Рішення

від 29.02.2024 по справі 420/36805/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/36805/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі судді Бутенка А.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 24 окремої авіаційної ескадрильї Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування висновку та наказу,-

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до 24 окремої авіаційної ескадрильї Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), в якій просив:

- визнати протиправним висновок службового розслідування в 24 окремій авіаційній ескадрильї від 28.11.2023 №33/15/23-Вн;

- визнати протиправним та скасувати Наказ командира 24 окремої авіаційної ескадрильї про результати службового розслідування від 29.11.2023 року №664-АГ.

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивача притягнуто до повної матеріальної відповідальності за шкоду завдану державі в розмірі 5485,00 грн. Відповідно до наказу про результати службового розслідування, встановлено факт нанесення шкоди державі, що призвело до виникнення нестачі матеріальних засобів з боку позивача, який проходив військову службу в 24 окремій авіаційній ескадрильї та, зобов`язаний був і мав змогу запобігти завданню цієї шкоди, що є умовою притягнення його до матеріальної відповідальності, згідно ч.2 ст.3 ЗУ «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03 жовтня 2019 року № 160-ІХ. Позивач вважає дії 24 окремої авіаційної ескадрильї Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) стосовно притягнення його до повної матеріальної відповідальності за шкоду завдану державі в розмірі 5485 грн. 00 коп. у виді висновку службового розслідування протиправним, та наказу про результати службового розслідування виданий за цим фактом протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

17.01.2024 року від 24 окремої авіаційної ескадрильї Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) надійшов відзив на позовну заяву в обґрунтування якого зазначено, що згідно п. 2 розділу І Порядку службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам (далі - шкода), проводиться з дотриманням Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» та цього Порядку. Відповідно до положень п.п. 1, 2 розділу VI вказаного Порядку за результатами службового розслідування складається висновок службового розслідування. У висновку службового розслідування зазначаються пропозиції щодо застосування до військовослужбовця (військовослужбовців) дисциплінарного стягнення, притягнення до матеріальної відповідальності, ступінь тяжкості отриманих тілесних ушкоджень (за наявності), обставини загибелі (смерті) військовослужбовця, а також відомості про списання чи відновлення використаних, пошкоджених або втрачених матеріальних цінностей, зброї, боєприпасів, службових документів та про надсилання матеріалів службового розслідування до відповідних органів для прийняття рішення згідно із законодавством. Внаслідок ракетного обстрілу проведено службове розслідування № 8 від 04.08.2022 за результатами якого, встановлено, що в результаті обстрілу і пожежею було пошкоджено та знищено матеріально-технічні засоби та майно, серед яких знищене майно, яке зберігалось в ангарі для зберігання авіаційної техніки № 2, знаходилось на відповідальному зберіганні ст. л-та ОСОБА_2 та знищене майно, яке зберігалось в ангарі для зберігання авіаційної техніки № 3, що знаходилось на відповідальному зберіганні капітана ОСОБА_3 . Згідно п. 22 інвентаризаційного опису запасів станом на 17.07.2022 за ст. л-том ОСОБА_4 рахувалась куртка на хутрі у кількості 1 шт. вартістю 5 485, грн, яка знищена внаслідок вказаного обстрілу. Згідно п. 12 інвентаризаційного опису запасів станом на 17.07.2022 за капітаном ОСОБА_5 рахувалась куртка на хутрі у кількості 1 шт. вартістю 5 485, грн, яка знищена внаслідок вказаного обстрілу. При цьому, станом на час проведення службового розслідування за фактом обстрілу та нанесенню матеріальних збитків завданих в результаті обстрілу об`єктів військової частини НОМЕР_1 рапортів чи повідомлень від капітана ОСОБА_1 про можливе знищення, переданого йому у користування інвентарного майна не надходило. За даних обставин, згідно протоколу інвентаризаційної комісії від 29.08.2023, виявлено перебування на бухгалтерському обліку матеріальних засобів у звільнених або переведених осіб, а саме у ОСОБА_1 : куртка на хутрі та комбінезон льотний бавовняний. Відтак, за фактом можливої нестачі (відсутності) військового майна, з боку майора ОСОБА_6 , який проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 проведено службове розслідування, за наслідками якого складено оскаржуваний позивачем висновок. Згідно, якого встановлено факт нанесення майором ОСОБА_1 шкоди державі шляхом спричинення виникнення нестачі куртки на хутрі та в силу дії п. 9 Розділу ІІІ наказу МВС № 1132, ч. 1 ст. 6 Закону №160-IX з останнього підлягає до відшкодування повна вартість куртки на хутрі у розмірі 5 485, 00 грн оскільки строк її носіння не завершився.

01.02.2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив в якій позивач підтримав позицію викладену в позовній заяві та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

08.02.2024 року від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Заяви чи клопотання від сторін не надходили.

Процесуальні дії, вчинені судом.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 01.01.2024 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Обставини справи.

ОСОБА_1 проходив службу в 24 окремій авіаційній ескадрильї з січня 2015 по березень 2022 року.

В умовах збройної агресії та активних бойових дій російської федерації проти України, 20.06.2022 року приблизно о 13.55 та о 14.15 по постійному місцю базування 24 окремої авіаційної ескадрильї, а саме АДРЕСА_1 було нанесено декілька ракетних ударів.

29.08.2023 року інвентаризаційною комісією проведено перевірка майна відділення продовольчого і речового забезпечення.

Наказом в.о. командира 24 окремій авіаційній ескадрильї Державної прикордонної служби України № 633-АГ від 20.11.2023 року призначено проведення службового розслідування за фактом можливої втрати військового майна майором ОСОБА_7 .

Відповідно до висновків службового розслідування від 28.11.2023 року, в ході службового розслідування встановлено, що майором ОСОБА_8 рахується майно, а саме куртка на хутрі 1 шт. вартістю 5485,00 грн. Так, відповідно до довідки розрахунку від 20 листопада 2023 року №10 майор ОСОБА_9 отримав куртку на хутрі 06 червня 2017 на момент розрахунку з військовою частиною 15 березня 2022 року недоносив 15 місяців понад встановленої норми, та повинен був її здати на склад військової частини, однак не здав. Враховуючи, що строк носіння куртки на хутрі не завершився, в силу дії розділу ІІІ п.9 з майора ОСОБА_10 підлягає відшкодуванню повна вартість вищезазначеного майна в розмірі 5485 грн. 00 коп. (первісна вартість п`ять тисяч чотириста вісімдесят п`ять грн. 00 коп.). Вказане порушення майора ОСОБА_6 , який проходив службу в 24 окремій авіаційній ескадрильї підпадають до порядку притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності згідно Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 року № 160-ІХ. Згідно ч. 2 ст. З Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 року № 160-ІХ встановлено факт нанесення шкоди державі майором ОСОБА_11 , спричинивши виникнення нестачі куртки на хутрі.

Відповідно до наказу № 664-АГ від 29.11.2023 року «Про результати службового розслідування», встановлено факт нанесення шкоди державі, що призвело до виникнення нестачі матеріальних засобів, з боку майора ОСОБА_6 , який проходив військову службу в 24 окремій авіаційній ескадрильї, та зобов`язаний був і мав змогу запобігти завданню цієї шкоди, що є умовою притягнення його до матеріальної відповідальності, згідно ч.2 ст.3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03 жовтня 2019 № 160-IX. З метою запобігання виникненню подібних випадків у майбутньому та притягнення винної особи до матеріальної відповідальності наказано, зокрема, направити наказ «Про результати службового розслідування» та копію висновку службового розслідування па адресу Південного регіонального управління для прийняті рішення щодо притягнення до повної матеріальної відповідальності офіцера служби (зміни) відділу управління службою штабу Південного регіонального управління майора ОСОБА_6 , відповідно до пункту 1 статті 5 та пункту 8 статті 8 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03 жовтня 2019 року № 160-ІХ за шкоду, завдану державі в сумі 5485 гривень 00 коп.

Наказом начальника Пiвденного регiоналъного управлiння Державної прикордонної служби України № 479-ОС від 11.12.2023 року наказно вiдшкодування збиткiв державi в оообi 24 окремоi авiацiйної ескадрильї здiйснювати шляхом стягнення щомiсячно iз грошового забезпечення майора Олега ПИРОГА в розмiрi 20 вiдсоткiв мiсячного грошового забезпечення до повного погашення.

Джерела права й акти їх застосування.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначені в Статуті внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Статут).

Відповідно до ст. 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Положеннями ст. 16 Статуту зазначено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Відповідно до ст. 26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначені в Дисциплінарному статуті Збройних Сил України, затвердженому Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут).

У статтях 1, 2 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту встановлено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Відповідно до статті 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності. Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом.

Згідно зі статтею 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Підстави та процедуру проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Адміністрації Державної прикордонної служби України, регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ, органів забезпечення, підрозділів спеціального призначення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби), а також військовозобов`язаних під час проходження ними навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження ними підготовки та зборів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (підготовки, зборів), оформлення результатів службового розслідування та прийняття за ними рішень, а також повноваження посадових осіб під час проведення службового розслідування визначено Порядком проведення службового розслідування в Державній прикордонній службі України, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 08 листопада 2021 року № 815 (далі Порядок № 815).

Пунктом 4 розділу І Порядку № 815 передбачено, що підставою для призначення службового розслідування є: наявність інформації про невиконання або неналежне виконання військовослужбовцем своїх службових обов`язків; наявність інформації про порушення військової дисципліни або громадського порядку, вимог законодавства, наказів начальників (командирів), розпорядчих документів або виявлення ознак таких порушень; виявлення фактів завдання шкоди; припис Національного агентства з питань запобігання корупції або подання спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції; установлення фактів дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак, а також сексуальних домагань; неправомірне застосування військовослужбовцем заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, озброєння та бойової техніки.

Згідно з п. 7 розділу І Порядку № 815 службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність правопорушення або події, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування, його (її) обставини (час, місце) та наслідки; осіб, з вини яких трапилася подія, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли негативним наслідкам або спричинили їх виникнення; наявність причинного зв`язку між подією, з приводу якої було призначено службове розслідування, та неправомірними діями (бездіяльністю) військовослужбовця; конкретні неправомірні дії або бездіяльність військовослужбовця, який учинив правопорушення; порушення вимог законодавства, організаційно-розпорядчих актів Адміністрації Держприкордонслужби, посадових інструкцій, які було допущено військовослужбовцем; ступінь вини кожної з осіб, причетних до правопорушення; форму вини (навмисно чи з необережності) та мотиви протиправної поведінки військовослужбовця і його ставлення до вчиненого; причини правопорушення та умови, що сприяли правопорушенню; чи вчинено правопорушення під час виконання військовослужбовцем службових обов`язків; наявність шкоди та її розмір.

Відповідно до п.1 розділу ІІ Порядку № 815 службове розслідування призначається письмовим наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби. Інші посадові особи можуть звертатися з клопотанням за підпорядкованістю про призначення службового розслідування.

Згідно з п.5 розділу ІІ Порядку № 815 у наказі про призначення службового розслідування зазначаються: підстави для призначення службового розслідування; посада, військове звання, прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) особи, стосовно якої має бути проведено службове розслідування (якщо її встановлено); посада, військове звання, прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) особи, якій доручено проведення службового розслідування, або голови та членів комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування); мета проведення службового розслідування; дати початку проведення службового розслідування та подання висновку службового розслідування на затвердження; матеріально-технічне забезпечення роботи посадової особи чи комісії на час проведення службового розслідування (за потреби); інші, прийняті в разі потреби, рішення начальника (командира) органу Держприкордонслужби.

У відповідності до п.п.1,4 розділу IV Порядку № 815 службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення.

Службове розслідування починається з дня, визначеного в наказі про призначення службового розслідування. Днем закінчення службового розслідування є день затвердження висновку службового розслідування начальником (командиром), який призначив службове розслідування.

Відповідно до розділу VI Порядку № 815, за результатами службового розслідування складається висновок службового розслідування.

