Рішення

від 25.07.2018 по справі 757/27760/17-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/27760/17-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2018 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Новак Р.В.

секретар судового засідання Сердюк К.О.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ТОВ «Автотехнікс Україна»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Автотехнікс Україна», про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення 18440,00 грн., та відшкодування понесених судових витрат, посилаючись на те, що 11 травня 2017 року між сторонами укладено договір фінансового лізингу № 170708, згідно з п. 1.1 якого предметом лізингу по даному договору є транспортний засіб: трактор марки «Zoomlion RF-244», вартістю 184 400,00 грн., на виконання якого позивач сплатив суму 18440,00 грн. Позивач вважає вказаний договір фінансового лізингу недійсним, оскільки відповідач навмисне ввів його в оману щодо предмету лізингу, договір лізингу не був нотаріально посвідченим та містить положення з істотним дисбалансом договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, містить несправедливі умови, що є порушенням Закону України «Про захист прав споживачів» та має місце нечесної підприємницької діяльності відповідача.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися. До суду надійшла заява про розгляд справи у відсутність представника позивача на підставі наявних у справі доказів.

Представник відповідача, будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився. Причини неявки суду не відомі.

Згідно ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у зв`язку з договором лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України «Про фінансовий лізинг» (ч. 2 ст. 806 ЦК України та ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Судом встановлено, що 11 травня 2017 року між ТОВ «Автотехнікс Україна» (лізингодавець) та ОСОБА_1 (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 170708, предметом якого є транспортний засіб трактор марки «Zoomlion RF-244», вартістю 6945,39 дол. США, що станом на день укладення договору становило гривневий еквівалент у розмірі 184 400,00 грн.

На виконання умов даного договору позивачем, згідно квитанції № 17656180 від 11 травня 2017 року, були внесені кошти в сумі 18440,00 грн. на рахунок ТОВ «Автотехнікс Україна».

Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За ч. 2 ст. 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом ч. 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.

У разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача, такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Несправедливими згідно із ч. 3 ст. 18 згаданого Закону є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (п.п. 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (п. 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (п. 13).

Згідно з укладеним між сторонами договором фінансового лізингу, лізингодавець зобов`язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування майно (предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов`язався прийняти предмет лізингу та сплачувати передбачені договором платежі (п.п. 1.1, 3.3.1 договору).

Гривневий еквівалент вартості предмета лізингу, визначений на дату укладення договору, може змінюватися в разі зміни обмінного курсу долара США до гривні або в разі зміни відпускної ціни транспортного засобу в продавця (п. 8.3).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 723/97-ВР, істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, з огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень ст. 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов`язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог ст.ст. 638, 655, 691 ЦК України.

Відповідно до п. 10.1 лізинговим платежем є платіж, що сплачується кожного місяця лізингоодержувачем на користь лізингодавця відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (додаток № 3 до договору). Кожен лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування в розмірі 21% річних на залишок частини від обсягу фінансування; частину вартості предмета лізингу; комісію за супроводження договору в розмірі 7 %.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) транспортного засобу - трактора, остаточно не визначили вартості предмета лізингу.

Таким чином, на момент укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов`язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов`язань лізингоодержувача.

Згідно п. 12.13 договору лізингу, у випадку відмови від прийняття предмету лізингу, лізингодавець має право розірвати даний договір та вимагати від лізингоодержувача сплати на користь лізингодавця неустойку (штраф) у розмірі 10 % від вартості предмета лізингу. У такому випадку лізингодавець не повертає лізингоодержувачу сплачені ним на виконання даного договору кошти.

Разом з тим, зазначений пункт договору суперечить ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якою передбачено право споживача на одержання відповідної компенсації від продавця у зв`язку з розірванням або невиконанням умов договору та є несправедливим.

Крім того, достроково погасити лізингові платежі можна не раніше ніж через 12 (дванадцять) календарних місяців після підписання акта приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем (п. 3.4.5), що свідчить також про порушення прав споживача.

Крім того, предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Таким чином, у даному випадку у суду відсутні підстави вважати, що предмет лізингу трактор марки «Zoomlion RF-244», є індивідуально визначеною річчю, оскільки в договорі відсутні ознаки, які можуть бути властиві тільки йому, зокрема рік випуску, колір, номер кузова, шасі, та інше, що є порушенням вимог чинного законодавства.

З урахуванням положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони по-перше, порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-330цс16.

З урахуванням викладених обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір містить несправедливі умови, остільки порушує принцип добросовісності, має місце істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Крім того, у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 травня 2012 року у справі № 6-35цс12 зазначено, що за положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов`язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Відповідно до п. 8.5. ст. 8 договору лізингу, всі планові платежі, які визначаються у Додатку № 1 та Додатку № 3 до даного Договору, сплачуються Лізингоодержувачем згідно з вказаних додатків на підставі рахунків виставлених Лізингодавцем.

Згідно з преамбулою договору, де йде визначення термінів, авансовий платіж - це обов`язковий платіж, що складає частину від вартості Предмета лізингу, розмір якого визначений у Додатку № 1 Договору, який сплачується Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця на умовах Договору, до моменту передачі предмета лізингу. На авансовий платіж не нараховуються жодні проценти, повернення Авансового платежу відбувається на умовах та у порядку передбаченими Договором.

Адміністративний платіж - першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу Першого платежу, що підлягає сплаті Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення Договору, незалежно від назви призначення сплати платежу у квитанції. Розмір адміністративного платежу відображається в Додатку № 1 до Договору та становить погоджений Сторонами відсоток від вартості Предмета лізингу.

Перший платіж - платіж, що складається з адміністративного, авансового платежу, які сплачуються у відповідності до умов даного договору.

Комісія за передачу предмета лізингу - одноразовий платіж, розмір якого становить 3% (три відсотки) від вартості транспортного засобу вказаного у договорі, що підлягає сплаті Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця за здійснення необхідних дій, які пов`язані з передачею предмета лізингу Лізингоодержувачу.

Як вбачається преамбули договору, зі ст. 8 Договору, Додатку № 1, змісту договору, склад лізингових платежів складається з першого платежу та лізингових платежів.

Частиною 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» закріплено вичерпний перелік платежів, які можуть включати в себе лізингові платежі, передбаченими умовами договору, а саме: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Включення до лізингових платежів виду платежу, як адміністративного платежу не відповідає законодавству України, так як не передбачені у вичерпному переліку, встановленому ч. 2 ст. 16 Законом України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до чинного законодавства України, зокрема ЦК України та Закону України «Про фінансовий лізинг», яким повністю урегульовано такий вид економічної діяльності як фінансовий лізинг, посилання позивача на норми ст. 799 ЦК України є безпідставними, оскільки передбачено, що фінансовий лізинг повністю регулюється спеціальними законами, а отже до договорів лізингу можуть застосовуватися загальні положення про найм (оренду) лише з урахуванням спеціальних особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Отже, не існує норми, яка б встановлювала обов`язковість нотаріального посвідчення договорів фінансового лізингу, незалежно від того, якого виду майно передається у лізинг та кому саме.

Право власності на майно у лізингодавця в більшості випадків не має на момент укладення договору лізингу, оскільки спочатку укладається договір лізингу, і лише потім, відповідно до специфікації лізингоодержувача, лізингодавець придбаває річ у продавця для подальшої її передачі лізингоодержувачу. Для того, щоб нотаріус посвідчив договір найму (оренди), йому (нотаріусу) потрібно впевнитися, що орендодавець є повноважним на вчинення такого договору, тобто, що у нього є право власності на предмет оренди. Виходячи з цього, у лізингодавця повинне бути право власності на предмет лізингу на момент укладання договору лізингу. В той же час, законодавчо визначено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених ЦК України та законом. А Законом України «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу.

Згідно приписів ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Частина 1 ст. 229 ЦК України встановлює, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9, відповідно до ст.ст. 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Пунктом 20 цієї ж постанови передбачено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК України не застосовуються щодо односторонніх правочинів.

Статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що нечесна підприємницька практика забороняється.

Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно, зокрема, основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товар.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Частиною 6 даної статті передбачено, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені обставини, суд приходить до переконання, що у даному випадку посилання позивача про несправедливі умови спірного договору, є обґрунтованими, доводи письмових заперечень відповідача не спростовують висновку суду, тому позов підлягає задоволенню.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а винна сторона зобов`язана відшкодувати іншій стороні завдані вчиненням недійсного правочину збитки. Отже, відповідач має повернути позивачеві отримані за недійсним договором лізингу № 170708 від 11 травня 2017 року кошти у сумі 18440,00 грн.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню документально підтверджена сума сплачених судових витрат у розмірі 640,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 274, 280, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехнікс Україна» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів - задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №170708 від 11.05.2017 укладений між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Автотехнікс Україна».

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехнікс Україна» на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 18440 (вісімнадцять тисяч чотириста сорок) грн. 00 коп.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехнікс Україна» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 640,00 грн.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Апеляційного суду м. Києва або через Печерський районний суд м. Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , 17422, Чернігівська обл., Бобровицький р-н, с. Ярославівка, РНОКПП - НОМЕР_1 .

Відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю «Автотехнікс Україна», 01103, м. Київ, вул. Німанська, буд. 10-А, оф. 29, ЄДРПОУ 40085011.

Суддя: Р.В. Новак