Рішення

від 27.02.2024 по справі 420/33184/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/33184/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства «Одесавинпром» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 29 листопада 2023 року надійшов адміністративний позов приватного акціонерного товариства «Одесавинпром» до Одеської митниці, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 31.08.2023 та UА500220/2023/000015/1;

- визнати протиправною та скасувати Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА500220/2023/000051.

Позиція позивача обґрунтовується наступним

Товариство з обмеженою відповідальністю «Одесавинпром» в обґрунтування позовних вимог зазначило, що ним було подано достатньо доказів на підтвердження заявленої митної вартості товару за основним методом. Проте Одеською митницею, всупереч вимогам діючого законодавства за результатами опрацювання поданих митних декларацій та документів, винесена картка відмови у прийнятті митної декларації та прийнято рішення про коригування митної вартості товарів. Позивачем наголошувалося, що Одеською митницею в оскаржуваному рішенні не наведено достатнє обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано та не зазначено інформацію, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом.

Позивач не погоджується із зазначеними у рішенні доводами митного органу та стверджує, що подані ним документи містять достатньо відомостей, що визначають та підтверджують митну вартість товару.

Процесуальні дії та клопотання учасників справи

Ухвалою суду від 04.12.2023 року залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків.

Заявою від 12.12.2023 року позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку ст.262 КАС України.

Відповідач відзив на позов до суду не подав.

26 грудня 2023 року від позивача до суду надійшло клопотання про стягнення витрат на правову допомогу (вхід. № ЕП/47810/23).

Станом на 27 лютого 2024 року будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши матеріали справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиція позивача та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

Між ПрАТ «Одесавинпром» (покупець) та компанією «VETROPACK CHISNAU» S.A (Продавець) було укладено зовнішньоекономічний контракт № 40014849 від 15.06.2023 року (далі - Контракт) предметом якого є купівля-продаж пляшок скляних (далі Товар) (п. 1.1. Контракту).

Згідно п. 2.1. Контракту ціна Товару за Договором буде вказана у Додатках, а загальна вартість Договору надалі іменуватиметься як «Договірна ціна».

Положеннями п. 2.3 контракту встановлено, що 2.3 Постачальник має право виставляти Покупцеві рахунок-фактуру в електронному вигляді.

Місцезнаходження Постачальника є місцем виконання вимог Постачальника щодо оплати.

Рахунки-фактури від Постачальника вважаються прийнятими, якщо Покупець не вносить заперечення проти них протягом 10 календарних днів після отримання рахунку-фактури.

Згідно з п.п. 3.1-3.3 Контракту упаковка обирається на розсуд Постачальника.

Доставка Товару здійснюється за умовами FСА відповідно до Інкотермс. Якщо ця умова змінюється за згодою сторін, доставка всіх Товарів здійснюватиметься за рахунок і на ризик Покупця; Постачальник зобов`язаний доручити свої права за договором перевезення та транспортування Покупцеві лише на вимогу останнього, однак, без будь-якої подальшої відповідальності та проти відшкодування всіх витрат, пов`язаних із таким дорученням.

Якщо не було погоджено нічого протилежного, поставлені піддони та поліпропіленові шари будуть продані Покупцеві за ціною, зазначеною в прайс-листі Постачальника, що діє на момент доставки. Якщо піддони/шари повертаються Постачальнику в якості, придатній для повторного використання відповідно до вимог якості Постачальника протягом 90 днів після доставки, вони будуть повторно викуплені Постачальником у Покупця за ціною, вказаною у відповідному прайс-листі Постачальника. Повернення здійснюється за рахунок і на ризик Покупця.

Положеннями п.п. 4.1-4.2, 4.4 Контракту встановлено, що Постачальник має право вибирати місце виробництва та місце відправлення/вивезення.

Пере- або недопоставки до 10% допускаються без будь-якої відповідальності за це Постачальника. Покупець оплачує фактично поставлену кількість. Допускаються часткові поставки.

Дати та періоди доставки повинні бути узгоджені в письмовій формі, в іншому випадку жодних зобов`язань щодо доставки не має виникати. Періоди доставки починаються з дати набрання чинності цим Договором. Постачальник не несе відповідальності за дотримання конкретного періоду доставки або конкретної дати доставки у випадку незначної недбалості.

На виконання умов вказаного Контракту компанія «VETROPACK CHISNAU» S.A виставила ПрАТ «Одесавинпром» інвойс № 7800001922 від 30.08.2023 року на товар «пляшки скляні «Champagne 680g SК 17,5 750 ml», кількість - 23 400 пляшок, загальною вартістю 10 094, 76 євро.

На зазначену партію товару «пляшки скляні з кольорового скла «пляшки скляні «Champagne 680g SК 17,5 750 ml» 31.08.2023 року було оформлено експортну декларацію.

З метою митного оформлення партії товару «пляшки скляні «Champagne 680g SК 17,5 750 ml», поставленого на підставі вказаного Контракту, декларант ПрАТ «Одесавинпром» 31.08.2023 року подав до Одеської митниці електронну митну декларацію № 23UА500220001311U9, заявивши митну вартість імпортованого товару за ціною договору у відповідності з положеннями статті 58 Митного кодексу України, додавши до ціни товару складову митної вартості товару - витрати на транспортування товару (15 000, 00 грн.) враховуючи умови поставки FСА згідно Інкотермс.

Так, в графі 22 МД вказано ціну товару згідно виставленого рахунку - інвойсу № 7800001922 від 30.08.2023 року, на суму 10 094,76 євро, а в графі 12 МД зазначена загальна сума митної вартості товарів у валюті України, визначена декларантом з урахуванням витрат на транспортування товару - 416 673,53 грн. (10 094,76 євро х 39,7903 курс грн./євро + 15 000,00 грн. транспортних витрат на перевезення вантажу).

На підтвердження заявленої декларантом митної вартості товарів до митної декларації додані документи, передбачені частиною 2 статті 53 Митного кодексу України, та інші товаросупровідні документи: зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі - продажу товарів № 40014849 від 15.06.2023 року; рахунок-фактура (інвойс) від 30.08.2023 року № 7800001922; договір про надання транспортних послуг № 70823 від 04.08.2023 року; довідку про транспортні витрати б/н від 30.08.2023 року; сертифікат про походження товару від 30.08.2023 року № А 303407; копія митної декларації країни відправлення від 30.08.2023 року № МD 2070/2023/92182 та інші документи, зазначені в графі 44 МД.

Митницею, за результатом аналізу МД № 23UА500220001311U9 декларанту було надіслано повідомлення про те, що у зв`язку з тим, що на думку митного органу подані до митного оформлення документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, декларанту було поставлено вимогу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: каталоги, прейскурант (прайс-лист) виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини; виписку з бухгалтерської документації; документи, що підтверджують страхування вантажу.

Декларантом до митного органу було надано: рахунок проформу від 12.07.2023 року № 90075597, лист від ПрАТ «ОДЕСВИНПРОМ» від 19.07.2023 року № 19/07/1, калькуляцію виробника товару від 17.07.2023 року, також надано лист отримувача товару від 31.08.2023 року № 101, яким повідомлено, що надати інші документи немає можливості.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, за МД № 23UА500220001311U9, Одеською митницею не було визнано заявлену декларантом митну вартість товару та прийняте рішення про коригування митної вартості товарів № UА500220/2023/000015/1 від 31.08.2023 року, яким збільшено митну вартість товару «пляшки скляні «Champagne 680g SК 17,5 750 ml» з 0,43 євро/шт. до рівня 0,5550 дол. США/шт. Неподання повного пакету документів для підтвердження заявленої митної вартості (МКУ №4495-УІ від 13.03.12р.: ст.53, ст.55,п.12 ст.264).

У зв`язку з коригуванням митної вартості Одеською митницею прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА500220/2023/000051 та роз`яснено право щодо випуску товару у вільний обіг за умови надання гарантій.

З урахуванням положень частини 7 статті 55 Митного кодексу України товари були випущені у вільний обіг за МД № 23UА500220001318112 від 31.08.2023 року зі сплатою митних платежів за заявленою декларантом митною вартістю товарів та із наданням фінансових гарантій відповідно до розділу X Митного кодексу України у розмірі 11 648,57 грн.

У спірному рішенні № UА500220/2023/000015/1 від 31.08.2023 року про коригування митної вартості товарів митним органом зазначено, що декларантом заявлено неповні відомості про митну вартість товару, в документах поданих до митного оформлення наявні розбіжності, а також документально не підтверджено числові значення складових митної вартості, які є обов`язковими при її обчисленні та на вимогу митного органу не подано документів, що підтверджують митну вартість товару, а саме:

1) аркуші зовнішньоекономічного договору (далі-контракту) № 40014849 від 15.06.2023 року не пронумеровані, спостерігається наявність різних підписів на товаросупровідних документах. Окремі ділянки контракту № 40014849 від 15.06.2023 року містять сліди неодноразового сканування та повторного друку, а саме на всіх аркушах наявні дрібні чорні плями. Вказане свідчить, що даний документ може містити ознаки підробки, а наведені в ньому відомості - можуть бути неправдивими. Отже даний правочин може вважатися таким, що укладений фіктивно та без подальшого наміру виконання прийнятих сторонами зобов`язань;

2) перший, другий, третій, четвертий та п`ятий аркуші зовнішньоекономічного договору (контракту) № 40014849 від 15.06.2023 року не містять печаток та підписів покупця та продавця, що в свою чергу свідчить, що вказаний документ може містити явні ознаки підробки;

3) відсутні підписи та печатки покупця та продавця на всіх аркушах зовнішньоекономічного договору (контракту) № 40014849 від 15.06.2023 року перекладеного на українську мову;

4) відповідно до п.2.2 контракту від 15.06.2023 року № 40014849: Постачальник має право збільшувати ціну покупки, або відмовитись від Договору. Якщо конкретна ціна покупки не була узгоджена, застосовується прайс-лист. Будь-які доповнення до контракту від № 40014849 відсутні. Прайс-лист також відсутній;

5) наданій до митного оформлення митній декларації фактурна вартість товару нижче, чим за попередніми поставками по цьому ж договору від 15.06.2023 року № 40014849. Пунктом 2.2 договору не передбачено зниження ціни договору, а тільки підвищення;

6) відповідно до п.2 ч. 10 ст.58 Митного кодексу України (далі - МКУ) при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті подається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням. Проте п. 2.2 контракту від 15.06.2023 №40014849 визначено ціна Постачальника є ціна нетто і не включають встановлений законом податок на подану вартість, митні збори та інше Вартість в наданому інвойсі вказано за штуку. Також п. 3 контракту від 15.06.2023 року № 40014849 «Упаковка, доставка» передбачені відповідні умови, але у наданих до митного оформлення документах відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару. Доля упаковки становить 5,3% та перевищує характерну для даного коду товару та виду упаковки;

7) відповідно до п 4.4 контракту від 15.06.2023 року № 40014849 передбачено що дата та періоди доставки повинні бути узгоджені в письмової формі. Жодного підтверджуючого документу не було надано митному органу;

8) відповідно до правил Інкотермс умови поставки товару FСА передбачають наявність страхування вантажу, проте декларантом не надано жодного документа, який підтверджує факт страхування.

Позивач, вважаючи, що оскаржуване рішення та картка відмови є необґрунтованими, такими, що прямо суперечать нормам та вимогам Митного кодексу України, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Оцінивши належність, допустимість та достовірність наданих позивачем доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає, що оскаржуване рішення та картка відмови є необґрунтованими, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Джерела права та висновки суду

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно частини 1 статті 49 Митного кодексу України (далі МК України): митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з частиною 1 статті 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою

Відповідно до частини 1 статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно з частиною 2 статті 53 МК України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до частини 3 статті 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно з частиною 4 статті 53 МК України , у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

У частині 5 статті 53 МК України зазначено, що забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

У відповідності до частини 1 статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Згідно з частиною 2 статті 54 МК України , контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

У частині 3 статті 54 МК України зазначено, що за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 54 МК України, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно з частиною 7 статті 54 МК України, у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Відповідно до частини 1 статті 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Згідно з частиною 2 статті 57 МК України, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

У відповідності до частини 3 статті 57 МК України, кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу .

Відповідно до частини 4 статті 57 МК України, застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Згідно з частиною 2 статті 57 МК України, у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що обов`язок доведення митної ціни товару покладений на декларанта, а у митного органу, у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, є право витребувати додаткові документи.

Враховуючи зазначені норми матеріального права, суд зазначає, що сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Основними документами, які підтверджують митну вартість товару, є, зокрема, зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), якщо рахунок сплачено, то банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару.

Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України заборонено.

Як встановлено судом, при перевірці митної декларації та поданих до неї документів, митний орган виявив, на його думку, наявність розбіжностей у поданих документах, та у порядку ч.2,3 ст.53,54 МК України, запитав додаткові документи, які б могли спростувати виявлені митним органом розбіжності.

Щодо виявленої на думку митного органу розбіжності стосовно складової митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням, а також відсутність документів щодо страхування, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до умов контракту, базисом поставки є FСА.

За змістом умов постачання FСА правил Інкотермс 2010 «Frее Саrrіеr» («Франко перевізник») означає, що продавець здійснює передачу товару перевізнику або іншій особі, номінованій покупцем, у власних приміщеннях або у іншому обумовленому пункті. Відповідно РСА від продавця вимагається виконання формальностей для вивезення, якщо такі застосовуються; це умови постачання, коли основну частину перевезення забезпечує покупець, при цьому, покупець самостійно обирає вид транспорту, сам організовує весь ланцюг доставки, укладає договори перевезення. Обов`язок продавця з постачання вважається виконаним, коли він постачає товар - після його митного оформлення у режимі експорту в обумовленому місті. Згідно умов FСА покупець зобов`язаний за свій рахунок укласти договір перевезення товару від поіменованого місця постачання.

Згідно умов поставки FСА згідно Інкотермс, а саме, Продавець зобов`язаний за свій рахунок забезпечити пакування товару, за виключенням випадку, коли в даній галузі торгівлі зазвичай прийнято відвантажувати вказаний в договорі товар без пакування (пункт А9 умов поставки FСА згідно Інкотермс).

Отже, вартість пакування включена в ціну товару та додатково до митної вартості не додається у відповідності з положеннями ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України.

Водночас, відповідно до інвойсу № 7800001922 від 30.08.2023 року, а також додатку до Контракту від 28.08.2023 пакування включено до ціни товару.

Крім того, за умовами FСА, страхування не є обов`язковим. Водночас, ані позивачем ані продавцем страхування товару не здійснювалось.

Відтак, згідно п. 8 ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування, до митниці не подавались.

Водночас в обґрунтування оскаржуваних рішень митний орган зазначає, зокрема, що аркуші зовнішньоекономічного договору (далі-контракту) № 40014849 від 15.06.2023 не пронумеровані, спостерігається наявність різних підписів на товаросупровідних документах. Окремі ділянки контракту № 40014849 від 15.06.2023 містять сліди неодноразового сканування та повторного друку, а саме на всіх аркушах наявні дрібні чорні плями. Вказане свідчить, що даний документ може містити ознаки підробки, а наведені в ньому відомості - можуть бути неправдивими. Отже даний правочин може вважатися таким, що укладений фіктивно та без подальшого наміру виконання прийнятих сторонами зобов`язань

Однак, суд звертає увагу, що положення чинного законодавства, як і правила ділового звичаю не передбачають підпис договору та/або його перекладу поаркушно. При цьому позивачем до митного органу надано достатні докази на підтвердження реальності укладеного правочину.

Рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару: висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

У разі сумніву митного органу в «оригінальності документів», то такий у відповідності до ч. 2 ст. 264 МК України (який передбачає, що на вимогу митного органу декларант або уповноважена ним особа зобов`язані надати митному органу оригінали таких документів або засвідчені в установленому порядку їх копії, якщо законодавством не передбачено подання оригіналів) міг пересвідчитися шляхом витребування і безпосереднього огляду оригіналів документів. Натомість відповідач такий дій не вчинив, а прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості за відсутності, передбачених МК України, підстав.

Щодо документів, які підтверджують вартість перевезення, а саме, наданих до митного оформлення довідки б/н від 30.08.2023 р., та рахунку-фактури № 53 від 30.08.2023 р. то вони є належними, допустимими та достатніми доказами на підтвердження понесених транспортних витрат до митного кордону України.

Крім того слід зазначити що п 4.2. договору про надання транспортних послуг № 70823 04.08.2023 р. передбачено що підставою для проведення розрахунків по даному договору є підписаний сторонами Акт наданих послуг та оригінал товарно-транспортної накладної (СМR) та видаткової накладної з підписами вантажовідправника та вантажоодержувача. Замовник зобов`язаний підписати Акт наданих послуг протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту його пред`явлення виконавцем, або у такий самий термін письмово повідомити виконавця про свої заперечення щодо наданих виконавцем послуг. Замовник зобов`язаний сплатити вартість наданих послуг протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту підписання Акту надання послуг.

Митним кодексом України не визначено доказ (докази), виключно яким(-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, тобто такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами, а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом, на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Щодо доводів відповідача у оскаржуваних рішення про те, що у наданих митних деклараціях митна вартість товару нижче, ніж за попередніми поставками по цьому ж договору від 15.06.2023 № 40014849, а також про те, що Пунктом 2.2 договору не передбачено зниження ціни договору, а тільки підвищення вважаємо за необхідне зазначити таке.

Наявність у базі ЄАІС ДМСУ інформації про те, що аналогічний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за другорядними методами, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, сезонність, наявність знижок тощо), і сама по собі не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.

Верховний Суд в постанові від 02 липня 2020 року у справі №804/2061/17 зауважив, що розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості та, як наслідок, коригування митної вартості за другорядними методами, як помилково вважає митний орган.

Поряд з цим, Верховний Суд у постанові від 25 червня 2020 року у справі № 826/3096/16 вказав, що саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.

Крім того, за висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 05.02.2019 у справі №816/1199/15-а, у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов`язкових відомостей визначених ч.2 ст.55 МК України, має також містити порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод. При цьому, сама лише інформація з бази даних ЄЛІС ДФС про вантажну митну декларацію, яка була взята митним органом за основу при коригуванні митної вартості товару, не може бути достатнім доказом ціни, за якою відповідну партію товару, за такою декларацією, дійсно було імпортовано до України.

При цьому, позивачем на вимогу митного органу надавались документи на підтвердження митної вартості, лист № 101 від 31.08.2023, серед яких, зокрема, комерційна пропозиція від 07.07.2023, якою Продавець повідомив покупці про можливість продажу Товару за меншою ціною.

Щодо висновків Одеської митниці про прайс-лист необхідно вказати, що Верховний Суд у постанові від 18.01.2018 у справі № К/9901/2542/18 зазначив: «До переліку додаткових документів, визначених ч. 3 ст.53 МК, входять каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару, а також розрахунок ціни (калькуляція). Прейскурант (прайс-лист) - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який адресований невизначеному колу покупців. Положеннями пункту 4 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України закріплено таку загальну засаду цивільного законодавства, як свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом та з якої випливає свобода способів ініціювання підприємницьких цивільних правовідносин, у тому числі свобода форми прайс-листа. Отже, з огляду на засаду свободи підприємницької діяльності наявність чи відсутність у прайс-листі певних відомостей (реквізитів), зокрема, умов поставки, не може бути підставою для коригування митної вартості у випадку, якщо з інших поданих декларантом документів можливо встановити такі умови поставки».

Жодним нормативно-правовим актом не встановлено затвердженої форми, змісту чи вимог до прайс-листа. Законодавчої дефініції «прайс-лист» у законодавстві не існує, а відтак вимог до її оформлення також нема, твердження митниці про невідповідність вимог до прайс-листа цілком безпідставне. У вимозі митного органу не зазначається чи ця комерційна пропозиція повинна стосуватися необмеженого кола осіб, чи покупця. У даному випадку Контрагент направив позивачу прайс-лист, який містить усю необхідну інформацію щодо цін на товари за власним зразком, і до митного контролю була подана та, що отримана у продавця. Вказана обставина не може слугувати підставою для прийняття оскаржуваного рішення. Більше того, прайс-лист не є обов`язковим документом, який в розумінні норм Митного кодексу визначає та/або впливає на числові значення складових митної вартості товару. Також не зрозуміло в чому полягає неможливість об`єктивного співставлення, адже прайс-лист містить усю інформацію згідно асортименту та вартості товару, придбаного позивачем.

Крім того щодо розбіжностей між заявленою декларантом митною вартістю товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, суд першої інстанції правильно зазначив, що розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару. В цьому випадку митниця повинна здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують або спростовують цей сумнів.

Інші зауваження митного органу викладені в оскаржуваних рішення про коригування митної вартості є необгрунтованими та безпідставними, оскільки позивачем на вимогу митниці було надано усі необхідні документи, на підтвердження митної вартості товарів за вищевказаними митними деклараціями.

Суд зазначає, що наявність певних незначних недоліків (технічних помилок, розбіжностей тощо) у первинних документах, наданих на підтвердження митної вартості товару, не повинно розцінюватися як обставина, яка виключає можливість врахування таких документів для митного оформлення товарів та не є підставою для автоматичного висновку про недостовірність усієї інформації, що ними відображена, якщо за результатами дослідження інших даних (сукупності решти відомостей, що викладені в документах) та доказів можна достовірно визначити митну вартість товару.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 520/11059/2020.

Таким чином, надані до митного оформлення документи містять достовірні та об`єктивні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості, та відомостей щодо ціни Товару.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що документи, подані позивачем до митного органу з метою підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, відповідають переліку документів, встановлених ч. 2 ст. 53 МК України та не містять розбіжностей.

Відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, не зазначив про наявність жодних розбіжностей у числових показниках сплачених декларантом сум та проігнорував подані декларантом додаткові документи та пояснення.

Відповідачем не вказано, які саме конкретні розбіжності або невідповідності в поданих позивачем до митного оформлення документах стали підставою для невизнання встановленої ним митної вартості товару, як і не наведено обставин, що вплинули на таке коригування; зі змісту оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів не вбачається, який саме показник ціни придбаного товару, на думку відповідача, був сумнівним чи/або помилковим, що є підставою для визнання незаконним та скасування рішення митного органу.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 року у справі №820/307/17.

При цьому суд зазначає, що витребування додаткових документів у позивача було обґрунтовано формальними підставами (всіма переліченими у ч. 3 ст. 53 МК України підставами).

При цьому, відповідачем не було зазначено яких саме відомостей не вистачає;

проігноровано документи, надані позивачем, якими підтверджується як ціна товарів так і розмір фактичної сплати за такі товари; не зазначено конкретних розбіжностей щодо числових значень складових митної вартості імпортованих товарів.

Верховний Суд у постанові від 13.10.2021 р. у справі № 804/15600/15 наголосив, що витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

У цій поставної Верховний Суд звернув увагу, що витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитися в правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України.

Верховний Суд у постанові від 14.04.2021 р. у справі № 820/4849/16 назвав вимоги до запиту додаткових документів, відповідно до яких митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 р. у справі №820/263/17 дійшов висновку, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

З викладеного можна дійти висновку, що відповідачем було формально запитано всі документи, які передбачені статтею 53 МК України без зазначення конкретних розбіжностей задекларованої позивачем митної вартості, тому такий запит відповідача не мав на меті та на стосувався визначення митної вартості товару.

Відсутність належного обґрунтування митним органом причин та суті запиту додаткових документів є однією із підстав для подальшого визнання рішення про коригування митної вартості протиправним.

Щодо обраного відповідачем методу митної вартості, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 55 МКУ прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів повинно містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію, у тому числі щодо митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, яка призвела до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом. При коригуванні митної вартості товарів за другорядними методами, передбаченими статями 59, 60 та 64 цього Кодексу, у рішенні обов`язково зазначаються помер та дата митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів (пункту 2.1 розділу II Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598).

При цьому в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 19 червня 2018 року в справі №826/6346/16 (№К/9901/36092/18).

Проте, як видно з гр. 33 оскаржуваного рішення, коригувань на обсяг партії товарів, умови поставки, комерційних умов тощо, відповідачем не здійснювалось.

Частиною 1 ст. 57 МК встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

При цьому частинами 2, 3, 6 ст.57 передбачено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У ч.8 ст.57 МК України, зазначено, що лише у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Відповідач неправомірно застосував резервний метод при визначенні митної вартості ігноруючи попередні методи при об`єктивній можливості їх застосування.

В рішенні про коригування митної вартості зазначає, що "у митного органу відсутня інформація стосовно операцій з ідентичними та подібними (аналогічними) товарами", внаслідок чого він застосовує саме резервній (6) метод.

Митний орган зазначає про неможливість застосування методів визначення митної вартості товарі передбачених п. 2 ч. 1 ст.57 Митного кодексу України, у зв`язку з відсутністю інформації щодо вартості ідентичного, подібного (аналогічного) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, однак таке формальне обґрунтування із загальними висновками не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини 2 статті 55 Митного кодексу України.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 06.03.2019 року у справі №809/278/17, у постанові від 27.07.2018 року у справі №809/1174/17 у постанові від 21.02.2018 року у справі №820/17417/14.

Посилання відповідача в рішенні про коригування митної вартості товару на відомості з довідкової інформації не є доказом заниження митної вартості товарів в разі наявності у декларанта всіх документів, які підтверджують обґрунтованість заявленої митної вартості товару за ціною договору та не мають розбіжностей, які б не давали можливість визначити вартість товару.

Слід зазначити, що Єдина автоматизована інформаційна система (ЄАІС) Держмитслужби України закрита для вільного доступу, що позбавляє декларанта можливості довести задекларовану митну вартість. Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого Позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС Держмитслужби України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена в Рішенні Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 820/17417/14, від 04.09.2018 року у справі № 818/1186/17.

Отже, вказані позивачем при декларуванні товару відомості не ставлять під сумнів числові значення складових митної вартості, зазначених позивачем у митній декларації, та не свідчать, що у документах декларанта є розбіжності, які не дозволяють встановити вартість товару за основним методом.

Висновки відповідача про заниження позивачем митної вартості товару та надання митному органу недостовірних даних не підтверджуються наявними матеріалами справи, а виявлені невідповідності у поданих позивачем документах не впливають на ціну товару.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що оскаржувані рішення, прийняті Одеською митницею, є необґрунтованими, а відтак позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Одесавинпром» є такими, що підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Звежинський проти Польщі», заява №34049/96 відповідно до п.71 якого суд повторює, що позбавлення майна, у значенні цього речення, може бути виправданим, лише якщо воно відбувається в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом. Крім того, будь-яке втручання у право власності має відповідати критерію пропорційності (цит. вище справа Брумареску). Суд нагадує, що під час втручання необхідно дотримуватися "справедливої рівноваги" між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основних прав людини (див. рішення у справі «Pressos Compania Naviera S. A. та інші проти Бельгії» від 20 листопада 1995, серія A, N 332, с. 23, п. 38). Цю рівновагу буде порушено, якщо людині доведеться нести надто специфічний або надмірний тягар (див. цит. вище рішення у справі Спорронга і Льонрота. При цьому, п. 73 суд підкреслює, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти коректно і дуже послідовно (див. цит. вище рішення у справі «Беєлер проти Італії»). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов`язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок.

Крім цього, згідно рішення у справі «TOB «Полімерконтейнер» проти України», заява №23620/05, відповідно до п.17 суд повторює, що будь-яке втручання, включаючи те, яке виникло в результаті заходів для забезпечення сплати податків, не повинно порушувати «справедливого балансу» між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення такого балансу в цілому відображається в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на зацікавлену особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших авторитетних джерел, рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), від 23 вересня 1982 року, пп. 69-73, серія А №52).

Згідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, наявні в справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про те, що вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Агрос Море» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи попуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення та рішення щодо визначення (коригування) митної вартості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розподіл судових витрат

У клопотанні про стягнення витрат на правову допомогу позивач просить стягнути з Одеської митниці на користь ПрАТ «ОДЕСАВИНПРОМ» витрати на надання професійної правничої допомоги у розмірі 10 000 грн. (десять тисяч гривень).

Судом встановлено, що між адвокатом Петровою Альоною Володимирівною та ПрАТ «ОДЕСАВИНПРОМ» в особі Генерального директора Обрєжа Антон Сергійович, який діє на підставі Статуту, укладено договір про надання правової допомоги 01.10.2023 року.

Відповідно до п. 3.1 Договору, Клієнт зобов`язується сплатити Адвокату вартість юридичних послуг адвоката (гонорар), що надаються, у порядку та строки, визначені у додаткових угодах (замовленнях), які с невід`ємною частиною Договору, шляхом сплати виставлених Адвокатом рахунків за послуги.

Згідно п. 3.2. Договору, додаткові витрати, що відповідно до завдання-доручення, що не були включені до загальної вартості юридичних послуг згідно Договору, сплачуються Клієнтом на підставі окремих рахунків.

Приписами п. 3.3. Договору визначено, що оплата вартості юридичних послуг (гонорар), наданих Адвокатом, здійснюється клієнтом після закінчення розгляду справи.

На підтвердження понесення судових витрат на правничу допомогу позивач надав: копію договору про надання правової допомоги від 01.10.2023 року, копію додаткової угоди №1 до договору про надання правової допомоги від 01.10.2023 року, копію акту приймання -- передачі наданих послуг від 29.11.2023 року.

У клопотанні про стягнення витрат на правничу допомогу позивач зазначив, що станом на дату подання даної заяви позивачем не було оплачено на користь адвоката Петрової А.В. вартість наданої правової допомоги, в той час за умовами п. 5 додаткової угоди до договору про надання правової допомоги від 01.10.2023 року, оплата винагороди Адвокату здійснюється протягом 65 календарних днів з моменту підписання Акту приймання - передачі наданих послуг, тобто термін сплати відповідної суми ще не настав.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу суд, відповідно до положень ч.5, ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.5 ст.242 КАС України враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.

Так, у відповідності до висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15 травня 2018 року у справі №821/1594/17, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що компенсація таких витрат здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16.

Однак, слід зазначити, що згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

З огляду на викладене, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 640/2076/19 зазначено, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017 року, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено, безвідносно до наявності в матеріалах справи відповідних платіжних документів. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 і постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 160/6899/20.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір був обґрунтованим. Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд, не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Суд звертає увагу на те, що суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку, тому, суд вважає, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір правничої допомоги є завищеним та таким, що підлягає зменшенню.

На думку суду, обґрунтованим, об`єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, враховуючи, що вказана справа є справою незначної складності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 3000,00 грн. Аналогічні висновки щодо необхідності застосування критеріїв співмірності при оцінці наданих адвокатом послуг викладено у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі №200/14113/18-а.

Відтак, суд доходить висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, враховуючи задоволення позовних вимог та згідно із ст.139 КАС України судові витрати товариства з обмеженою відповідальністю «Одесавинпром» у загальній сумі 5 368,00 грн., сплачені згідно платіжного доручення № 997 від 02.11.2023 року підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов приватного акціонерного товариства «Одесавинпром» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UА500220/2023/000015/1 від 31.08.2023 року.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови Одеської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА500220/2023/000051.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці на користь товариства обмеженою відповідальністю «Одесавинпром» суму сплаченого судового збору в розмірі 5 368, 00 грн. (п`ять тисяч триста шістдесят вісім гривень нуль копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Одесавинпром» суму судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. 00 коп. (три тисячі гривень нуль копійок).

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Приватне акціонерне товариство «Одесавинпром» (вул. Привокзальна, буд. 1А, с. Розівка, м. Білгород-Дністровський, Одеська область, 68262, код ЄДРПОУ 00412027).

Відповідач: Одеська митниця (вул. Лип Івана та Юрія, буд. 21-А, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ ВП 44005631).

Суддя С.О. Cтефанов