Постанова

від 04.03.2024 по справі 380/24845/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий суддя у першій інстанції: Коморний О.І.

04 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/24845/23 пров. № А/857/118/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді:Бруновської Н.В.

суддів:Кузьмича С.М., Матковської З.М.

розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу Львівської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року у справі №380/24845/23 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИСКОНТКЮ» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень,-

ВСТАНОВИВ:

23.10.2023р. позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДИСКОНТКЮ» (далі по тексту ТзОВ «ДИСКОНТКЮ») звернувся з позовом до Львівської митниці, в якому просив суд:

- скасувати Рішення про коригування митної вартості товарів Львівської митниці №UA209000/2023/901072/2 від 25.09.2023р.;

- скасувати Рішення про коригування митної вартості товарів Львівської митниці №UA209000/2023/901085/2 від 27.09.2023р.;

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.12.2023р. позов задоволено.

Не погоджуючись із даним рішеннями, апелянт Львівська митниця подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Просить суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.12.2023р. скасувати та прийняти нову постанову якою в позові відмовити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 02.06.2023р. Товариство з обмеженою відповідальністю ДИСКОНТКЮ (покупець) та компанія TIANGIN KINGNOD FURNITURE CO., LTD, CHINA (продавець) уклали зовнішньоекономічний Контракт №KND230206, за умовами якого предметом є те, що в порядку та на умовах, визначених цим контрактом продавець постачає і передає у власність товар (меблі), а покупець приймає та оплачує товар згідно інвойсів, що є невід`ємною частиною цього контракту.

На виконання вимог зовнішньоекономічного Контракту №KND230206 від 02.06.2023р. позивач здійснив наступні поставки:

1) Згідно Рахунку-фактури (інвойсу) №KND23218 від 13.07.2023р. покупець придбав у продавця товар, загальною вартістю 19 869, 40 доларів США.

25.09.2023р. з метою митного оформлення товару ТзОВ «ДИСКОНТКЮ» подав до Львівської митниці електронну митну декларацію №23UA209170077443U0, відповідно до якої заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації (тов. № 1 меблі металеві, №2 меблі для сидіння.

Одночасно, декларант до митного контролю, разом з митною декларацією №23UA209170077443U0 в якості підстави для застосування основного методу надав наступні документи, які містять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її, зазначені у графі 44 митної декларації: Зовнішньоекономічний договір (контракт) № KND230206 від 02.06.2023р.; Рахунок-проформа №KND23218 від 09.06.2023р.; Рахунок-фактура (Інвойс) №KND23218 від 13.07.2023р.; Банківський платіжний документ, що стосується товару №17 від 14.06.2023р.; Банківський платіжний документ, що стосується товару №70 від 27.07.2023р.; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №0140 від 22.09.202 р.; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №1521-ІСТ від 18.09.2023р.; Договір на перевезення №127/08/2023 від 27.08.2023р.; Договір на перевезення №S/2023 від 07.06.2023р.; Автотранспортна накладна б/н від 22.09.2023р.; Коносамент №DK23070365TSNGDNFDA від 20.07.2023 р.; Прайс-лист; Інтернет-джерела.

Львівська митниця відмовила у митному оформленні задекларованого товару, у зв`язку з чим оформлено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2023/003291.

Підставою для відмови у митному оформленні було прийняте митним органом рішення про коригування митної вартості товарів від 25.09.2023р. № UA209000/2023/901072/2.

На виконання вимог даного Рішення про коригування митної вартості декларант подав нову митну декларацію, якій присвоєно номер №23UA209170077693U7, та 25.09.2023р. оформлена Львівською митницею у митному відношенні.

Згідно Рахунку-фактури (інвойсу) №KND23219 від 13.07.2023р. покупець придбав у продавця товар, загальною вартістю 20954 доларів США.

27.09.2023р. з метою митного оформлення товару ТзОВ «ДИСКОНТКЮ» подав до Львівської митниці електронну митну декларацію №23UA209170078235U2, відповідно до якої заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації (тов. № 1 меблі металеві, тов. №2 меблі для сидіння).

Одночасно, декларант до митного контролю, разом з митною декларацією №23UA209170078235U2 в якості підстави для застосування основного методу надав наступні документи, які містять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її, зазначені у графі 44 митної декларації: Зовнішньоекономічний договір (контракт) №KND230206 від 02.06.2023р.; Рахунок-проформа №KND23219 від 13.05.2023р.; Рахунок-фактура (Інвойс) №KND23219 від 13.07.2023р.; Банківський платіжний документ, що стосується товару №18 від 14.06.2023р.; Банківський платіжний документ, що стосується товару №71 від 27.07.2023р.; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №1147 від 25.09.2023р.; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №1523-ІСТ від 18.09.2023р.; Договір на перевезення №2023/08/18 ЗК від 18.08.2023р.; Договір на перевезення №2023/08/18 ПК від 18.08.2023р.; Договір на перевезення №S/2023 від 07.06.2023р.; Автотранспортна накладна б/н від 25.09.2023р.; Коносамент №DK23070365TSNGDNFDB від 20.07.2023р.; Прайс-лист; Інтернет-джерела.

Львівська митниця відмовила у митному оформленні задекларованого товару, у зв`язку з чим оформлено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2023/003319.

Підставою для відмови у митному оформленні було прийняте митним органом рішення про коригування митної вартості товарів від 27.09.2023р. №UA209000/2023/901085/2.

На виконання вимог Рішення про коригування декларант подав нову митну декларацію, якій присвоєно номер 23UA209170078564U9, та 27.09.2023р. вона оформлена Львівською митницею у митному відношенні.

ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

ч.2 ст.51 МК України визначено, що митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Із змісту ст.52 МК України видно, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VІІІ цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

ч.4,ч.5 ст.58 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

ч.3 ст.53 МК України визначено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи відповідно до переліку, наведеному в даній нормі.

Тобто, митний орган має повноваження вимагати додаткові документи у тому разі, коли у документах, поданих декларантом для митного оформлення наявні розбіжності, ознаки підробки або відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, наявні обґрунтовані підстави вважати, про наявність взаємозв`язку між продавцем і покупцем, який впливає на заявлену декларантом митну вартість. Водночас цим повноваженням митниці на витребування додаткових документів кореспондує обов`язок належним чином обґрунтувати наявність підстав вважати та належним чином обґрунтувати причини, з яких заявлена митна вартість не може бути перевірена на підставі документів, наданих декларантом разом із митною декларацією.

Крім того, наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Однак, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду в постанові від 19.02.2019р. у справі № 805/2713/16-а.

Відповідно до ч.1-4 ст.57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

ч.1,ч.2 ст.53 МК України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч.5,ч.6 ст.52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Крім того, відповідно до ч.5 ст.53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Згідно ч.1-3 ст.54 цього Кодексу контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч.1 ст.58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень ст.55 цього Кодексу.

ч.6 ст.54 МК України визначено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: - невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; - неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій ст.53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; - невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 зазначеного Кодексу; - надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновків, що обов`язок митного органу зазначати конкретні обставини, які викликали певні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Також, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду яка викладена у постанові від 05.03.2019р. у справі №815/5791/17 основними документами, які підтверджують митну вартість товару, є зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), якщо рахунок сплачено, та банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України (ст. 53) заборонено.

Поряд з цим, відповідно до норм ст.ст.51-58 МК України самої констатації суб`єктом владних повноважень наявних у нього сумнівів щодо вартості товарів недостатньо для прийняття рішення про коригування такої вартості, вказаний сумнів повинен бути обґрунтований з покликанням на інформацію, яка стала підставою його виникнення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що подані декларантом відповідно до ч.2 ст.53 МК України документи підтверджують складові митної вартості за першим (основним) методом, дозволяють ідентифікували оцінюваний товар та містять об`єктивні дані, що піддаються обчисленню.

Стосовно доводів апелянта як в оскаржуваних рішеннях так і в апеляційній скарзі, що підставою для прийняття таких були наступні обставини, а саме:

Рішення про коригування митної вартості товарів №UА209000/2023/901072/2 (МД № 23UA209170077443U0 від 25.09.2023р.):

- у п.1.2 Контракту від 02.06.2023 № КND230206 (далі - Контракт) вказано, що продавець постачає товар партіями на підставі замовлень Покупця. Замовлення не надавались до митного оформлення;

-у проформі-інвойсі від 09.06.2023 № КN^23218 зазначено термін доставки 30 - 40 днів, проте на момент подання митної декларації цей термін значно перевищений;

- в рахунку на перевезення від 22.09.2023 № 0140 зазначена заявка на перевезення вантажу №0140 від 20.09.2023р. яка до митного оформлення не подавалися;

- також в гр.44 МД зазначений договір на перевезення № S/2023 від 07.06.2023р. який до митного оформлення не поданий.

Рішення про коригування митної вартості товарів №UА209000/2023/901085/2 (МД № 23^209170078235U2 від 27.09.2023р.):

- у п.1.2 Контракту від 02.06.2023 № КND230206 (далі - Контракт) вказано, що продавець постачає товар партіями на підставі замовлень Покупця. Замовлення не надавались до митного оформлення.

- у проформі-інвойсі від 13.05.2023 № КN^23219 зазначено термін доставки 30-40 днів від депозиту, проте на момент подання митної декларації цей термін значно вищий;

- в графі 44 митної декларації зазначений договір на перевезення 2023/08/18 ЗК від 18.08.2023р, та S/2023від 07.06.2023, які до митного оформлення не подані.

Стосовно доводів апелянта про ненадання додаткових документів, які витребовувались митним органом колегія суддів зазначає про таке.

Митний орган під час запитування додаткових документів не повідомив ТзОВ «ДИСКОНТКЮ», які саме підстави є причиною для запитування додаткових документів, однак надавав запит про надання повного пакету додаткових документів.

У Постанові від 02.07.2020р. у справі №826/23118/15 Верховний Суд вказав: приписи вказаних статей зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд і в постанові від 28.10.2020р. у справі №1.380.2019.000724, вказавши, що: … Суть виявлених митним органом недоліків знайшла своє відображення безпосередньо у рішеннях про коригування митної вартості, які у процедурі митного оформлення є кінцевими та позбавляють декларанта можливості подавати додаткові документи. В той же час у вимогах про надання додаткових документів відповідач не зазначив законодавчо визначених підстав для цього та не вказав, чому з наданих до митного оформлення документів неможливо визначитись з правильністю (неправильністю) визначення декларантом митної вартості товару, а виключно наведено пропозицію надання додаткових документів за переліком, встановленим частиною третьої статті 53 МК України. … встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника. Натомість, у цій справі декларант фактично був позбавлений можливості зрозуміти, які саме складові митної вартості викликали сумнів у митного органу та які належить усунути додатковими документами.

Крім того, колегія суддів звертає увагу апелянта, що в двох оскаржуваних Рішеннях про коригування митної вартості товарів в якості підстави прийняття таких рішень митний орган покликається на зауваження щодо Замовлень.

Колегія суддів звертає увагу суб`єкта владних повноважень, що замовлення до Контракту не є первинним документом, який містить в собі інформацію про вартість товару, оскільки у замовленні може міститися лише інформація про кількість та асортимент товару, який замовляє ТОВ. Також, таке замовлення не буде мати жодного значення для числових визначень митної вартості. При цьому, варто зазначити, що на законодавчому рівні відсутнє визначення складових (реквізитів) замовлення до зовнішньоекономічного контракту.

В ст.53 МК України визначено перелік документів, що подаються на підтвердження заявленої митної вартості, і серед того переліку немає замовлень чи будь-яких інших попередніх документів. При цьому, згідно ч.5 ст.53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу контролюючого органу, що до митного оформлення по кожній поставці товару подавались рахунки-проформи: №KND23218 від 09.06.2023р., №KND23219 від 13.05.2023р. Рахунок-проформа за своєю суттю є попереднім інвойсом та існує для узгодження ціни, обсягу поставки, тощо і тільки після його затвердження складається комерційний інвойс. Тому, надані до митного оформлення фактури-проформи можна вважати Замовленнями.

Стосовно доводів апелянта про порушення строків постачання, суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.

В обох оскаржуваних рішеннях митний орган вказав, що: у проформі-інвойсі […] зазначено термін доставки 30-40 днів. Проте, на момент подання митної декларації цей термін значно вищий.

У Рахунку-проформі №KND 23218 від 09.06.2023р. та № KND 23219 від 13.05.2023р. зазначено термін доставки через 30-40 днів після отримання завдатку (передоплати).

09.06.2023p. виставлено рахунок-проформу KND 23218. При цьому, 14.06.2023р. здійснено передоплату, про що свідчить банківський платіжний документ №17 від 14.06.2023р. Згідно Коносаменту №DK23070365ТSNGDNFDA від 20.07.2023р. товар відправлений 20.07.2023р..

Таким чином, постачальник виконав свої зобов`язання в межах зазначеного у рахунку-проформі №KND 23218 від 09.06.2023р. строку (від дати здійснення передоплати 14.06.2023p. а саме на 37 день.

13.05.2023р. виставлено рахунок-проформу № KND 23219. При цьому, 14.06.2023р. здійснено передоплату, про що свідчить банківський платіжний документ №18 від 14.06.2023р. Згідно Коносаменту № DK23070365ТSNGDNFDA від 20.07.2023р. товар відправлений 20.07.2023р..

Отже, постачальник виконав свої зобов`язання в межах зазначеного у рахунку-проформі KND 23219 від 13.05.2023р. строку (від дати здійснення передоплати 14.06.2023p., а саме на 37 день.

Варто зазначити, що дотримання чи недотримання строків постачання взагалі не є обставиною, що впливає на його митну вартість. Така позиція ґрунтується на висновках Верховного Суду, що наведені у постанові від 20.08.2020р. у справі №808/1873/18, згідно якої: Суд погоджується з доводом судів попередніх інстанцій, що порушення строків відправлення товару не є обставиною, що будь-яким чином може вплинути на митну вартість товару.

У постанові від 22.08.2019р. у справі №810/2784/18 Верховний суд роз`яснив, що застосування вищенаведеного підходу пов`язане з тим, що: [..] цивільні (господарські) відносини реалізуються на засадах диспозитивності. У процесі реалізації належних їм прав-обов`язків договірні сторони можуть відступити від визначеного договором алгоритму їх реалізації за умови відсутності заперечень з боку іншої сторони. Для цілей митного законодавства важливою є об`єктивна підтверджуваність реалізації відповідних операцій.

Крім того, абз. п.7 зовнішньоекономічного контракту №KND22206 визначено, що за порушення умов контракту за строками постачання Постачальник сплачує штраф у розмірі 0,5 % від вартості не поставленої партії товару за кожний день прострочення. Тобто, не дотримання строку поставки за відсутності форс-мажору давало б право покупцю звертатись із вимогою про стягнення штрафу, однак як вказано вже вище жодного порушення постачальником допущено не було.

Стосовно доводів апелянта що неподання заявки на перевезення, колегія суддів зазначає, що вона не є первинним документом, який містить в собі інформацію про вартість товару, тим більше числове значення вартості транспортних послуг, включене до складових митної вартості, підтверджено доданими до митних декларацій рахунками-фактурами.

ч.ч.2,3 ст.53 Митного кодексу України не визначають заявку на перевезення документом, що обґрунтовує заявлену митну вартість та повинен безумовно чи на вимогу митниці подаватися до митного контролю. Згідно ч.5 ст.53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

В обґрунтування заявлених транспортних витрат до митного контролю подано договори на перевезення, рахунки-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги, автотранспортну накладну та коносамент.

Аналогічна позиція щодо вимагання від імпортерів надання заявки на перевезення висловлена Верховним Судом у постанові від 16.11.2018р. у справі №813/1012/17 зокрема вказано, що [… серед документів, перелічених у ч.2 ст.53 МК України, відсутня заявка на перевезення вантажу, оскільки така заявка не є первинним чи розрахунковим документом та, відповідно, не підтверджує факт надання транспортних послуг чи їх вартість, тому вимога про її надання є безпідставною.

Стосовно доводів апелянта про неподання декларантом договорів на перевезення, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив, що вони наявні у декларанта, однак на вимогу, митний орган має право витребувати ці документи. Такої вимоги митний орган не встановлював.. Тому в митних деклараціях перед кодом таких документів поставлено символ d. Факт того, що договори на перевезення досліджувалися митницею підтверджується картками відмови, де серед інших документів, наданих до митного оформлення зазначені і договори на перевезення.

Апеляційний суд наголошує, що вказані обставини жодним чином не свідчать про наявність розбіжностей чи відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, або наявність ознак не автентичності поданих до митного оформлення документів.

Відповідачем в порушення вимог ст. 77 КАС України не надав суду доказів на спростування визначеної позивачем вартості товару, а саме по собі зазначення митним органом у спірному рішенні про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або підставою для незастосування обраного ним методу її визначення.

З урахуванням наведеного висновки митного органу у оспорюваному рішеннях про неможливість визнання митної вартості товару за ціною договору щодо товару, який імпортується, та за рівнем, визначеним декларантом, не є доведеними. При цьому, суб`єкт владних повноважень не вказав на неправильність проведеного розрахунку митної вартості, зазначеної у митних деклараціях, не зазначив, які саме складові митної вартості не підтверджені документально та які саме відомості відсутні/не піддаються обчисленню у поданих декларантом документах.

Наведене дає підстави для висновку, що сумніви митного органу щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.

Доводи апелянта про те, що джерелом інформації для коригування митної вартості є: товар №1 - МДUА100060/2023/422410 від 15.09.2023р., де рівень митної вартості товару зі схожими характеристиками становить 4,01 дол. США за кг; товар №2 - МД UА100110/2023/529693 від 05.09.2023р, де рівень митної вартості товару зі схожими характеристиками становить 4,01 дол. США за кг. товар №1 - МД UА100060/2023/422410 від 15.09.2023р., де рівень митної вартості товару зі схожими характеристиками становить 4,01 дол. США за кг; товар №2 - МД UА100110/2023/529692 від 06.09.2023р, де рівень митної вартості товару зі схожими характеристиками становить 4,01 дол. США за кг колегія суддів відхиляє за необгрунтованістю.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження декларантом митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.

Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації митного органу, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено.

Сам факт здійснення митного оформлення подібних товарів за митною вартістю, що є більша заявленої декларантом, не може бути безумовною підставою для коригування митним органам митної вартості товару.

Також, Верховний Суд у постанові від 21.12.2018р. у справі №815/228/17 дійшов висновків, що наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари розмитнені із зазначенням більшої митної вартості, жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.

Крім того, колегія суддів зазначає, що будь-яка інформація, отримана від юридичних осіб носить виключно інформативний характер та не є безумовною рекомендацією митному органу визначати митну вартість інших аналогічних/подібних товарів саме за такою вартістю. Кожна зовнішньоекономічна угода містить свої умови, які погоджуються сторонами. Принцип свободи договорів чітко передбачає, що сторони можуть самостійно визначити вартість товару.

Разом з тим, слід зазначити, що в адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення митний орган повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення; відповідно рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

ч.7 ст.54 МК України передбачено, що у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товару, у тому числі невірно визначено митну вартість товару, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Також суд зазначає, що Верховний Суд в постанові від 08.10.2019р. у справі №803/776/17 вказав, що декларант не зобов`язаний (звільнений від обов`язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено контролюючим органом.

Враховуючи позицію Верховного Суду у постановах від 12.03.2019р. у справі № 826/2313/16 та 13.06.2019р. у справі № 820/6315/15 колегія суддів зазначає, що вимоги ч.3-ч.4 ст.53 та ч.2 ст.58 МК України зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Колегія суддів звертає увагу апелянта, як суб`єкта владних повноважень, на те, що останній має доступ до цінової бази усіх ввезених на митну територію України товарів та може відібрати за критерієм код УКТЗЕД всі митні оформлення за першим методом за певний період та проілюструвати діапазон оформленої митної вартості (від мінімальної до максимальної) ідентичних чи подібних товарів, вказавши обсяг поставок, країну походження тощо. Тому зазначення лише номерів та дат митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, без будь-якого обґрунтування їх вибору із сотень інших митних оформлень, без пояснення критеріїв відбору, а також докладної інформації щодо номенклатури, характеристик товару, умов його поставки тощо не підтверджує обґрунтованість визначеної відповідачем митної вартості товару та свідчить про свавільність оскаржуваного рішення.

