Постанова

від 29.02.2024 по справі 144/828/16-ц

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 144/828/16-ц

Провадження № 22-ц/801/16/2024

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Герман О. С.

Доповідач:Шемета Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 рокуСправа № 144/828/16-цм. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач),

суддів Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,

секретар судового засідання Куленко О. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач (особа, яка подала апеляційну скаргу) Приватне підприємство «ЗІС»,

третя особа на стороні відповідача відділ Держгеокадастру у Теплицькому районі,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства «ЗІС» на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 27 жовтня 2022 року, ухвалене у складі судді Германа О. С. у смт. Теплик, дата складення повного судового рішення 07 листопада 2022 року,

в с т а н о в и в :

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства «ЗІС», третя особа на стороні відповідача відділ Держгеокадастру у Теплицькому районі та змінивши предмет позову (а.с. 200 204, т. 1) просила усунути їй перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, які чиняться їй Приватним підприємством «ЗІС» шляхом зобов`язання повернути їй земельну ділянку з кадастровим номером 0523785000:02:002:0151 площею 2,1820 га, яка розташована на території Петрашівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області та заборонити Приватному підприємству «ЗІС» проведення будь-яких сільськогосподарських робіт на вказаній земельній ділянці.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки. Позивачу стало відомо, що існує договір оренди землі укладений нібито між нею та ПП «ЗІС», відповідно до якого відповідач має право користуватися належною позивачу земельною ділянкою, проте позивач вказаного договору оренди землі не підписувала та нікого не уповноважувала на його підписання, а тому відповідач на даний час користується, належною їй земельною ділянкою, на підставі неукладеного договору оренди землі.

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 27 жовтня 2022 року позов задоволено:

- усунуто перешкоди, ОСОБА_1 - у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 0523785000:02:002:0151, яка розташована на території Петрашівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, які чиняться ПП «ЗІС», шляхом зобов`язання його повернути їй дану земельну ділянку, та заборонити ПП «ЗІС» проведення будь-яких сільськогосподарських робіт на вказаній земельній ділянці.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що договір оренди землі № 414 від 19 квітня 2006 року зареєстрований в Теплицькому районному відділі Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 09 серпня 2006 року за № 040685000452 є неукладеним, оскільки не підписаний позивачем, що підтверджується висновком експерта, а тому земельна ділянка, кадастровий номер 0523785000:02:002:0151, площею 2,1820 га, що належить позивачу, знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав.

В апеляційній скарзі ПП «ЗІС» посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції просить його скасувати і ухвалити нове, яким у позові відмовити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того що, 19 квітня 2006 року між ПП «ЗІС» та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі строком на 10 років, а 07 травня 2010 року було укладено додаткову угоду, відповідно до якої продовжено договір оренди землі до 2025 року та збільшено розмір орендної плати. Договір та зміни до договору оренди землі були підписані особисто ОСОБА_1 . Впродовж 2006 року по теперішній час ОСОБА_1 кожного року особисто отримувала орендну плату за використання землі, відтак їй було відомо про наявність договору оренди землі, укладеного з ПП «ЗІС». Судом першої інстанції не взяті до уваги пояснення свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які підтвердили, що 07 травня 2010 року ОСОБА_1 особисто підписала договір оренди землі з ПП «ЗІС». Зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу, стягнутий судом першої інстанції, повинен бути значно зменшений, посилається на п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

Відзив від учасників справи, впродовж встановленого апеляційним судом строку, на адресу апеляційного суду не надійшов.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 12 грудня 2022 року відкрито апеляційне провадження у даній справі (а. с. 51 т. 2).

Ухвалою Вінницького апеляційного суд від 29 грудня 2022 року призначено справу до розгляду на 10 січня 2023 року о 11 год. 20 хв. (а. с. 58 т. 2).

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 11 січня 2023 року зупинено апеляційне провадження до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи № 513/879/19 (а.с. 65-66 т. 2).

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2023 року поновлено апеляційне провадження у даній справі та призначено справу до розгляду на 30 січня 2024 року о 11:00 год (а.с. 74 т. 2).

Відповідно до розпорядження керівника апарату Вінницького апеляційного суду від 14 лютого 2024 року № 186/2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи, у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_4 (а.с. 87 т. 2).

Протоколом повторно автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 лютого 2024 року визначено склад суду: головуюча суддя Т. М. Шемета, судді: О. В. Ковальчук, Т. Б. Сало (а.с. 88 т. 2).

Ухвалою Вінницького апеляційного суд від 19 лютого 2024 року призначено справу до розгляду на 29 лютого 2024 року о 15:00 год. (а.с. 89 т. 2).

В судовомузасіданні представникпозивача ОСОБА_1 адвокат ШалагіновВ.Г.заперечив протиапеляційної скарги.Представник ПП«ЗІС» тапредставник третьоїособивідділуДержгеокадастру уТеплицькомурайоні всудове засіданняне з`явилисяпро деньтачассудового розглядуповідомленіналежнимчином,причининеявкидо судуневідомі. Згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін не перешкоджає розгляду справи.

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення в повній мірі відповідає вимогам закону.

По справі встановлено наступні обставини:

- ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,1820 га, яка розташована на території Петрашівської сільської ради Теплицького району та має цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 0523785000:02:002:0151, що підтверджено державним актомсерії ЯА №104298 від 17 березня 2005 року (а.с. 5 т. 1);

- земельна ділянка, що належить позивачу, передана в оренду ПП «ЗІС» на підставі договору оренди землі № 414 від 19.04.2006 року (а.с. 6-7 т. 1), який зареєстрований Теплицьким районним відділом Вінницької регіональної Філії ДП «Центр ДЗК» про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 09.08.2006 за № 040685000452 (а.с. 6-7 т. 1);

- 07 травня 2010 року внесено зміни (доповнення) до договору оренди землі, згідно яких термін договору оренди землі продовжується до 2025 року та орендна плата визначена в розмірі 1059,86 грн., вказані зміни зареєстровані Теплицьким районним відділом Вінницької регіональної Філії ДП «Центр ДЗК» про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 041005900281 від 12.05.2010 (а.с. 8 т. 1);

- Відповідно до висновку експерта № 2919/2920/18-21 від 18.07.2018 року підпис в договорі оренди землі № 414 від 19.04.2006 року, укладеному між ОСОБА_1 та ПП «ЗІС», в примірнику, наданому відділом Держгеокадастру у Теплицькому районі в графі «Реквізити» підпис орендодавця виконаний не самою ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с. 152-155 т. 1).

Між сторонами виник спір про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору найму, регулюються актами земельного законодавства -ЗК України,Законом України «Про оренду землі». Частиною першоюстатті 93 ЗК Українита статтею 1 ЗУ «Про оренду землі»визначено, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 3 статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною 1 статті 627 ЦК України і відповідно до положень статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина другастатті 207 ЦК України).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц Верховний Суд зазначив, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника/-ів правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу приписів частини 1 статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил ст. ст. 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у частині 1 статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване у належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача.

Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

Зазначений правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц та від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) договір оренди землі укладається у письмовій формі, а набирає чинності договір оренди після його державної реєстрації (стаття 18 цього Закону).

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» визначені істотні умови договору оренди землі.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону ( частина 2 статті 15 Закону України «Про оренду землі»).

У разі ж якщо сторони не досягли згоди щодо встановлення істотних умов договору, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Згідно статті 318 ЦК України суб`єктами права власності є учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до цієї статті власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, звернувшись до суду з відповідним негаторним позовом.

Підставою для подання такого негаторного позову є вчинення будь-якою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження, користування належним йому майном.

Для подання негаторного позову достатньо, щоб такі дії об`єктивно порушували права власника та щоб такий позов відповідав усім формальним вимогам процесуального права і містив усі основні елементи цивільно-правового позову, якими є його предмет і підстава.

Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову слугуватимуть посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Матеріалами справи встановлено, що позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання договору оренди землі, укладеного між нею та відповідачем, недійсним.

Після проведення у справі технічної та почеркознавчої експертизи, за висновком якої підпис в договорі оренди землі № 414 від 19.04.2006 року, виконаний не самою ОСОБА_1 , а іншою особою, такий спосіб захисту прав позивачки став неактуальним, тому до закінчення підготовчого засідання нею подана заява про зміну предмета позову на вимогу про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 0523785000:02:002:0151, які чиняться ПП «ЗІС» шляхом зобов`язання останнього повернути їй земельну ділянку площею 2,1820 га, яка розташована на території Петрашівської сільської ради Теплицького району Вінницької області, та заборонити ПП «ЗІС» проведення будь-яких сільськогосподарських робіт на вказаній земельній ділянці.

Такі дії позивачки є належним способом захисту її прав з урахуванням правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, де Велика Палата відступила від наведеного висновку у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц шляхом уточнення, а саме, встановила, що:

«зайняття земельних ділянок, зокрема, фактичним користувачем треба розглядати як таке, що не є пов`язаним з позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок».

Установивши, що ОСОБА_1 не підписувала договір оренди земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що указаний договір порушує права позивачки, як власниці цієї земельної ділянки та створює перешкоди у користуванні позивачем своїм майном та є підставою для задоволення позовних вимог.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Доводи апеляційної скарги про отримання ОСОБА_1 орендної плати як доказу дійсних договірних відносин між сторонами у справі не спростовують висновків суду першої інстанції: на підтвердження отриманих позивачкою орендної плати відповідач надав наступне: «Список орендодавців земельних паїв ПП «ЗІС» на купівлю зерна за 2008 р.» (а.с. 108 109 т. 1); «Список орендодавців земельних паїв ПП «ЗІС» на видачу орендної плати за 2011 р.» ( а.с. 110 -111 т. 1); «Список орендодавців земельних паїв ПП «ЗІС» на купівлю цукру за 2010 р.» (а.с. 112 113 т. 1).

Оцінюючи надані відповідачем докази апеляційний суд зауважує, що список на купівлю зерна та на купівлю цукру не є підтвердженням виплати орендної плати, а свідчить лише про купівлю товарів. Доказом виплати орендної плати є лише наданий відповідачем Список на а.с. 110 111 т. 1, який підтверджує отримання орендної оплати ОСОБА_1 (під № 510) за 2011 р., що не може слугувати доказом факту існування орендних відносин з 2006 р. по 2016 р. (рік звернення до суду із цим позовом).

Аргументи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було взято до уваги пояснення свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не заслуговують на увагу, оскільки договір оренди землі укладається у письмовій формі і факт його укладання повинен бути підтверджений документально.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про не співмірність витрат на правничу допомогу, які понесла позивач, складності справи, апеляційний суд виснує наступне.

Відповідно до частин 1-3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

З частин 1, 2 статті 141 ЦПК України вбачається, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частин 4-6 статті 137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковійпостановіВеликоїПалати ВерховногоСудувід19лютого2020рокуусправі №755/9215/15-цзробленовисновок,що: «Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин 5, 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

У пункті 21 цієї Постанови зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

В справі що розглядається понесені позивачкою витрати на професійну правничу допомогу оформлені у встановленому законом порядку та підтверджені доданими до матеріалів справи доказами, а саме:

-угодою про надання правової допомоги від 04 березня 2021 року (а.с. 206 т. 1);

-розрахунком-описом судових витрат у цій справі, згідно з яким витрати на правову допомогу склали: вивчення документів 1 000 грн., складання заяви про зміну предмету позову 5000 грн., витрати на проїзд у Теплицький районний суд (мінімум три рази) 1 000 грн., ведення справи у суді 8000 грн., що у загальній сумі становить 15000 грн (а. с. 205 т. 1);

- ордером серії ВН № 011095 про надання правової допомоги адвокатом Клінчиковим С. О. позивачці ОСОБА_1 (а.с. 199 т. 1).

Вирішуючи питання відшкодування понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції врахував клопотання представника ПП «ЗІС» про зменшення розміру цих витрат, і керуючись критерієм реальності адвокатських послуг, їхньої дійсності та необхідності, дійшов висновку, що сума у 15 000 грн. є неспівмірною зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та стягнув на користь позивачки з відповідача витрати на правничу допомогу у сумі 3000 грн. При цьому, суд першої інстанції врахував ту обставину, що у суді першої інстанції перебуває значна кількість справ за позовами фізичних осіб до ПП «ЗІС», де інтереси позивачів представляє один і той же адвокат Клінчиков С. О., що значно спрощує роботу адвоката.

Відтак, надавши належну правову оцінку доказам, наданим позивачкою на підтвердження витрат на правничу допомогу, та урахувавши клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу і його обґрунтування, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що заявлена сума є неспівмірною зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, а тому обґрунтовано на підставі частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшив розмір витрат на правничу допомогу.

Решту суми від стягнених судових витрат складають витрати по оплаті судового збору у розмірі 551,20 грн і витрати за проведення судово-почеркознавчої експертизи у розмірі 4 290 грн, стягнення яких не оскаржується відповідачем.

Доводи апеляційної скарги в частині незгоди із витратами на правничу допомогу зводяться до цитування загальних норм права, які регулюють дане питання та цитування правових висновків Верховного Суду і не містять жодного конкретного та обґрунтованого твердження про те, в чому саме полягає неправильність дій суду першої інстанції при вирішенні питання про співмірність витрат на правничу допомогу в цій справі, відтак апеляційний суд відхиляє ці доводи як необґрунтовані.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін можливе, якщо суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги відповідача ПП «ЗІС» такими, що не містить доводів, які б спростовували ухвалене у справі рішення суду першої інстанції, яке ґрунтується на повному та всебічному з`ясуванні обставин справи, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 27 жовтня 2022 року підлягає залишенню без змін, а подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати відповідача у виді судового збору слід залишити за ним, доказів понесення судових витрат в суді апеляційної інстанції позивачем матеріали справи не містять.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «ЗІС» залишити без задоволення.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 27 жовтня 2022 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені Приватним підприємством «ЗІС» у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, залишити за ним.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Т. М. Шемета

Судді: О. В. Ковальчук

Т. Б. Сало