Рішення

від 10.04.2019 по справі 757/7471/16-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/7471/16-ц

Категорія 40

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2019 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Новака Р.В.

при секретарі - Владіміровій О.К.,

справа № 757/7471/16-Ц

сторони

позивач: ОСОБА_1

відповідач: приватне підприємство «Українська правда»

вимоги позивача: захист, честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до приватного підприємства «Українська правда» захист, честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ПП «Українська правда», використовуючи свій інформаційний ресурс - веб-сайт «Українська правда», редактором-засновником якого є ОСОБА_2 , що розташований в мережі «Інтернет» за унікальною (індивідуальною) URL адресою ІНФОРМАЦІЯ_2, поширило інформацію під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що не відповідає дійсності. Зазначена інформація, що поширена про ОСОБА_1 , є такою, що порушує його особисті немайнові права: принижує його честь, гідність та порочить ділову репутацію, а тому просить позов задовольнити у визначений ним спосіб. Також позивач зазначає, що поширена відповідачем на офіційному сайті інформація є недостовірною, образливою, ганьбить честь та гідність позивача, наносить шкоду його діловій репутації; дії відповідача порушують особисті немайнові права позивача. Приниження відповідачем честі, гідності та ділової репутації позивача призвело до значного зростання у останнього нервово-емоційного напруження, душевних страждань та внутрішнього дискомфорту у спілкуванні з близькими, знайомими та колегами, негативно вплинули на самопочуття позивача, чим завдано моральної шкоди.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позов з викладених в ньому підстав, просила задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. Про день та час слухання справи повідомлявся у встановлений законом строк. Причини неявки суду не відомі.

Згідно ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України у пункті 5 Постанови № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи», позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права.

Згідно статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Згідно статті 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно статті 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

За змістом частини першої статті 277 ЦК України особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування.

Статтею 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

За роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України у пункті 15 Постанови № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної-фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Верховний Суд у постанові від 10.07.2018 у справі № 910/15148/17 зазначив, що за відсутності хоча б однієї з наведених обставин, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Так, ОСОБА_1 , звертаючись до суду із вимогами до ПП «Українська правда», стверджує, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ПП «Українська правда», використовуючи свій інформаційний ресурс - веб-сайт «Українська правда», редактором-засновником якого є ОСОБА_2 , що розташований в мережі «Інтернет» за унікальною (індивідуальною) URL адресою ІНФОРМАЦІЯ_2, поширило інформацію під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Згідно інформації, що розповсюджується в статті, було зазначено, зокрема, наступне: «Органами прокуратури розпочато кримінальне провадження у зв`язку із завданням збитків державі на суму близько 40,119 млн грн. за участю працівників митниці. Про це повідомив ГПУ ОСОБА_7 . Він зазначив, що службові особи приватних підприємств, зловживаючи своїми службовими повноваженнями за потурання посадових осіб митного посту «Запоріжжя-центральний» та особисто в.о. начальника Запорізької митниці ОСОБА_4 умисно внесли недостовірні відомості в митні декларації з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб».

«Водночас, джерело УП в правоохоронних органах повідомило, що ОСОБА_4 вважають людиною ОСОБА_5 , керівника митниці за часів ОСОБА_6 ».

Позивач зазначає, що висловлювання відповідача про нібито наявний зв`язок між особою, яку звинувачують у вчиненні кримінального злочину та позивачем, є фактичним звинуваченням у вчиненні кримінального злочину, яке підпадає під ознаки статті при зловживанні владою або службовим становищем з корисливих мотивів, використання службового становища в інтересах третіх осіб, у незаконному збагаченні, під яким розуміється одержання неправомірної вигоди та у зловживанні впливом.

Зазначена інформація поширена серед невизначеного кола осіб на веб-сайті відповідача і станом дату складання позовної заяви, цю інформацію переглянуло 3460 користувачів.

У своїх висловлюваннях відповідач зазначив прізвище та посаду позивача, що дає підстави чітко пов`язувати його особу із поширеною недостовірною інформацією та висвітлює його особу у вкрай негативному світлі.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно частин першої-третьої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення передсудом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою статтею 129 Конституції України.

Враховуючи зазначену категорію справи, обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, втім позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права (пункт 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи»).

Відповідно до статті 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України, негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Верховний Суд України наголосив на тому, що оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а відповідно до ст. 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим 04.11.1950, ратифікована 17.07.1997).

Так, статтею 10 Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією.

Враховуючи положення статті 10 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на підставі своєї практики застосування Конвенції, Європейський суд з прав людини встановив, що норма статті обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів.

Зокрема, суд дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів. Тому, Європейський суд вважає порушенням статті 10 Конвенції задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Більше того, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час, як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens v. Austria).

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте, навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria).

У справі Jerusalem v. Austria суд встановив, що ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії, обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики.

Свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе демократичне суспільство. Як передбачено в статті 10, ця свобода має винятки, які, проте, повинні чітко тлумачитись, та потреба в таких обмеженнях має бути переконливо встановлена (рішення від 23.09.1994 у справі Jersild v. Denmark, рішення у справі Janowski v. Poland, рішення від 25.11.1999 у справі Nilsen Johnsen v. Norway, рішення від 29.02.2000 у справі Fuentes Bobo v. Spain, рішення від 10.08.2006 у справі Ляшко проти України).

Невід`ємними елементами юридичного складу правопорушення у даній категорії справ є поширення недостовірної інформації та порушення прав внаслідок її поширення.

Натомість, озвучена ПП «Українська правда» інформація на своєму інформаційному ресурсі - веб-сайті «Українська правда», сама по собі не порушує особистих немайнових прав позивача, оскільки відповідач виклав свою думку/бачення/судження на підставі відкритих даних, фактах, що є загальновідомими та загальнодоступними.

Суд звертає увагу і на той факт, що позивач перебував на високій посаді, був і наразі є публічною особою, і в силу свого статусу, піддається вищому ступеню уваги, критики та оцінки з боку громадськості та медіа.

Пунктом 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 визначено, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорення, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому, зазначені діячі не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що спірне висловлювання відповідача є його особистою думкою та сформованим переконанням, не містить будь-яких фактичних неправдивих даних, не несе будь-якого негативного навантаження і, відповідно, враховуючи контекст і характер застосованих мовних засобів та стилістичних прийомів, не посягає на честь, гідність та ділову репутацію позивача.

З інформації, зазначеної відповідачем, яку позивач вважає недостовірною інформацією відносно нього, є нічим іншим, як оціночними судженнями, а відтак, згідно із статтею 30 Закону України «Про інформацію», такі судження не підлягають спростуванню, і за їх висловлювання ніхто не може бути притягнутий до відповідальності.

Отже, враховуючи викладену позицію Європейського суду з прав людини стосовно застосування статті 10 Європейської Конвенції з прав людини, що ратифікована Україною, вищенаведені фрази, які позивач просить спростувати, становлять основу права на свободу вираження поглядів та захищені на рівні національного законодавства та Конституції України, навіть у тих випадках, коли зміст висловлювань суб`єктивно здатний викликати негативну реакцію публічної особи, стосовно якої вони поширені.

Виходячи з вищевикладеного, встановлених обставин справи та положень законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини сторін, суд дійшов висновку, що відсутні підстави вважати інформацію недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача.

У зв`язку з чим, не підлягає задоволенню як похідна вимога про стягнення відшкодування моральної шкоди, оскільки не встановлено порушень прав позивача, що відповідно до ст. 23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного підприємства «Українська правда» про захист, честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди.

Згідно з положеннями ст. 141 ЦПК України, у разі відмови у задоволенні позову, сплачена сума судових витрат, у тому числі судовий збір, не відшкодовується позивачеві.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 3, 28, 32, 34, 55 Конституції України, ст.ст. 297, 299, 277 ЦК України, ст. 4, 5, 12, 13, 95, 128-131, 133, 141, 178, 210, 211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 280-284, 354ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного підприємства «Українська правда» про захист, честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , інформація про ідентифікаційний номер відсутня.

відповідач: приватне підприємство «Українська правда», м. Київ, вул. Панаса Мирного, 16/13 літера «А», код ЄДРПОУ 31565711

Суддя Р.В. Новак