Постанова

від 19.02.2024 по справі 450/696/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 450/696/17 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є.

Провадження № 22-ц/811/3739/19 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Суди В.І.

з участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,

представника ОСОБА_3 ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 вересня 2019 року, -

ВСТАНОВИВ:

у березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_5 , Скнилівська сільська рада Пустомитівського району Львівської області, Друга Львівська державна нотаріальна контора про виділення в натурі частки зі спільної часткової власності.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є співвласниками будинковолодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , кожному з яких належать такі частки будинковолодіння: ОСОБА_3 1/4 частка, ОСОБА_1 1/2 частка, ОСОБА_5 1/4 частка. Стверджує, що фактичне користування будинковолодінням здійснюють ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , проживають вони у відокремлених частинах будинку з окремими входами, окремими вигодами тощо, однак протягом багатьох років не можуть дійти згоди щодо виділу належних їм часток будинковолодіння в натурі, в тому числі щодо господарських споруд та порядку користування прибудинковою територією. З наведених підстав просить виділити ОСОБА_3 в натурі 1/4 частки у будинковолодінні за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 17.09.2019 року позов задоволено.

Проведено реальний розподіл житлового будинку АДРЕСА_1 , виділивши у власність ОСОБА_3 приміщення в житловому будинку 1-1 коридор 4,30 кв. м., 1-4 коридор 7 кв. м., 1-2 кухня 8,40 кв. м., 1-3 житлова кімната 14 кв. м., 1-5 житлова кімната 24,70 кв. м., що становить 24,8 % (248/1000) частки житлового будинку АДРЕСА_1 .

У власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 залишено приміщення в житловому будинку: І гараж 14 кв. м., 1-6 житлова кімната 15,9 кв. м., 1-7 житлова кімната 10,9 кв. м., 1-8 кухня 6,5 кв. м., 2-1 антресоль 15,1 кв. м., 2-3 житлова кімната 20,1 кв. м., 2-7 коридор 6,4 кв. м., 2-8 ванна 8,2 кв. м., 2-9 житлова кімната 9 кв. м., 2-11 житлова кімната 20,8 кв. м., 2-14 житлова кімната 21 кв. м., 2-15 кухня 13,7 кв. м., 2-5 житлова кімната 8,9 кв. м., 2-2 коридор 6,5 кв. м., що становить 75,2 % (752/1000) частки житлового будинку АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 4518 (чотири тисячі п`ятсот вісімнадцять) грн. компенсації вартості за відступлення від рівності часток.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 5551 (п`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят одну) грн. 88 коп. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 51 (п`ятдесят одну) грн. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 16000 (шістнадцять тисяч) грн. витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду незаконне та необґрунтоване, ухвалене без належного дослідження усіх дійсних обставин справи.

Апелянт стверджує, що між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 досягнуто згоди в частині реального поділу житлового будинку, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою сторін. Оскаржуваним рішенням ОСОБА_3 виділено приміщення коридору площею 4,3 кв. м. та коридору площею 7,0 кв. м., які відповідно до вищезазначеної нотаріально посвідченої заяви перебували у спільному користуванні. Вказує, що судом не враховано наявність комунікацій відповідача в приміщенні двох коридорів, котрі були надані позивачу, а саме котлів опалення та газового лічильника. Вважає, що суд вирішив питання про виділення у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_5 приміщень в житловому будинку, не залучивши при цьому ОСОБА_5 як відповідача, чим порушив вимоги процесуального права. З наведених підстав просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

З матеріалів справи вбачається, що третя особа у справі ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зі спадкової справи № 94/2021 до майна померлої ОСОБА_5 вбачається, що державним нотаріусом Сьомої Львівської державної нотаріальної контори свідоцтво про право на спадщину за заповітом, складеним ОСОБА_5 , видано ОСОБА_6 , який успадкував 1/4 частку житлового будинку АДРЕСА_1 .

Крім цього, із заявами про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 , звернулися її діти, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які на день смерті спадкодавця були зареєстровані та проживали разом з нею в АДРЕСА_2 , що є доказом прийняття ними спадщини після смерті їх матері, ОСОБА_5 .

А відтак, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , як спадкоємці після смерті ОСОБА_5 , в порядку статті 55 ЦПК України, були залучені до участі у справі, як правонаступники ОСОБА_5 .

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіри до майнам померлого 09.11.вши законність та обгрунтованість рішення суду та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з визначеної в результаті проведеної експертизи можливості виділення позивачу належної йому 1/4 частки у будинковолодінні АДРЕСА_1 із залишенням у власності відповідача ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_5 решти приміщень житлового будинку.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

За змістом статей 316, 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановленому законом (стаття 321 ЦК України).

