Рішення

від 04.03.2024 по справі 598/983/23

ЗБАРАЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 598/983/23

провадження № 2/598/40/2024

РІШЕННЯ

іменем України

"04" березня 2024 р. Збаразький районний суд Тернопільської області в складі: головуючої судді Щербатої Г.Р.

при секретарі Казмірук Н.Г.

розглянувши уписьмовому провадженнів містіЗбаражі справуза позовом Кременецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача приватне підприємство «Добрий Самарянин» про примусове припинення права власності на земельні ділянки шляхом їх конфіскації,

встановив :

Кременецька окружна прокуратура звернулася до суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області до відповідача ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача приватне підприємство «Добрий Самарянин», про примусове припинення права власності на земельні ділянки, шляхом їх конфіскації. Свої вимоги мотивує тим, що за громадянином Російської Федерації ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельні ділянкидля веденнятоварного сільскогосподарськоговиробництва ізкадастровими номерами6122455300:01:001:0241,площею 0,1318га,6122455300:01:001:0109,площею 1,3623га,6122455300:01:001:0438,площею 0,2576га,що належатьйому направі власності,зареєстровано 12.04.2018року.Однак,всупереч вимогст.81ЗК Українивказані земельніділянки небули відчуженіним протягомодного року,тому підлягаютьпримусовому відчуженнюна підставіст.145ЗК Українина користьдержави,а правовласності відповідачана нихпідлягає припиненню.

В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримала повністю з підстав наведених у позові.

Від представника Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області на адресу надійшла заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує.

Відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги визнав повністю.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача, приватного підприємства «Добрий Самарянин» в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , який є громадянином Російської Федерації, в порядку спадкування, на праві власності з 12 квітня 2018 року належать земельні ділянки для ведення товарного сільскогосподарського виробництва із кадастровими номерами: 6122455300:01:001:0241 площею 0,1318 га, 6122455300:01:001:0109 площею 1,3623 га, 6122455300:01:001:0438 площею 0,2576 га.

16.04.2018 року ОСОБА_1 уклав договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6122455300:01:001:0438 площею 0,2576 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Вишнівецької сільської ради, Збаразького району Тернопільської області (на даний час Кременецького району) Тернопільської області, про передачу земельної ділянки в оренду ПАП «ДОБРИЙ САМАРЯНИН» зі строком дії договору на 25 років, про що внесено запис 30.04.2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

16.04.2018 року ОСОБА_1 з ПАП «ДОБРИЙ САМАРЯНИН» уклав додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 22 лютого 2012 року з кадастровим номером 6122455300:01:001:0109, площею 1,3623 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Вишнівецької сільської ради, Збаразького району Тернопільської області (на даний час Кременецького району) Тернопільської області, про їх передачу в оренду ПАП «ДОБРИЙ САМАРЯНИН» зі строком дії договору 10 років, про що 30.04.2018 внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до інформації Управління Державної міграційної служби у Тернопільській області №6101.3-1992/61.3-23 від 03.03.2023, громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 22.07.2015 року документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 із строком дії - безстроково. Місце проживання зареєстровано з 17.05.2015 року за адресою АДРЕСА_1 . Рішення про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання не приймалося. З питань набуття громадянства України не звертався.

Відповідно до ст.116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадянам провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян, в порядку передбаченому ст. 118 зазначеного Кодексу та на підставі рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування.

Як слідує із змісту ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ст.34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду».

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Конституція України (стаття 13) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарського призначення визначено ЗК України.

Частиною п`ятою статті 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

За змістом частини четвертої статті 81 ЗК України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Відповідно до вимог підпункту «е» частини першої статті 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

За змістом частин 1, 2 та 4 статті 145 Земельного кодексу України якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду. Такий позов подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах, а ціна проданої земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

Частиною першою статті 348 ЦК України встановлено, що якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом. Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна. Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.

Таким чином, враховуючи вимоги вказаних норм права, суд приходить до висновку, що відповідач як іноземець 12.04.2018 року набув на право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення за кадастровими номерами 6122455300:01:001:0241, 6122455300:01:001:0438, 6122455300:01:001:0109, та упродовж року добровільно їх не відчужив їх протягом строку, встановленого статтею 81 ЗК України, а тому ці земельні ділянки підлягають примусовому відчуженню за рішенням суду на підставі статті 145 ЗК України, а право приватної власності ОСОБА_2 на вказані земельні ділянки підлягає припиненню на підставі підпункту «е» частини першої статті 140 ЗК України.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий і навпаки встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Так, право держави примусово припиняти право власності на земельну ділянку, яка мала бути відчужена її власником, передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи, які регламентують цю процедуру, наведені у судовому рішенні.

З урахуванням характеру спірних правовідносин, встановлених судом обставин та застосованих правових норм, суд не вбачає невідповідності заходу втручання держави у право відповідача на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, котрі сформовані у сталій практиці ЄСПЛ.

В даному випадку наявна справедлива рівновага між державним (суспільним) інтересом та приватним інтересом власника земельних ділянок, оскільки такий мав достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов`язку, однак у встановлений законом строк земельні ділянки не відчужив, що порушує вимоги земельного законодавства та потребує невідкладного втручання уповноваженого органу.

Зазначене кореспондується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у справі №513/444/15-ц від 23 січня 2018 року.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 N 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. З мотивувальної частини).

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи N 806/1000/17).

В контекстіправовідносин усправі,інтереси державиполягають нетільки узахисті правдержавних органіввлади читих,які відносятьсядо їхкомпетенції,а такожзахист правта свободмісцевого самоврядування,яке неносить загальнодержавногохарактеру,але направленена виконанняфункцій державина конкретнійтериторії тареалізуються увизначеному закономпорядку таспособі,який відноситьсядо їхвідання.Органи місцевогосамоврядування єрівними застатусом носіямидержавної влади,як ідержавні органи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Проаналізувавши докази представлені по даній справі, суд вважає, щопозовні вимоги підлягають до задоволення, оскільки ОСОБА_1 ,будучи іноземним громадянином, упродовж року (з 12 квітня 2019 року по даний час) після набуття права власності на вказані земельні ділянки, не відчужив їх, а тому право власності відповідача ці земельні ділянки необхідно припинити та конфіскувати зазначені земельні ділянки у власність держави.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь Тернопільської обласної прокуратури судові витрати в сумі 4594,38 грн., понесені на оплату судового збору у даній справі.

Керуючись ст..13 Конституції України, ст.ст.1,22,81, 116,125, 140, 143, 145ЗК України,ст.348ЦК України,ст.ст.4,12,81,89,141,223,263-265,273,280ЦПКУкраїни, суд,

вирішив :

Позовну заяву задовольнити.

Припинити право власності громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 (місце реєстрації АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на земельні ділянки для ведення товарного сільскогосподарського виробництва із кадастровими номерами 6122455300:01:001:0241, площею 0,1318 га, 6122455300:01:001:0109, площею 1,3623 га, 6122455300:01:001:0438, площею 0,2576 га, що розташовані на території Вишнівецької селищної ради Кременецького району Тернопільської області, шляхом їх конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Тернопільської обласної прокуратури судові витрати в сумі 4594,38 (чотири тисячі п`ятсот дев`яносто чотири) гривні 38 копійок понесені на оплату судового збору, перерахувавши їх на р/р UA498201720343190002000004091 в ДКСУ в м.Київ, МФО 820172, ід.код 02910098, код класифікації видатків бюджету 2800.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складено та підписано 04 березня 2024 року.

Суддя Галина ЩЕРБАТА