Постанова

від 19.02.2024 по справі 449/350/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 449/350/23 Головуючий у 1 інстанції: Борняк Р.О.

Провадження № 22-ц/811/2429/23 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Суди В.І.

з участю: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 01 травня 2023 року, -

ВСТАНОВИВ:

в квітні 2023 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дітей.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , який рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 30 січня 2023 року між ними розірвано. За час перебування в шлюбі у них народилось двоє дітей: син- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказує, що з часу припинення шлюбного життя діти проживають разом з ним, він піклується про них та матеріально забезпечує. Зазначає, що він не може самостійно утримувати дітей, оскільки офіційно не працює, а відповідачка має змогу матеріально допомагати дітям для їх належного розвитку та навчання. З наведених підстав просить стягнути з відповідачки на його користь аліменти на сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 частки із всіх видів заробітку, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення дітьми повноліття.

Заочним рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 01 травня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь батька ОСОБА_2 , аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/3 частки із всіх видів заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 04.04.2023 року і до їх повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь держави 1073,60 грн. судового збору.

Розмір аліментів, визначений у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що після розірвання шлюбу вони з позивачем узгодили те, що діти певний час проживатимуть разом з батьком, оскільки вона змушена знайти житло. Стверджує, що постійно надавала кошти на утримання дітей, крім того, купувала одяг, взуття, необхідні течі, оплачувала послуги репетиторів. Покликається на те, що з кінця травня 2023 року син проживає разом з нею та знаходиться на її повному матеріальному утриманні. Зазначає, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не врахував, що діти зареєстровані за місцем проживання її матері. Вважає, що розглянувши справи у її відсутності, без належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, суд першої інстанції позбавив її права доступу до правосуддя, що призвело до ухвалення незаконного рішення без належним чином з`ясованих обставин справи. Просить рішення суду скасувати та закрити провадження у справі за безпідставністю позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення коштів на утримання дітей, суд першої інстанції виходив з того, що позивач матеріально утримує сина ОСОБА_6 , 2006 р.н. та доньку, ОСОБА_7 , 2009 р.н., а оскільки утримання дітей є рівною мірою обов`язком як батька, так і матері, яка дітей матеріально не забезпечує, дійшов висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача аліментів на дітей в розмірі 1/3 частки із всіх видів заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно і до досягнення ними повноліття.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 30 січня 2023 року між ними розірвано.

За час перебування в шлюбі у сторін народився син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , та донька, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 .

Згідно з довідкою №361 від 06.04.2023 року, виданою діловодом Верхньобілківського старостинського округу Підберізцівської сільської ради Львівського району Львівської області, на момент проведення обстеження 16.03.2023 року за адресою: АДРЕСА_1 , діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 були присутні за місцем реєстрації батька, ОСОБА_3 .

З довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №118 від 03.04.2023 року за адресою АДРЕСА_1 вбачається, що до складу сім`ї зареєстрованих за даною адресою входять: ОСОБА_8 -голова домогосподарства, ОСОБА_9 чоловік, ОСОБА_10 дочка, ОСОБА_2 син, ОСОБА_11 онук.

Тобто, діти сторін ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не зареєстровані за місцем реєстрації та проживання батька, ОСОБА_2 .

З акту комісії Бібрської міської ради, затвердженим Бібрським міським головою 17.08.2023 року та з довідки виконавчого комітету Бібрської міської ради від 18.08.2023 року №966, вбачається, що ОСОБА_1 , дійсно зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 , разом з дітьми, сином ОСОБА_3 , та донькою ОСОБА_4 , але фактично там не проживають. ОСОБА_1 проживає без реєстрації місця проживання разом з сином ОСОБА_3 у АДРЕСА_3 , а дочка ОСОБА_4 проживає разом з батьком за адресою АДРЕСА_1 , що було підтверджено комісією на момент складння акту.

Враховуючи акт комісії, довідку виконкому Бібрської міської ради, колегія суддів приходить до висновку, що син сторін ОСОБА_3 , проживає разом з матір`ю, а донька, ОСОБА_4 , проживає разом з батьком.

Разом з тим, обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач покликався на те, що донька та син проживають разом з ним, він їх матеріально утримує, а матір дітей, ОСОБА_1 , дітей матеріально не забезпечує.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789Х11 від 27.02.1991 р. та набула чинності для України 27.09.1991 р., держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Стаття 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Відповідно до принципу № 4 Декларації прав дитини - дитині мають належати права: на здорове зростання і розвиток, на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст. 51 Конституції України, ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч.ч. 8, 9 ст. 7 СК України).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (ч.ч. 1, 2 ст. 141 СК України).

Звертаючись з позовом та обгрунтовуючи позовні вимоги про стягнення коштів на утримання дітей, ОСОБА_2 покликався на те, що діти з грудня 2022 року проживають разом з ним та перебувають на його повному матеріальному утриманні, якого недостатньо, оскільки він не працює, а його доходи це тимчасові заробітки.

