Рішення

від 22.02.2024 по справі 914/3229/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2024 Справа № 914/3229/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Прокопів І.І., розглянув матеріали позовної заяви

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «СИНЕОН-ПЛЮС», с. Старий Яричів, Львівська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОБУДЗАХІД», м. Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: фізична особа-підприємець Курило Володимир Васильович, с. Чемеринці, Львівська область

про стягнення 188 209,65 грн

за участю представників:

від позивача: Дубінін Р.В. - адвокат;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився

Обставини розгляду справи.

30.10.2023 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «СИНЕОН-ПЛЮС», с. Старий Яричів, Львівська область до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОБУДЗАХІД», м. Львів про стягнення 188 209,65 грн.

Ухвалою суду від 02.11.2023 позовну заяву залишено без руху.

14.11.2023 на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 20.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 11.12.2023, залучено до участі у справі фізичну особу-підприємця Курила Володимира Васильовича як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

06.12.2023 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «СИНЕОН-ПЛЮС» надійшла заява про зміну підстав позову (вх. №4899/23 від 06.12.2023).

Ухвалою від 11.12.2023 суд прийняв заяву позивача про зміну підстав позову до розгляду, відклав судове засідання на 21.12.2023.

Ухвалою від 21.12.2023 суд відклав судове засідання на 22.01.2024.

16.01.2024 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОБУДЗАХІД» надійшла заява про поновлення процесуального строку (вх. №1431/24 від 16.01.2024) та відзив на позовну заяву (вх. №1426/24 від 16.01.2024).

Ухвалою від 22.01.2024 суд визнав поважними причини пропуску відповідачем процесуального строку для подання відзиву, задовольнив заяву відповідача про поновлення процесуального строку для подання відзиву, поновив відповідачу пропущений процесуальний строк для подання відзиву та прийняв до розгляду відзив на позовну заяву, відклав судове засідання на 05.02.2024.

01.02.2024 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОБУДЗАХІД» надійшли додаткові пояснення (вх. №3066/24 від 01.02.2024).

Ухвалою від 05.02.2024 суд відклав судове засідання на 12.02.2024.

Ухвалою від 12.02.2024 суд відклав судове засідання на 22.02.2024.

22.02.2024 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «СИНЕОН-ПЛЮС» надійшов деталізований розрахунок позовних вимог (вх. №5196/24 від 22.02.2024).

Заяв про відвід суду не поступало.

Суть спору та правова позиція сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 01.10.2022 між позивачем та відповідачем було укладено договір постачання №01-10/2022, на виконання умов якого 04.02.2022 відповідачу згідно накладної та товарно-транспортної накладної було передано у власність товар на загальну суму 144 000,00 грн. Однак, відповідач свої зобов`язання щодо оплати вартості отриманого товару не виконав, заборгованість становить 144 000,00 грн. У зв`язку з порушенням строків оплати вартості товару відповідачу нараховано пеню в сумі 35 506,85 грн, 3% річних в сумі 2 107,00 грн, інфляційні в сумі 6 595,80 грн. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, становить 188 209,65 грн.

У поданому через канцелярію суду відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що зміст виписки з банківського рахунку позивача вказує на те, що відповідачем оплачено позивачеві за поставлені товари кошти в розмірі 403 352,00 грн, при цьому, матеріали справи не містять жодних доказів, що підтверджують постачання позивачем відповідачеві товарів на суму, що ним не оплачена. Співставляючи документи, що підтверджують розрахунки відповідача перед позивачем та документи, що підтверджують постачання товару, які містяться в матеріалах справи, можна дійти висновку, що у відповідача відсутній борг перед позивачем, і, навпаки, наявна переплата в розмірі 259 352,00 грн.

Додатково відповідач зазначив, що не може братися до уваги видаткова накладна №04-01/2023 від 04.01.2023, оскільки така не підписана відповідачем. Також не повинні братися до уваги рахунок-специфікація №02-10/22 від 26.10.2022 та рахунок-специфікація №03-10/22 від 31.10.2022, оскільки договором не передбачено такого виду документа як рахунок-специфікація. Натомість, договором передбачено, що оплати здійснюються згідно рахунків-фактур, а ціна товару визначається сторонами у специфікації.

Відповідач наголосив, що специфікація підлягає двосторонньому складенню, тобто повинна містити підписи уповноважених осіб та відбитки печаток обох сторін. Водночас, специфікація у матеріалах справи відсутня, що виключає можливість встановити реальну домовлену сторонами вартість поставленого товару, а отже, свідчить про неможливість задоволення позовної заяви.

Відповідач вказав, що відповідно до п. 5.2. договору, покупець зобов`язується провести передоплату товару не пізніше 10 календарних днів з дати отримання рахунку на оплату партії товару, однак, позивачем не надавалось жодних рахунків на оплату товару, в тому числі рахунку-специфікації, що міститься в матеріалах справи. Відповідач ствердив, що у реквізитах призначення платежів, що здійснені відповідачем на користь позивача згідно виписки з банківського рахунку позивача, дані частково збігаються із реквізитами рахунку-специфікації (наданої позивачем суду) лише тому, що позивач переконав відповідача провести оплати із вказанням таких реквізитів без формування на той момент відповідного рахунку.

З огляду на те, що рахунок-специфікація №02-10/22 від 26.10.2022 та №03-10/22 від 31.10.2022 відповідачем не отримувались, відповідач вважає, що строк оплати фактично не настав, а отже такий відповідачем не пропущений, що виключає виникнення боргу в частині 3% річних, інфляційних втрат та пені. Таким чином, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню у заявленому ним обсязі.

Третя особа явку представника в судове засідання не забезпечила, пояснень на надала, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне.

01.10.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СИНЕОН-ПЛЮС» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОБУДЗАХІД» (покупець) було укладено договір постачання №01-10/2022.

За цим договором постачальник (позивач) зобов`язується виготовляти та поставляти (передавати у власність) покупцю лісоматеріали круглі, пиломатеріали необрізні, пиломатеріали обрізні твердих порід деревини, а покупець (відповідач) зобов`язується приймати товар та вчасно і в повному обсязі оплачувати поставлений товар (п. 1.1. договору).

Відповідно до п.п. «б» п. 2.1. договору постачальник зобов`язується здійснити поставку товару та передати покупцю товар на складі продавця, який розташований за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Лемківська, 9; Львівська область, с. Годвишня; Львівська область, с. Чижки. Постачальник не зобов`язаний надати покупцю транспорт, здійснити пакування товару та його завантаження і кріплення.

Згідно п. 2.3 договору покупець зобов`язується прийняти переданий постачальником товар в місці, вказаному в п.п. «б» п. 2.1, здійснити завантаження, пакування (якщо необхідно) та закріплення товару на власний транспорт (транспорт підрядника покупця).

На виконання умов вищевказаного договору, позивач передав відповідачу згідно накладної №04-01/2023 від 04.01.2023, товарно-транспортної накладної №04-01/2023 від 04.01.2023 товар на загальну суму 144 000,00 грн.

Відповідно до п.п. 5.2-5.3 договору покупець зобов`язується провести передплату вартості товару не пізніше 10 календарних днів з дати отримання рахунку на оплату партії товару. Оплата товару здійснюється покупцем, виходячи з ціни, вказаної в специфікації, на підставі рахунків-фактур та накладних.

Згідно п. 6.2 договору, право власності на товар переходить від постачальника до покупця у момент передачі товару по накладних уповноваженому представнику покупця у місці, вказаному в п.п. «б» п. 2.1 розділу 2 цього договору.

Пунктом 7.1. договору передбачено, що постачальник разом з товаром передає представнику покупця (або перевізнику) наступні документи: оригінал рахунку-фактури; оригінал накладної; документ, що підтверджує належну якість товару.

Приймання-передача товару оформляється шляхом підписання сторонами накладної. Датою поставки товару вважається дата передання товару уповноваженому представнику відповідача чи його підряднику відповідно до накладної/накладних (п.п.7.2-7-3 договору).

Як ствердив позивач, відповідач вартість отриманого товару не оплатив.

29.05.2023 позивач надсилав третій особі адвокатський запит, в якому просив повідомити про місце, дату та час розвантаження вантажу, який було передано третій особі, зокрема 04.01.2023. Проте, вказаний запит залишений третьою особою без відповіді та задоволення.

Згідно п. 12.5. договору у разі порушення покупцем строку передоплати та/чи основної оплати товару, покупець повинен сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості нездійсненого платежу за товар за кожен день прострочення платежу.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків щодо оплати вартості товару, позивач просив суд стягнути з відповідача 144 000,00 грн основного боргу, 35 506,85 грн пені, 2 107,00 грн 3% річних, 6 595,80 грн інфляційних.

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з умов договору, сторони погодили, що покупець зобов`язується провести передплату вартості товару не пізніше 10 календарних днів з дати отримання рахунку на оплату партії товару (п. 5.2. договору).

Водночас, відповідачем не було здійснено попередню оплату вартості товару, позивач передав товар відповідачу без дотримання вимоги про попередню оплату. Таким чином, сторони відступили від положень п. 5.2. договору та погодились провести розрахунки після отримання відповідачем товару.

