Рішення

від 04.03.2024 по справі 910/5692/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.03.2024Справа № 910/5692/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства "Житній ринок" (вул Верхній Вал, 16, м. Київ, 04071)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ФУД ММ" (вул. Миколи Амосова 12, оф. 30, м. Київ, 03038)

про стягнення 9 503,40 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Житній ринок" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ФУД ММ" про стягнення 9 503,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором № 1тт/1-2А/2020 про надання послуг для забезпечення здійснення торгівлі від 07.07.2020 року в частині своєчасної та повної оплати послуг із забезпечення торговельним місцем на території ринку, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5692/23, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також розмір заявлених позовних вимог господарським судом на підставі частини 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 14.04.20223 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Миколи Амосова 12, оф. 30, м. Київ, 03038.

Проте, ухвала суду від 14.04.2023 року, яка надсилалась на адресу відповідача, повернута відділенням поштового зв`язку 20.05.2023 року неврученою відповідачу у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача ТОВ "ЄВРО ФУД ММ" зазначеній на конверті, що повернувся.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач, враховуючи направлення на адресу останнього претензії, не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/5692/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 14.04.2023 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ФУД ММ" не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також процесуальних заяв та клопотань, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 07.07.2020 року між Комунальним підприємством «Житній ринок» (позивач у справі, виконавець, ринок за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРО ФУД ММ» (відповідач у справі, замовник за договором) укладено Договір №1тт/1-2А/2020 про надання послуг для забезпечення здійснення торгівлі (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого Ринок надає за плату послугу із забезпечення Замовнику на території ринку торговельним місцем № 1тт/1-2А на першому поверсі будівлі, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Верхній Вал, 16, загальною площею 186,96 кв. м. для здійснення торгівлі. В зазначеному торгівельному місці розташовані місця загального користування (коридори та вбиральня) загальною площею 186,04 кв.м., які не входять в загальну площу торгівельного місця, яке передається Замовнику за цим Договором.

Розділами 2-6 Договору сторони узгодили предмет договору, вартість послуг та умови оплати, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, порядок вирішення спорів, форс-мажорні обставини, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до пункту 7.1 Договору цей договір укладається на 1 (один) місяць і набирає чинності з моменту підписання його сторонами. Договір вважається продовженим на такий же строк, якщо не менше ніж за 5 календарних днів до закінчення його строку однією із сторін не буде письмово заявлено про розірвання договору. Припинення дії договору в частині надання послуг не звільняє Замовника від обов`язку щодо оплати заборгованості та штрафних санкцій.

Вказаний договір підписаний представниками виконавця та замовника та скріплений печаткою ринка.

З урахуванням предмету та суб`єктного складу сторін договорів, які є основними ознаками договору та дають змогу кваліфікувати вид договору незалежно від того, яке найменування привласнили йому сторони, судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Як вище зазначено судом, згідно пункту 1.1 Договору сторони узгодили передачу у користування торговельного місця № 1тт/1-2А на першому поверсі будівлі, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Верхній Вал, 16, загальною площею 186,96 кв.м.

Крім того, пунктом 1.4 Договору передбачено, що Ринок надає Замовнику господарські послуги (прибирання, вивіз сміття, санітарна обробка торговельних місць). Замовник зобов`язаний відшкодувати Ринку комунальні та експлуатаційно-технічні витрати.

За приписами статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що торговельне місце передається на підставі Акту приймання-передачі торговельного місця, який є невід`ємною частиною даного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору Комунальне підприємство «Житній ринок» (виконавець) передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРО ФУД ММ» (замовник) прийняв у користування торговельне місце № 1тт/1-2А на першому поверсі будівлі, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Верхній Вал, 16, загальною площею 186,96 кв.м., на підтвердження чого 07.07.2020 року між виконавцем та замовником без зауважень було підписано Акт приймання-передачі торговельного місця, копія якого наявна в матеріалах справи.

Згідно з вказаним Актом приймання-передачі стан торговельного місця на момент передачі сторонами визначений як задовільний.

Факт отримання приміщення в оренду, його характеристики та подальше користування сторонами не заперечувались.

При цьому, з боку відповідача як орендаря відсутні претензії щодо неналежного стану переданого в оренду майна та його технічних характеристик. Доказів наявності обставин щодо неможливості користування предметом оренди відповідно до умов Договору та його призначення в матеріалах справи відсутні.

Поряд із цим суд зазначає, що укладення між сторонами Договору оренди було спрямоване на отримання відповідачем права на користування торговельним місцем, що, в свою чергу, породжує обов`язок відповідача сплачувати плату за користування орендованим приміщенням, а також понесені орендодавцем на утримання майна комунальні та експлуатаційні витрати.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до пункту 2.1 Договору вартість послуг за цим Договором становить 97 219,20 грн. в місяць, в. т.ч. ПДВ - 16 203,20 грн. Крім цього, Замовник зобов`язаний відшкодувати Ринку комунальні та експлуатаційно-технічні витрати.

Згідно з пунктом 2.2 Договору не пізніше 2-х календарних днів з моменту підписання даного Договору, Замовник зобов`язаний здійснити оплату вартості послуг ринку в розмірі, зазначеному в пункті 2.1 даного Договору, яка буде зарахована як оплата вартості послуг за перший місяць користування торговельним місцем.

За наступні місяці користування послугами ринку відповідно до пункту 1.1 даного Договору, Замовник здійснює оплату вартості послуг Ринку 100%-вим авансовим платежем з десятого до п`ятнадцятого числа місяця, в якому будуть надаватися послуги, в розмірі місячної вартості послуг за попередній місяць з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць (пункт 2.6 Договору).

Пунктом 2.7 Договору передбачено, що розрахунки за послуги здійснюються готівкою через касу підприємства або безготівковим розрахунком на розрахунковий рахунок Ринку згідно з рахунком (квитанції на оплату, Договору).

Згідно з пунктом 2.8 Договору рахунок на відшкодування комунальних та експлуатаційно-технічних витрат надається Замовнику з 20 до 23 числа кожного місяця. Замовник зобов`язаний сплатити даний рахунок протягом п`яти днів з моменту одержання.

Крім того, за умовами пункту 3.2.3 Договору Ринок має право змінювати розмір плати за послуги з попередженням про це Замовника за 7 днів, шляхом розміщення відповідного повідомлення на інформаційних дошках на території ринку, які знаходяться за фактичною адресою Ринка або шляхом безпосереднього письмового повідомлення Замовника.

Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору між виконавцем та замовником був підписаний Акт надання послуг №1863 від 31.08.2021 року на суму 106 524,50 грн., копія якого наявна в матеріалах справи.

Вказаний акт підписаний без зауважень та претензій повноважними представниками виконавця та замовника та скріплений печатками сторін.

Доказів пред`явлення відповідачем заперечень щодо обсягів та ціни наданих послуг з організації торгівлі, відмови відповідача від приймання наданих позивачем у серпні 2021 року послуг оренди та комунальних і експлуатаційних послуг з утримання майна, а також підписання вищезазначеного акту надання послуг від 31.08.2021 року, а також претензій щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору в частині, зазначеній у вказаному акті на суму 106 524,50 грн., до суду не надходило.

Будь-які заперечення з боку відповідача щодо повного та належного виконання виконавцем умов Договору в частині надання в користування нежитлового приміщення (торговельного місця) та понесення витрат на утримання майна на час розгляду справи відсутні.

Відповідно до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Таким чином, враховуючи умови пункту 2.6 Договору, відповідач зобов`язаний був сплатити позивачу 100% авансовим платежем з 10-го до 15-го липня 2021 року місячну вартість послуг за серпень 2021 року.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у визначені Договором строки оплату за надані у серпні 2021 року послуги згідно з актом №1863 від 31.08.2021 року на суму 106 524,50 грн. у повному обсязі не здійснив, частково сплативши на користь позивача суму коштів у загальному розмірі 97 021,10 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками за 21.07.2021 року, 27.07.2021 року та 02.08.2021 року, у зв`язку з чим станом на дату звернення позивача до суду за відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРО ФУД ММ» обліковується прострочена заборгованість за надані послуги (послуги користування приміщення, господарські послуги та відшкодування комунальних витрат) у розмірі 9 503,40 грн.

Зобов`язанням, згідно зі статті 509 Цивільного кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв`язку з нездійсненням оплати за надані у серпні 2021 року послуги, з метою досудового врегулювання спору позивачем листом №292-00 від 07.02.2023 року та листом №292-75 від 14.03.2023 року було направлено на адресу відповідача претензії щодо сплати заборгованості у сумі 9 503,40 грн.

Факт надсилання вказаних претензій на адресу відповідача (м. Київ, вул. Амосова Миколи, буд 12, офіс 30) підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскальних чеків від 09.02.2023 року та від 16.03.2023 року.

Проте, вказані претензії залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем, відповідач свої зобов`язання щодо здійснення в повному обсязі оплати за користування торговельним місцем та надані позивачем послуги з організації торгівлі за серпень 2021 року у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у загальному розмірі 9 503,40 грн., яку останній просив суд стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором та письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору №1тт/1-2А/2020 про надання послуг для забезпечення здійснення торгівлі від 07.07.2020 року та/або його окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 3 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін.

Судом за матеріалами справи встановлено, що 31.08.2021 року між сторонами у справі було укладено Додаткову угоду №1 до Договору №1тт/1-2А/2020 від 07.07.2020 року, відповідно до пункту 1 якої сторони вирішили відповідно до пункту 7.4 Договору розірвати Договір №1тт/1-2А/2020 від 07.07.2020 року про надання послуг для забезпечення здійснення торгівлі з 31.08.2021 року.

Пунктом 2 Додаткової угоди №1 сторони погодили, що замовник зобов`язаний звільнити торговельне місце 31.08.2021 року.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України розірвання договору є підставою для припинення зобов`язання.

Згідно з частиною 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Згідно з частиною 4 статті 291 Господарського кодексу України правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

У відповідності до приписів статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Так, 31.08.2021 року у зв`язку з розірванням Договору сторонами складено Акт приймання-передачі торгівельного місця, відповідно до якого замовник передає, а виконавець приймає торгівельне місце, що перебуває на балансі КП «Житній ринок», загальною площею 186,96 кв.м, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Верхній Вал 16, на першому поверсі будівлі.

Вказаний Акт приймання-передачі підписаний повноважними представниками виконавця та замовника та скріплений печатками сторін.

Суд зазначає, що законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря щодо сплати орендної плати та інших платежів з фактом повернення об`єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі.

Відтак, зважаючи на встановлені судом обставини звільнення орендованого приміщення орендарем (замовником), які підтверджуються наведеним вище Актом приймання-передачі (повернення) торгівельного місця від 31.08.2021 року, зобов`язання відповідача як орендаря сплачувати орендну плату та компенсувати комунальні платежі, за висновками суду, припиняються з 31.08.2021 року.

Разом з цим суд відзначає, що з урахуванням умов пункту 7.1 Договору та положень статті 599 Цивільного кодексу України спірний Договір продовжує свою дію в частині виконання зобов`язань орендаря (замовника) щодо повної оплати заборгованості з орендної плати за Договором, а також неустойки (штрафу/пені) за порушення умов Договору.

Крім того, як встановлено судом за матеріалами справи, 31.08.2021 року між КП «Житній ринок» та ТОВ «ЄВРО ФУД ММ» було складено та підписано Акт звірки взаємних розрахунків за період з січень 2021 року - серпень 2021 року за Договором №1тт/1-2А/2020 від 07.07.2020 року, копія якого надана позивачем, відповідно до якого сторони підтвердили, що станом на 31.08.2021 року за відповідачем рахується заборгованість на користь КП «Житній ринок» за вказаним Договором у загальній сумі 9 503,40 грн.

З боку відповідача акт звірки підписано директором ТОВ «ЄВРО ФУД ММ» Міляєвою Гретою Анатоліївною.

Господарський суд наголошує, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій.

Проте, підписання акту звірки, в якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу, позаяк акт звірки фактично є дією у розумінні статті 264 Цивільного кодексу України, яка свідчить про визнання орендарем боргу.

Отже, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами, а сам акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17; від 24.10.2018 у справі № 905/3062/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.

Таким чином суд зазначає, що акт звірки взаєморозрахунків за умови відсутності заперечень щодо повноважень осіб, якими він підписаний, зокрема, з боку відповідача, з урахуванням конкретних обставин справи розцінюється як додаткова обставина, що підтверджує розмір заборгованості ТОВ «ЄВРО ФУД ММ» за Договором у загальній сумі 9 503,40 грн.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати наданих послуг з користування приміщенням та організації торгівлі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 9 503,40 грн. за вказаним Договором підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 5 ст. 29, ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ФУД ММ" (вул. Миколи Амосова 12, оф. 30, м. Київ, 03038; код ЄДРПОУ 42533582) на користь Комунального підприємства "Житній ринок" (вул. Верхній Вал, 16, м. Київ, 04071; код ЄДРПОУ 05587843) 9 503 (дев`ять тисяч п`ятсот три) грн. 40 коп. основного боргу та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 04 березня 2024 року

Суддя А.М. Селівон