Постанова

від 27.02.2024 по справі 910/1885/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 910/1885/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Енжі Енерджи Менеджмент Юкрейн» (далі - Товариство, позивач, скаржник) - Гутнік І.В. (адвокатка),

відповідача - Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет, відповідач) - Данилов К.О. (самопредставництво),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 (головуючий - суддя Підченко Ю.О.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 (головуючий - суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б, Тищенко А.І.)

у справі №910/1885/23

за позовом Товариства

до АМК

про визнання недійсним рішення.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для визнання недійсним рішення АМК, яким визнано дії Товариства порушенням, передбаченим пунктом 13 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон) у вигляді неподання інформації Комітету на вимогу державного уповноваженого АМК у встановлений ним строк.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство звернулося до суду з позовною заявою до АМК про визнання недійсним рішення АМК.

1.2. Позовні вимоги мотивовано тим, що рішення АМК підлягає визнанню недійсним, оскільки, прийняте з порушенням вимог законодавства, адже відповідач неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи; не довів обставини, які мають значення для справи та визнав їх встановленими; неправильно застосував норми матеріального та порушив норми процесуального права.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 у справі №910/1885/23, у задоволенні позову відмовлено.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Товариство, посилаючись на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі Товариство із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що суди за відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування відповідних норм станом на дату прийняття постанови:

- неправильно застосували статті 8, 19, 129 Конституції України, статті 3, 4, 7, 16, 22, 22-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», статтю 1, пункт 13 статті 50 Закону стосовно критеріїв, при наявності яких ненадання інформації на вимогу АМК може бути підставою для притягнення до юридичної відповідальності;

- безпідставно застосували статтю 63 Закону, як нібито норму, що встановлює підставу для обміну інформацією та спеціальні (у порівнянні зі статтями 50, 52 Закону) правила для притягнення до юридичної відповідальності, а також помилково не застосували статті 8, 19, 41, 61, 129 Конституції України, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), статтю 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 4, 16, 22 та 22-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», статті 1, 50, 51, 52, 59 Закону, пункт 32 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, які затверджено розпорядженням АМКУ від 19.04.1994 №5 (далі - Правила) щодо підстав та порядку притягнення до юридичної відповідальності, в тому числі, й за інформаційне порушення у вигляді неподання відповіді на вимогу АМК;

- неправильно застосували статті 1, 35, 48, 52, 59 Закону, статті 19, 23 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та пункти 23, 26, 32 Правил щодо меж судової перевірки рішення АМК та щодо порядку встановлення наявності групи як єдиного суб`єкта господарювання у значенні статті 1 Закону.

4.2. Крім того, скаржник з посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України зазначає, що, оскільки, суди попередніх інстанцій через неправильне застосування перелічених вище норм також у порушення статей 2, 86, 210, 236, 238, 269, 282 ГПК України не дослідили, не надали оцінки та не навели мотивів відхилення відповідних доводів позивача.

5. Позиція іншого учасника справи

5.1. АМК у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановлено, що Тимчасовою адміністративною колегією АМК за результатами розгляду справи №128-26.13/8-22 визнано дії Товариства порушенням, передбаченим пунктом 13 статті 50 Закону у вигляді неподання інформації Комітету на вимогу державного уповноваженого АМК від 28.09.2021 №128-29/01-14070 (далі - Вимога) у встановлений ним строк.

6.2. Відповідно до рішення Тимчасової адміністративної колегії АМК від 24.11.2022 №51-р/тк (далі - Рішення АМК) на Товариство за вказане вище порушення накладено штраф в розмірі 3 941 161 грн.

6.3. Узагальнені доводи Комітету щодо наявності у діях позивача порушень законодавства про захист економічної конкуренції ґрунтуються на такому:

- незважаючи на те, що Товариство не є та не було фінансовим інвестором відповідного проєкту позивач і певна іноземна компанія (далі - Компанія) були зобов`язані забезпечити внутрішньогруповий обмін інформацією на підставі статті 63 Закону та на виконання Вимоги;

- законодавство Швейцарії не звільняє Компанію від обов`язку забезпечити обмін інформацією з Товариством відповідно до вимог національного законодавства України.

6.4. Позивач наголосив на такому.