Статтею 355 ЦК України визначено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частково власністю.(стаття 356 ЦК України).

Частиною 1 статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Відповідно до частини 2 статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина 2 статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Ураховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України, право спільної власності припиняється, при виділі частки зі спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від площі іншого (інших) співвласників, тобто, має складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.

З довідки, виданої ОКП БТІ та ЕО» №3/19645 від 09.01.2013 року вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 був зареєстрований ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» на праві приватної спільної часткової власності за ОСОБА_3 1/4 частка; за ОСОБА_5 1/4 частка; за ОСОБА_3 - 1/4 частка; за ОСОБА_1 1/4 частка.

Право власності ОСОБА_3 підтверджується також витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим 26.08.2010 року.

Матеріалами справи також підтверджується, що ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , як співвласники житлового будинку АДРЕСА_1 , домовились про поділ в натурі вищевказаного житлового будинку на підставі ст. 367 ЦК України, визначили порядок користування приміщеннями у житловому будинку, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою, яка посвідчена приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Колодій О.Я. 22.11.2020 року.

Згідно з вищезгаданою заявою у спільному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_3 знаходяться коридор площею 4,3 кв.м та коридор площею 7.0 кв.м.

З матеріалів справи також вбачається, що 18 березня 2014 року державним нотаріусом Другої львівської державної нотаріальної контори Шевців О.Г., ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно з яким ОСОБА_1 після смерті сестри, ОСОБА_3 , успадкував належну їй частку в розмірі 1/4, а відтак ОСОБА_1 став власником 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

А відтак, на час пред`явлення ОСОБА_3 позову про виділ в натурі належної йому, як співвласнику 1/4 частки у будинковолодінні АДРЕСА_1 , крім нього, співвласником 1/2 частки будинковолодіння були ОСОБА_1 , а співвласником 1/4 частки - ОСОБА_5 .

З висновку № 17-19Е судової інженерно-технічної експертизи по цивільній справі №450/696/17, провадження № 2/450/152/19, від 18 червня 2019 року, виконаної ФОП ОСОБА_9 , вбачається, що з врахуванням наявного планування житлового будинку експертом пропонується єдиний варіант поділу житлового будинку в частках, наближених до ідеальних, а саме позивачу виділити приміщення в житловому будинку (Додаток 1, план 1 пов., блакитне штрихування): 1-1 коридор 4,30 кв. м., 1-4 коридор 7 кв. м., 1-2 кухня 8,40 кв. м., 1-3 житлова кімната 14 кв. м., 1-5 житлова кімната 24,70 кв. м. Всього по квартирі 58,40 кв. м. (ідеальна частка 235,4/4 = 58,9 кв. м.).

Співвласникам ОСОБА_1 та ОСОБА_5 залишити приміщення в житловому будинку (Додаток 1, зелене штрихування): І гараж 14 кв. м., 1-6 житлова кімната 15,9 кв. м., 1-7 житлова кімната 10,9 кв. м., 1-8 кухня 6,5 кв. м., 2-1 антресоль 15,1 кв. м., 2-3 житлова кімната 20,1 кв. м., 2-7 коридор 6,4 кв. м., 2-8 ванна 8,2 кв. м., 2-9 житлова кімната 9 кв. м., 2-11 житлова кімната 20,8 кв. м., 2-14 житлова кімната 21 кв. м., 2-15 кухня 13,7 кв. м., 2-5 житлова кімната 8,9 кв. м., 2-2 коридор 6,5 кв. м. Разом 177 кв. м.

Експерт зазначив, що при такому розподілі частка позивача становитиме 24,8 %, а частка відповідача ОСОБА_1 і третьої особи ОСОБА_5 складатиме 75,2 %. Компенсація, належна позивачу за відхилення від ідеальної частки, становить 4518 грн.

Тобто, запропонований експертом єдиний варіант можливого поділу житлового будинку АДРЕСА_3 , передбачає компенсацію, належну позивачу за відхилення від належної йому ідеальної частки, що становить 4518.00 грн., і оскільки частки ОСОБА_1 та ОСОБА_5 збільшилися за рахунок зменшення частки позивача, то розрахована експертом компенсація підлягає стягненню як з ОСОБА_1 , так і з ОСОБА_5 , як двох інших співвласників.

Разом з тим, оскаржуваним рішенням суду компенсація вартості за відступлення від належних власникам часток була стягнута лише з ОСОБА_1 , тобто, лише з одного зі співвласників, хоча збільшилися частки обох співвласників за рахунок зменшення частки позивача.

Слід зазначити, що виділ завжди має наслідком зміни розміру часток у праві власності на майно інших співвласників, саме тому виділ частки одного співвласника зачіпає права та інтереси всіх співвласників, хоча їх частки й не виділяються.

Колегія суддів вважає, що якщо нерухоме майно перебуває у спільній частковій власності, то при зверненні до суду з позовом, в тому числі і щодо виділу частки у нерухомому майні, як відповідачі мають залучатися всі його співвласники.

Разом з тим, ОСОБА_5 , як співвласник 1/4 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , не була залучена до участі у справі як відповідач.

В суді апеляційної інстанції представник позивача з приводу незалучення до участі у розгляді справи ОСОБА_5 як відповідача, пояснив, що ОСОБА_5 житловим будинком не користується, у ньому не проживає.

Однак, на думку колегії суддів, факт непроживання ОСОБА_5 у житловому будинку і та обставина, що вона житловим будинком не користується, не може бути підставою для незалучення її до участі у розгляді справи, як відповідача, оскільки визначальним для виділу частки у житловому будинку, який перебуває в спільній частковій власності, є не користування будинком не належність частки на праві власності, а розмір часток співвласника та технічна можливість виділу частки відповідно до часток співвласників.

Колегія суддів вважає, що оскільки за рахунок зменшення частки позивача збільшилася частка і ОСОБА_1 , і ОСОБА_5 , то компенсації за відхилення від належної позивачу частки підлягає стягненню з обох співвласників частки, що збільшилася, тобто, з ОСОБА_1 і ОСОБА_5 .

Для виділу частки зі спільного нерухомого майна повинна бути технічна можливість. Це означає, що частка, яка виділяється, повинна бути реально окремим об`єктом нерухомого майна. При цьому частка яка залишається у іншого власника (власників) має також бути окремим об`єктом нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України Тобто, з певної точки зору при будь-якому виділі частки з нерухомості завжди відбувається поділ цієї нерухомості на самостійні об`єкти.

Разом з тим, як вбачається з висновку експерта, ним визначено перелік приміщень, які виділяються позивачу ОСОБА_3 , а також визначено перелік приміщень, які залишаються обом іншим співвласникам, відповідачу ОСОБА_1 та третій особі, ОСОБА_5 , які не є окремими самостійними об`єктами.

Тобто, при вирішенні спору про виділ частки в судовому порядку мають бути враховані інтереси всіх співвласників, інтереси особи, яка звертається з позовом про виділ частки і набуває процесуального статусу позивача і інтереси всіх інших співвласників об`єкта нерухомого майна, які мають залучатися до участі у справі як відповідачі.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого засідання, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у справі співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених позовних вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивач. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не стадії відкриття провадження.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові. (див. постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі №300/808/19 (провадження №61-11144св22), від 07 грудня 2023 року у справі №363/2300/20 (провадження №61-6922св23), від 13 грудня 2023 року у справі №753/8710/21 (провадження №61- 6090св23)).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто, коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову.

Така позиція Верховного Суду висловлена у постанові від 17 січня 2024 року у справі № 947/6589/21 (провадження № 61-10253св23). Отже, визначення позивачем у позові складу сторін у справі ( позивач та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вини порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 12 ЦПК України).

Загальні засади цивільного законодавства, зокрема засади справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 частини 1 статті3 ЦК України), спонукають суд при вирішенні спорів ураховувати інтереси всіх сторін.

Правовий режим спільної власності має враховувати інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Предметом спору у даній справі є виділ позивачу, як співвласнику, 1/4 частки у житловому будинку АДРЕСА_1 , іншими співвласниками якого є ОСОБА_1 в розмірі 1/2 частки та ОСОБА_5 в розмірі 1/4 частки, однак позивачем залучено як відповідача лише одного зі співвласників ОСОБА_1 , а інший співвласник, ОСОБА_5 , не була залучена позивачем, як відповідач.

У зв`язку з незалученням до участі у розгляді справи як співвідповідача ОСОБА_5 , яка разом з позивачем ОСОБА_3 , відповідачем ОСОБА_1 , є співвласником 1/4 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , співучасть якої у розгляді даної справи, на думку колегії суддів є обов`язковою, оскільки неможливо вирішити питання про обов`язки співвласника ОСОБА_1 одночасно не вирішивши питання про обов`язки ще одного співвласника ОСОБА_5 , не залученої до участі у справі як співвідповідач, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 слід відмовити.

Висновки суду по суті вирішення спору про обгрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб`єктного складу учасників справи. При цьому позивач не позбавлений права на звернення до суду першої інстанції з позовними вимогами до належних відповідачів.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381 - 384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 вересня 2019 року скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 29.02.2024 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк