Рішення

від 28.02.2024 по справі 381/3762/23

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua

2/381/2/24

381/3762/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2024 року Фастівський міськрайонний суд Київської області

в складі

головуючого судді: Осаулової Н.А.,

за участю секретаря: Цвик А.К.,

позивача: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Фастів в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

в с т а н о в и в:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про поділ майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 14.09.2002 року, від якого мають доньок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Шлюб між сторонами розірвано.

Під час шлюбу за спільні кошти було придбано 1/2 частину продуктового магазину загальною площею 71,1 м2 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , 1/2 частину продуктового магазину загальною площею 105,8 м2 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,10 га за адресою: АДРЕСА_2 .

Оскільки таке майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, воно підлягає поділу.

Відзиву на позовну заяву не надходило.

У судовому засіданні позивач вимоги позову підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, конверт із судовою повісткою повернувся без вручення із зазначенням працівника поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Як передбачено п.2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Згідно п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення (ч. 4 ст. 130 ЦПК України).

Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 10.05.2023 року у справі № 755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Також згідно висновків Європейського суду з прав людини, зазначеного у рішенні у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії» №12307 - учасник справи, що повідомлений за допомогою пошти за однією із адрес, за якою він зареєстрований, але ухилявся від отримання судової повістки. Тому йому повинно було бути відомо про час і місце розгляду справи. Він також міг стежити за ходом його справи за допомогою офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнов проти України», вказано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06.09.2023 року відкрито провадження у даній справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 20.12.2023 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її судовий розгляд по суті.

Суд, заслухавши пояснення позивача, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що вимоги позову слід задовольнити з наступних підстав.

ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб 14 вересня 2002 року у Відділі реєстрації актів громадянського стану Фастівського міському управлінні юстиції Київської області, актовий запис № 291, після якого остання змінила прізвище на « ОСОБА_1 » (а.с. 12).

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 28.09.2022 року у справі №381/2318/22 шлюб між сторонами було розірвано (а.с. 13-15).

Зазначене рішення набрало законної сили 23.10.2022 року.

У справі, що розглядається, спір у сторін виник з приводу наступного майна:

1/2 частини продуктового магазину загальною площею 71,1 м2 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підтвердження чого надано договір купівлі-продажу від 27.04.2016 року, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою В.Ю. та зареєстровано в реєстрі за №665 (а.с. 16-18);

1/2 частини продуктового магазину загальною площею 105,8 м2 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підтвердження чого надано договір купівлі-продажу від 22.04.2016 року, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою В.Ю. та зареєстровано в реєстрі за №644 (а.с. 19-22);

земельної ділянки площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3211200000:07:001:0046, на підтвердження чого видано державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯД №935821 від 28.09.2007 року на підставі рішення Фастівської міської ради №2/40-ХХІУ-У від 01.08.2007 року (а.с. 24-25).

Як вказано у п. 4.2. вказаних договорів купівлі-продажу, вони укладені за згодою дружини покупця - ОСОБА_1 , яка викладена у формі заяви, справжність підпису на якій засвідчено у нотаріальному порядку 20 квітня 2016 року приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Київської області Сушановою Т.В. по реєстру №508. Копія вказаної заяви наявна у матеріалах справи (а.с. 23).

Статтею 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

В свою чергу, слід зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Крім того, як зазначено в правовій позиції Верховного Суду України від 25.11.2015 року по справі №6-2333цс15, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто, критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за яке таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Аналогічна правова позиція також викладена й в постанові Верховного Суду України від 02.10.2013 року по справі №6-79цс13.

Норми ст.ст. 60, 70 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Згідно із частиною першою зазначеної статті особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

За змістом ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до приписів ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 3 ст. 89 ЦПК України).

У той же час, у матеріалах справі відсутні належні та допустимі докази того, що спірне майно належить відповідачу особисто у відповідності до положень ст. 57 СК України.

З огляду на наведене вище, ураховуючи що презумпцію права власності подружжя на майно, яке набуто ними в період шлюбу, не спростовано відповідачем, який не з`явився у неодноразово призначені судові засідання, а також не подав відзив на позов, 1/2 частина продуктового магазину загальною площею 71,1 м2 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , 1/2 частина продуктового магазину загальною площею 105,8 м2 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянку площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3211200000:07:001:0046, є спільним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а відтак, підлягають поділу на загальних підставах.

Згідно з ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст.71 СК Українимайно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

За змістом ч. 4 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Відповідно до частини третьої статті 370 ЦК України виділ частки з майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу, частиною другою якої передбачено, що якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої, п`ятої статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (стаття 11 цього Кодексу) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден з подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Отже, якщо один з подружжя не вчинив передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Такий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 30 березня 2016 року та від 7 червня 2017 року 6-2670цс16 від 07.06.2017 р.

У даній справі жодна із сторін не внесла відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду. Позивач просила визнати частину продуктових магазинів та земельну ділянку спільним майном подружжя, а також визнати за нею право власності на половину визначеного майна.

У відповідності до звітів про оцінку майна, станом на 07.02.2023 року ринкова вартість земельної ділянки кадастровий номер 3211200000:07:001:0046 складає 58 400,00 грн. (а.с. 27), станом на 07.02.2023 року ринкова вартість 1/2 частини приміщення загальною площею 71,10 м2 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 в складає 3 959 360,00 грн. (а.с. 43), станом на 07.02.2023 року ринкова вартість 1/2 частини приміщення загальною площею 105,80 м2 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 складає 5 892 100,00 грн. (а.с. 34).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Розглядаючи справу у межах заявлених позовних вимог, беручи до уваги вимоги чинного законодавства України, зважаючи на обставини, встановлені під час розгляду справи, суд приходить до висновку про необхідність визнати право спільної сумісної власності сторін на спірне майно, а також визнати за позивачем право власності на половину у вказаному спільному майні. Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.

При цьому суд зауважує, що відповідач фактично володіє спільним майном на підставі наявних у нього документів за виключенням часток, що виділені у власність позивача.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, слід стягнути з відповідача на користь позивача кошти судового збору в сумі 8 052,00 грн.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 21, 57, 60, 65, 69,70, 71 СК України, ст. ст. 15, 16, 370 ЦК України, ст. ст. 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 76-82, 137, 141, 211, 258, 263, 264, 265, 268, 352 ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суд, -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, - задовольнити повністю.

Визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на:

1/2 частину продуктового магазину загальною площею 71,1 м2 , що розташований за адресою:

АДРЕСА_3 частину продуктового магазину загальною площею 105,8 м2 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

земельну ділянку площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3211200000:07:001:0046.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на:

1/4 частину продуктового магазину загальною площею 71,1 м2 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ,

1/4 частину продуктового магазину загальною площею 105,8 м2 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

1/2 частину земельної ділянки площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3211200000:07:001:0046.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі - 8 052,00 грн.

Заочне рішення може бути переглянуто судом за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду відповідно до статей 354-355 Цивільного процесуального кодексу України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, визначених Цивільним процесуальним кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Реквізити сторін:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_4 ;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 .

Суддя: Осаулова Н.А.

Повний текст рішення суду виготовлено 29.02.2024 року