У висновку службового розслідування зазначаються: посада, звання, прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) особи (осіб), яка(і) проводила(и) службове розслідування; підстави для проведення службового розслідування; установлені під час службового розслідування обставини, за яких військовослужбовцем (військовослужбовцями) учинено правопорушення, які стали підставою для призначення службового розслідування; час, місце, спосіб, мотив та мета вчинення правопорушення, його наслідки (їх тяжкість); посада, військове звання, прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), персональні дані (дата та місце народження, освіта, період військової служби, період перебування на займаній посаді, наявність або відсутність у неї незнятих дисциплінарних стягнень), характеристика особи, яка вчинила правопорушення, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли його вчиненню; наявність причинного зв`язку між неправомірними діяннями військовослужбовця та їх наслідками; умови, що передували вчиненню правопорушення або спонукали до його вчинення; вимоги законодавства або посадові обов`язки, які було порушено; завдана шкода та її розмір; наявність вини військовослужбовця (військовослужбовців), обставин, що її пом`якшують чи обтяжують, а також ставлення військовослужбовця (військовослужбовців) до вчиненого; відомості про залучення фахівців та дані про них (прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), посада), надані ними висновки; відомості, що підтверджують чи спростовують інформацію, яка стала підставою для призначення службового розслідування; пропозиції щодо застосування до військовослужбовця (військовослужбовців) дисциплінарного стягнення, притягнення до матеріальної відповідальності, ступінь тяжкості отриманих тілесних ушкоджень (за наявності), обставини загибелі (смерті) військовослужбовця, а також відомості про списання чи відновлення використаних, пошкоджених або втрачених матеріальних цінностей, зброї, боєприпасів, службових документів та про надсилання матеріалів службового розслідування до відповідних органів для прийняття рішення згідно із законодавством; запропоновані заходи, спрямовані на усунення виявлених під час службового розслідування недоліків, причин та умов виникнення обставин, які стали підставою для призначення службового розслідування.

До висновку службового розслідування додаються пояснення, акти, довідки, характеристики, копії службових карток та інші матеріали, що стосуються службового розслідування.

Висновок службового розслідування підписується особами, які проводили службове розслідування, та візується посадовою особою юридичної служби. У разі встановлення порушення порядку проведення службового розслідування та/або вимог законодавства посадова особа юридичної служби надає свої письмові заперечення, які долучаються до матеріалів службового розслідування, про що робиться запис у висновку службового розслідування.

Після підписання та візування посадовою особою юридичної служби висновок службового розслідування з матеріалами, що стосуються службового розслідування, подаються на розгляд та затвердження начальникові (командиру) органу Держприкордонслужби, який призначив таке розслідування.

Пунктами 1-3 розділу VI Порядку № 815 передбачено, що за результатами розгляду висновку та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, начальник (командир) органу Держприкордонслужби затверджує висновок службового розслідування та приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.

У разі відсутності в начальника (командира) органу Держприкордонслужби права щодо накладення конкретного виду дисциплінарного стягнення на військовослужбовця він затверджує висновок службового розслідування з одночасним порушенням клопотання перед старшим начальником (командиром), наділеним правом накладати таке стягнення, про притягнення до дисциплінарної відповідальності цього військовослужбовця.

Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто начальником (командиром) органу Держприкордонслужби, який призначив службове розслідування, щодо кожної особи правопорушника у висновку за результатами службового розслідування, а в разі накладення дисциплінарного стягнення старшим начальником (командиром) - у наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

За результатами службового розслідування приймаються рішення, спрямовані на усунення виявлених під час службового розслідування недоліків, причин та умов виникнення обставин, які стали підставою для призначення службового розслідування.

У разі доведення вини військовослужбовця в завданні шкоди державі начальник (командир) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню, а якщо шкода завдана кількома військовослужбовцями,- суми, що підлягає стягненню окремо з кожного військовослужбовця, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 3 жовтня 2019 року№ 160-IX (далі Закон № 160-ІХ) підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:

1) наявність шкоди;

2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків;

3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;

4) вина особи в завданні шкоди.

Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Частинами 1-2 ст. 7Закону № 160-ІХ визначено, що розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Обчислення розміру шкоди проводиться з урахуванням ступеня зносу військового та іншого майна за встановленими нормами.

У відповідності до ч.1 ст.10 Закону №160-ІХ відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Частпною 1 ст.11 Закону №160-ІХ передбачено, що у разі переведення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження відповідного командира (начальника) до повного відшкодування завданої нею шкоди стягнення сум завданої шкоди здійснюється за новим місцем служби чи місцем перебування в розпорядженні.

Згідно з ч.1 ст. 13 Закону №160-ІХ стягнення сум завданої шкоди в разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності здійснюється щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення.

Висновки суду.

Із системного аналізу положень законодавства вбачається, що службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення військовим дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.

Суд зазначає, що інститут дисциплінарної відповідальності є самостійним інститутом права, що підтверджується наявністю окремих ознак правового інституту: - однорідність фактичного змісту; - юридична єдність (комплексність) норм; - законодавча відособленість. Дисциплінарна відповідальність, як самостійний вид юридичної відповідальності, є елементом у структурі правової системи країни та важливим чинником забезпечення дисципліни та правопорядку.

Дисциплінарний проступок, в контексті дисциплінарної відповідальності, можливо охарактеризувати, як протиправну дію чи бездіяльність службовця, що порушує встановлений порядок виконання своїх обов`язків, встановлені вимоги до військової дисципліни або громадського порядку.

У свою чергу, дисциплінарне стягнення є мірою відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, яке лежить у колі дискреційних повноважень суб`єкта, відповідального та зацікавленого у дотриманні службовцем відповідних вимог дисципліни. Дисциплінарне стягнення виступає результатом карного процесу уповноваженої на це особи, що несе в собі наслідки особистого немайнового та майнового характеру.

Такі стягнення виражаються у вигляді негативної оцінки до певної події та засудженні поведінки службовця, вину та причетність якого буде належним чином встановлено.

У зв`язку з чим, заходи реагування у виді дисциплінарного стягнення є результатом встановлення істини у певній події, яка порушує вимоги дисципліни або належності виконання покладених на особу обов`язків з проходження служби. Такі заходи мають на меті попередити особу про необхідність дотримання встановлених до неї вимог, а також про можливість застосування більш суворого дисциплінарного стягнення у випадку повторних порушень дисципліни, що повинно спонукати службовця належним чином виконувати свої обов`язки та попередити, що усі наступні порушення не будуть залишені поза увагою.

За висновками службового розслідування, вина позивача полягає в тому, що будучи військовою службовою особою 24 окремої авіаційної ескадрильї Державної прикордонної служби України, позивач не здав на склад військової частини інвентарне майно, а саме куртку на хутрі у кількості 1 шт., хоча зобов`язаний був її здати у зв`язку із переводом до іншої частини.

З пояснень позивача стало відомо, що військове майно, а саме: комбінезон льотний бавовняний, куртка на хутрі яке було йому видане в тимчасове користування зберігалось в ангарі розміщення літаків в модульному вагончику (будинку) капітана ОСОБА_12 та ймовірно було знищено в результаті ворожого ракетного обстрілу в червні 2022 року.

Водночас, 22 листопада 2023 року в ході огляду службових приміщень, а саме в «класі тренажерної та перед польотної підготовки льотного складу» було виявлено комбінезон льотний бавовняний, який обліковується за майором ОСОБА_11 , однак куртку на хутрі виявлено не було, після чого комбінезон льотний бавовняний був прийнятий на склад зі складанням акту внутрішнього переміщення основних засобів б/н від 22 листопада 2023 року.

Суд звертає увагу, що позивач не навів достатніх та обґрунтованих доводів на спростування висновків службового розслідування по суті порушень, зокрема, щодо встановленого неналежного виконання обов`язків військової служби щодо зберігання речового майна.

Суд зазначає, що сам факт проведення службового розслідування не є таким, що підтверджує порушення прав, свобод та законних інтересів позивача та не створює для нього будь-яких негативних наслідків.

Оскарження ж дій відповідача щодо винесення наказу від 29.11.2023 року № 664-АГ жодним чином не спрямоване на відновлення попереднього становища позивача, оскільки відсутні обставини порушення його прав у межах спірних правовідносин.

Звертаючись до суду з позовом про скасування акту суб`єкта владних повноважень, позивач має обґрунтувати, яким чином даний акт порушує його права та охоронювані законом інтереси. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини для того, щоби мати можливість звернутися за захистом до суду особа має довести, що вона є жертвою порушення прав. Щоби претендувати на статус жертви такого порушення, оспорюваний захід має безпосередньо зашкодити особі (рішення «Аксу проти Туреччини» [Aksu v. Turkey] пункт 50; «Берден» [Burden v. the United Kingdom] пункт 33; «Тенасе проти Молдови» [Tгnase v. Moldova]).

Отже, наведені вище положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, без реального порушення прав, свобод чи інтересів позивача у спірних правовідносинах, тільки тому, що заявник вважає, що начебто певні обставини впливають на його правове становище. Предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, стосуються розгляду питання правомірності наказу відповідача про результати службового розслідування, а також висновку службового розслідування.

Разом з тим, оскаржуваними рішеннями відповідача оцінка дій позивача по суті не надавалася, вони є проміжними та не створюють для позивача юридичних наслідків.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Водночас право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, установлених законом. Кожний із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі можуть ініціювати їхнє вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу, що не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6 та 13 Конвенції про захист прав особи й основоположних свобод (далі - Конвенція).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (mutatis mutandis пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 в справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).

Таким чином, з метою належного звернення за судовим захистом особа на момент звернення до суду повинна обґрунтувати існування його порушеного права або законного інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

При цьому рішення суб`єкта владних повноважень у контексті положень КАС України необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.

Нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Тобто, обов`язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення.

Суд зауважує, що службове розслідуванням - це комплекс заходів, які здійснюються з метою уточнення причин, установлення обставин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення, відповідальність за яке передбачена законодавством України, та ступеня вини особи (осіб), яка вчинила це правопорушення.

Службовим документом, який фіксує факт проведення службового розслідування і є носієм доказової інформації про обставини, що стали підставами для його призначення, є висновок службового розслідування.

За своєю правовою природою висновок службового розслідування, в якому відображено узагальнений опис виявлених порушень норм законодавства, не є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке безпосередньо породжує правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і має обов`язковий характер.

Висновки службового розслідування не породжують обов`язкових юридичних наслідків. Зафіксовані в результатах службового розслідування обставини можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень суб`єкта владних повноважень, в основу яких покладені зазначені в ньому висновки. Отже, висновок за результатами службового розслідування є лише носієм певної інформації.

Водночас, обов`язковою ознакою рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер.

Таким чином, правова природа оскаржуваного висновку службового розслідування унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання його протиправним, а також дій щодо його складання і підписання, у зв`язку із чим такі позовні вимоги не можуть розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 квітня 2019 року в справі № 817/3305/15, від 02 жовтня 2019 року у справі № 821/2137/15-а та від 24 листопада 2020 року у справі № 360/902/19, від 30.03.2021 у справі № 420/3307/20.

За загальним правилом, кожна особа, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.

Однак, на переконання суду, розгляд питання правомірності винесеного наказу про результати службового розслідування не дозволить ефективно захистити та відновити порушене право позивача, а тому не відповідає завданням адміністративного судочинства.

Так, наказ командира 24 окремої авіаційної ескадрильї про результати службового розслідування від 29.11.2023 року №664-АГ не несе для позивача жодного негативних наслідків, оскільки вказаний наказ лише фіксує результати службового розслідування та скеровує матеріали службового розслідування до вищого органу уповноваженого вирішувати питання щодо можливого притягнення позивача до відповідальності.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 15.03.2019 у справі №815/622/17 (адміністративне провадження №К/9901/15263/18) та від 12.02.2020 у справі №160/7402/18 (адміністративне провадження №К/9901/32168/19).

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За умовами частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи сукупність викладених обставин, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши наявні докази у їх сукупності при безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, за результатами з`ясування обставини у справі та їх правової оцінки, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Розподіл судових витрат.

З огляду на результат вирішеного спору відповідно до вимог ст.ст.132-139 КАС України понесені позивачем судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до 24 окремої авіаційної ескадрильї Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ 14321908) про визнання протиправним та скасування висновку та наказу відмовити.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

СуддяА.В. Бутенко

.