322, Київська область, Бориспільський район, село Проліски, вулиця Промислова, будинок 9, код ЄДРПОУ 43327309) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.П.С.ЛТД" (18021, Черкаська область, місто Черкаси, вулиця Гагаріна, будинок 29/2, квартира 67, код ЄДРПОУ 38514024) 114075,00 грн. (сто чотирнадцять тисяч сімдесят п`ять гривень) основного боргу, 2281,50 грн. (дві тисячі двісті вісімдесят одна гривня п`ятдесят копійок) штрафних санкцій, 1650,18 грн. (одна тисяча шістсот п`ятдесят гривень вісімнадцять копійок) 3% річних, 8566,50 грн. (вісім тисяч п`ятсот шістдесят шість гривень п`ятдесят копійок) інфляційних втрат та 2684,00 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні) судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 28.02.2024.

Суддя С.О. Саванчук