Рішення

від 27.02.2024 по справі 260/747/22

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2024 рокум. Ужгород№ 260/747/22

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Рейті С.І.

при секретарі судового засідання Гавій Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону імені героїв Карпатської Січі Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 27 лютого 2024 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено 04 березня 2024 року.

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до 27 прикордонного загону імені Героїв Карпатської Січі Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (далі відповідач, НОМЕР_1 прикордонний загін), яким просить:

1) Визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону, які полягають у розрахунку і виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03.04.2017 року без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889. яку позивач отримував під час проходження військової служби;

2) Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін здійснити перерахунок розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03.04.2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889, яку позивач отримував під час проходження військової служби, здійснити виплату суми перерахунку з урахуванням виплачених сум;

3) Стягнути зі НОМЕР_1 прикордонного загону на користь позивача, ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 04.04.2017 року до 28.10.2021 року день фактичного розрахунку у розмірі 468124,20 грн.

В обгрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 03.04.2017 року №81-ОС, позивача було виключено зі списків особового складу частини.

Вважаючи, що відповідачем не проведено повного розрахунку при звільненні позивача, 13.10.2021 року до НОМЕР_1 прикордонного загону було направлено заяву з вимогою про необхідність здійснення нарахування і виплати ОСОБА_1 заборгованості по виплаті компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік включно (42 дні) грошового забезпечення) за період з 01.01.2016 року по 03.04.2017 року.

01.11.2021 року позивачем була отримана відповідь від НОМЕР_1 прикордонного загону за вих. №11/Б-109 від 28.10.2021 року, де зазначено, що наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 22.10.2021 року № 536-ОС були внесені зміни до наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 03.04.2017 року № 81-ос «По особовому складу» щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 42 невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки (грошова компенсація зарахована на картковий рахунок ОСОБА_1 28.10.2021 року у розмірі 6989,60 грн.).

05.11.2021 року на адресу НОМЕР_1 прикордонного загону було направлено адвокатський запит з вимогою надати довідку-розрахунок суми зарахованої на особистий картковий рахунок ОСОБА_1 , з визначенням підстав зарахування.

16.11.2021 року була отримана відповідь з НОМЕР_1 прикордонного загону № 11/10421, де було зазначено, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки проведені виходячи з розміру місячного грошового забезпечення.

Так, позивачу стало відомо, що обрахунок здійснено без врахування суми 3085,56 грн., щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.10.2010 року №889, яку позивач отримував під час проходження військової служби і яка відображена шифром ДГВ 60%.

Вказані дії відповідача, позивач вважає протиправними. Також, зазначає, що оскільки остаточний розрахунок при звільненні з позивачем не був здійснений, то, відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою судді від 18.02.2022 року відкрито провадження у даній адміністративній справі та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 22.03.2022 року, у відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 236 КАС України, провадження у справі зупинено до припинення перебування сторони у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, ухвалою суду від 30.01.2024 року провадження у справі поновлено.

12.02.2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача, де останній зазначає, що грошова компенсація за невикористані відпустки є одноразовою виплатою, відповідно підстав для включення додаткової винагороди до її складу немає.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 перебував на військовій службі у НОМЕР_1 прикордонному загоні з 17.11.2009 року по 03.04.2017 року.

Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 03.04.2017 року №81-ОС, позивача було виключено зі списків особового складу частини і знято з усіх видів забезпечення.

13.10.2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування і виплати йому заборгованості по виплаті компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік включно (42 дні) грошового забезпечення) за період з 01.01.2016 року по 03.04.2017 року.

Листом від 28.10.2021 року відповідач повідомив, що наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 22.10.2021 року № 536-ОС були внесені зміни до наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 03.04.2017 року № 81-ос «По особовому складу» щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 42 невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки (грошова компенсація зарахована на картковий рахунок ОСОБА_1 28.10.2021 року у розмірі 6989,60 грн.).

Разом з тим, обрахунок грошової компенсації здійснено без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.10.2010 року № 889, яку позивач отримував під час проходження військової служби.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються вказаним та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 40 Закону № 2232-ХІІ гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).

Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-XII установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Частиною четвертою вказаної статті визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Як передбачено пунктом 1 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно з частиною третьою статті 15 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім`ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Також відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 № 161 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889» для військовослужбовців, зокрема, Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 пункту 1 вказаної постанови, та військовослужбовців строкової військової служби) був запроваджений новий вид забезпечення - щомісячна додаткова грошова винагорода у таких розмірах: з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 % місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 % місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 % місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 % місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Сторонами не заперечується, що позивачу щомісяця нараховувалася та виплачувалася щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 № 161), тобто мала постійний (систематичний) характер.

Суд зазначає, що в пункті 5 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15.11.210 №595 (далі - Інструкція №595, яка застосовувалась в період проходження служби позивачем до 16.12.2016 року), пункті 5 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої від 24.10.2016 № 550 (далі - Інструкція № 550, яка застосовувалася період проходження служби позивачем з 16.12.2016 року), вказується, що винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення. Пунктом 8 Інструкції №595 та пунктом 8 Інструкції №550 визначено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 9 зазначених Інструкцій розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.

Водночас, застосовуючи Інструкції №595 та № 550 як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру і склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті грошової допомоги на оздоровлення, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку і розміру гарантій особам, які проходять військову службу.

Так, частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру грошової допомоги на оздоровлення та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон №2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам цього Закону.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 року у справі №380/2427/20 констатував наявність правових підстав для задоволення вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача в частині нарахування і виплати позивачу допомоги на оздоровлення в 2016 та 2017 роках без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року за №889, та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016 та 2017 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої вищевказаною постановою.

У постанові від 10.11.2021 року у справі №825/997/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 21.12.2021 року у справі №820/3423/18 зазначив, що є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, вимоги позивача про визнання протиправними дій Військової частини щодо здійснення розрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2016р., 2017р. та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017р. без урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди із зобов`язанням здійснити перерахунок вказаних сум з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійсненням виплат донарахованих сум. Суд зазначає, що як грошова допомога на оздоровлення, так і матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань розраховуються з розміру місячного грошового забезпечення, до складу якого, в свою чергу, входить додаткова грошова винагорода, а тому вказані виплати повинні здійснюватись з урахуванням такої додаткової грошової винагороди.

Отже, щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам додаткового виду щомісячного грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер.

Оскільки щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою № 889, мала постійний характер, то відповідно до положень статті 9 Закону №2011-ХІІ вона повинна включатися до розрахунку грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017 роки.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В ході розгляду даної справи відповідач не надав суду доказів того, що щомісячна додаткова грошова винагорода була включена в розрахунок грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017 роки.

Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність таких дій відповідача та з метою повного відновлення прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889.

Отже, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позовної заяви про стягнення з відповідача середнього заробітку (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 04.04.2017 року до 28.10.2021 року день фактичного розрахунку у розмірі 468124,20 грн., суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 згаданого Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (частина перша статті 117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Суд зазначає, що середній заробіток, передбачений статтею 117 КЗпП України, за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Вказаний правовий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 року у справі № 755/12623/19.

Також Верховний Суд звертає увагу на те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Аналогічний висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.02.2020 у справі № 821/1083/17.

Як встановив суд та визнається сторонами, остаточний розрахунок з позивачем, не проведений, оскільки, грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889, не нарахована та не виплачена.

Зважаючи на викладене, суд позбавлений можливості встановити як розмір простроченої заборгованості роботодавця, так і термін такого прострочення.

Разом з цим, суд враховує правові висновки, сформовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 року у справі № 755/12623/19, а саме: до вимог позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Таким чином, строк на звернення до суду із заявою про стягнення компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні розпочинає перебіг з дати остаточного розрахунку.

Суд не бере до уваги доводи позивача про те, що дата остаточного розрахунку при звільненні для вказаної категорії спорів є неважливою, оскільки згідно з положеннями статті 117 КЗпП України стягненню підлягає лише середній заробіток за період, що не є більшим за шість місяців.

Вирішуючи цей спір суд також враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, в яких суд наголошує на компенсаторному характері вказаної виплати та необхідності з`ясування при її обчисленні, зокрема, розміру простроченої заборгованості, періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, дій працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Зважаючи на те, що остаточний розрахунок з позивачем 27 прикордонним загоном (на виконання рішення суду) на час розгляду цього спору не проведений, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасною, а відтак така вимога не підлягає задоволенню.

Водночас, суд зауважує, що позивач вправі повторно звернутися до суду з вказаною вимогою після проведення відповідачем остаточного розрахунку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 та ч. 3 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, відтак наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 19, 72, 77, 241 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону імені героїв Карпатської Січі Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 код НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону імені героїв Карпатської Січі Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо розрахунку та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889.

3. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889.

4. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення, а в разі проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяС.І. Рейті