Рішення

від 19.02.2024 по справі 308/11165/16-ц

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/11165/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2024 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

головуючого судді Придачука О.А.

за участю секретаря судового засідання Бомбушкаря В.П.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув м.Ужгороді цивільнусправу запозовом ПАТ «Кредобанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог служба у справах дітей Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області, Сторожницька сільська рада Ужгородського району Закарпатської області про зняття з місця реєстрації та виселення

В С Т А Н О В И В :

ПАТ «Кредобанк» звернулася до суду з вказаним позовом згідно якого просить зняти з реєстраційного обліку по АДРЕСА_1 та виселити з вказаної адреси: ОСОБА_1 , 1971 р.н., ОСОБА_2 , 1985 р.н., ОСОБА_5 , 1938 р.н., ОСОБА_3 , 2006 р.н., ОСОБА_4 , 2015 р.н., заборонити ОСОБА_1 вживати дії в подальшому щодо реєстрації осіб по АДРЕСА_1 , вирішити питання про судові витрати.

Позовні вимоги мотивує тим, що 27.08.2008 року між ВАТ Кредобанк (правонаступник ПАТ Кредобанк) та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 446/9-2008 предметом якого являється житловий будинок в АДРЕСА_1 . 17.02.2010 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області винесено заочне рішення де стягнуто із ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 617425,03 грн. судовий збір в сумі 1700 грн. 250 грн., витрати за інформаційно-технічне забезпечення. Згодом на виконання рішення суду отримано виконавчий лист який пред`явлено у відділ ДВС 25.05.2016 р. Старший державний виконавець Ужгородського РВ ДВС Гусєв А.А. склав акт про перешкоди боржником ОСОБА_1 у складанні акту про примусовий опис майна боржника та його арешт. У серпні місяці 2016 р. на підставі звернення державного виконавця отримано довідку № 368 із Сторожницької сільської ради з якої вбачається що у будинку по АДРЕСА_1 , який є предметом іпотеки зареєстровані та проживають ОСОБА_1 1971 р.н., ОСОБА_2 1985 р.н., ОСОБА_5 1938 р.н.. ОСОБА_3 2006 р.н., ОСОБА_4 2015 р.н. Таким чином, умисно діючи ОСОБА_1 порушив п. 4.1.4 іпотечного договору для створення перешкод в реалізації предмету іпотеки. В той же час станом на 27.10.2016 року заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ «Кредобанк» становить 617425,03 грн., боржником не сплачений судовий збір в сумі 1700 грн. та 250 грн. - витрат за інформаційно-технічне забезпечення.

Вказує, що у відповідності до п. 5.2 договору іпотеки банк має право вимагати дострокового виконання зобов`язання за кредитним договором, забезпеченим іпотекою, а якщо вимога не буде задоволена протягом 30 днів звернути стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до умов договору іпотеки, 16 серпня 2016 року банк направив ОСОБА_1 повідомлення-вимогу вих. № 515/1/2011, яка отримана останнім 10.09.2016 року. Однак, станом на 27.10.2016 року ОСОБА_1 не вжито жодних заходів для погашення заборгованості .

А тому на підставі вищенаведеного, посилаючись на положення ч.1 ст. 33, ч.2 ст. 39, ч.1,2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку», а також ч.2,3 ст. 109 ЖК України. Просить задовольнити позов.

У судове засідання представник позивача не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Подала до суду клопотання про розгляд справи у відсутності представника АТ «Кредобанк» у якому зазначила, що позовні вимоги просить задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Шпуганич В.П. у судове засідання не з`явилися, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Представник відповідача подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності , та у відсутності відповідача, зазначивши, що проти задоволення позовних вимог заперечують у повному обсязі. Також у матеріалах справи наявні письмові заперечення представника відповідача ОСОБА_6 на позов, згідно яких він просить відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим , що право власності на нерухоме майно, житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами належить відповідачу ОСОБА_1 на підставі договору дарування посвідченого 26.06.2008 р. приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Дроботя А.Й. за № 3013. Вказані обставини сторонами визнаються. Станом на 08.02.2017 р. право власності на вказаний житловий будинок зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. У вказаному будинку відповідач ОСОБА_1 а також інші особи які там зареєстровані в тому числі малолітні особи зареєстровані в установленому порядку та зі згоди власника. Так малолітній ОСОБА_4 є сином відповідача, а ОСОБА_2 його дружиною. Зазначає що зняття з реєстрації може бути здійснене на підставі рішення суду виключно щодо позбавлення права власності або користування, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Таким чином зняття з реєстраційного обліку особою яка не являється власником не являється належним способом захисту цивільного права та інтересу. Що стосується вимоги ПАТ Кредобанк про виселення то зазначена вимога є необґрунтованою і не підлягає до задоволення виходячи з наступного. Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, єст. 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення. Частина 3ст. 109 ЖК УРСРрегулює порядок виселення громадян. За змістом ч. 2ст. 40 Закону України «Про іпотеку»та ч. 3ст. 109 ЖК УРСРпісля прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Таким чином, ч. 2ст. 109 ЖК УРСРвстановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Як вбачається з матеріалів справи право власності на нерухоме майно, житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами в АДРЕСА_1 належить відповідачу ОСОБА_1 на підставі договору дарування посвідченого 26.06.2008 року приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Дроботя А.Й. за № 3013. Договір іпотеки між банком та власником нерухомого майна ОСОБА_1 укладено лише 27.08.2008 року тобто після набуття нам у власність нерухомого майна. Цільове призначення позики - для задоволення споживчих потреб. Отже кредит отриманий в банку не брався на придбання житла. Вважає що за вказаних обставин відповідач та інші відповідачі які зареєстровані і проживають у будинку за його згодою не можуть бути примусово виселені з житла без надання іншого рівноцінного житлового приміщення.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, хоча про час та місце розгляду справи була повідомлена, причини неявки суду не відомі.

В частині вимог до відповідача ОСОБА_5 ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 19.02.2024 р. провадження закрито на підставі п.7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Представник третьої особи - служби у справах дітей Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. У матеріалах справи наявне клопотання про розгляд справи у відсутності представника третьої особи, а також письмові пояснення, у яких представник третьої особи зазначає, що орган опіки та піклування заперечує проти виселення сім`ї відповідача, з домоволодіння, де зареєстровані неповнолітні діти.

Представник третьої особи Сторожницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області у судове засідання не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Подав до суду заяву про розгляд справи у відсутності представника Сторожницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області.

Дослідивши матеріали справи, суд доходить наступного.

Статтею 41 Конституції Українивстановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннямистатті 47 Конституції Україникожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першоюстатті 3 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно доКонституції України, цьогоКодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно достатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» («Sporrong and Lonnroth v. Sweden»), заяви № 7151/75, № 7152/75 будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинно здійснюватися «згідно із законом», воно повинно мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Згідно з частиною першоюстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зістаттею 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу і способом цього захисту може бути визнання права.

Судом встановлено, що 27.08.2008 року між ВАТ Кредобанк та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 446/9-2008, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Гулянич Т.М. за № 1933/96, за умовами якого ОСОБА_1 , у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 445/5-08 від 27.08.2008 року, передав в іпотеку ВАТ «Кредобанк», зокрема, житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 26.06.2008 року.

Згідно з рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 17.02.2010 року у справі № 2п-545/10, із ОСОБА_1 на користь Закарпатської філії ВА «Кредобанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором № 445/5-08 від 27.08.2008 року в розмірі 617425,03 грн., а також судовий збір в сумі 1700 грн. та 250 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення.

Позивач посилається на те, що в ході виконання вищезазначеного рішення суду було отримано довідку вих. № 368 від 01.08.2016 року, з якої стало відомо, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 , 1971 р.н., ОСОБА_2 , 1985 р.н., ОСОБА_5 , 1938 р.н., ОСОБА_3 , 2006 р.н., ОСОБА_4 , 2015 р.н.

Водночас, дослідивши копію зазначеної довідки, суд констатує, що у вказаній довідці зазначено, що за вказаною адресою проживають вищезазначені особи. Проте зареєстровані на постійне місце проживання лише ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

З довідок Сторожницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області від 16.12.2016 року, наданих на запит суду в порядку ч.6 ст. 187 ЦПК України про зареєстроване місце проживання фізичної особи відповідача, також убачається, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований лише ОСОБА_1 . ОСОБА_5 також була зареєстрована за вказаною адресою до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У той же час з наданої начальнику служби у справах дітей Ужгородської РДА довідки Сторожницької сільської ради від 13.02.2017 року № 106, убачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований на постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Правовими підставами для заявлених позовних вимог позивач зазначає ч.1 ст. 33, ч.2 ст. 39, ч.1,2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку», а також ч.2,3 ст. 109 ЖК України.

Згідно з ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановленихстаттею 12цього Закону.

Частиною третьою статті 39 Закону України (станом на час звернення до суду з позовом ч.2) передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Також ч.1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У частині третій статті 109 ЖК України зазначено, що звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Частиною другою статті 109 ЖК України встановлено, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, як випливає з вищенаведених норм Закону підставою для виселення є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Водночас, іпотекодержатель АТ «Кредобанк» не звертав стягнення на предмет іпотеки, зокрема, житловий будинок в АДРЕСА_1 .

При цьому, суд встановлено, що будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 придбано іпотекодавцем ОСОБА_1 не за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою, а набуте на підставі договору від 26.06.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботя А.В. у порядку заміщення нотаріуса Ужгородського районного нотаріального округу Дроботя А.Й..

Особам, яких виселяють із житлового будинку (житлового приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другоїстатті 109 ЖК Українитаке постійне житло вказується в рішенні суду.

При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, в судовому порядку відсутність постійного житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

За таких обставин відсутніми є підстави для задоволення вимоги позивача про виселення відповідачів.

Відповідно до ст.7Закону УкраїниПро свободупересування тавільний вибірмісця проживанняв Україні зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, свідоцтва про смерть, паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку.

Відтак, згідно указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Отже, вимога про зняття відповідачів з реєстрації є похідною від вимоги про виселення, а відтак також до задоволення не підлягає.

Що стосуєтьсявимоги позивачапро заборону ОСОБА_1 вживати діїв подальшомущодо реєстраціїосіб за адресою: АДРЕСА_1 суд приходить до висновку, що така до задоволення не підлягає, оскільки цивільно-процесуальним законодавством не передбачено прийняття судом рішення на майбутнє, тому обраний позивачем спосіб захисту цивільного права не передбачений положеннямист.16 ЦК України.

Відповідно до частини першоїстатті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частинами 1, 5 статті 81 ЦПК передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України").

А томуна підставівищенаведеного, розглянувши справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих доказів сторін, суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає.

Керуючись Законом України «Про іпотеку», ЖК України, ст. ст. 10,12,13,18,81,258,259,263-265, 352, 354,355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ПАТ «Кредобанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог служба у справах дітей Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області, Сторожницька сільська рада Ужгородського району Закарпатської області про зняття з місця реєстрації та виселення відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.А. Придачук