Частиною другою статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач свої зобов`язання щодо передачі товару за договором виконав повністю, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями накладної №04-01/2023 від 04.01.2023 та товарно-транспортної накладної №04-01/2023 від 04.01.2023, оригінали яких оглянуто судом.

Згідно з відмітками в товарно-транспортній накладній №04-01/2023 від 04.01.2023 позивач товар здав на перевезення, а автомобільний перевізник (водій) ФОП Курило В.В. прийняв вантаж для передачі вантажоодержувачу - ТзОВ «Євробудзахід». Товарно-транспортна накладна містить підпис водія Курила В.В., що свідчать про прийняття товару до перевезення та передачу товару перевізнику.

Частинами першою, другою статті 334 ЦК України передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Як зазначалося судом вище, п.п. «б» п. 2.1 договору передбачено, що позивач зобов`язався здійснити поставку товару та передати відповідачу товар на складі позивача.

Згідно п. 6.2 договору, право власності на товар переходить від постачальника до покупця у момент передачі товару по накладних уповноваженому представнику покупця у місці, вказаному в п.п. «б» п. 2.1 розділу 2 цього договору.

У додаткових поясненнях, які надійшли до суду 01.02.2022, відповідач зазначив, що відповідач не звертався до позивача із претензіями за спірними правовідносинами, відповідачем забезпечується належним чином зберігання усього товару. Також зазначено, що прийнятий 04.01.2023 у позивача, для перевезення ФОП Курило В.В. товар, переданий відповідачу, товар за товарно-транспортною накладною №04-01/2023 від 04.01.2023 переданий відповідачу у день складення накладної.

Таким чином, відповідачем не спростовано факт поставки товару на загальну суму 144 000,00 грн згідно накладної №04-01/2023 від 04.01.2023, товарно-транспортної накладної №04-01/2023 від 04.01.2023.

З огляду на викладене, обов`язок по оплаті поставленого товару виникає у відповідача безпосередньо із самого факту поставки. Таким чином, відповідач має право вимагати у відповідача оплати вартості товару одразу після його отримання відповідачем, а відповідач зобов`язаний сплати вартість товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов`язання, яке виникло на підставі договору поставки, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов`язку з оплати поставленого товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №923/712/17 та від 21.01.2019 у справі №925/2028/15.

Щодо доводів відповідача про існування факту переплати, то вказаний факт відповідачем жодними доказами не підтверджено. Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем у жовтні-листопаді 2022 року було сплачено 461 300,00 грн за товар, поставлений, зокрема згідно видаткових накладних №01-10/2022 від 24.10.2022, №02-10/2022 від 25.10.2022 та №03-10/2022 від 25.10.2022 на загальну суму 447 283,71 грн.

Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов`язання боржником щодо оплати вартості товару, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та ч. 6 ст. 232 ГК України.

З врахуванням цих положень та п. 12.5. договору позивачем за період часу 04.01.2023 по 01.07.2023 нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 34 506,85 грн, 3% річних в сумі 2 107,00 грн та інфляційні в сумі 6 595,80 грн.

Оскільки судом встановлено, що обов`язок по оплаті поставленого товару виникає у відповідача безпосередньо із самого факту поставки, зважаючи на те, що товар був отриманий відповідачем 04.01.2023, розрахунок за отриманий товар ним не був проведений, то відповідач вважається таким, що прострочив своє зобов`язання щодо оплати з 05.01.2023. Водночас, перерахунок здійснюється за період часу з 05.01.2023 по 01.07.2023, тобто до дня, який зазначений позивачем у позовній заяві, з огляду на те, що позивач не звертався до суду із заявою про зміну підстав позову в частині визначення періодів нарахування пені, 3% річних та інфляційних.

Після здійсненого судом перерахунку розмір пені повинен становити 35 112,30 грн, 3% річних 2 106,74 грн, сума інфляційних не змінилася, тобто підлягає до стягнення у тому розмірі, який заявлено позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 144 000,00 грн основного боргу, 35 112,30 грн пені, 2 106,74 грн 3% річних, 6 595,80 грн інфляційних. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОБУДЗАХІД», м. Львів, вул. Липинського, 54 (ідентифікаційний код 40890162) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СИНЕОН-ПЛЮС», с. Старий Яричів, вул. Галицька, 143/59, Львівський район, Львівська область (ідентифікаційний код 44197310) 144 000,00 грн основного боргу, 35 112,30 грн пені, 2 106,74 грн 3% річних, 6 595,80 грн інфляційних, 2 253,77 грн судового збору.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 22.02.2024 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 27.02.2024.

СуддяМазовіта А.Б.