Рішення

від 29.02.2024 по справі 160/29168/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 рокуСправа №160/29168/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (відповідач-1), Державної судової адміністрації України (відповідач-2) визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за періоди: вересень-жовтень 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2023 року в розмірі 2 102,00 грн;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 починаючи з 01 вересня 2023 року по 31 жовтня 2023 року включно, відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2023 року складає 2 684,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині зобов`язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду за один місяць;

- зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Дніпропетровській області як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що працює на посаді судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області. При цьому, суддівська винагорода нарахована та виплачена відповідачем-1 за період з вересня 2023 року по вересень 2023 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року, в розмірі 2102 грн. Водночас, позивач посилається на те, що відповідно до приписів Закону України "Про державний бюджет України на 2023 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 2023 рік у розмірі 2684 грн. Таким чином, позивач стверджує, що розмір виплаченої йому винагороди не відповідає розміру, встановленому спеціальним Законом, що в свою чергу призвело до зменшення розміру суддівської винагороди і, відповідно, порушення його прав та гарантій.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державну судову адміністрацію України. Постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Підготовче засідання призначено на 14 грудня 2023 року об 11:00 год у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду за адресою: 49005, м. Дніпро, вул. Академіка Чекмарьова, 5, зал №4.

Запропоновано відповідачам у разі невизнання адміністративного позову подати до суду відзив на позов разом з доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення (в разі неможливості їх подання - зазначити докази, які не можуть бути подані разом з відзивом із зазначенням причин їх неподання) та документами, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу - у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, відповідно до вимог ст. 162 КАС України.

Витребувано від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області у строк встановлений для подачі відзиву на позовну заяву:

- інформацію про те, чи передбачав затверджений на 2023 рік для Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області кошторис видатків та щомісячний розпис видатків, обсяг фінансування витрат на виплату суддівської винагороди достатньо коштів (бюджетних асигнувань) для обчислення та виплати суддівської винагороди із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2023 (2684 грн) (тобто, чи виділено головним розпорядником (Державною судовою адміністрацією України) Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області достатньо коштів для обчислення та виплати у період із вересня по жовтень 2023 року суддівської винагороди із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн);

- інформацію у формі пояснень та її документальне підтвердження про те, чи могла б бути виплачена суддівська винагорода ОСОБА_1 у період з вересня по жовтень 2023 року із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2023 (2684 грн) за рахунок тих бюджетних асигнувань, що передбачалися для Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області в затвердженому на 2023 рік кошторисі та щомісячному розписі видатків.

Представники сторін у судове засідання, призначене на 14.12.2023, не прибули, були повідомлені своєчасно та належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи.

Позивач у позовній заяві просив справу розглядати без його участі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 відкладено розгляд справи №160/29168/23 та повідомлено сторін, що наступне судове засідання відбудеться 11.01.2024 об 10:50 год.

Роз`яснено позивачу його право на залучення до участі у справі другого відповідача, яке він може реалізувати шляхом подання відповідного клопотання, згідно ст.48 КАС України.

Позивачем 19.12.2023 подано до суду заяву у якій останній не заперечував проти залучення судом ДСА України як другого відповідача.

25.12.2023 третьою особою подано до суду пояснення на позовну заяву.

Представники сторін у судове засідання, призначене на 11.01.2024, не прибули, про дату, час та місце судового розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.01.2024 надані 24.11.2023 Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області відзив з доданими документами та 25.12.2023 Державною судовою адміністрацією України пояснення залишено без розгляду.

Залучено до участі у справі в якості співвідповідача Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795).

Розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії розпочато спочатку.

Відкладено розгляд справи № 160/29168/23 та повідомлено сторін, що наступне судове засідання відбудеться 13.02.2024 о 10:50 год.

Роз`яснено відповідачам про необхідність подати до суду відзив на позов, а також всі письмові та електронні докази - у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, дотримуючись, вимог ст. 162 КАС України.

Витребувано від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області у строк встановлений для подачі відзиву на позовну заяву:

- інформацію про те, чи передбачав затверджений на 2023 рік для Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області кошторис видатків та щомісячний розпис видатків, обсяг фінансування витрат на виплату суддівської винагороди достатньо коштів (бюджетних асигнувань) для обчислення та виплати суддівської винагороди із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2023 (2684 грн) (тобто, чи виділено головним розпорядником (Державною судовою адміністрацією України) Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області достатньо коштів для обчислення та виплати у період із вересня по жовтень 2023 року суддівської винагороди із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн);

- інформацію у формі пояснень та її документальне підтвердження про те, чи могла б бути виплачена суддівська винагорода ОСОБА_1 у період з вересня по жовтень 2023 року із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2023 (2684 грн) за рахунок тих бюджетних асигнувань, що передбачалися для Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області в затвердженому на 2023 рік кошторисі та щомісячному розписі видатків.

Представником Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області надано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що Законом № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, представник відповідача вказує, що норма частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Таким чином, нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03 листопада 2022 року №2710-ІХ (далі - Закон №2710-ІХ). Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 № 2710-IX (далі - Закон № 2710-IX) встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102 гривні. Кошторисом ТУ ДСА України в Дніпропетровській області на 2023 рік, затвердженим ДСА України, видатки на оплату праці, у т.ч. суддівської винагороди, передбачені, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 2102,00 грн, з урахуванням ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік». Таким чином, Територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2023 рік). Крім того, зазначив, що на підставі частини третьої статті 3 КАС України до спірних правовідносин щодо проходження публічної служби підлягає застосуванню строк, передбачений приписами частини п`ятої статті 122 КАС України, яка є спеціальною нормою. З огляду на вказане, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Розгляд справи просив проводити за відсутності представника ТУ ДСА в Дніпропетровській області з огляду на велике навантаження.

До позову на виконання ухвали суду долучив кошторис на 2023 рік, план асигнувань на 2023 рік та довідку про зміну до кошторису на 2023 рік від 01.03.2023, 06.04.2023, 09.06.2023.

Державна судова адміністрація України, ухвалу суду від 11.01.2024 отримала засобами підсистеми "Електронний суд" 12.01.2024, проте, станом на 29.02.2024 відзив на позовну заяву до суду не надала.

У судове засідання 13.02.2024 учасники справи не з`явились. Крім Державної судової адміністрації України, сторони просили розглянути справу без їх участі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.02.2024 закрито підготовче провадження в адміністративній справі № 160/29168/23. Призначено справу до судового розгляду по суті на 29 лютого 2024 року о 09:45 год.

У судове засідання 29.02.2024 сторони не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись завчасно та належним чином, що підтверджено матеріалами справи. Позивач та відповідач-1 у поданих заявах по суті справи розгляд справи просили здійснювати за їх відсутності.

Представник відповідача-2, якого було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, у судове засідання не з`явився, про причини неявки у судове засідання не повідомив. Клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не подавав. Зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне визнати неповажними причини неявки у судове засідання відповідача-2.

Згідно вимог ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив наступне.

Указом Президента України №320/2020 від 14 серпня 2020 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Наказом голови Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області №19-к від 18 серпня 2020 року позивача зараховано до штату Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області

Наказом голови Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області № 41-к від 17.12.2020 позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20 відсотків (стаж роботи на посаді судді станом на 15.12.2020 складає 5 років 02 дні).

За період з вересня по жовтень 2023 року відповідач-1 нараховував позивачу суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалася величина «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року, у розмірі 2 102,00 гривні» (оклад 63060 грн).

При цьому, як стверджує позивач, відповідач-1 повинен був нарахувати та виплатити суддівську винагороду, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році, встановленого на 01 січня 2023 року у розмірі 2684 грн.

Вважаючи протиправними дії відповідач-1, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За змістом ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Приписами статті 43 Конституції України визначено, зокрема, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі Закон №1402-VIII).

У преамбулі Закону №1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною 1 статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Частиною 1 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 135 цього Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Приписами частини 3 статті 135 вказаного Закону визначено, що базовий розмір посадового окладу, зокрема, судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

На підставі пункту 2 частини 4 статті 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовується регіональний коефіцієнт 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Відповідно до частини 5 статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено, що у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років - 2272 гривні;

дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні;

працездатних осіб - 2684 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.

Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, а саме, Законом № 1402-VIII гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці Рішень Конституційного Суду України, зокрема в Рішеннях від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 01.12.2004 року № 19-рп/2004, від 11.10.2005 року № 8-рп/2005, від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, від 03.06.2013 року № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 року № 11-р/2018.

При вирішенні спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30.09.2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України на підставі Закону України від 02.06.2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)".

Цим Законом, зокрема, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.

Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Водночас, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, насамперед залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року №966-XIV (далі Закон №966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону №966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Разом з тим, судді Законом № 966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», разом із встановленням на 01 січня 2023 року прожиткових мінімумів, зокрема, для працездатних осіб в розмірі 2684 грн, є також вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

Відповідачем у спірному періоді для розрахунку базового розміру посадового окладу позивача застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

При цьому, суд зауважує, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, а тому, законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Крім того, суд звертає увагу на те, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 року № 5-рп(II)/2020 визначено, що до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас, Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» фактично містить змінену складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2023 року, на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена у спірному періоді, на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», є неправомірною.

Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» викладена у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, 22 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 12 липня 2023 року у справі № 140/5481/22 та від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, а тому, позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди, яка повинна обчислюватися з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2023 складає 2684 грн.

Застосовуючи практику Верховного Суду щодо аналогічних правовідносинах, суд зазначає, що у постанові від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, Верховний Суд, розглядаючи спір у подібних правовідносинах щодо обчислення суддівської винагороди із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн, дійшов таких висновків: «виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач (ТУ ДСА України) як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі.

Тому для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам потрібно з`ясувати також участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні прожиткового мінімуму «для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» при виплаті суддівської винагороди, передбачених абзацом 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», відтак визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору чи відповідач (другий відповідач)».

У цьому зв`язку Верховним Судом зазначено, що причиною невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби. У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону №1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).

Суд Касаційної інстанції зазначив, що в іншому випадку, коли ДСА України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу) з урахуванням вимог статті 135 Закону №1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), але відповідач натомість розпорядився цими коштами з урахуванням зменшеного розміру прожиткового мінімуму, є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати (перед позивачем), є результатом дій/рішень відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками".

З метою врахування правових висновків Верховного Суду при вирішенні даного спору, та задля повного, об`єктивного та всебічного розгляду даної справи, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.01.2024 витребувано у Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області інформацію та докази, на підтвердження наданої інформації.

З урахуванням наданих відповідачем-1 кошторису та плану асигнувань на 2023 рік, а також викладеній у відзиві відповідачем-1 позиції щодо встановлення в кошторисах на 2023 рік, затверджених ДСА України, виплати суддівської винагороди виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2023 року у розмірі 2102 грн, територіальне управління як розпорядник коштів нижчого рівня здійснено виплату суддівської винагороди із застосуванням норм ст. 7 Законів №2710-ІХ в рамках виділених йому бюджетних асигнувань.

Отже, враховуючи надану відповідачем інформацію, а також те, що ДСА України є головним розпорядником бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, суд дійшов висновку, що спір у даній справі безпосередньо пов`язаний із діяльністю ДСА України, а ДСА України є особою, яка має відповідати за цим позовом.

З урахуванням статусу ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 року у справі № 280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі "щодо розміру суддівської винагороди", яким зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.

Також аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.02.2022 року у справі № 160/10554/20.

Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, з метою ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність вийти за межі позовних вимоги та визначити належний спосіб захисту прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах, яким є визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 вересня 2023 року по 31 жовтня 2023 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року у розмірі 2 102,00 гривні, зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2023 року по 31 жовтня 2023 року включно, відповідно до вимог ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2023 року складає 2 684,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів та зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 01 вересня 2023 року по 31 жовтня 2023 року.

З огляду на те, що позивачем позовні вимоги, зокрема, про стягнення конкретної суми суддівської винагороди до суду не заявлено, правові підстави для застосування п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України, відсутні.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача-1 подати звіт про виконання судового рішення суд зазначає наступне.

Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначено у ст. 382 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Частиною 2 статті 382 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Правові норми, закріплені у ч. 1 ст.382 КАС України, кореспондуються з положеннями, зокрема, п. 1 ч. 6 ст. 246 КАС України, згідно з якими, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про порядок і строк виконання рішення.

З аналізу наведених норм вбачається, судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може встановити під час прийняття рішення у справі.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Оскільки, зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є правом суду, та позивачем не доведено, що відповідачами рішення суду не буде виконано, суд вважає, що такі вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо доводів відповідача-1 про застосування до вказаних спірних правовідносин строку звернення до суду визначеного частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Абзацом 1 частини 2 наведеної статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно змісту позовних вимог дані спірні правовідносини виникли у зв`язку з проходженням позивачем публічної служби щодо виплати заробітної плати в неналежному розмірі.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Разом з тим, відповідно до ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції чинній з 19.07.2022), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 07.09.2023 року у справі №620/1201/23.

Таким чином, до спірних правовідносин застосуванню підлягають норми статті 233 Кодексу законів про працю України.

Згідно змісту позовних вимог позивач просить визнати протиправними дії відповідача-1 щодо виплати суддівської винагороди в неналежному розмірі з 01 вересня по 31 жовтня 2023 року.

З даним позовом позивач звернувся 07.11.2023, в межах тримісячного строку визначеного ст. 233 КЗпП України. Отже, позивачем строк звернення до суду з даним позовом не пропущено. Відтак, доводи відповідача щодо застосування до спірних правовідносин положень ч.5 ст. 122 КС України є необґрунтованими.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (частина 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат у вигляді судового збору, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, а докази понесення ним інших судових витрати відсутні, виходячи з положень ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 263, 295 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 вересня 2023 року по 31 жовтня 2023 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року у розмірі 2 102,00 гривні.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 26239738) провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 01 вересня 2023 року по 31 жовтня 2023 року включно, відповідно до вимог ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2023 року складає 2 684,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України (код ЄДРПОУ 26255795) здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 26239738) з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) недоплаченої суддівської винагороди за період з 01 вересня 2023 року по 31 жовтня 2023 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 29.02.2024.

Суддя Н.Є. Калугіна