Рішення

від 29.02.2024 по справі 440/17000/23

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/17000/23

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Алєксєєвої Н.Ю., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради, Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради, Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області про:

- визнання протиправним та скасування пункту 1 рішення тридцять шостої позачергової сесії восьмого скликання Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області від 17.10.2023 №1 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ради»;

- поновлення ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) на посаді заступника Новосанжарського селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ради з 18.10.2023;

- стягнення з Виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за вирахуванням податків та обов`язкових платежів починаючи з 18.10.2023 по день поновлення на посаді.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 29.09.2023 заява про звільнення з посади заступника Новосанжарського селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ради була написана під психологічним тиском (під примусом) селищного голови, не містила дати бажаного дня звільнення, адже такого бажання в позивача не було. Фактично, звільнення позивача із посади відбулось за відсутності домовленості сторін, адже дата припинення трудових відносин сторонами трудового договору визначена не була і, відповідно, пункт 1 рішення від 17.10.2023 №1 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ради» (далі - рішення від 17.10.2023 №1 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ради») суперечить вимогам п.1 частини першої ст.36 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).

ОСОБА_1 вказав, що звільнення його відбулось в період його тимчасової непрацездатності, що суперечить вимогам частини третьої ст.40 КЗпП України, що закріплює гарантію працівника від звільнення, зокрема, під час його непрацездатності.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 позовна заява прийнята до розгляду, відкрите провадження в адміністративній справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Позивачем 04.12.2023 до справи подані письмові пояснення щодо відсутності в нього бажання припиняти трудові правовідносини і звільнятися з посади заступника селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ради», його намагання відкликати заяву про звільнення від 29.09.2023, написання вказаної заяви виключно під тиском (примусом) селищного голови.

Новосанжарською селищною радою Полтавського району Полтавської області (далі відповідач) 14.12.2023 до справи надані запитувані ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 документи, 18.12.2023 відзив на адміністративний позов, за змістом якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про отримання від ОСОБА_1 власноручно написаної письмової заяви про звільнення з посади заступника селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ради за угодою сторін, відповідно до положень п.1 частини першої ст. 36 КЗпП України. Відповідач вказав, що твердження позивача про написання заяви під примусом, застосованим щодо нього селищним головою є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності, адже згода про припинення трудового договору була досягнута між сторонами - заява ОСОБА_1 про звільнення за угодою сторін написана власноручно та наявна відповідна резолюція селищного голови на заяві. Резолюція щодо винесення на сесію розгляду заяви позивача підтверджує погодження відповідача на звільнення ОСОБА_1 шляхом дотримання процедури звільнення заступника селищного голови.

Відсутність до моменту прийняття оспорюваного рішення сесії від 17.10.2023 №1 будь-яких звернень позивача до компетентних органів про психологічне чи фізичне насилля над ним задля припинення трудового договору за угодою сторін підтверджують наміри позивача звільнитись за угодою сторін. Жодних угод про анулювання домовленостей про звільнення за угодою сторін між сторонами не було.

Відповідно до пункту 49.14.5 статті 49 Регламенту Новосанжарської селищної ради до повноважень селищного голови належить внесення на розгляд Ради пропозицій про кількісний і персональний склад виконавчого комітет Ради, та кандидатуру на посаду заступника селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ради для подальшого затвердження Радою. Звільнення заступника селищного голови з питань діяльності виконавчих органів рад відбувається за рішенням Ради з підстав визначених законодавством і відповідно, рішення від 17.10.2023 №1 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ради» прийняте обґрунтовано, в порядку та у спосіб, визначений законодавством і є правомірним та таким, що скасуванню не підлягає.

18.12.2023 до справи надана відповідь на відзив, де наголошено на відсутності позивача на сесії Новосанжарської селищної ради, що унеможливило встановлення при прийнятті рішення від 17.10.2023 №1 про наявність бажання ОСОБА_1 звільнитися з посади. Також у відповіді на відзив наголошено на відсутності узгодженої дати звільнення, що свідчить про відсутність домовленості (угоди) сторін про звільнення позивача з посади заступника селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ради та вказано про звільнення позивача з посади в період його тимчасової непрацездатності, що порушує приписи частини третьої ст.40 КЗпП України.

Виконавчим комітетом Новосанжарської селищної ради (далі Виконавчий комітет) 26.12.2023 до справи поданий відзив на адміністративний позов, де проти задоволення позовних вимог заперечувалось. Так, Виконавчим комітетом вказано про виявлення власного бажання позивача про припинення трудового договору за п.1 частини першої ст.36 КЗпП України, шляхом подання відповідної письмової заяви, зазначено про відсутність будь-якого примусу до позивача щодо написання заяви від 29.09.2023 і прийнятті рішення Новосанжарською селищної радою відповідно до положень чинного законодавства України, Регламенту ради та письмової заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади заступника селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ради за угодою сторін.

Відповідачем у запереченні на відповідь на відзив, поданому до суду 26.12.2023, вказано про дотримання порядку звільнення позивача з посади за угодою сторін, відсутності рішення ради про відкладення питання про розгляд заяви ОСОБА_1 про звільнення за угодою сторін на сесії 17.10.2023 за умови наявності для розгляду власної заяви позивача про звільнення, прийняття депутатами ради рішення від 17.10.2023 №1 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ради в порядку, визначеному Регламентом рад та чинним законодавством України. 22.01.2023, 25.01.2024 відповідачем надані письмові пояснення у справі щодо підстав та порядку призначення сесії Новосанжарської селищної ради і видання селищним головою розпорядження від 11.10.2023 №385 «Про скликання тридцять шостої позачергової сесії Новосанжарської селищної ради восьмого скликання» 17.10.2023.

У додаткових письмових поясненнях позивача, наданих до матеріалів справи 25.01.2024 позивач на задоволенні позовних вимог наполягав, посилаючись на сталість судової практики при розгляді питання про відсутність між сторонами трудового договору згоди щодо дати звільнення працівника за угодою сторін відповідно до п.1 частини 1 ст. 36 КЗпП України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 підготовче провадження у справі закрите, призначена справа до судового розгляду по суті.

Сторони у судове засідання не з`явилися, надали клопотання про розгляд справи за відсутності у письмовому провадженні.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив розглянути справу у порядку письмового провадження.

Суд, дослідивши письмові докази, надані сторонами до матеріалів адміністративної справи, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 затверджений на посаді заступника селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ради відповідно до рішення вісімнадцятої позачергової сесії Новосанжарської селищної ради восьмого скликання від 15.02.2022 №89.

29.09.2023 Івашина звернувся на ім`я селищного голови із заявою про звільнення з займаної посади за згодою сторін в зв`язку з невизначеністю ситуації, яка виникла в спілкуванні з начальником КП «Джерело» ОСОБА_3 . Заява зареєстрована відповідачем 10.10.2023 /т.1,а.с.115/.

Рішенням тридцять шостої позачергової сесії восьмого скликання Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області від 17.10.2023 №1 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ради» ОСОБА_1 звільнено з посади заступника селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ради 17.10.2023 за угодою сторін згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України /т.1,а.с.113/.

Позивач вважає дане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся до суду із даним позовом про його оскарження.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Стаття 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає, що представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення; виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами; посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Відповідно до частин першої, третьої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Згідно з частинами першою, другою статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Частиною першою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законам України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішував питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Статтею 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Сесії ради скликаються: сільської, селищної, міської - відповідно сільським, селищним міським головою; районної у місті, районної, обласної - головою відповідної ради.

Згідно з частинами першою - третьою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу рад крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради приймаються відкрити поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільське селищної, міської ради вирішуються питання утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск.

Стаття 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», якою регламентований статус виконавчого комітету сільської, селищної, міської районної у місті ради, передбачено, що виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавче комітету.

Кількісний склад виконавчого комітету визначається відповідною радою. Персональний склад виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради затверджується радою за пропозицією сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - за пропозицією голови відповідної ради.

Виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб.

Згідно з п.5, 6, 10 частини четвертої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова, зокрема, вносить на розгляд ради пропозиції про кількісний і персональний склад виконавчого комітету відповідної ради; вносить на розгляд ради пропозиції щодо структури виконавчих органів ради, апарату ради та її виконавчого комітету, їх штатів, встановлених відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України; призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім випадків, передбачених частиною другою статті 21 Закону України «Про культуру».

Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування визначає Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачено, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно- дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Статтею 3 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» установлено, що посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах, виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Відповідно до п.3 частини першої статті 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється, зокрема, на посади заступників сільського, селищного, міського голови питань діяльності виконавчих органів ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради старости шляхом затвердження відповідною радою.

Згідно із частиною першою статті 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України, а також у разі: порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону; порушення умов реалізації права на службу в орган місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону); виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону); досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).

Згідно з частинами першою, третьою статті 7 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», цим та іншими законами України.

На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закон України «Про запобігання корупції» та законодавства України про працю урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Стаття 22 КЗпП України передбачені гарантії при укладенні, зміні, припиненні трудового договору.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За приписами частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставою припинення трудового договору є угода сторін.

З матеріалів справи судом встановлено, що рішенням від 17.10.2023 №1, ОСОБА_1 звільнений з посади заступника селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ради відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України за результатами розгляду заяви від 29.09.2023 /т.1,а.с.32/.

У частині першій пункту 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6.11.1992 №9 зазначено, що при домовленості між працівником і роботодавцем про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП договір припиняється у строк, визначений сторонами.

Зі змісту заяви від 29.09.2023/т.1, а.с.35/ судом не встановлено з якої саме дати сторони домовились припинити дію трудового договору.

За твердженням позивача бажання припиняти трудовий договір він не мав.

У постанові Верховного Суду від 08.11.2022 у справі №620/11180/21 вказано, що Верховний Суд у справах №825/3587/15, №826/2526/15, №826/25618/15 також зазначив, що визначення дати звільнення за угодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявним намір працівника звільнитися саме за угодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угодою сторін.

Отже, недосягнення сторонами угоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 11.03.2020 у справі №120/930/19-а, де ураховуючи відсутність волевиявлення позивача щодо його звільнення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, не досягнення між сторонами згоди з основних умов угоди про припинення трудового договору, колегія суддів уважає правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо протиправності оскаржуваного наказу, наявності підстав для його скасування та поновлення позивача на раніше займаній посаді.

У постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №591/1375/19 вказано також, що відсутність у заяві конкретної дати звільнення свідчить про відсутність волевиявлення працівника на припинення трудового договору за взаємною угодою сторін.

Такий правовий висновок щодо застосування пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України викладений у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №825/3587/15-а, від 07.10.2020 у справі №236/1286/19, від 04.08.2021 у справі №711/21, від 07.10.2021 у справі №541/1684/20.

Виходячи зі змісту поняття «угода», можна дійти висновку, що повинно мати місце взаємне волевиявлення сторін, аби така угода могла бути реальною. Так, у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №1340/6082/18, від 05.04.2020 (КЦС) у справі № 524/466/17 суд визначає поняття «волевиявлення», як «засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов`язується із вчиненням фактичних дій» та поняття «угода», як «дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін». Також вказується, що відсутність узгодженої дати звільнення та дати написання заяви свідчить про відсутність обопільного волевиявлення між сторонами та підкреслюється важливість наявності взаємної згоди на звільнення. Суди вказують на необхідність наявності спільного волевиявлення не тільки при укладанні угоди про звільнення, а й при її анулюванні.

Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін.

Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов`язується із вчиненням фактичних дій.

Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.

Разом з тим як встановлено судом заява ОСОБА_1 про звільнення із займаної посади за угодою сторін не містить волевиявлення (пропозиції) позивача та визначення строку, з якого трудовий договір пропонується розірвати за угодою сторін.

Суд зауважує, що резолюція керівника відповідача, проставлена на цій заяві не містить навіть дати її проставлення, а містить лише вимогу: до розпорядження після погодження з ОПУ).

Суд вважає, що і резолюція керівника відповідача, проставлена на заяві позивача про звільнення за угодою сторін також не містить пропозиції/рішення, з якого може бути розірвано трудовий договір з позивачем, що свідчить також про відсутність волевиявлення зі сторони відповідача.

Недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення, позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін.

За таких обставин суд дійшов висновку про недосягнення сторонами трудового договору згоди щодо припинення трудових відносин з підстав, визначених у пункті 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

З матеріалів справи вбачається, що рішення від 17.10.2023 №1 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ради» прийняте відповідачем і, відповідно, позивача було звільнено під час його тимчасової працездатності, чим за твердженням позивача порушені вимоги частини третьої статті 40 КЗпП України. Дане не заперечується відповідачем.

Положення частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 04.09.2019 №6-р(ІІ)/2019 у справі №3-425/2018(6960/18), у якому зазначено, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій. Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України.

Також ВС КАС в постанові від 25 жовтня 2023 року у справі №460/2829/22, адміністративне провадження №К/990/1101/23 висловив наступну правову позицію: Разом із тим, заслуговують на увагу доводи скаржника щодо неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правового підходу, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі №205/4196/18 та Верховним Судом у постанові від 16.02.2022 у справі №591/4938/18, зокрема, у частині, що стосується обмеження щодо звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності, що передбачено частиною третьою статті 40 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 38 постанови від 15.09.2020 в справі №205/4196/18 акцентувала увагу на тому, що 04.09.2019 Конституційний Суд України ухвалив Рішення №6-р(ІІ)/2019 у справі №3-425/2018(6960/18) за конституційною скаргою ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України. У цьому Рішенні Конституційний Суд України, зокрема, вказав, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини (абзац п`ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення).

За вказаного суд приходить висновку, що сторони не погодили всі істотні умови угоди щодо дати припинення трудового договору, звільнення ОСОБА_1 відбулось у період тимчасової непрацездатності позивача, що не заперечується відповідачем, а тому звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України є протиправним, оскільки вчинене без відповідної згоди на це позивача, а тому позовна вимога про визнання протиправним та скасування пункту 1 рішення від 17.10.2023 №1 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ради» є обґрунтованою, а тому належним та ефективним способом захисту прав позивача буде визнання протиправним та скасування рішення Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області від 17.10.2023 №1 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ради».

Згідно статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Позовна вимога про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ради є похідною від першої позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення від 17.10.2023 №1 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ради» і, відповідно, підлягає задоволенню.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 5 Порядку встановлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку).

Відповідно до довідки про доходи від 23.10.2023 №3228/04-15 середньоденна заробітна плата позивача за останні 2 робочі місяці (серпень, вересень 2023) становить 975.64 грн /т.1,а.с.114/.

Період вимушеного прогулу позивача обраховується в робочих днях, починаючи з першого дня після звільнення до дати прийняття судом рішення про поновлення позивача на посаді, тобто з 18.10.2023, що становить 97 днів; середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 94637,08 (975,64 грн х 97 роб. дні ) грн.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи вищевикладене рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ради та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає допущенню до негайного виконання.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи питання про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує наступне.

Частинами першою та третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин другої - п`ятої статті 134 вказаного Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною першою статті 138 КАС України передбачено, що розмір витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Згідно з частинами першою та дев`ятою статті 139 згаданого Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20000,00 грн позивачем надано до суду договір про надання правничої допомоги №01-09/11/23 від 09.11.2023 року, акт виконаних робіт №1 від 15.11.2023; детальний опис робіт станом на 15.11.2023; рахунок від 09.11.2023 342/23; квитанція про оплату від 09.11.2023 року.

Суд зауважує, що витрати на правничу допомогу за такі послуги є неспівмірними та завищеними, оскільки підготовка справи до судового розгляду не передбачала зібрання значного обсягу доказів та збирання доказів не вимагало подання адвокатських запитів чи інших зусиль адвоката. Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із наданими адвокатом послугами та складністю цієї справи, а відтак підлягає зменшенню до 5000,00 грн.

Беручи до уваги висновок суду про задоволення позову, витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у сумі 5000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку з тим, що позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі положень Закону України «Про судовий збір» підстави для стягнення судового збору відсутні, а доказів щодо понесення позивачем інших витрат матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ) до Виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради (вул. Центральна, 23,смт Нові Санжари, Новосанжарський район, Полтавська область, 39300, код ЄДРПОУ 04382553), Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області (вул. Центральна, буд. 23, Нові Санжари, Новосанжарський район, Полтавська область, 39300, код ЄДРПОУ 21044987) про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення тридцять шостої позачергової сесії восьмого скликання Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області №1 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ради» від 17 жовтня 2023 року;

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника Новосанжарського селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ради з 18 жовтня 2023 року;

Стягнути з Виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за, час вимушеного прогулу за вирахуванням податків та обов`язкових платежів в сумі 94637,08 (дев`яносто чотири тисячі шістсот тридцять сім гривень 8 копійок).

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області витрати зі сплати витрат на правничу допомогу в сумі 5000,00 (п`ять тисяч) грн.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ради та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.Ю. Алєксєєва