Законом України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів», який набув чинності 08 липня 2017 року, внесено зміни до Сімейного кодексу України.

Згідно із частиною 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до вказаної норми аліменти на утримання дитини можуть бути стягнуті на користь того з батьків, з ким вона проживає.

Отже,аліменти стягуютьсяна користьтого збатьків, з ким дитина проживає та на чиєму матеріальному утриманні вона перебуває.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 коштів на утримання дітей, суд першої інстанції взяв до уваги довідку №361 від 06.04.2023 року, видану діловодом Верхньобілківського старостинського округу Підберізцівської сільської ради Львівського району Львівської області, з якої вбачається, що на момент проведення обстеження 16.03.2023 року за адресою: АДРЕСА_1 , діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , були присутні за місцем реєстрації батька, ОСОБА_3 .

Тобто, з довідки вбачається, що діти сторін на момент проведення обстеження 16.03.2023 року були присутні за адресою: АДРЕСА_1 , яке є місцем проживання їх батька, однак така довідка не містить інформації про те, що діти постійно проживають разом з батьком за вказаною адресою.

Інших доказів на підтвердження саме проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком за вказаною адресою, позивач, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, суду не надав.

Однак зазначена обставина не була врахована судом першої інстанції.

Суд першої інстанції не встановив, з ким фактично проживають діти і чи матір дітей надає їм матеріальне утримання.

Суд постановив оскаржуване рішення не з`ясувавши фактичне місце проживання дітей, не встановив безспірне проживання дітей разом з батьком.

З наданих ОСОБА_1 актів вбачається, що син з травня 2023 року проживає разом з нею та зарахований в 11-Б клас до списку учнів КЗ ЛОР «Винниківська загальноосвітня санаторна школа І-ІІІ ступенів».

Як стверджує відповідачка, донька, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом з батьком за адресою : АДРЕСА_1 .

Поясненнями ОСОБА_1 , матеріалами справи підтверджується та обставина, що син сторін, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з матір`ю, яка його матеріально утримує, а донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом з батьком та перебуває на його утриманні, а тому колегія суддів за таких обставин приходить до висновку, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню аліменти лише на неповнолітню доньку, ОСОБА_4 , 2009 р.н., оскільки, як встановлено судом, вона фактично проживає разом з батьком та перебуває на його утриманні, чого відповідачка не заперечувала в суді апеляційної інстанції.

За сімейним законодавством на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, отже, і витрати на утримання дитини (забезпечення умов життя) також мають бути однаковими.

За правовою природою аліментні зобов`язання - це періодичні платежі, які платник аліментів зобов`язаний сплачувати щомісячно, з метою матеріального утримання дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності володіння та /або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у том числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платник аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Частиною 1 статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Згідно зі статтею 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов`язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 158/1638/18.

Заперечуючи щодо позову, ОСОБА_1 стверджувала про наявність домовленості з колишнім чоловіком, батьком дітей, що син буде проживати разом з нею, а донька разом з батьком, який буде матеріально утримувати доньку, а вона сина, однак про таку домовленість заперечує позивач та звернувся з позовом про стягнення аліментів на сина та на доньку.

Довідкою про доходи, виданою 04.08.2023 року №47 підтверджується, що ОСОБА_1 працює в ЗДО ясла садок №156 ЛМР Л/о на посаді вихователя, та отримує заробітну плату, за період з 01.04.2023 року до 31.07.2023 року її заробіток становить 56313.09 грн., тобто, відповідачка офіційно працевлаштована, отримує постійних дохід.

Зважаючи на те, що аліменти це платіж, спрямований саме на утримання дитини, який повинен бути достатнім для цього, разом з тим, він повинен бути співрозмірним з урахуванням мети аліментного зобов`язання, яке є в обох із батьків, і має бути рівним, та покликаний захистити інтереси дитини в коштах у розмірі, необхідному для її життєдіяльності, забезпечення достойного рівня життя, який необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, її гармонійного розвитку, враховуючи рівність обов`язків батьків щодо матеріального утримання дітей, потреби дитини, визначений законом мінімальний розмір аліментів та прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, беручи до уваги майновий стан відповідачки, яка працює, має постійний заробіток, наявність у неї офіційного працевлаштування та отримання нею доходу, а також враховуючи проживання доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком, що відповідачкою не заперечувалося, та потребу доньки матеріальної допомоги від матері, колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на доньку, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частки із всіх видів заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 04.04.2023 року і до її повноліття, оскільки такий розмір аліментів в певній мірі буде достатнім для забезпечення належного матеріального утримання доньки з врахуванням обов`язку обох батьків матеріального утримання дітей до досягнення ними повноліття.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 01 травня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на неповнолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частки із всіх видів заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 04.04.2023 року і до її повноліття.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 29 лютого 2024 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк