Рішення

від 29.02.2024 по справі 380/598/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/598/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 лютого 2024 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якої діє адвокат Ревер Сергій Васильович, звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення) у розмірі 60 443 грн 23 к.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що при звільненні з військової служби 02.09.2020 відповідач не здійснив з нею повного розрахунку, невірно провівши виплату індексації грошового забезпечення, що зумовило оскарження в судовому порядку. На виконання рішення суду від 19.10.2022 у справі №380/2471/22 відповідач 26.12.2023 нарахував та виплатив позивачу 62 775 грн 84 к. індексації грошового забезпечення. Несвоєчасність проведення відповідачем розрахунку при звільненні позивача стала підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідачем позову не визнано з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, суть яких полягає у такому. Вказує, що частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Зазначає, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи те, що правове регулювання відшкодування працівнику середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципі справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок, просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою від 12.01.2024 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи.

Відповідачем 24.01.2024 (вх. №5803) подано відзив на позовну заяву.

Суд, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 проходила службу у в/ч НОМЕР_1 до 02.09.2020.

Неповнота проведеного відповідачем розрахунку при звільненні в частині виплати індексації грошового забезпечення була оскаржена позивачем в судовому порядку.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2022 у справі №380/2471/22 позов ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008 року як базового місяця, а також здійснити її виплату з урахуванням виплаченої суми.

На виконання рішення суду від 19.10.2022 у справі №380/2471/22 відповідачем нарахована та 26.12.2023 виплачена на картковий рахунок позивача індексація у сумі 62 775 грн 84 к.

Позивач вважає, що виплата відповідачем належного їй грошового забезпечення у виді індексації не у день звільнення з військової служби зумовлює наявність у неї права на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України, за захистом якого звернулася до суду з цим позовом.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пунктами 1-3 Порядку №159 визначено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової

допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно із статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат у день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2022 у справі №380/2471/22 встановлено право позивача на індексацію грошового забезпечення у належному розмірі.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що на виконання рішення суду від 19.10.2022 у справі №380/2471/22 відповідач 26.12.2023 нарахував та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 62 775 грн 84 к, що підтверджується скріном платежу№78604209845CR від 26.12.2023.

Таким чином, відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачем не в день виключення позивача зі списків особового складу 02.09.2020, а лише 26.12.2023, тобто несвоєчасно.

Не виконання відповідачем обов`язку повного розрахунку з ОСОБА_1 у день виключення позивача зі списків особового складу 22.09.2020 і здійснення такого 26.12.2023 свідчить про затримку відповідачем повного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд застосовує норми статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби.

Суд звертає увагу, що на момент розгляду справи стаття 117 КЗпП України зазнала змін і з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції Закону України № 2352-IX від 01.07.2022.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд зазначає, що проведення остаточного розрахунку з позивачем відповідач здійснив 26.12.2023, тобто після внесених у частину 1 статті 117 КЗпП України змін.

Тому, визначаючи період, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, суд виходить із чинної з 19.07.2022 редакції частини 1 статті 117 КЗпП України, у відповідності до якої на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців або за шість місяців або за 183 дні (з 26.06.2023 по 26.12.2023 остаточний день розрахунку).

При визначенні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, такий розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, виходячи з такого.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком № 100.

Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з отриманням вимог законодавства (абзац 3 пункт 8 Порядку № 100).

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 16.04.2020 (справа № 316/2896/14-а) та від 28.01.2021 (справа № 580/2427/19).

Суд звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 2340/3023/18, згідно з якою суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.

При цьому суд зазначає, що розрахунок суми покладається на відповідача, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.12.2020 по справі 521/21718/16-а, від 30.09.2020 по справі №280/676/19, від 20.02.2018 по справі №522/5664/17.

Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не подано належних доказів на підтвердження правомірності своєї поведінки, яка є предметом оскарження.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Даючи оцінку поведінці відповідача щодо несвоєчасного розрахунку з позивачем при звільненні з військової служби за період з 26.06.2023 по 26.12.2023, суд дійшов висновку, що така свідчить про бездіяльність, яка не відповідає визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає до часткового задоволення шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки при звільненні за період з 26.06.2023 по 26.12.2023, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100», з урахуванням податків, зборів та інших платежів відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Львівській області понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 968 грн 97 к., сплаченого за платіжною інструкцією від 09.01.2024 №0.0.3401346323.1.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки при звільненні за період з 26.06.2023 по 26.12.2023, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100, з урахуванням податків, зборів та інших платежів відповідно до вимог чинного законодавства.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 97 к., судових витрат у вигляді судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О. П. Хома