Рішення

від 04.03.2024 по справі 910/19428/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.03.2024Справа № 910/19428/23

За позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ожерелья Славутича»

про стягнення 13 926, 59 грн

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ожерелья Славутича» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 13 926, 59 грн, з яких: 10 523, 70 грн основний борг, 462, 72 грн 3% річних та 2 940, 17 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 525, 526, 530, 610, 625 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором № 838-2 оренди нерухомого або іншого окремо індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності від 16.09.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.12.2023 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

26.12.2023 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі та розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження в справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 29.

Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження в справі від 27.12.2023 був повернутий з відміткою: «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до вимог частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з пунктами 3, 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений в праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 910/19428/23 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

За відсутності відзиву від відповідача суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15.09.2021 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого округу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - орендодавець), відповідачем (надалі - орендар) та позивачем (надалі - балансоутримувач) укладено договір оренди № 838-2 нерухомого майна, що належить до комунальної власності (нова редакція договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 31.07.2018 № 838-1) (надалі - договір), відповідно до умов якого, орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування майно (нежитлове приміщення) загальною площею 48, 20 кв. м, що розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 29/1 літера А (п. 1.1. договору, п. 4 умов договору).

Згідно з п. 1.2. договору, майно передається в оренду для використання згідно умов пункту 7, а саме, розміщення складу.

Орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна. Акт приймання-передачі майна підписується між орендарем і балансоутримувачем одночасно із підписанням цього договору (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору, орендна плата становить суму, визначену в п.п. 8.1. п. 8 умов, а саме, місячна орендна плата, визначена за результатами проведення аукціону складає 11 502, 20 грн.

До складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об`єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття, тощо), а також компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених із балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками комунальних послуг в порядку, визначеному п. 6.5 цього договору.

Згідно з п. 3.2. договору, орендна плата сплачується орендарем на рахунок балансоутримувача, починаючи з 29.07.2021 (наступна дата після закінчення строку дії договору, який продовжується: договір від 31.07.2018 № 838-1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду).

Пунктом 3.3. договору сторони погодили, що орендар сплачує орендну плату на рахунок балансоутримувача щомісяця до 15 числа поточного місяця оренди за поточний місяць.

Додатково до орендної плати, розміру авансового внеску орендної плати та суми забезпечувального депозиту, зазначених у п.п. 8.1. п. 8 умов, п. 9 та п. 10 умов, нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою, авансовим внеском та забезпечувальним депозитом.

Відповідно до п. 3.7. договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується балансоутримувачем.

Згідно з п. 3.8. договору, орендар згідно з п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сплачує інфляційні втрати по заборгованості та 3 % річних від простроченої суми заборгованості.

Майно вважається повернутим з оренди з моменту підписання балансоутримувачем та орендарем акта повернення з оренди орендованого майна (п. 4.3. договору).

Цей договір укладено на строк, визначений у п. 11 умов, а саме, з 29.07.2021 по 28.07.2026 включно. Перебіг строку договору починається з дня набрання чинності цим договором. Цей договір набирає чинності в день його підписання сторонами. Строк оренди за цим договором починається з дати підписання акта приймання-передачі і закінчується датою припинення цього договору (п. 11.1. договору).

За актом приймання-передачі майна від 15.09.2021, що є додатком до договору, балансоутримувач передав, а орендар прийняв в орендне користування згідно з договором оренди нежилі приміщення загальною площею 48, 20 кв. м (у т.ч.: 1 пов. - 5,3 кв.м, підвал - 42, 9 кв. м) у будинку, що перебуває на балансі КП «Київжитлоспецексплуатація», розташованому за адресою: місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 29/1 літера А.

Доказів повернення нежитлових приміщень орендарем балансоутримувачу матеріали справи не містять.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором щодо повної та своєчасної оплати орендних платежів за період з січня по лютий 2022 року (до 24.02.2022), з огляду на це, позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 10 523, 70 грн, 462, 72 грн 3 % річних та 2 940, 17 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Матеріалами справи підтверджено, що в спірний період (січень-лютий 2022 року) відповідач користувався орендованим нерухомим майном - нежитловим приміщенням, яке знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 29/1 літера А, переданим у користування на підставі договору оренди.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

На відносини, пов`язані із орендою комунального майна поширювалася дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-IX від 03.10.2019, відповідно до ст. 1 якого:

- оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк;

- орендар - фізична або юридична особа, яка на підставі договору оренди бере майно у користування за плату на певний строк;

- орендодавець - юридична особа, яка на підставі договору оренди передає майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1 ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.

Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності (ч. 4 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Пунктом 3.3. договору сторони погодили, що орендар сплачує орендну плату на рахунок балансоутримувача щомісяця до 15 числа поточного місяця оренди за поточний місяць.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно розрахунку, який було надано позивачем до матеріалів справи та перевірено судом, за користування приміщенням за період з січня по лютий 2022 року, сума заборгованості за орендними платежами становить 10 523, 70 грн.

Доказів на спростування, на момент звернення позивача до суду з позовом, заборгованості з орендної плати в сумі 10 523, 70 грн відповідачем не надано.

Отже, позовна вимога про стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 10 523, 70 грн підлягає задоволенню.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 462, 72 грн 3% річних за загальний період з 16.01.2022 по 30.06.2023 та 2 940, 17 грн інфляційних втрат за загальний період з січня 2022 року по червень 2023 року.

Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Згідно з п. 3.8. договору, орендар згідно з п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сплачує інфляційні втрати по заборгованості та 3 % річних від простроченої суми заборгованості.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, наданий позивачем у розмірі 462, 72 грн за загальний період з 01.01.2022 по 30.06.2023, судом встановлено, що він є невірним, оскільки позивач не врахував умови п. 3.3. договору, згідно якого оплата має здійснюватись до 15.01.2022, а тому вірним є нарахування 3 % річних з 16.01.2022. Тому, судом здійснено власний розрахунок, при цьому, обмежуючись сумами, визначеними позивачем, наступним чином:

Місяць, рікСума боргу (грн) Період нарахування 3 % річних3 % річнихСічень 20226 787, 01 16.01.2022 - 22.02.202221, 20 4 287, 01 23.02.2022 - 30.06.2023173, 71Лютий 20226 236, 69 16.02.2022 - 30.06.2023256, 30Всього: 451, 21Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 451, 21 грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем у розмірі 2 940, 17 грн за загальний період з січня 2022 року по червень 2023 року, судом встановлено, що він є невірним, оскільки заборгованість виникла з 16.01.2022, а тому, з урахуванням Методики розрахунку інфляційних втрат, інфляційні втрати повинні нараховуватись з лютого 2022 року, а не з січня 2022 року, як визначено позивачем. Тому, судом здійснено власний розрахунок, при цьому, обмежуючись сумами, визначеними позивачем, наступним чином:

Місяць, рікСума боргу (грн)Період нарахування інфляційних втратІнфляційні втратиСічень 20226 787, 01лютий 2022 року108, 59 4 287, 01березень 2022 року - червень 2023 року1 228, 00Лютий 20226 236, 69березень 2022 року - червень 2023 року1 786, 48Всього: 3 123, 07Отже, вимога позивача, про стягнення інфляційних втрат є обґрунтованою, проте невірною та враховуючи положення ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої суд розглядає справу в межах заявлених вимог, задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 2 940, 17 грн.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунку заявлених сум не надав.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Підсумовуючи наведене вище, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 10 523, 70 грн основного боргу, 451, 21 3 % річних та 2 940, 17 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо заявлених позивачем витрат пов`язаних із вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду - відправка засобами поштового зв`язку кореспонденції в розмірі 60, 00 грн, суд зазначає таке.

За змістом ст. 128 Господарського процесуального кодексу України, особа, яка надала доказ на вимогу суду, має право вимагати виплати грошової компенсації своїх витрат, пов`язаних із наданням такого доказу. Розмір грошової компенсації визначає суд на підставі поданих такою особою доказів здійснення відповідних витрат.

На підтвердження понесення вказаних витрат, позивачем додано до матеріалів справи фіскальний чек від 18.12.2023 з описом вкладення в лист № 0100112702940, що підтверджує відправлення відповідачу копії позовної заяви з додатками на суму 21, 00 грн.

Доказів понесення додаткових витрат на суму 39 грн матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат пов`язаних із вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду підлягають частковому задоволенню в розмірі 21, 00 грн.

Разом з тим, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат пов`язаних із відправленням поштової кореспонденції підлягають задоволенню пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ожерелья Славутича» (01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 29, ідентифікаційний код 18093479) користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (01001, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 51-А, ідентифікаційний код 03366500) 10 523 (десять тисяч п`ятсот двадцять три) грн 70 коп. основного боргу, 451 (чотириста п`ятдесят одну) грн 21 коп. 3 % річних, 2 940 (дві тисячі дев`ятсот сорок) грн 17 коп. інфляційних втрат, 20 (двадцять) грн 98 коп. витрат пов`язаних із відправленням поштової кореспонденції та 2 681 (дві тисячі шістсот вісімдесят одну) грн 78 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А. Карабань