Необхідно також звернути увагу на те, що зазначення в рішенні про коригування митної вартості лише номерів та дат митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів прямо суперечать вищезазначеним положенням законодавства, що є самостійною підставою для його скасування. Вказана позиція підтверджується уставленою судовою практикою Верховного суду, викладеною в постановах від 21.12.2018р. у справі №815/1670/17, від 10.06.2020р. у справі №1.380.2019.004752, від 19.09.2022р. у справі №1.380.2019.004890.

Митний орган не навів жодних обставин та не надав доказів на підтвердження наявності у митного органу законодавчо визначених підстав для витребування додаткових документів, зокрема, що позивач в митних деклараціях зазначив не всі документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів, вніс до декларацій недостовірні або неточні відомості або що надані митному органу документи містили розбіжності чи ознаки підробки.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що надані позивачем документи кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, тобто відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), й не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.

Надаючи оцінку доводам апелянта, покладеним в основу прийняття оспорюваному рішенні про коригування митної вартості товарів, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновків, що за відсутності документів, які б пояснили сумніви митного органу, митний орган не мав достатніх та обґрунтованих підстав для невизнання митної вартості товару задекларованого позивачем, враховуючи таке.

Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Водночас, наявність таких обставин повинна бути обґрунтована та підтверджена відповідними доказами. Встановивши відсутність достатніх відомостей, митний орган має зазначити, які саме складові митної вартості товару є непідтвердженими, з яких причин із поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Разом з тим, обов`язок органу доходів і зборів обґрунтовувати причини та порядок здійснення коригування митної вартості встановлюється Правилами заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, які затверджені наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012р. № 598.

Так, відповідно до п.2.1 вказаних Правил № 598, у випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосування резервного методі (ст.64 МК України) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувались митним органом при її визначенні. Покликання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначені митної вартості відповідно до положень ст.59, ст.60, ст.64 кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційний умов тощо.

Тобто, рішення про коригування митної вартості не може ґрунтуватись на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару.

Проте, з огляду на те, що позивач надав вичерпні документи на підтвердження митної вартості товару, колегія суддів зазначає, що у митного органу були наявні достатні документи, які підтверджують числові значення всіх складових митної вартості імпортованого товару та відомості щодо ціни товару.

Апеляційний суд наголошує, що Львівська митниця як суб`єкт владних повноважень не довів суду, що надані позивачем документи містять істотні розбіжності, в них наявні ознаки підробки, або вони не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару. Наявність інформації про те, що ідентичні або подібні товари оформлено у митному відношенні іншими особами за вищою митною вартістю не може бути єдиною та достатньою підставою для витребування додаткових документів та відмови у прийнятті заявленої позивачем митної вартості товару за ціною контракту.

Крім того, враховуючи позицію Верховного Суду у постановах від 12.03.2019р. у справі №826/2313/16, від 13.06.2019р. у справі №820/6315/15, суд зазначив, що вимоги ч.3, ч.4 ст.53 та ч.2 ст.58 МК України зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товару, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товару є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

ч.2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Львівської митниці діяв не у спосіб що визначені законами та Конституцією України. Відповідач в порушення вимог ст.77 КАС України не довів наявність у нього обґрунтованого сумніву у правильності визначення декларантом митної вартості товару за основним методом. Зазначене, в свою чергу, дає підстави вважати, що оспорювані рішення про коригування митної вартості товару та картки відмови є протиправними, які слід скасувати.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постановах від 27.06.2019р. у справі № 803/667/17, від 02.04.2019р. у справі № 809/784/19, від 06.03.2019р. у справі № 809/278/17, від 20.02.2018 р. у справі № 809/1884/1. від 09.10.2018 у справі № 826/24835/15, від 24.01.2019р. у справі № 820/636/17, від 21.01.2020р. у справі № 812/2336/14, від 13.02.2020р. у справі № 810/1175/16, від 26.01.2021р. у справі № 826/13892/16).

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст. 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року у справі № 380/24845/23 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді С. М. Кузьмич З. М. Матковська Повне судове рішення складено 04.03.2024р