Рішення

від 01.03.2024 по справі 201/12588/23

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 201/12588/23

провадження 2/201/1461/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2024 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем - Могиліною Д.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпро цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Розрахунковий центр Правобережний» в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрогаз теплоінвест» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію та судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Розрахунковий центр Правобережний» (правонаступник «Теро ЛТД») в інтересах ТОВ «Дніпрогаз теплоінвест» 12 жовтня 2023 року звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення збитків в вигляді заборгованості за спожиту теплову енергію та судових витрат. Позивач в своєму позові та з представником, посилаються на те, що з відповідачем не укладено договір на постачання теплової енергії, але на ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок і встановлені фактичні відносини з приводу надання послуг до її об`єкту нерухомості: АДРЕСА_1 , під час планової перевірки стану виконання умов цього договору на поставку теплової енергії за вказаною адресою, абонентом по якій є саме відповідач ОСОБА_1 , було виявлено, що поставлена відповідачу теплова енергія належним чином не обліковується, оплати за спожиті послуги постачання теплової енергії немає, внаслідок чого теплоенергопостачальнику завдано матеріальної шкоди, про що був складений акт, надсилалися попередження, є заборгованість по сплаті спожитої теплової енергії. Відповідальність за завдання збитків, скоєння цієї шкоди і заборгованість згідно з умов договору та закону повинен нести відповідач, що зареєстрований і мешкає у вказаному житлі. Вартість збитків позивача з урахуванням часу користування теплопостачанням відповідачами, сезонності та показників лічильника з урахуванням уточнень і перерахунків за тривалий період станом на 01 вересня 2023 року складає 20 500 грн. 11 коп.. Позовну давність не пропустили, оскільки звертаються про стягнення боргу в межах трьох років, правовідносини триваючі, була досудова вимога. Представник позивача просив суд стягнути з відповідача вказану суму збитків з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат, а також витрати на оплату судового збору, задовольнивши позов в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та/або його представник в засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили; вимоги позову відповідач фактично не визнав і заперечував проти їх задоволення, борг є, але він його погашав, розрахунок позивача не вірний, доказів на підтвердження позову не надано, просив в задоволенні позову відмовити та вважав за можливе розгляд справи за його відсутності. Правом надання відзиву на позов скористався. Причини їх неявки в судове засідання судом визнаються не поважними, оцінюються судом як спосіб затягування розгляду справи і недобросовісне виконання своїх процесуальних прав та обов`язків, оскільки таке намагання і перенесення слухання справи було вже неодноразово, доказів на підтвердження причини відсутності в засіданні сторона відповідача не надавала (з урахуванням зазначеного, відношення сторін до своїх процесуальних прав та обов`язків і тривалості розгляду справи, суд вважає, що чергова заява про перенесення слухання справи і відсутність відповідача не перешкоджає розгляду справи). Незалежно від явки чи неявки представника відповідача сама особа в судове засідання не з`явилася без поважних причин і навіть не повідомила суд про причини неявки в судове засідання. Отже, суд вважає можливим розгляд справи на підставі наявних матеріалів і доказів. При цьому суд звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто перешкоджає вирішенню цієї справи. Таким чином, суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.

З`ясувавши думку сторін, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані та добуті докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та підлягаючими задоволенню за наступних підстав.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути цю справу в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.

В судовому засіданні встановлено, що позивач (раніше ТОВ «Теро ЛТД», зараз ТОВ «Дніпрогаз теплоінвест») відповідно до положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надає фізичній особі - споживачу житлово-комунальні послуги, що полягають у забезпеченні населення, підприємств, установ та організацій послугами з централізованого опалення та гарячого водопостачання, які підключені до теплових мереж товариства. Зазначені правовідносини є складовою частиною правочину найму житлового приміщення, передбаченого нормами ЖК України, що виникли з дій боржника та ТОВ «Дніпрогаз теплоінвест», спрямованих на набуття цивільних прав та обов`язків щодо водопостачання і гарячого водопостачання і централізованого опалення та їх оплати. Правонаступником ТОВ «Теро ЛТД» є ТОВ «Дніпрогаз теплоінвест», що має договір з позивачем.

Ці обставини підтверджуються і рішенням виконкому Дніпропетровської міської ради № 797 від 08 червня 2011 року та постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг № 1171 від 31 березня 2015 року.

