Рішення

від 27.02.2024 по справі 918/76/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2024 р. м. РівнеСправа № 918/76/24

Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,

розглянув матеріали позовної заяви

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт-Брук"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будальянс Груп"

про: стягнення заборгованості

секретар судового засідання: Коваль С.М.

представники:

від позивача: О.Мазур

від відповідача: не з`явився

ОПИС СПОРУ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Арт-Брук" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будальянс Груп" про стягнення заборгованості в розмірі 455 971,92 грн, з яких: 331 880,00 грн борг, 104 051,93 грн інфляційні втрати та 20 039,99 грн 3% річних.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав договірні зобов`язання, які виникли із укладеного сторонами договору. Так, 01 липня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Арт-Брук" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будальянс Груп" уклали договір перевезення вантажів №01/07-1.

На виконання умов договору позивач протягом серпня 2021 року лютого 2022 року надав послуги, а відповідач прийняв послуги з перевезення на загальну суму 356 160,00 грн. У свою чергу відповідач здійснив оплату лише на суму 24 280,00 грн. Таким чином, з урахуванням проведеної оплати, зальний розмір заборгованості за надані послуги становить 331 880,00 грн.

Окрім цього, керуючись положеннями статті 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу 104 051,93 грн інфляційних втрат та 20 039,99 грн три відсотки річних.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 29 січня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, задоволено клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 27 лютого 2024 року.

27 лютого 2024 року відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на необхідність надання можливості відповідачу ознайомитись з поданою позовною заявою та підготувати пояснення щодо обставин, які викладені в ній.

Розглянувши вказане клопотання суд не знаходить підстав для його задоволення. На переконання суду, відповідач мав достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи. В даному випадку суд ураховує, що ухвалою від 29 січня 2024 року, яку відповідач отримав у цей же день, суд визначив процесуальний строк для подачі відзиву та відповідних доказів - до 22 лютого 2024 року.

Однак, попри те, що вказаний строк сплив, відповідач не вчинив жодних дій спрямованих на реалізацію своїх процесуальних прав. Відповідач також не обґрунтував причин, з яких він не мав можливості навести свою позицію щодо даного спору у визначений строк. Окрім цього, пропустивши строк на подання відзиву та доказів, відповідач своєчасно не подав заяву про продовження процесуального строку, встановленого судом.

Відповідно до правил частини 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Окрім цього суд зауважує, що відповідач має електронний кабінет в системі "Електронний суд". Позовна заява у цій справі сформована позивачем в системі "Електронний суд" 22 січня 2024 року, і доставлена у цю ж дату до зареєстрованого електронного кабінету відповідача, про що свідчить наявна в матеріалах справи квитанція №486757.

А тому, наведені у клопотанні відповідача твердження про необхідність ознайомлення з позовною заявою та підготовки пояснень щодо обставин справи є безпідставними.

МОТИВИ СУДУ ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

01 липня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Арт-Брук" (позивач/перевізник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будальянс Груп" (відповідач/замовник) уклали договір перевезення вантажів №01/07-1, відповідно до предмету якого замовник доручає, а перевізник зобов`язується доставити автомобільним транспортом вантаж (камені бортові бетонні та вироби бетонні тротуарні неармовані), а замовник бере на себе зобов`язання сплатити плату за перевезення вантажу.

Згідно з умовами пункту 3.1. договору, розрахунки між перевізником і замовником здійснюються у безготівковій формі, на підставі рахунку та акту виконаних робіт, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок перевізника.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що вартість перевезення вантажу визначається у заявках, згідно із попередньо узгодженими розцінками.

В матеріалах справи наявні докази виконаних послуг з перевезення вантажу, а саме акти: № 361 від 15 липня 2021 року на суму 4 320,00 грн, №477 від 02 серпня 2021 року на суму 4 320,00 грн, №546 від 16 серпня 2021 року на суму 4 320,00 грн, №558 від 18 серпня 2021 року на суму 4 320,00 грн, №434 від 01 вересня 2021 року на суму 4 320,00 грн, №673 від 03 вересня 2021 року на суму 7 000,00 грн, №417 від 04 вересня 2021 року на суму 4 320,00 грн, №426 від 04 вересня 2021р. на суму 4 320,00 грн, №432 від 04 вересня 2021 року на суму 4 320грн, №695 від 09 вересня 2021 року на суму 7 000,00 грн, №421 від 10 вересня 2021 року на суму 4 320,00 грн, №422 від 16 вересня 2021 року на суму 4 320,00 грн, №748 від 17 вересня 2021 року на суму 4 320,00 грн, №447 від 18 вересня 2021 року на суму 4 320,00 грн, №763від 20 вересня 2021 року на суму 4 320,00 грн, №1016 від 28 жовтня 2021 року на суму 7 000,00 грн, №1186 від 16 листопада 2021р. на суму 8 000,00 грн, №1197 від 17 листопада 2021 року на суму 8 000,00 грн, №1199 від 17 листопада 2021 року на суму 8 000,00 грн, №1201 від 17 листопада 2021 року на суму 8 000,00 грн, №1326 від 02 грудня 2021 року на суму 8 000,00 грн, №1399 від 16 грудня 2021 року на суму 8 000,00грн, №1414 від 17 грудня 2021 року на суму 8 000,00 грн, №1416 від 17 грудня 2021 року на суму 8 000,00 грн, №1425 від 20 грудня 2021 року на суму 3 000,00 грн, №1438 від 21 грудня 2021 року на суму 8 000,00 грн, №1442 від 22 грудня 2021 року на суму 8 000,00 грн, №1447 від 23 грудня 2021 року на суму 8 000,00 грн, №1449 від 24 грудня 2021 року на суму 8 000,00 грн, №1451 від 24 грудня 2021р. на суму 8 000,00 грн, №1454 від 28 грудня 2021 року на суму 8 000,00 грн, №1469 від 29 грудня 2021 року на суму 8 000,00 грн, №1472 від 30 грудня 2021 року на суму 8 000,00 грн, №8 від 04 січня 2022 року на суму 8 000,00 грн, №10 від 04 січня 2022 року на суму 8 000,00 грн, №13 від 05 січня 2022 року на суму 8 000,00 грн, №15 від 05 січня 2022 року на суму 8 000,00 грн, №22 від 10 січня 2022р. на суму 8 000,00 грн, №24 від 11 січня 2022 року на суму 8 000,00 грн, №29 від 17 січня 2022 року на суму 8 000,00 грн, №31 від 18 січня 2022 року на суму 8 000,00 грн, №35 від 20 січня 2022 року на суму 8 000,00 грн, №33 від 21 січня 2022 року на суму 8 000,00 грн, №37 від 27 січня 2022 року на суму 8 000,00 грн, №42 від 14 лютого 2022 року на суму 8 000,00 грн, №44 від 16 лютого 2022 року на суму 8 000,00 грн, №46 від 17 лютого 2022 року на суму 8 000,00 грн, №48 від 18 лютого 2022 року на суму 8 000,00 грн, №51 від 22 лютого 2022 року на суму 8 000,00 грн, №344 від 29 вересня 2022 року на суму 4 000,00 грн, №363 від 10 жовтня 2022 року на суму 4 000,00грн, №375 від 21 жовтня 2022 року на суму 4 000,00 грн, №382 від 25 жовтня 2022 року на суму 4 000,00 грн, №385 від 26 жовтня 2022 року на суму 4 000,00 грн.

Позивач вказує, що відповідачем здійснено часткову оплату наданих послуг, водночас неоплаченими лишаються надані транспортні послуги на загальну суму 331 880,00 грн.

Відповідно до пункту 3.3.договору, оплати здійснюються наступним чином:

-при отриманні рахунку, акту виконаних робіт та товаротранспортних накладних на перевезений товар з 01 по 10 число місяця, оплата здійснюється до 20 числа поточного місяця;

-при отриманні рахунку, акту виконаних робіт та товаротранспортних накладних на перевезений товар з 11 по 20 число місяця, оплата здійснюється до 30 числа поточного місяця;

-при отриманні рахунку, акту виконаних робіт та товаротранспортних накладних на перевезений товар з 21 по 31 число, оплата здійснюється до 10 числа наступного місяця.

Оплата проводиться в гривнях, лише за умови отримання замовником оригіналів правильно оформлених документів.

Доказів сплати вказаної заборгованості в сумі 331 880,00 грн матеріали справи не містять.

Керуючись положеннями статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач нарахував відповідачу 104 051,93 грн інфляційних втрат та 20 039,99 грн три відсотки річних за період з 21 вересня 2021 року по 19 січня 2024 року.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін

З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, договірними та стосуються надання транспортних послуг перевезення вантажів.

Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої права в частині своєчасної оплати наданих послуг порушеними.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи характер спору та правовідносини, що склалися між сторонами, суд вважає за необхідне застосувати норми, що регулюють діяльність з перевезення вантажів.

Згідно з нормами статті 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до положень статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно з положеннями статті 306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до приписів статті 308 ГК України вантаж до перевезення приймається перевізниками залежно від виду транспорту та вантажу в місцях загального або незагального користування. Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Вантажовідправник зобов`язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством. У разі якщо для здійснення перевезення вантажу законодавством або договором передбачено спеціальні документи (посвідчення), які підтверджують якість та інші властивості вантажу, що перевозиться, вантажовідправник зобов`язаний передати такі документи перевізникові разом з вантажем. Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином.

Як визначено нормами статті 920 ЦК України, у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Розглянувши матеріали справи суд встановив наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором перевезення в сумі 331 880,00 грн, матеріали справи не містять доказів оплати вказаної заборгованості.

Керуючись положеннями статті 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу 104 051,93 грн інфляційних втрат та 20 039,99 грн три відсотки річних за період прострочення з 21 вересня 2021 року по 19 січня 2024 року.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши перерахунок відсотків річних, робить висновок, що вказаний розрахунок позивач здійснив правильно.

Щодо обґрунтування підсудності даного спору Господарському суду Рівненської області суд відзначає наступне.

У своєму позові позивач з посиланням на положення частини 5 статті 29 ГПК України вказує що даний пір може розглядатись Господарським судом Рівненської області.

Стосовно вказаних обставин суд враховує, що за загальним правилом визначення територіальної підсудності, позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом (стаття 27 ГПК України).

Згідно з правилами частини 5 статті 29 ГПК України, позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Суд відзначає, що виконання договору відбувалося на території Рівненської області. Про такі обставини свідчать пункти завантаження та розвантаження товару (пункт відправлення: Рівненська обл, с Нова Любомирка; пункт призначення: Рівненська обл, с Мізоч), що зазначені в договорі та товарно-транспортних накладних. А тому суд зробив висновок, що даний спір підсудний Господарському суду Рівненської області на підставі частини 5 статті 29 ГПК України.

Відповідно до положень статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, згідно з нормами статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Правилами статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Висновки суду

Встановлені обставини щодо прострочення виконання відповідачем договірних зобов`язань з оплати наданих послуг свідчать про порушення відповідачем прав позивача.

З урахуванням наведеного, суд зробив висновок, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 331 880,00 грн заборгованості, 104 051,93 грн інфляційних втрат, 20 039,99 грн три відсотки річних є законними, обґрунтованими, а отже такими, що мають бути задоволені.

Розподіл судових витрат

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір судового збору за даним позовом складав 5 471,66 грн, оскільки позов задоволено, судові витрати покладаються на відповідача.

Також у своєму позові позивач завив до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

Відповідно до правил частини 1 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно з нормами частини 3 статті 124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Частинами 2-6 статті 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем було подано копії: ордерів на надання правової допомоги, платіжної інструкції №4137 від 15 листопада 2023 року, договору про надання правової допомоги від 21 жовтня 2023 року, акт приймання-передачі наданих послуг від 15 листопада 2023 року.

Згідно з умовами договору про надання професійної правничої допомоги, за цим договором адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання з надання правничої допомоги в тому числі з підготовки позовної заяви про стягнення заборгованості за договором надання транспортних послуг №01/07-1 від 01 липня 2023 року.

Згідно з умовами пункту 2 договору, вартість правової допомоги визначається у актах приймання-передачі.

Згідно з актом прийому-передачі наданих послуг, вартість послуг із досудового врегулювання спору, а також підготовка та подання позовної заяви становить 6 000,00 грн.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Водночас необхідно зазначити, відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду.

У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. За таких умов, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У частині 5 статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Таким чином, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Розмір таких витрат також повинен бути обґрунтованим. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову та предмету спору, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

На думку суду даний спір про стягнення заборгованості не відноситься до категорії складних.

На переконання суду, підготовка до справи не потребувала дослідження значного обсягу законодавства, судової практики чи опрацюванню великого обсягу документів.

Окрім цього суд вважає, що відсутні підстави для покладення на відповідача вартості послуг із вжиття заходів досудового врегулювання спору оскільки, на переконання суду, такі послуги не можуть бути віднесені до судових витрат.

Так, під час розподілу судових витрат, суд має врахувати, чи пов`язані ці витрати саме з розглядом справи (пункт 1 частини 5 статті 129 ГПК України), а також дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (пункт 4 частини 5 статті 129 ГПК України). А проте, витрати на досудове врегулювання спору не можуть бути ототожнені із витратами на розгляд справи у суді, особливо у даному випадку, коли досудове врегулювання спору не є обов`язковим, а відноситься до сфери розсуду сторони. Вжиття заходів досудового врегулювання спору є альтернативним та додатковим способом його вирішення. Такий спосіб врегулювання спору є позасудовим механізмом відновлення порушених прав, що не пов`язаний із судовими процедурами. Отже такі витрати не стосуються судових витрат. Водночас норми процесуального закону передбачають розподіл між сторонами саме судових витрат за результатами розгляду спору у суді.

А тому, суд робить висновок, що заявлена відповідачем сума судових витрат не може бути повністю віднесена до витрат, що пов`язані із розглядом справи.

Також, як встановив суд, даний спір не є складним та не потребував додаткових дій чи витрат на його підготовку до судового розгляду, оскільки стосується вимог про стягнення основного боргу, які не заперечувалися відповідачем.

При здійсненні розподілу витрат суд надає правову оцінку обґрунтованості заявлених витрат з врахуванням критеріїв: пов`язаності витрати з розглядом справи; обґрунтованості та пропорційним їх розміру до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

З огляду на такі обставини суд вважає за можливе застосувати положення частини 5 статті 129 ГПК України та врахувати під час вирішення питання про розподіл судових витрат наведені вище обставини. Суд вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу не є в повній мірі обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Оцінюючи витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат, суд робить висновок про те, що обґрунтованим, розумним, справедливим та співрозмірним у даному випадку є призначення позивачу 3 000,00 грн компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Решту витрат суд покладає на позивача.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будальянс Груп" (54055, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Слобідська сьома, 70, офіс 8, ідентифікаційний код 40445002) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт-Брук" (33028, Рівненська область, м. Рівне, вул.Соборна 5А, ідентифікаційний код 41219582) 331 880 (триста тридцять одна тисяча вісімсот вісімдесят) грн заборгованості, 104 051 (сто чотири тисячі п`ятдесят одна) грн 93 коп. інфляційних втрат, 20 039 (двадцять тисяч тридцять дев`ять) грн 99 коп. три відсотки річних, 3 000 (три тисячі) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 5 471 (п`ять тисяч чотириста сімдесят один) грн 66 коп. судового збору.

Позивач (Стягувач): Товариство з обмеженою відповідальністю "Арт-Брук" (33028, Рівненська область, м. Рівне, вул.Соборна 5А, ідентифікаційний код 41219582).

Відповідач (Боржник): Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будальянс Груп" (54055, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Слобідська сьома, 70, офіс 8, ідентифікаційний код 40445002).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне рішення складено 29 лютого 2024 року.

Суддя Андрій КАЧУР