- Рішення АМК підлягає визнанню недійсним, оскільки, прийняте з порушенням вимог законодавства, адже, відповідач неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи; не довів обставини, які мають значення для справи та визнав їх встановленими; неправильно застосував норми матеріального та порушив норми процесуального права;

- Комітет не проаналізував, не дослідив та безпідставно не встановив відсутність у позивача запитуваної інформації та, відповідно, законність дій позивача щодо ненадання запитуваної інформації;

- відповідач не навів будь-яких мотивів з посиланням на докази, які б підтверджували, що позивач був хоч якимось чином пов`язаний з відповідним проєктом та міг об`єктивно володіти запитуваною інформацією;

- Комітет не встановив, які заходи не вжив або мав вжити позивач для отримання інформації, якою не володів та яку об`єктивно не мав можливості отримати;

- до прийняття оскаржуваного Рішення в першу чергу призвело неправильне тлумачення та застосування Комітетом законодавства, що регулює повноваження АМК щодо отримання інформації у суб`єктів господарювання, а саме - помилкове запитування інформації в суб`єкта господарювання, який не є розпорядником такої інформації та який не був стороною відповідних угод, стосовно яких АМК проводить перевірку дотримання вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

6.5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням державного уповноваженого АМК від 19.01.2022 №01/14-р розпочато розгляд справи №128-26.13/8-22 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

6.6. Листом від 20.01.2022 №128-26.13/01-661 Комітет повідомив позивача про початок розгляду зазначеної вище справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та запропонував надати інформацію, необхідну для розгляду справи.

6.7. У подальшому листом від 24.10.2022 №128-26.13/01-4760 позивачу направлено подання про попередні висновки у справі від 24.10.2022 №128-26.13/8-22/210-спр/кі.

6.8. Позивач, у свою чергу, листом від 07.11.2022 №71-22 надав відповідь на подання про попередні висновки у справі.

6.9. Суди попередніх інстанцій вказали, що як зазначено Комітетом в Рішенні, АМК на сайті Польського антимонопольного регулятора за відповідним посиланням виявлено інформацію щодо укладання угод компаніями про фінансування відповідного проєкту та розподілу повноважень між його учасниками (далі - Угоди).

6.10. Суд першої та апеляційної інстанцій зазначили, що Комітет вказав, що:

- Комітетом направлено Товариству Вимогу про надання інформації, в якій АМК вимагав у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання Вимоги надати Комітету інформацію, пояснення і такі копії документів:

підтвердити чи спростувати інформацію щодо укладення суб`єктами господарювання, пов`язаними з Товариство відносинами контролю, Угод;

у разі підтвердження такої інформації надати копії підтверджуючих документів (копії Угод, договорів, тощо та додатків до них, з перекладом на українську мову, засвідченим в установленому порядку);

пояснення щодо необхідності чи відсутності необхідності отримання дозволу органів ААМК на зазначені дії, відповідно до статті 10 Закону, з наданням підтверджуючих документів;

- також, у Вимозі зазначалося про обов`язок надання інформації на вимоги державного уповноваженого Комітету у визначений ним строк, відповідно до статті 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", та відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а саме: неподання органу АМК інформації в установлені строки, подання інформації в неповному обсязі у встановлені строки, подання недостовірної інформації відповідно до пунктів 13, 14, 15 статті 50 та абзацу сьомого частини другої статті 52 Закону;

- крім того, Комітет у Вимозі зазначив, що неподання інформації з причин її відсутності у Товариства, за умови, що таку інформацію воно може отримати у суб`єктів господарювання, пов`язаних з ним відносинами контролю, на виконання вимог статті 63 Закону, буде кваліфіковано Комітетом, як порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

6.11. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виснував, що позивач був поінформований про правові наслідки неподання інформації, подання недостовірної інформації або інформації в неповному обсязі.

6.12. Суди попередніх інстанцій встановили, що листом від 10.12.2021 №368 Товариство повідомило, зокрема, що Компанія відмовилася надати інформацію щодо договорів фінансування відповідного проєкту та не надало відповіді на Вимогу Комітету у строк, встановлений державним уповноваженим АМК у Вимозі.

6.13. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказали таке.

6.13.1. Як підтверджується наявними у матеріалах справи фактичними даними, Товариство та Компанія є єдиним суб`єктом господарювання.

6.13.2. Компанія зобов`язана була надати інформацію Товариству для підготовки відповіді на Вимогу, а ненадання Компанією інформації Товариству для підготовки відповіді на Вимогу не звільняє позивача від відповідальності.

6.13.3. Таким чином, Товариство та Компанія на підставі імперативного припису статті 63 Закону були зобов`язані забезпечити обмін інформацією між собою, зокрема шляхом надання відомостей необхідних Товариству для надання відповіді на Вимогу, з метою запобіганню вчиненню порушення, передбаченого пунктом 13 статті 50 Закону.

6.13.4. Невиконання ж вимог статті 63 Закону Компанією не звільняє Товариство від відповідальності за порушення, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону.

6.13.5. Таке тлумачення статті 63 Закону відповідає широкій концепції суб`єкта господарювання, яке міститься у статті 1 Закону та є втіленням концепції єдиної господарської одиниці, де декілька юридичних та/або фізичних осіб розглядаються як одне ціле під час здійснення за ними контролю за дотриманням антимонопольного законодавства.

6.13.6. Рішенням Комітету (пункт 13) встановлено, що Товариство пов`язане відносинами контролю в розумінні статті 1 Закону, зокрема з Компанією, які у розумінні статті 1 Закону є єдиним суб`єктом господарювання.

6.13.7. Таким чином, в даному випадку Вимога була направлена єдиному суб`єкту господарюванню у розумінні статті 1 Закону, який був зобов`язаний надати відповідь на підставі положень статті 63 Закону.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 01.02.2024, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/1885/23 на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Від Товариства 27.02.2024 до Суду через підсистему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення у справі.

7.3. Суд протокольною ухвалою від 27.02.2024 долучив вказані письмові пояснення з огляду на статтю 42 ГПК України до матеріалів справи, та оцінюватиме їх у межах статті 300 ГПК України.

7.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Касаційне провадження у даній справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

8.4. Так, скаржник вказує, що за відсутності висновків Верховного Суду суди попередніх інстанцій:

- неправильно застосували такі норми матеріального права:

статті 8 [В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується],

19 [Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України],

129 [Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є: 1) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 2) забезпечення доведеності вини; 3) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 4) підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором; 5) забезпечення обвинуваченому права на захист; 6) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 7) розумні строки розгляду справи судом; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; 9) обов`язковість судового рішення. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства. Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних. За неповагу до суду чи судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності] Конституції України,

статті 3 «Завдання Антимонопольного комітету України», 4 «Основні принципи діяльності Антимонопольного комітету України», 7 «Повноваження Антимонопольного комітету України», 16 «Компетенція державного уповноваженого Антимонопольного комітету України», 22 «Обов`язковість виконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України», 22-1 «Обов`язок надання інформації» Закону України «Про Антимонопольний комітет України», статтю 1 «Визначення термінів», пункт 13 статті 50 «Порушення законодавства про захист економічної конкуренції» Закону стосовно критеріїв, при наявності яких ненадання інформації на вимогу АМК може бути підставою для притягнення до юридичної відповідальності;

- безпідставно застосували статтю 63 «Обмін інформацією» Закону як нібито норму, що встановлює підставу для обміну інформацією та спеціальні (у порівнянні зі статтями 50 «Порушення законодавства про захист економічної конкуренції», 52 «Штрафи» Закону) правила для притягнення до юридичної відповідальності, а також помилково не застосували статті 8, 19, 41, 61, 129 Конституції України, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтю 321 ЦК України, статті 4 «Основні принципи діяльності Антимонопольного комітету України», 16 «Компетенція державного уповноваженого Антимонопольного комітету України», 22 «Обов`язковість виконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України» та 22-1 «Обов`язок надання інформації» Закону України «Про Антимонопольний комітет України», статті 1«Визначення термінів», 50 «Порушення законодавства про захист економічної конкуренції», 51 «Види відповідальності», 52 «Штрафи», 59 «Підстави для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України» Закону, пункт 32 Правил щодо підстав та порядку притягнення до юридичної відповідальності, в тому числі, й за інформаційне порушення у вигляді неподання відповіді на вимогу АМК;

- неправильно застосували статті 1 «Визначення термінів», 35, 48, 52 «Штрафи», 59 «Підстави для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України» Закону, статті 19 «Гарантії здійснення повноважень Антимонопольного комітету України», 23 «Процесуальні засади діяльності Антимонопольного комітету України» Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та пункти 23, 26, 32 Правил щодо меж судової перевірки рішення АМК та щодо порядку встановлення наявності групи як єдиного суб`єкта господарювання у значенні статті 1 «Визначення термінів» Закону.

8.5. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.6. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.7. Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норм матеріального права (дивись пункт 8.5 цієї постанови), ураховуючи контекст даних у цій справі спірних правовідносин, а саме притягнення до відповідальності за порушення, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону у вигляді неподання інформації Комітету на вимогу державного уповноваженого АМК у встановлений ним строк, відсутні.

8.8. Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.9. Також, слід зазначити, що касаційне провадження відкрито на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України і скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили докази, не надали оцінку та не навели мотивів відхилення відповідних доводів позивача (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

8.10. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

8.11. Відповідно до приписів Закону України «Про Антимонопольний комітет України»:

- основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції (стаття 3);

- у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі: перевіряти суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом (частина перша статті 7);

- голова територіального відділення Антимонопольного комітету України має такі повноваження: при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом (пункт 5 частини першої статті 17);

- розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов`язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом; невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність (стаття 22 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин);

- суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов`язані на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом, необхідну для виконання Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції та про державну допомогу суб`єктам господарювання. Інформація, що становить банківську таємницю, надається у порядку та обсязі, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність». Документи, статистична та інша інформація, необхідні для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції та про державну допомогу суб`єктам господарювання, надаються на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення безкоштовно. Вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України можуть передбачати як одноразове, так і періодичне надання інформації (стаття 22-1 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

8.12. Статтею 1 Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що:

- суб`єкт господарювання - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб`єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб`єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності. Господарською діяльністю не вважається діяльність фізичної особи з придбання товарів народного споживання для кінцевого споживання;

контроль - це вирішальний вплив однієї чи декількох пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб`єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокрема завдяки: праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб`єкта господарювання; укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб`єкта господарювання; заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб`єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб`єктах господарювання; обійманню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб`єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб`єкті господарювання. Пов`язаними особами є юридичні та/або фізичні особи, які спільно або узгоджено здійснюють господарську діяльність, у тому числі спільно або узгоджено чинять вплив на господарську діяльність суб`єкта господарювання. Зокрема, пов`язаними фізичними особами вважаються такі, які є подружжям, батьками та дітьми, братами та (або) сестрами.

8.13. Верховний Суд виходить з того, що законодавство про захист економічної конкуренції (станом на момент виникнення спірних правовідносин) не містить вичерпного переліку випадків, у яких уповноважені особи АМК мають право вимагати відповідну інформацію у суб`єктів господарювання та інших осіб. Так, інформація може бути витребувана як під час розгляду заяв, так і під час розгляду справ, а також в інших випадках, передбачених Законом.

8.14. Верховний Суд відзначає, що органи АМК у процесі реалізації своїх повноважень мають право вимагати не лише документи, а й інформацію, яка потрібна їм для виконання покладених на них завдань, причому зміст, обсяг і характер такої інформації законодавчими приписами, зокрема, статтями 22 та 22-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» не визначено та обмежено лише дійсною та об`єктивною необхідністю для виконання завдань органу («статистична та інша інформація, необхідні для виконання завдань»).

8.15. Таким чином, АМК та його органи для реалізації основного завдання, визначеного у статті 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», у частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції (пункт 1 статті 3) відповідно до повноважень, передбачених, зокрема, пунктами 4, 5 частини першої статті 7, статей 12, 22, 22-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», положень Закону може витребувати інформацію, пов`язану з дослідженням наявності ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції суб`єктами господарювання.

8.16. Законодавство про захист економічної конкуренції не наділяє суб`єкта господарювання правом на власний розсуд вирішувати питання стосовно форми, способу та доцільності витребування органом АМК інформації, необхідної для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.

8.17. Близька за змістом правова позиція послідовно та неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у таких постановах: від 23.04.2019 у справі №915/827/18; від 04.07.2019 у справі №910/13461/18; від 01.08.2019 у справі №910/15697/18; від 07.08.2019 у справі №910/13460/18; від 07.08.2019 у справі №910/13472/18; від 26.09.2019 у справі №910/12393/18; від 06.02.2024 у справі №910/1823/23; від 06.02.2024 у справі №910/2810/23.

8.18. Судами попередніх інстанцій встановлено, що дії позивача кваліфіковано АМК як порушення, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону, у зв`язку з чим на Товариство накладено штраф.

8.19. Так, пункт 13 статті 50 Закону визначає порушенням законодавства про захист економічної конкуренції неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки.

8.20. Отже, ненадання інформації у встановлені органом АМК строки відповідно до визначеного ним змісту, обсягу та характеру (виходячи з її необхідності для виконання завдань органу) є актом невиконання вимоги державного органу із спеціальним статусом, метою діяльності якого є, зокрема, забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, що тягне за собою встановлену чинним законодавством відповідальність.

8.21. Оцінюючи правильність застосування зазначених вище норм у цій частині, Суд звертається до змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/23000/17.

8.21.1. Так, у пункті 76 вказаної вище постанови Велика Палата Верховного Суду, зокрема, наголосила на важливості дотримання органом АМК принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що має враховуватися при ухваленні рішень.

8.22. Разом з тим, зміст принципу належного врядування розкритий у багатьох рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, у рішенні від 20.01.2012 у справі «Рисовський проти України».

8.23. У Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, наведено визначення поняття «дискреційні повноваження». Так, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

8.24. Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №К(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

8.25. Верховний Суд виходить з того, що дискреція (адміністративний/процесуальний розсуд) є юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби особи правозастосовної діяльності органів влади та будучи видом повноваження органу, надає останньому певний простір, оскільки, він може здійснювати вибір між декількома допустимими під кутом зору закону (права) рішеннями. Він може діяти або не діяти, а коли він діє, то обирає один або декілька з можливих варіантів дій.

8.26. Дискреція не є довільною; вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

8.27. Зв`язаність дискреції органу законом (правом) робить можливим здійснення судами перевірки рішень (дій), прийнятих органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.

8.28. Судова практика ЄСПЛ щодо статті 6 (1) Конвенції (з питань необхідного обсягу судового контролю) встановлює загальну рамку, в межах якої дискреційна влада може здійснюватися і юридично контролюватися. Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи, Венеційської комісії хоч формально і не мають обов`язкового характеру, однак вони є дуже важливими для національної практики, зокрема, для надання змістовного тлумачення.

8.29. У практиці ЄСПЛ вироблено низку принципів і тестів, які дають судам орієнтири під час судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень органами.

8.30. Дискреція зазвичай не є абсолютним повноваженням (правом). Обов`язковою умовою для її застосування є зв`язаність дискреції нормативними актами, що, як наслідок, виключає існування «вільного розсуду» або розсуду за межами закону (права). Орган влади має (= зобов`язаний) здійснювати свою дискрецію відповідно до мети і наданих повноважень та дотримуватися меж дискреції, передбачених законом. Якщо орган влади не виконує цих юридичних зобов`язань, він діє «з помилковим застосуванням дискреції» і, отже, протиправно.

8.31. Втім, господарські суди у розгляді справ про визнання недійсними рішень АМК не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, але зобов`язані перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/23000/17).

8.32. Встановлення змісту документа, який надходить на вимогу органу АМК в аспекті надання/неповного надання/ненадання інформації на таку вимогу належить до дискреційних повноважень органу АМК, водночас дискреційні повноваження не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах дискреційних повноважень державного органу.

8.33. Верховний Суд виходить з того, що АМК, реалізуючи свої дискреційні повноваження на отримання документів та інформації, які необхідні йому для виконання завдань, діючи добросовісно та не допускаючи свавілля для запиту відповідної інформації у адресата, повинен мати обґрунтовані підстави вважати, що інформація та документи перебувають або можуть перебувати у володінні особи, в якої вони запитуються. В іншому випадку матиме місце порушення принципу справедливості юридичної відповідальності, зокрема відповідальність несе лише та особа, яка скоїла правопорушення (схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.03.2023 зі справи №910/1546/22).

8.34. З огляду на викладене, саме такий підхід до реалізації повноважень АМК на отримання в особи інформації Суд вважає таким, що відповідатиме «вимозі придатності», яка, у свою чергу, є невід`ємною складовою принципу пропорційності і верховенства права.

8.35. Верховний Суд виходить з того, що «вимога придатності» характеризується метою, яка має бути досягнута, способом, спрямованим на таке досягнення, та зв`язком, який повинен існувати між метою і заходом. Складовою придатності, у свою чергу, є реальність як самої поставленої мети, так і реальність способів її досягнення. Отже, вимога АМК (як і норма законодавства, на якій вона ґрунтується) не можуть встановлювати нездійсненні цілі та/або покладати обов`язки, які наперед неможливо виконати на практиці. Сама мета повинна бути досяжною, а практична неможливість її досягнення способами, які неможливо виконати, так само роблять непридатним і застосування принципу пропорційності.

8.36. Правові висновки, наведені у пунктах 8.34 і 8.35 цієї постанови, викладені Верховним Судом у постановах від 06.02.2024 у справах №910/1823/23 і №910/2810/23).

8.37. Закон визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин (преамбула Закону).

8.38. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у Рішенні Комітет зазначив про те, що дії певних іноземних компаній у вигляді укладення Угод про фінансування відповідного проєкту та розподілу повноважень між його учасниками згідно з абзацом першим частини першої статті 5 Закону можуть містити ознаки узгоджених дій, чим була обумовлена необхідність витребування інформації та документів у Товариства, який пов`язаний відносинами контролю з однією з іноземних компаній. Водночас суди попередніх інстанцій не дослідили, чи була спрямована Вимога про витребування інформації та документів на забезпечення захисту економічної конкуренції саме в Україні, ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

8.39. Товариство як під час подання АМК клопотань/листів, так і під час розгляду справи судами попередніх інстанцій послідовно зазначало, що позивач не є та ніколи не був учасником проєкту, не володіє запитуваною інформацією та документами. Стосовно запитуваної інформації та документів Товариство звернулося до Компанії. Товариство допускає, що Компанія, можливо, або володіє запитуваними у Вимозі інформацією та документами, або має можливість безпосередньо звернутися із запитом про надання інформації та документів до суб`єкта господарювання, що є стороною запитуваних АМК угод.

8.40. Суд виходить з того, що, з`ясовуючи зміст документа, який судом/судами досліджується та оцінюється, необхідно виходити з його буквального та логічного змісту, адже, форма не може превалювати над змістом такого документа.

8.41. Отже, судам попередніх інстанцій, насамперед, слід було дослідити та оцінити зміст документів, які надійшли до АМК від Товариства в аспекті поставлених АМК питань, власника/власників (володільця) запитуваної інформації; дослідити та оцінити чи були в АМК визначені законом підстави вважати отримані документи відмовою надати відповіді на Вимогу, за умови, що Товариство мало об`єктивну можливість надати витребувану інформацію.

8.42. Встановлення зазначених обставин має вирішальне значення у розгляді цієї справи, з огляду на зміст інкримінованого позивачу порушення - неподання (взагалі) запитуваної у Вимозі інформації та документів у встановлений органом АМК строк.

8.43. Слід зазначити, що у Вимозі та у своїх доводах АМК також посилалося на приписи статті 63 Закону, відповідно до якої: суб`єкти господарювання, пов`язані відносинами контролю відповідно до статті 1 цього Закону, зобов`язані забезпечувати обмін інформацією між собою, в тому числі стосовно випадків, передбачених частиною другою статті 22 цього Закону, та вживати інших заходів у такий спосіб та у такому обсязі, які б забезпечували запобігання вчиненню порушень законодавства про захист економічної конкуренції. Невиконання суб`єктами господарювання вимог частини першої цієї статті не звільняє інших суб`єктів господарювання, яким повинна бути надана інформація чи які повинні були вжити інших заходів, від відповідальності.

8.44. АМК вказує, що Товариство пов`язане відносинами контролю з Компанією у розумінні приписів статті 1 Закону, відповідно з метою отримання інформації щодо угод, укладених суб`єктами господарювання, пов`язаними з Товариством відносинами контролю, а також пояснень щодо необхідності/відсутності необхідності отримання дозволу Комітету на зазначену дію, АМК надіслано вимогу саме до позивача.

8.45. Втім, Товариство неодноразово та послідовно зазначало про те, що не є та ніколи не було учасником проєкту, не володіє запитуваною інформацією та документами.

8.46. Верховний Суд виходить з того, що застосування приписів статті 1 Закону в контексті спірних правовідносин має враховувати, що відносини контролю для визначення групи повинні мати відповідний зв`язок зі здійсненням суб`єктами господарювання, пов`язаними відносинами контролю, господарської діяльності, правомірність якої є об`єктом контролю органів АМК.

8.47. Втім, спочатку судом першої інстанції та в подальшому судом апеляційної інстанції не досліджено та не оцінено питання стосовно того, чи підлягають застосуванню до спірних правовідносин приписи статей 1, 63 Закону з урахуванням їх змісту у контексті дій, які кваліфікуються АМК як правопорушення, вчинене саме позивачем, як суб`єктом господарювання; чи має саме позивач, як суб`єкт господарювання, відношення до проєкту стосовно якого запитувалась інформація, чи пов`язаний останній такими відносинами контролю з іншими встановленими суб`єктами господарювання (що є учасниками проєкту), які дають йому фактичну та юридичну можливість мати у розпорядженні/володінні/користуванні/доступі запитувану АМК інформацію у розумінні приписів Закону та/чи/і мати зобов`язання забезпечувати обмін інформацією між собою та/чи/і вживати інших заходів у такий спосіб та у такому обсязі, які б забезпечували запобігання вчиненню порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

8.48. Ураховуючи міркування, викладені у пунктах 8.33 і 8.35 цієї постанови, судами попередніх інстанцій також не було досліджено та не оцінено, чи існували в АМК станом на час направлення Вимоги на адресу Товариства обґрунтовані підстави вважати, що інформація та документи перебувають або можуть перебувати саме у володінні/розпорядженні/користуванні/доступі особи, в якої вони запитуються (позивач), та/чи/і мав скаржник зобов`язання забезпечувати обмін інформацією між собою та/чи/і вживати інших заходів у такий спосіб та у такому обсязі, які б забезпечували запобігання вчиненню порушень законодавства про захист економічної конкуренції, і в чому саме вони (підстави) полягали.

8.49. Також, з огляду на визначення АМК суб`єктом правопорушення саме Товариства (а не групи в особі Товариства), судам першої та апеляційної інстанцій належало б дослідити, які саме обов`язки із забезпечення обміну інформацією відповідно до статті 63 Закону були виконані чи не виконані безпосередньо суб`єктом правопорушення.

8.50. Відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

8.51. Згідно з частиною першою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

8.52. У мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 5 частини четвертої статті 238 ГПК України).

8.53. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність (стаття 76 ГПК України), допустимість (стаття 77 ГПК України), достовірність (стаття 78 ГПК України) кожного доказу окремо, а також вірогідність (стаття 79 ГПК України) і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

8.54. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

8.55. За таких обставин і міркувань частково знайшла своє підтвердження підстава касаційного оскарження, означена у пункті 4.2 цієї постанови.

8.56. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

8.57. З огляду на викладене доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження, наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

8.58. Верховний Суд вважає не прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.

8.59. З огляду на те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, а суд апеляційної інстанції не усунув вказані порушення, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними та істотними у цій справі у вирішенні даного спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

8.60. У зв`язку з викладеним вище Верховний Суд не формулює остаточного правового висновку з підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, адже, під час касаційного розгляду встановлено порушення норм процесуального права, які у контексті обставин даної справи мають своїм наслідком скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції та передачу справи на новий розгляд.

8.61. ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.62. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.63. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають і впливають на кваліфікацію спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах ,і Суд надав відповідь на викладені, як письмово, так і усно, доводи учасників справи, які можуть мати вплив на правову кваліфікацію спірних відносин.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку частково знайшли своє підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило, з огляду на доводи та докази, надані учасниками справи, встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції передбаченими статтю 300 ГПК України.

9.3. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

9.4. В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

9.5. Ураховуючи, що спочатку суд першої інстанції, а потім і суд апеляційної інстанції допустили порушення норм процесуального права, то за таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Товариства задовольнити частково, оскаржувані судові рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

9.6. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

10. Судові витрати

10.1. Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, та новий розподіл судових витрат не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання, зокрема, щодо розподілу судового збору.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Енжі Енерджи Менеджмент Юкрейн» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 у справі №910/1885/23 скасувати.

3. Справу №910/1885/23 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець