Постанова

від 13.02.2024 по справі 947/30418/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2971/24

Справа № 947/30418/19

Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2

на рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2021 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Раффайзен Банк Аваль» (правонаступник Публічне акціонерне товариство «Комерційний індустріальний банк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт Фінанс Групп», ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Янковська Ольга Сергіївна, про скасування реєстрації права власності на нерухоме майно,

встановив:

У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати запис про право власності 17262647 від 31 жовтня 2016 року, вчинений державним реєстратором приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Янковською О. С., згідно з яким зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 посилалася на те, що 27 серпня 2007 року між нею і Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен банк Аваль» (далі ВАТ «Райффайзен банк Аваль» ) був укладений кредитний договір № 014/79729/74/83318, за умовами якого позичальнику надано кредит в розмірі 383 655 грн зі сплатою 12,5 % річних зі строком повернення до 27 вересня 2027 року.

Для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 28 вересня 2007 року між ОСОБА_2 і ВАТ «Райффайзен банк Аваль» був укладений іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_2 .

24 березня 2016 року між ПАТ «Раффайзен банк Аваль» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Стандарт Фінанс Групп» (далі ТОВ «Стандарт Фінанс Групп») був укладений договір відступлення права вимоги за кредитним договором. Цього ж дня між ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» і ОСОБА_1 був укладений договір відступлення права вимоги за кредитним договором.

25 червня 2018 року з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно їй стало відомо, що 31 жовтня 2016 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Янковська О. С. зареєструвала право власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 .

Вважає, що реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 відбулася з порушенням законодавства, зокрема Закону України «Про іпотеку», умов іпотечного договору, адже вона не укладала окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя та не отримувала письмового повідомлення про усунення порушень кредитного договору.

Також зазначила, що 29 листопада 2011 року ПАТ «Райффайзен банк Аваль» звернулося до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою про стягнення з неї заборгованості за вищевказаним кредитним договором, тобто кредитор змінив строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором, а тому позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося поза межами позовної давності. У зв`язку з цим позивачка просила позов задовольнити.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2021 року позов задоволено. Скасовано запис про право власності 17262647, дата, час державної реєстрації 31 жовтня 2016 року 14:26:59, вчинений державним реєстратором приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Янковською О. С., яким зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що під час проведення державної реєстрації предмета іпотеки було здійснено звернення стягнення на заставлене майно, вартість якого значно перевищує розмір зобов`язання, та без проведення відповідної оцінки заставного майна на момент звернення стягнення, що є підставою для визнання незаконним подібного позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому державна реєстрація переходу права власності на спірну квартиру до відповідача підлягає скасуванню.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Сіржант Ю.В. звернулась до суду із апеляційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2021 року та відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не врахував суттєві зміни, які були внесені у 2019 році до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до яких відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, отже обраний позивачкою спосіб правового захисту перестав бути ефективним; помилковим є висновки суду щодо вартості предмета іпотеки та порушення принципу пропорційності втручання у право приватної власності особи меті такого втручання; суд не вирішив питання про скасування вжитих заходів забезпечення позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Галайчук Г.С., просить змінити мотивувальну частину рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2021 року та замість зазначеного у мотивувальній частині висновку про доведеність отримання нею направленого поштою повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в якому зазначено про особисте вручення повідомлення 12 вересня 2016 року зазначити, що заява ОСОБА_1 з відомостями щодо вимоги достроково, протягом 30 календарних днів з дати направлення цієї вимоги, погасити заборгованість за кредитним договором від 27 вересня 2007 року, іпотечним договором від 28 вересня 2007 року, всупереч ст. 35 Закону України «Про іпотеку» не була отримана ОСОБА_2 , та всупереч п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

Скаржниця також зазначає, що не отримувала письмове повідомлення про усунення порушень, оскільки ніколи не проживала за адресою своєї реєстрації; суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи щодо її підпису на поштовому повідомленні про отримання письмової вимоги про усунення порушень. Вказане клопотання було заявлено після того, як суду було представлено поштове повідомлення начебто з наявним її підписом про отримання поштового відправлення, вона звернулася до правоохоронних органів із заявою про вчинення приватним нотаріусом злочину щодо обставин підписання нею поштового повідомлення.

Постановою Одеського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року апеляційні скарги адвоката Сіржанта Ю. В., який діє від імені ОСОБА_1 , та адвоката Галайчук Г. С., яка діє від імені ОСОБА_2 , задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Галайчук Г.С. задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову апеляційного суду, касаційний суд виходив з того, що оскільки порушення своїх прав позивачка пов`язувала саме з державною реєстрацією права власності на спірне нерухоме майно за іпотекодержателем, апеляційний суд помилково вважав неефективним обраний позивачкою спосіб захисту, адже витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником правочину. При цьому апеляційний суд, не встановивши обґрунтованості вимог позову щодо законності переходу права власності на домоволодіння на підставі іпотечного застереження шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем, дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права.

Учасники справи про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з`явилися, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи до суду не подавали, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню, з таких підстав.

Як встановлено судом та убачається з матеріалів справи, 27 вересня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 014/79729/74/83318, за умовами якого позичальнику надано кредит в розмірі 383 655 грн, зі сплатою 12,5 % річних, зі строком повернення до 27 вересня 2027 року.

Згідно з пунктом 8.6 кредитного договору кредитор має право повністю або частково передати (відступити) свої права та зобов`язання за цим договором, а також за договорами, пов`язаними із забезпеченням виконання зобов`язань за цим договором, третій особі без додаткового отримання згоди позичальника.

Для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 28 вересня 2007 року між ОСОБА_2 і ВАТ «Райффайзен банк Аваль» був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурською О. В., реєстровий № 4634, за умовами якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_2 .

Пунктом 4.1 договору іпотеки визначено, що в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушень. У цьому документі повинно бути зазначено стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не більше ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з пунктом 4.4 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Пунктом 4.5 договору іпотеки передбачено, що у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушених зобов`язань за цим та/або кредитним договором у встановлений іпотекодержателем строк, такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки. Це застереження, згідно зі статтями 36, 37 Закону України «Про іпотеку» вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовою підставою для реєстрації право власності іпотекодержателем на предмет іпотеки на підставі цього договору іпотеки, який в цьому випадку є правовстановлюючим документом.

Згідно з пунктом 7.5 договору іпотеки відступлення прав за цим договором здійснюється іпотекодержателем без необхідності отримання згоди іпотекодавця, за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за кредитним договором. Відступлення права іпотекодержателем за цим договором здійснюється за правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку (якщо така реєстрація була проведена).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2013 року у справі № 1522/12768/11 задоволено поданий 16 березня 2010 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором від 27 вересня 2007 року № 014/79729/74/83318 у загальному розмірі 706 134,19 грн.

24 березня 2016 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки ПАТ «Комерційний індустріальний Банк».

Цього ж дня ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» відступило право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки ТОВ «Стандарт Фінанс Групп», яке, у свою чергу, 24 березня 2016 року уклало з ОСОБА_1 договори про відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки.

31 жовтня 2016 року о 14:26:59 приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Янковська О.С. відкрила розділ щодо запису про право власності № 17262647 та на підставі рішення про державну реєстрацію від 03 листопада 2016 року, індексний номер 32205676, о 16:18:31 зареєструвала право власності на ім`я ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 . Підставою для реєстрації стали такі документи: договір іпотеки від 28 вересня 2007 року, серія та № 4634, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурською О. В.; договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 24 березня 2016 року, серія та № 422, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О. В.

У матеріалах реєстраційної справи, завірену копію якої 31 січня 2020 року надав суду приватний нотаріус Янковська О.С. є: договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 24 березня 2016 року між ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» і ОСОБА_1 ; акт прийому-передачі до договору іпотеки між АТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_2 від 28 вересня 2007 року; договір іпотеки від 28 вересня 2007 року, укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_2 ; свідоцтво від 26 жовтня 2016 року, видане приватним нотаріусом Янковською О. С., яка посвідчила що 07 вересня 2016 року передала ОСОБА_2 заяву ОСОБА_1 з відомостями щодо вимоги достроково, протягом 30 календарних днів з дати направлення цієї вимоги, погасити заборгованість за кредитним договором від 27 вересня 2007 року № 014/79729/74/83318, іпотечним договором від 28 вересня 2007 року, в розмірі 3 971 901,75 грн. У свідоцтві посвідчено, що заява була передана поштою на адресу ОСОБА_2 , яка зареєстрована і проживає за адресою: АДРЕСА_3 , та отримана згідно з відомостями про вручення поштового відправлення (заяви) 12 вересня 2016 року.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2018 року у справі № 520/12657/16ц відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «Комерційний індустріальний Банк», ТОВ «Стандарт Фінанс Групп», ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги, укладених 24 березня 2016 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ПАТ «Комерційний індустріальний Банк», укладених 24 березня 2016 року між ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» та ТОВ «Стандарт Фінанс Групп», укладених 24 березня 2016 року між ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» і ОСОБА_1 .

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільних прав і інтересів визначені у статті 16 ЦК України, і їх перелік не є вичерпним. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Також перераховані конкретні способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У цій статті гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, в який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

В абзаці десятому пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні заходи не встановлені, то особа має право обрати спосіб з передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення. Наявність недоліків у застосуванні судами способів захисту цивільних прав та інтересів спричинена неповним врегулюванням цього питання у законодавстві. Трапляються також випадки застосування судами іншого способу захисту, ніж той, який передбачений законом або договором.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити з його ефективності, а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

В частині другій статті 26 Закону №1952-IV в редакції, чинній до 16 січня 2020 року, яка діяла на час звернення ОСОБА_2 з позовом та ухвалення рішення судом першої інстанції в цій справі, унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. За змістом зазначеної норми права у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Проте згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону №1952-IV викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону №1952-IV в редакції, чинній з 16 січня 2020 року, яка діяла на час ухвалення оскаржуваного судового рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2021 року, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, в розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону №1952-IV у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Крім того, в пункті 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.

За змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі №1952-IV.

Враховуючи викладене, оскільки з 16 січня 2020 року матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, то наразі ефективним способом захисту порушених прав є саме вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі №914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах №906/516/19, №905/633/19, №922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі №922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі №910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі №916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі №278/3367/19-ц, від 20 квітня 2022 року у справі №454/148/20, від 21 квітня 2022 року у справі №380/715/19, від 06 липня 2022 року у справі №754/12170/16-ц, від 27 липня 2022 року у справі №447/2851/19, від 07 вересня 2022 року у справі №209/1050/21.

Крім того, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 жовтня 2020 року у справі №910/10963/19, зазначено, що з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав.

Таким чином, хоча на час звернення ОСОБА_2 із позовом законодавство передбачало такий спосіб захисту, як скасування записів про державну реєстрацію прав, проте ще до закінчення підготовчого засідання та на час ухвалення Київським районним судом м. Одеси рішення від 08 квітня 2021 року у цій справі законодавець виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про державну реєстрацію права, а відтак, обраний позивачкою спосіб судового захисту не ґрунтується на вимогах закону, а задоволення такої вимоги, не забезпечило б відновлення порушеного права позивачки.

Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18.

Отже, у цій справі, суду першої інстанції належало відмовити у задоволенні вимоги позивачки про скасування запису про право власності 17262647 від 31 жовтня 2016 року, вчинений державним реєстратором приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Янковською О. С., згідно з яким зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 з підстав неефективності обраного нею способу захисту.

Зважаючи на викладене, визначені судом першої інстанції правові підстави для задоволення позовної вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності є помилковими.

Отже, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що обраний позивачкою спосіб судового захисту шляхом скасування запису про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно не ґрунтується на вимогах закону.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19).

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів не надає оцінки іншим аргументам скаржників, зважаючи на встановлення обставини, яка є самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.4 ч.1, абз.1 ч. 2, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Керуючись ст.ст.367, 374,376 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Раффайзен Банк Аваль» (правонаступник Публічне акціонерне товариство «Комерційний індустріальний банк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт Фінанс Групп», ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Янковська Ольга Сергіївна, про скасування реєстрації права власності на нерухоме майно.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 19 лютого 2024 року.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: В.В. Кострицький

М.В. Назарова