Відповідач ОСОБА_1 зареєстрований і мешкає за адресою АДРЕСА_1 , де абонентом послуг позивача зараз є саме цей відповідач, що користується послугами централізованого опалення та гарячого водопостачання до будинку його мешкання і квартири, з ним не укладено договір, але встановилися фактичні відносини з приводу послуг централізованого опалення та гарячого водопостачання шляхом відкриття особового рахунку та видана розрахункова книжка, цей відповідач частково виконував умови централізованого опалення та гарячого водопостачання про надання цих послуг щодо їх оплати (до завдання збитків в вигляді боргу і після цього). При цьому позивачем відповідачу роз`яснено порядок користування та оплати за спожиту послугу централізованого опалення та гарячого водопостачання, відповідач зобов`язався споживати вказану теплову енергію у вказаному ним об`єкті нерухомості.

Але за спожиту послугу централізованого опалення та гарячого водопостачання відповідач повністю не розраховувався з позивачем, мається заборгованість. Під час планової перевірки представниками ТОВ «Дніпрогаз теплоінвест», позивача виявлена заборгованість: ця заборгованість була з урахуванням часу користування централізованим опаленням і гарячим водопостачанням відповідачем, сезонності та показників лічильника з урахуванням уточнень і перерахунків за тривалий період станом на 01 вересня 2023 року (період з 01 листопада 2020 року по 01 вересня 2023 року) складає 20 500 грн. 11 коп., а також з урахуванням трьох відсотків річних 987 грн. 81 коп. та інфляційних втрат 4 063 грн. 81 коп. загальна сума боргу позивача складає 25 551 грн. 73 коп., внаслідок чого теплопостачальнику завдано збитки, про що був складений акт і розрахунок боргу.

В добровільному порядку питання вирішене не було, виник спір і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду. Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» власник приміщення - це фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпорядження приміщенням, зареєстроване в установленому законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пункт 5 ч. 2 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає, що споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Пунктом 1 ч. 3 ст. 20 вказаного Закону передбачений обов`язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Згідно із ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до умов встановлених фактичних відносин з приводу послуг централізованого опалення та гарячого водопостачання шляхом відкриття особового рахунку, виданої розрахункової книжки, абоненту відкрито особовий рахунок, споживач зобов`язаний вносити своєчасно і в повному розмірі плату за надані послуги по централізованому опаленню і гарячому водопостачанню.

Відповідно до ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають в частині власності квартиру користуються нею для особистого мешкання і мешкання членів їх сімей.

Відповідно до ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Згідно до ч. 1 ст. 68 ЖК України наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

З договору та пояснень причетних осіб встановлено, що централізованим опаленням та гарячим водопостачанням відповідач користується без обліково, відповідальність за це несе відповідач.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма права і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інші особи, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно ст. 65 ЖК України особи, які вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням.

Суд приймає до уваги також і ті обставини, що лічильник в помешканні відповідача не знаходиться, договір на послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання до житла відповідача відсутній, особовий рахунок відкрито і плата за користування вказаною спожитою тепловою енергією відповідачем раніше була і зараз частково є.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України, члени сім`ї власника квартири, які проживають з ним в квартирі, яка йому належить, користуються житловим приміщенням нарівні з власником квартири, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування даним приміщенням.

Між ТОВ «ТЕРО ЛТД», потім ТОВ «Дніпрогаз теплоінвест» (саме це товариство є постачальником тепла до житла відповідача за вказаний в позові період) як теплопостачальною організацією та споживачем ОСОБА_1 існували фактичні договірні відносини з надання послуг в сфері теплопостачання, а саме: TOB «Дніпрогаз теплоінвест» надавало послуги споживачу, а останній такими послугами користувався і продовжує користуватися, від послуг не відмовлявся, усвідомлюючи, що за них необхідно платити, але оплату не проводив, у зв`язку з цим у вказаного споживача утворилася заборгованість.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є складеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предімет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даною виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії є основним обов`язком споживача. Відсутність договору на постачання теплової енергії само по собі не може бети підставою для звільнення споживача від оплати послуг, оскільки згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають також із дій осіб, які породжують ці права та обов`язки, і такою дією є надання послуг та їх отримання споживачем.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України, яка висловлена під час розгляду справи № 6-59цс13 від 30 жовтня 2013 року згідно з якою, споживачі зобов`язані оплатити житлово - комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними і відсутність договору про надання житлово - комунальних послуг в такому випадку не може бути підставою для звільнення споживача від їх оплати у повному обсязі.

За таких обставин, постачальником та споживачем у спрощений спосіб укладено договір постачання теплової енергії. Відтак, постачальник зобов`язався поставити споживачу теплову енергію, а споживач зобов`язався спожиту теплову енергію оплатити.

Правила надання послуги з постачання теплової енергії затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830 регулюють відносини між суб`єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії та індивідуальним і колективним споживачем, який отримує або має намір отримані послугу з постачання теплової енергії, та визначають вимоги до якості послуги, одиниці виміру обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати.

Пунктом 32 Правил встановлено, що ціною (вартістю) послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Відповідно до п. 33 Правил, плата за послугу розраховується виходячи з розміру встановленого тарифу та обсягу спожитої послуги, визначеного та розподіленого відповідно до законодавства.

Згідно з п. 38 Правил, споживач здійснює оплачу за спожиту послугу щомісяця в порядку та строки, визначені договором.

При цьому, відповідно до п. 39 Правил, споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписи статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Пунктом 37 Правил встановлено, що розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів.

Однак, відповідач порушив свої зобов`язання і не оплатив спожиту теплову енергію, у встановлені строки у повному обсязі.

15 травня 2020 року між ТОВ «ТЕРО ЛТД» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Розрахунковий центр Правобережний» був укладений договір про відступлення права вимоги № 15/05/20-303, де первісний кредитор передає новому кредиторові, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає правонаступником по стягненню заборгованості та спожиту теплову енергію з ОСОБА_1 , що мешкає по АДРЕСА_1 станом на 01 вересня 2023 року в розмірі 20 500 грн. 11 коп.. Зараз таким постачальником теплової енергії є ТОВ «Дніпрогаз теплоінвест».

Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди відповідача, яким інше не встановлено договором або законом.

В червні 2020 року на адресу відповідача, що знаходиться по АДРЕСА_1 було направлено поштове повідомлення про заміну кредитора, ТОВ «ТЕРО ЛТД» відступило ТОВ «Розрахунковий центр Правобережний» право вимоги по стягненню заборгованості за спожиту теплову енергію з ОСОБА_1 і у зв`язку із відступленням цього права вимоги вказана сума підлягає сплаті новому кредитору.

Стаття 512 ЦК України однією з підстав заміни кредитора у зобов`язанні: кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва.

Стаття 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісної о кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (відповідач) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або стриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від відповідача виконання його обов`язку.

За період з 01 листопада 2020 року по 01 вересня 2023 року заборгованість споживача, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 за спожиту теплову енергію з урахуванням інфляційних втрат та відсотків річних становить 25 551 грн. 73 коп..

Відповідно до п. 3.2. договору від 15 травня 2020 року до новою кредитора переходять права на стягнення санкцій і збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням зобов`язань.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що відповідач, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також гри проценти річних від простроченої семи, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин суд вважає, що позивач довів вину відповідача в завданні збитків згідно наданого розрахунку кількості спожитої послуги з централізованого опалення і гарячого водопостачання і наступною не сплатою витрат (заборгованості) за користування цією послугою з урахуванням часу користування нею, сезонності та наявних показників.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Отже позивачем доведено, що саме неправомірними діями відповідача, пов`язаними з незаконним і неправильним використанням наданої йому послуги позивачем останньому було завдано майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно зв`язку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи.

Як роз`яснив Верховний Суд України у правовій позиції від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15, закріплена в пункті 10 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово - комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування до таких правовідносин правових норм, установлених у статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами. Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих житлово - комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України.

Законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг ґрунтується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг (стаття 4 цього Закону).

За статтею 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» стандарти, нормативи, норми і правила встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують вироблення та виконання житлово-комунальних послуг з урахуванням соціальних, економічних, природно-кліматичних та інших умов регіонів та населених пунктів.

Стандарти, нормативи, норми, порядки і правила у сфері житлово-комунальних послуг розробляють і затверджують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері технічного регулювання, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень та згідно із законодавством.

Інші центральні органи виконавчої влади затверджують нормативно-правові акти у сфері житлово-комунальних послуг, що видаються в межах їхніх повноважень після погодження або спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, і реєструються в установленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 13 цього Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Згідно зі статтею 14 вказаного Закону залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: 1) перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг та національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики; 2) друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території; 3) третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Адміністративно-правову природу мають перші два порядки і, виходячи із законодавчого формулювання, визначення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги має здійснюватись через процедуру затвердження.

Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, Порядок формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, Порядок формування тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, Порядок розрахунку роздрібного тарифу на електричну енергію та Порядок встановлення роздрібних цін на природний газ для населення затверджені Постановою № 869.

Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій визначає механізм формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і поширюється на суб`єктів господарювання всіх форм власності, які надають послуги, суб`єктів господарювання всіх форм власності, що спеціалізуються на виконанні окремих послуг, на умовах субпідрядних договорів з виконавцями, органи місцевого самоврядування, власників, орендарів житлових будинків (гуртожитків), власників (наймачів) квартир (житлових приміщень у гуртожитках), власників нежитлових приміщень у житлових будинках (гуртожитках).

Тариф на послуги розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням переліку послуг згідно з додатком до цього Порядку.

З власниками (наймачами) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та власниками, орендарями нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) укладається договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Послуги надаються з урахуванням встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг. Копія такого рішення є невід`ємною частиною договору про надання послуг.

Інформація про перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, їх вартість, структуру тарифу, його зміну з обґрунтуванням її необхідності доводиться до відома споживачів у порядку, затвердженому Мінрегіоном.

Статтею 66 ЖК Української РСР установлено, що плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартири (одноквартирного будинку).

Відповідно до вимог цієї статті калькуляційною одиницею є 1 кв.м загальної площі.

Комунальні послуги - це послуги, які надаються водо-, тепло-, газо-, електропостачальниками та іншими організаціями власникам (наймачам) житлових приміщень за встановлену уповноваженими державними органами плату.

Плата за комунальні послуги власниками квартир, наймачами, орендарями сплачується відповідно до затверджених цін, тарифів та показників засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Згiдно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Тобто, відповідач повинен довести, що їх дiями не було порушено їх права або права позивача. Однак, жодних доказiв відповідачем до суду не надано.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено обов`язок споживача послуг оплачувати такі у строки, встановлені договором або законом.

Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку (ч. 2 ст. 32 Закону).

Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначені повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері регулювання і встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги (ст. 5 - 7).

Відповідно до пп. 2 ч. 1 ст. 7 Закону, ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, встановлення тарифів щодо оплати побутових, комунальних та інших послуг, які надаються підприємствами і організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, та погодження цих питань з підприємствами, установами й організаціями, які не належать до комунальної власності.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про ціни і ціноутворення» Кабінет Міністрів України визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін/тарифів, а також по контролю за цінами/тарифами.

У Цивільному кодексі України (ст. 319) визначено, що власність зобов`язує, власник не може використовувати право власності на шкоду правам громадян, інтересам суспільства.

Водночас, ч. 1 ст. 19 Закону «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статтями 20, 21 цього Закону визначені обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов`язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом; а обов`язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Чинне цивільне законодавство передбачає принцип свободи договору (ст. 3 ЦК України).

Позивач не є монополістом на ринку комунальних послуг, а тому ціни (тарифи) на послуги, які воно надає не є регульованими і відповідно не потребує затвердження їх органом місцевого самоврядування. Відповідач, як і інші співвласники багатоквартирного будинку, можуть в будь-який час обрати іншого виконавця комунальних послуг з постачання теплової енергії та гарячої води та укласти з ним відповідні договори, розірвавши договори з позивачем чи його правонаступником, попереднім надавачем послуг.

Відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі зникнення потреби в отриманні послуги або відмови споживача від користування послугою виконавця/виробника споживач має право розірвати договір у порядку, встановленому законом.

Згідно зазначених норм закону споживач зобов`язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов`язання.

Відповідно до вимог ст. 204, 205 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Договір про надання послуг з опалення та гарячого водопостачання у відповідача з позивачем є чинним, не розірваний, судом недійсним не визнавався.

Отже, у споживача є обов`язок оплати спожитих послуг саме за встановленим тарифом виникає із договору, укладеного із виробником/постачальником послуг.

Відповідно до ч. 7, 10 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво не допускається.

У разі зміни протягом строку дії цін/тарифів обсягу окремих складових економічно обґрунтованих витрат з причин, які не залежать від виконавця/виробника, зокрема, збільшення або зменшення податків і зборів, мінімальної заробітної плати, орендної плати та амортизаційних відрахувань, підвищення або зниження цін на паливно-енергетичні та інші матеріальні ресурси, виконавці/виробники проводять коригування встановлених цін/тарифів на житлово-комунальні послуги і подають на затвердження до органу, уповноваженого здійснювати встановлення таких цін/тарифів. При цьому перерахунок цін/тарифів може проводитися шляхом коригування лише тих складових структури цін/тарифів, за якими відбулися цінові зміни в бік збільшення або зменшення. При коригуванні додатково враховується компенсація втрат (або вилучення необґрунтовано отриманих прибутків) від застосування не скоригованої на зміну вартості окремих витрат ціни/тарифу в період до встановлення скоригованих цін/тарифів.

Під час укладення договору і впродовж його дії тариф був визначений з урахуванням встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, зв`язку з підвищенням мінімальної заробітної плати збільшенням тарифу на електроенергію, вартості паливно-мастильних матеріалів, що не суперечить вимогам п. 10 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Безпідставними є доводи відповідача про те, що здійснений позивачем розрахунок заборгованості є не обґрунтованим, і тарифи мають бути затверджені органом місцевого самоврядування, оскільки ціни на житлово-комунальні послуги, в даному випадку визначаються виключно за договором (домовленістю сторін) а їх коригування здійснюється відповідно до ч. 10 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», яке не потребує подальшого затвердження органом місцевого самоврядування.

Не представлено суду також належних і допустимих доказів того, що послуги позивача є неякісними, адже будь-який претензій відповідач позивачу не направляв, актів, якими було б зафіксована незадовільна якість послуг не складав. На спростування правильності розрахунку позивача в частині оплати за опалення та гаряче водопостачання відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів.

Вiдповiдно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно відповідача по незаконним (з точки зору відповідача) діям відносно нього по обліку централізованого опалення та гарячого водопостачання, предмета спору, а відповідачі цього не довели, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов`язань стосовно позовних вимог є припущенням.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до п. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Не може суд прийняти до уваги заперечення відповідача проти позову, оскільки вони спростовуються вищенаведеним, не базуються на фактичних даних та об`єктивно нічим не підтверджені. Сама по собі відсутність договору на водопостачання чи його лонгація з відповідачем (на думку відповідача), відсутність зареєстрованої власності на житло мешкання чи інше (відсутність реєстрації на сьогодні і інш.) не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки відповідач має у власності вказаний об`єкт нерухомості, вважає його своїм і тривалий час претендує на нього, на цю адресу відкрито особовий рахунок з відповідачем, який користуються послугами централізованого опалення та гарячого водопостачання і частково виконувала умови договору про надання цих послуг щодо їх оплати (до завдання збитків).

За таких обставин суд вважає, що позивач довів вину відповідача в завданні збитків, згідно розрахунку кількості спожитої теплової енергії відповідачем і наступною не сплатою витрат (заборгованості) за користування цим теплопостачанням з урахуванням часу користування теплом і гарячою водою відповідачем, сезонності та наявних показників складає всього (з урахуванням трьох відсотків річних і інфляційних втрат позивача) складає 25 551 грн. 73 коп..

Суд вважає, що сторона позивача не пропустила строк позовної давності, оскільки в письмовому вигляді зверталася до відповідача з питанням позасудового врегулювання питання погашення боргу за вказаний період, була відмова і позивач звернувся до суду з цим позовом; отже позивач тривалий час намагався звернути стягнення на вказаний борг шляхом звернення і до самого відповідача, і до суду, правовідносини сторін з цього питання триваючі і продовжувані, вони є і зараз не перервані, фактично послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання надаються безперервно і ці послуги відповідач використовує, а отже і повинен сплачувати надання цих послуг.

При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Розрахунковий центр Правобережний» збитки в вигляді заборгованості за спожиту теплову енергію станом на 01 вересня 2023 року в сумі 25 551 грн. 73 коп., з яких: 20 500 грн. 11 коп. - збитки за спожиту теплову енергію, 987 грн. 81 коп. - 3% річних і 4 063 грн. 81 коп. - інфляційні втрати, а також стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Розрахунковий центр Правобережний» сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 2 684 грн..

Таким чином обставини позовних вимог знайшли своє об`єктивне підтвердження в ході судового засідання, ґрунтуються на вимогах закону і підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 22, 202, 526, 527, 530, 533, 543, 611, 625, 1166 ЦК України, ст. 61, 64, 65, 67, 68 ЖК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Розрахунковий центр Правобережний» збитки в вигляді заборгованості за спожиту теплову енергію станом на 01 вересня 2023 року в сумі 25 551 грн. 73 коп., з яких: 20 500 грн. 11 коп. - збитки за спожиту теплову енергію, 987 грн. 81 коп. - 3% річних і 4 063 грн. 81 коп. - інфляційні втрати.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Розрахунковий центр Правобережний» сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 2 684 грн..

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -