Рішення
від 29.02.2024 по справі 545/498/20
ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/498/20

Провадження № 2/545/9/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.02.2024 року Полтавський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді: - Потетій А.Г.

за участю секретаря: - Мамишевій А.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за позовом Полтавської окружної прокуратури в інтересах Держави (до зміни назви Полтавська місцева прокуратура) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Регіональний офіс водних ресурсів в Полтавській області, Полтавська міська рада, про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, зобов`язання повернення земельної ділянки з чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача звернувся до суду із позовом до відповідачів про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства в Полтавській області від 10.07.2014 №1589-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1 га для індивідуального садівництва».Внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про припинення права приватної власності (запис про державну реєстрацію внесено 01.08.2014 за №6540567) за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0036 площею 0,1 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту.Внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про припинення права приватної власності (запис про державну реєстрацію внесено 19.10.2015 за №11657500) за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0036 площею 0,1 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту.

Зобов`язати ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0036 площею 0,1 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі Полтавської міської ради.

Також просили стягнути судові витрати.

В обґрунтування позову позивач вказує на те, що за результатами проведення досудового розслідування кримінального провадження №42017171010000088 внесеного 18.05.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 КК України (оригінал витягу знаходиться в матеріалах кримінального провадження №42017171010000088), установлено, що на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту у приватну власність передані земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва.

Вищевказані земельні ділянки розташовані в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, а тому не можуть передаватися до приватної власності, використовуватися для садівництва, городництва та будівництва.

10.07.2014 Головним управлінням Держземагенства в Полтавській області (правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області) прийнято наказ №1589-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1 га для індивідуального садівництва» (оригінал наказу знаходиться в Головному управлінні Держгеокадастру в Полтавській області).

Згідно інформації (№183386153 від 03.10.2019) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 01.08.2014 внесено запис №6540567 про реєстрацію об`єкта нерухомого майна №42625453240, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0036 площею 0,1 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту за ОСОБА_1 (оригінал довідки додано до позовної заяви).

У подальшому, відповідно до договору купівлі-продажу, серія та номер 1049 від 19.10.2015, право власності на вище вказану земельну ділянку набув ОСОБА_2 .

Згідно інформації (№183386153 від 03.10.2019) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 19.10.2015 внесено запис №11657500 про реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0036 площею 0,1 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту за ОСОБА_2 (оригінал довідки додано до позовної заяви).

В ході досудового розслідування витребувано інформації з питань законності надання земельних ділянок у приватну власність у Полтавського обласного управління водних ресурсів (№01-2/583 від 13.05.2017; №01-2/1084 від 29.09.2017) та Полтавського регіонального управління водних ресурсів №06-28/323 від 11.04.2017 (оригінали знаходяться в матеріалах кримінального провадження №42017171010000088).

В інформаціях вказується на те, що проекти землеустрою по вказаним земельним ділянкам на розгляд та погодження, як це передбачено розділом 3 ст.186-1 Земельного кодексу України до Полтавського обласного управління водних ресурсів чи інших органів водного господарства, не подавалися.

Також, Полтавське обласне управління водних ресурсів зазначає, що усі земельні ділянки розміщені за межами території мікрорайону селища Лісок міста Полтави, знаходяться в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, а деякі з цих ділянок можливо повністю або частково розташовані в межах прибережної захисної смуги розчищеної ділянки річки Коломак.

У 2003 році відділом комплексного проектування Полтавського обласного виробничого управління водного господарства «Полтававодгосп» розроблено робочий проект «Визначення зон можливого затоплення водами річки Коломак в межах міста Полтава та Полтавського району», яким визначено, що територія в районі селища Лісок міста Полтави, на якій розташовані земельні ділянки можуть бути затоплені або підтоплені повеневими водами річки Коломак 1, 5, 10, 25 і 50 процентної забезпеченості по водності. Тобто, земельні ділянки знаходяться в зоні ризику територія, на якій господарська діяльність пов`язана з можливою небезпекою затоплення та спричинення ним негативних явищ.

12.09.2017 до Ковалівської сільської ради направлено запит щодо надання інформації у межах якої адміністративно-територіальної одиниці перебувають вказані земельні ділянки, їх цільове призначення, початкові картографічні дані вказаного масиву, чи знаходяться земельні ділянки на території де архівними картами передбачено розміщення лук, чи перебувають вказані земельні ділянки у межах водоохоронних зон, чи знаходяться дані земельні ділянки у заплаві річки ОСОБА_4 .

У відповіді Ковалівської сільської ради №868 від 21.09.2017 зазначено, що згідно матеріалів «Перерозподіл земель між землеволодільцями та землекористувачами на території Ковалівської сільської ради народних депутатів Полтавського району Полтавської області (радгосп-технікум імені Макаренка)» від 1992 року (картографічних матеріалів) зазначені земельні ділянки відносяться до заболочених сіножатей та знаходяться місцями болота (землі водного фонду).

Відповідно до документації, підготовленої Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області «Нанесення на геодезичні матеріали зон затоплення заплави р.Коломак по матеріалам «Визначення зон можливого затоплення в межах міста Полтава та Полтавського району Полтавської області», земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0036 знаходиться між розрахунковими створами АДРЕСА_1 і №8 в правобережній заплаві річки ОСОБА_4 . Методом інтерполяції між цими створами нанесені зони затоплення різних забезпеченостей.

По результатам виконаних робіт встановлено, що затоплення вказаної земельної ділянки спостерігається при рівні 1, 5, 10, 25 та 50% забезпеченості (аркуш 01037488-219-158 ТГ1 документації).

Рівні води певної забезпеченості визначені РОВР у відповідності до п.4.27 «СНиП 2.01.14-83» від 01.07.1984 в залежності від гідравлічних та морфологічних властивостей русла річки.

Наведені факти свідчать, що вказана земельна ділянка топиться в середньому раз в 2-4 роки (50% та 25% забезпеченості відповідно).

14.12.2018 призначено судову земельно-технічну експертизу та експертизу з питань землеустрою, за результатами проведення яких 04.09.2019 складено висновок №29639/18-41/241038?24272/19-41, яким підтверджено розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0036 в заплаві річки ОСОБА_4 .

Земельна ділянка у заплаві річки ОСОБА_4 не могла передаватись у власність громадянину, оскільки є землями водного фонду України.

Надання ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для індивідуального садівництва, яка знаходиться у заплаві річки ОСОБА_4 , суперечить нормам ст.80цьогоКодексу.

З огляду на характер спірних правовідносин, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_2 , який набув право власності на вищевказану земельну ділянку відповідно до договору купівлі-продажу від 19.10.2015 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянка перебуває у межах заплави річки ОСОБА_4 , а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Наказ Головного управління Держземагенства в Полтавській області №1589-СГ від 10.07.2014 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1 га для індивідуального садівництва» суперечать вимогам Закону, тому є підстави для визнання його незаконним та скасуванню і поверненню земельної ділянки державі.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положеньстатті 2 Арбітражного процесуального кодексу України(справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 N 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у Постановах Верховного Суду від 08.02.2019 по справі 915/20/18 та від 02.10.2019 по справі 4/166«Б»).

Окрім того, суспільний інтерес полягає у припиненні порушення, яке виявилося у передачі у приватну власність земельної ділянки водного фонду та запобіганню таким порушенням у майбутньому.

Відповідно до ст.24 Закону України «Про прокуратуру» повноваження прокурора здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством.

Згідно ст.4 Цивільного процесуального кодексу України, до судуможуть звертатисяоргани таособи,яким закономнадано правозвертатися досуду вінтересах іншихосіб абодержавних чисуспільних інтересах.

За змістом ст.56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності в нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому випадку прокурор набуває статусу позивача.

Згідно із пунктом «є-1» ч.1 ст.15-1 ЗК України, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» функції контролю за додержанням земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, родючості ґрунтів передано до Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

У силу ч. 4 ст. 122 ЗК України, органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення на території області на даний час є Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Слід зазначити, що у спірних правовідносинах вимоги ст.ст. 116, 118, 121 ЗК України при передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , порушені саме ГУ Держземагенства у Полтавській області (правонаступником якого є ГУ Держгеокадастру у Полтавській області), яке реалізовувало повноваження розпорядника землі. Тому захист інтересів держави в суді, який полягає у скасуванні оспорюваного наказу та повернення земельної ділянки, не узгоджується з інтересами зазначеного органу.

Тому саме ГУ Держгеокадастру у Полтавській області є відповідачем за основною вимогою про визнання недійсним наказу №1589-СГ від 10.07.2014, у зв`язку з чим не може бути позивачем, оскільки чинним законодавством не допускається збіг в одній особі позивача і відповідача (правова позиція Верховного Суду України, ухвалавід 02.03.2011у справі № 6-58303св10).

Окрім того,ГУ Держгеокадаструу Полтавськійобласті,його посадовіособи, не вправі самостійно скасувати спірний наказ, оскільки на його підставі за відповідачем ОСОБА_1 , а в подальшому ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності, тому вказане суперечитиме вимогам ч. 1 ст. 154 ЗК України.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в абз.2 п.8 Постанови ПленумуВерховного Суду України від 16.04.2004№7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (у редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 19.03.2010 №2).

У зв`язку із зазначеним, представництво інтересів держави в суді здійснюється прокурором як самостійним позивачем.

Також, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина другастатті 4 ЦПК України).

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою (частина третястатті 56 ЦПК України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщозахистцих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьоїстатті 23 Закону України «Про прокуратуру»у редакції, чинній на час звернення до суду).

Наявністьпідстав для представництвамає бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертоїстатті цього ж Закону).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, щоякщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначиввідсутністьоргану, до компетенції якого віднесені повноваження здійснюватизахистзаконних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (пункт 70 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертоїстатті 23 ЗаконуУкраїни «Про прокуратуру»застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів державине здійснюєабоненалежним чином здійснюєсуб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі№ 587/430/16-ц). Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лишетоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разівідсутностітакого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурорзазначаєпро це в позовній заяві, і в такому разі прокурорнабуваєстатусу позивача (абзац 2 частини п`ятоїстатті 56 ЦПК України).

Отже, прокурор є позивачем, бо ГУ Держгеокадастру у Полтавській області - один зі співвідповідачів, наказ якого оскаржується через недотримання вимог законодавства стосовно передання земельної ділянки у власність.

Вказане обґрунтовуєвідсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто, є підставою для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем.

Вказана правова позиція закріплена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 по справі №698/119/18.

В Україні широкомасштабне перетворення природних екосистем, надмірна господарська діяльність в басейнах річок призвела до суттєвого порушення співвідношення між стабілізуючими (луки, ліса, болота та ін.) і деструктивними підсистемами (рілля, забудовані землі, інфраструктура та ін.) на користь останніх, що обумовило значне зниження екологічної стійкості ландшафтів і розвиток ерозійних процесів. Одночасно відбулося суттєве погіршення природних умов формування водного стоку, стану гідрографічної сітки, якісних характеристик водних ресурсів, що призвело до втрати самовідновної і самоочисної здатності водних екосистем. Унаслідок цього сучасні земельно-водні проблеми з регіональних набули загальнодержавного значення, стали одним з головних чинників національної безпеки України.

Важливо відзначити ряд особливостей земель водного фонду. По-перше, виконуючи свою спеціальну функцію, вони служать захисним бар`єром водних об`єктів від шкідливої дії зовнішнього середовища як природного, так і антропогенного характеру. По-друге, землі водного фонду призначені для збереження і раціонального використовування гідроресурсів, виправдовуючи своє місце в екосистемі. По-третє, сама природа цих земель така, що вони служать вмістищем для водотоків і водоймищ, а також зоною їх водозбору. Саме в результаті цих особливостей землі водного фонду утворюють захисний природний (ландшафтний) бар`єр для водних об`єктів.

Указане свідчить, що звернення першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури до суду з позовною заявою викликано необхідністю захисту інтересів держави у сфері водних ресурсів України.

Так, відповідно до ст.188 ЦПК Українив одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

У пункті 15 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» зазначено, що позовні вимоги кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших.

Однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

Вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки, являють собою:

- однаковий спосіб захисту права, передбачений п.2. ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України;

- мають ті самі підстави виникнення;

- обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги підтверджуються тими самими доказами.

Таким чином, діючим законодавством передбачена можливість об`єднання вимог, якщо вони мають ті самі чи однорідні підстави виникнення.

Тому дані вимоги мають розглядатися разом в нерозривному зв`язку. Окремий їх розгляд не забезпечить захист інтересів держави в повній мірі.

Отже, розгляд даних позовних вимог не ускладнить вирішення спору та з`ясуванню прав та взаємовідносин сторін. Більш того, позовні вимоги мають розглядатись одночасно, оскільки лише так можливо встановити усі обставини спору та захистити права позивача.

Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 2 Закону України від1 липня 2004 року № 1952-IV«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, інтерес позивача, який є власником земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності на земельну ділянку.

Відповідно до ст.26 Закону (із змінами, внесеними за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченомупідпунктом "а"пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченомупідпунктом "а"пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

У зв`язку із цим прокурор, з метою поновлення порушених інтересів держави, ефективним способом захисту визначив звернення з позовною вимогою про припинення права власності ОСОБА_1 (як первісного власника, з підстав того, що запис із Державного реєстру речових прав на нерухоме не виключений) та ОСОБА_2 (як власника на теперішній час) на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0036.

Відтак, спірними відносинами порушено право власності держави на землі лісового фонду, які мають обмежений режим використання, а також інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання лісогосподарських земель, їх відтворення.

Позивач прохав визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства в Полтавській області від 10.07.2014 №1589-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1 га для індивідуального садівництва».

Внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про припинення права приватної власності (запис про державну реєстрацію внесено 01.08.2014 за №6540567) за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0036 площею 0,1 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту.

Внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про припинення права приватної власності (запис про державну реєстрацію внесено 19.10.2015 за №11657500) за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0036 площею 0,1 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту.

Зобов`язати ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0036 площею 0,1 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі Полтавської міської ради.

У відзиві представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Хлистун І.М. просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі посилаючись на наступне.

19 жовтий 2015 року, згідно договору купівлі-продажу за №1049 в реєстрі, право власності па вищевказану земельну ділянку набуто ОСОБА_2 .

Ознайомившись з позовною зайвою, ОСОБА_2 з її вимогами не погоджується і вважає за потрібне надати відзив ось з яких підстав.

Відповідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме манно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, а саме земельної ділянки 0,1 га кадастровий помер 5324081900:00:001:0036 відомості щодо реєстрації іншого речового права, державну реєстрацію іпотеки, реєстрацію обтяжень, на момент реєстрації права власності за ОСОБА_2 , відсутні.

Тобто реєстрація права власності на земельну ділянку 0,1 га кадастровий номер 5324081900:00:001:0036 відбулась на законних підставах, без порушень вимог чинного законодавства,тож ОСОБА_2 є належним власником даної земельної ділянки.

Щодо набуття права власності попереднім власником земельної ділянки ОСОБА_5 повідомляємо наступне.

Згідно Висновку Київського Науково-Дослідного Інституту Судових Експертів № 29639/18-41/24238-24272/19-41 за результатами проведення земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою у кримінальному провадження №42017171010000088 сторінки 31-33, встановлено, що тільки вісім ділянок частково розташовані в межах нормативних розмірів визначених ст.60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України для прибережної захисної смуги річки Коломак. Інші земельні ділянки, до переліку яких входить й земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0036, яка належить ОСОБА_2 ( попередній власник ОСОБА_1 ), розташовані поза межами земель водного фонду.

Наданий Висновок Київського Науково-Дослідного Інституту Судових Експертів від 04.09.2019 року № 29639/18-41/24238-24272/19-41 жодним чином не замінює проект землеустрою, а лише констатує місце розташування земельної ділянки, тому не є документом підтверджуючим недобросовісність набувачів права власності на земельні ділянки.

У Відповіді Полтавського обласного управління водних ресурсів за № 01-2/1084 від 29.09.2017 року до Прокурора Полтавської місцевої прокуратури на сторінці 2 зазначено, що у 2005 році розроблено робочий проект «Паспортизація водних об`єктів в межах міста Полтави з визначенням водоохоронних зон», окремими томами такі матеріали видані по річці Коломак, зокрема : книга 3. ОСОБА_6 . Пояснювальна записка. Проектні матеріали, що викладені в книзі 3, не охоплюють опису території, на який розташовані 72 земельні ділянки книга 4.Річка Коломак. Креслення, картографічні матеріали, виготовлено з грифом «Для службового користування».

Зазначені матеріалиробочого проектуз паспортизаціїводних об`єктівіз зазначеннямводоохоронних зонвідносяться тількидо територіїміста Полтава,в томучислі територіїселища Лісок.Відповідно докартографічних матеріалівз паспортизаціїводних об`єктівміста Полтавиз визначеннямводоохоронних зонта картографічнихматеріалів план-схемиміста Полтави,територія відмежі селищаЛісок дорічки Коломакна якійрозташовані земельніділянки згідновище зазначенихкадастрових номерівзнаходяться замежами територіїміста Полтави.По ційтериторії нерозроблялися картографічніматеріали-кресленняз визначенням водоохоронних зон і вони відсутні в книзі 4. ОСОБА_6 . Тому Полтавське обласне управління облводресурсів не змогло надати Полтавській місцевій прокуратурі копії картографічних матеріалів відносно вказаних вище земельних ділянок з кадастровими номерами по причині їх відсутності.

Відповідно до ст. 87 ВК України «Водоохоронні зони», для створення

сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і

вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, також зменшення коливань стоку

вздовж річок, морів то навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються

водоохоронні зони.

Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що

регулюється.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими

проектами.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад зобов`язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.

Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами

сільських, селищних, міських рад і центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони

навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Ч.2 ст. 58 ЗК України передбачено, що для створення сприятливого режиму

водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Згідно з п. 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму

ведення господарської діяльності в них, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів

України від 08 травня 1996 року за № 486, розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації.

Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб,

узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінекоенерго, Держводагентством та територіальними органами Держгеокадастру, а на території Автономної Республіки Крим з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

Згідно відповіді Полтавського облводресурсів проектні матеріали не охоплюють

опису території, на який розташовані 72 земельні ділянки.

В своїх вимогах Позивач посилається на правову позицію, яка закріплена в Постановах Верховного суду по справі №372/2180/15-11 від 15.05.2018 року, №357/9328/15-н від 30.01.2019 року, але в даних справах мова йде про землі, які розташовані в зоні прибережної захисної смуги, відповідно до затвердженого проект землеустрою, або відповідно до положень ВК України.

В межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг (ст. 88 ВК України, ст. 58 ЗК України). Згідно ст. 88 ВК України для малих річок (в тому числі р. Коломак) струмків і потічків, а також ставків менше 3-х га, ширина прибережної захисної смуги встановлюється в розмірі 25 метрів, якщо крутизна схилів перевищує 3 градуси мінімальна ширина ПЗС подвоюється, тобто складає 50 метрів.

Вищевказані земельні ділянки, в тому числі н земельна ділянка ОСОБА_1 , знаходяться за межами прибережної захисної смуги згідно діючого законодавства.

Виходячи з вищенаведеного, земельна ділянка гр. ОСОБА_1 не відноситься до земель водного фонду, та знаходиться за межами водоохоронної зони р. Коломак. Тому І право власності гр. ОСОБА_1 набуто на законних підставах.

Крім того, в позовній заяві прокурор зазначив підставою представництва ним в суді

у інтересів держави відсутність у Головного управління Держгеокадастру у Полтавської у області, як органу державної влади, повноважень щодо звернення до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу, скасування запису про державну реєстрацію права приватної власності, повернення земельної ділянки.

Відповідно до Висновків Верховної Палати Верховного суду від 26.06.2019 року по

справі № 587/430/16-ц, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, а також в разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини (ст.23 ЗУ «Про прокуратуру»).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру»).

Відповідно до п.4.ст.56 ЦПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншої заяві, скарзі, обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. В разі відсутності такого органу, або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає це в позовної заяві і в такому разі прокурор набуває статус позивача (п.5 ст. 56 ЦПК України).

Разом з тим, прокурором не зазначено, що крім Головного управління Держгеокаластру у Полтавської області, існує Державна екологічна інспекції України, яка, відповідно до Положення про державну екологічну інспекцію України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року за № 275, реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Основними завданнями Держекоінспекції є: здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо: охорони земель, надр; Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавств: про охорону земель, надр, зокрема щодо: консервації деградованих і малопродуктивних земель; збереження водно-болотних угідь; виконання екологічних вимог під час надання у власність і користування, зокрема в оренду, земельних ділянок; здійснення заходів із запобігання забрудненню земель хімічними і радіоактивними

речовинами, відходами, стічними водами; додержання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні; додержання екологічних нормативів з питань використання та охорони земель; ведення будівельних, днопоглиблювальних робіт, видобування піску і гравію, прокладення кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду; установлення та використання водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також додержання режиму використання їх територій; про охорону, раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів, зокрема щодо: дотримання встановленого режиму господарської діяльності у зонах санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, водоохоронних зонах,

прибережних захисних смугах, смугах відведення та берегових смугах водних шляхів,

очисних та інших водогосподарських споруд і технічних пристроїв;

Відповідно п.5 ст.4 Положення, Держекоінспекція звертається до суду із позовом щодо: визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

В позовної заяві прокурором не доведено факт відсутності контролю і боку Державної екологічної інспекції, або невиконання ними своїх повноважень.

Тому вважаємо, що відсутні підстави для представництва прокурором в суді інтересів держави.

Відповідно до практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСГІЛ у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

В зв`язку з відсутністю чітких критеріїв меж водоохоронної зони та земель заплави, які були би визначені нормативно-правовими актами чи спеціально розробленими документами, прийнятими відповідно до чинного законодавства, та були б в публічному доступі, підстави для втручання держави в право власності відсутні.

Щодо строків позовної давності:

Відповідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суд) з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже позовна давність с інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають в цивільних відносинах, визначених у ч.1 ст.1 ЦКУ.

Початок перебігу позовної давності визначається за правилами ст.261 ЦКУ, яка визначаю, що строк позовної давності починає спливати з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п.3 ст. 267 ЦКУ позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони в спорі, зробленою до винесення рішення.

Статтею 257 ЦКУ встановлено, що загальний строк позовної давності становить три роки. Згідно ч.4 ст. 267 ЦКУ, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою відмови у задоволенні позову.

Перебіг строку позовної давності співпадає з моментом виникнення в заінтересованої сторони право на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦКУ, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права, або про особу, що його порушила. Така сама правова позиція підтверджена практикою Верховного суду України в справі за № 6-2469цс16.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Також зазначаємо, що в разі прийняття судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, саме зазначений орган набуває статус позивача.

Перебіг позовної давності у справах за позовами, заявленими прокурором в інтересах держави в особі ії органів, починається віл дня коли про порушене право довідався або міг довідатися саме такий державний орган, а не прокурор, який звернувся за позовом до суду.

До 2013 року земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності надавались в оренду, власність за рішенням районних державних адміністрація (ст. 122 ЗКУ в редакції до 2013 року)

З 01.01.2013 року від імені та в інтересах держави України право власності земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності здійснював центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальні органи, а районні державні адміністрації позбавлені таких повноважень.

Прокурором вданій справізазначено,що підчас досудовогорозслідування 2017році направленозапити щодозаконності отриманняземельної ділянкиу приватнувласність зяких істало відомаінформація якаслугувала підставоюдля зверненнядо суду.Вищенаведені доводипрокурора несвідчать прозміну строкупозовної давності, підстав його зупинення або переривання для звернення до суду з відповідним позовом.

Керуючись положеннями чинного законодавства, органи прокуратури, або інші органи, якщо вони вважали, що їх права були порушені, не були позбавлені права звернутися до суду з вимогою про захист цивільного права або інтересу у межах позовної давності.

Головним управлінням затверджено проект землеустрою 13.08.2014 року, тобто земельна ділянка з відповідними межами сформована у 2014 році.

Таким чином, строк позовної давності обчислюється з 01.08.2014 року, тобто з моменту формування земельної ділянки 5324081900:00:001:0036.

Положенням ч.4 ст.267 ЦКУ закріплено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові.

На підставі зазначеного, просила відмовити в задоволенні позовних вимог прокурора.

Представник позивача надав відповідь на відзив представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Хлистун І.М., згідно якого зазначив наступне.

Ознайомившись із відзивом на позов представника відповідача ОСОБА_2 , вважаю твердження, викладені у ньому безпідставними, необґрунтованими та такими, що не спростовують доводів прокурора з огляду на наступне.

Відповідачем у відзиві на позов безпідставно зазначено про необґрунтованість доводів прокурора щодо віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду.

За результатами проведення досудового розслідування кримінального провадження №42017171010000088 внесеного 18.05.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 КК України установлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0036 розташована в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, а тому не може передаватися до приватної власності, використовуватися для садівництва, городництва та будівництва.

За результатами проведення судових земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою 04.09.2019 складено висновок №29639/18-41/241038?24272/19-41, яким підтверджено розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0036 в заплаві річки Коломак.

Також, експертизами встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0036 не відповідає за змістом вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, чинних на дату державної реєстрації земельної ділянки.

Також, доказами розташування земельної ділянки в заплаві річки Коломак є: інформації з питань законності надання земельних ділянок у приватну власність з Полтавського обласного управління водних ресурсів (№01-2/583 від 13.05.2017; №01-2/1084 від 29.09.2017) та Полтавського регіонального управління водних ресурсів №06-28/323 від 11.04.2017; робочий проект «Визначення зон можливого затоплення водами річки Коломак в межах міста Полтава та Полтавського району» розроблений у 2003 році відділом комплексного проектування Полтавського обласного виробничого управління водного господарства «Полтававодгосп», яким визначено, що територія в районі селища Лісок міста Полтави, на якій розташовані земельні ділянки можуть бути затоплені або підтоплені повеневими водами річки Коломак 1, 5, 10, 25 і 50 процентної забезпеченості по водності. Тобто, земельні ділянки знаходяться в зоні ризику територія, на якій господарська діяльність пов`язана з можливою небезпекою затоплення та спричинення ним негативних явищ; інформація Ковалівської сільської ради №868 від 21.09.2017, де зазначено, що згідно матеріалів «Перерозподіл земель між землеволодільцями та землекористувачами на території Ковалівської сільської ради народних депутатів Полтавського району Полтавської області (радгосп-технікум імені Макаренка)» від 1992 року (картографічних матеріалів) земельна ділянка відноситься до заболочених сіножатей та знаходиться місцями болота (землі водного фонду); документація, підготовлена Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області «Нанесення на геодезичні матеріали зон затоплення заплави р. Коломак по матеріалам «Визначення зон можливого затоплення в межах міста Полтава та Полтавського району Полтавської області», в якій вказано на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0036 знаходиться між розрахунковими створами №7 і №8 в правобережній заплаві річки Коломак. Методом інтерполяції між цими створами нанесені зони затоплення різних забезпеченостей.

По результатам виконаних робіт встановлено, що затоплення вказаної земельної ділянки спостерігається при рівні 1, 5, 10, 25 та 50% забезпеченості.

Рівні води певної забезпеченості визначені РОВР у відповідності до п.4.27 «СНиП 2.01.14-83» від 01.07.1984 в залежності від гідравлічних та морфологічних властивостей русла річки.

Наведені факти свідчать, що вказана земельна ділянка топиться в середньому раз в 2-4 роки (50% та 25% забезпеченості відповідно).

Слід зазначити, що проект «Визначення зон можливого затоплення водами річки Коломак в межах міста Полтава та Полтавського району» розроблений у 2003 році відділом комплексного проектування Полтавського обласного виробничого управління водного господарства «Полтававодгосп», є чинним, не оскарженим та не скасованим і використовується у своїй діяльності органами державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.1 Водного кодексу України (далі - ВК України) заплавні землі це прибережна територія, що може бути затоплена чи підтоплена під час повені (паводка).

Згідно пунктів 5, 8 ч.1 ст.80 ВК України з метою охорони водності малих річок забороняється розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації та надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва.

Частина 2 ст.80 ВК України встановлює те, що водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейні річок, забезпечують здійснення комплексних заходів щодо збереження водності річок та охорони їх від забруднення і засмічення.

Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) земельна ділянка у заплаві річки ОСОБА_4 не могла передаватись у власність громадянину.

Надання ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для індивідуального садівництва, яка знаходиться у заплаві річки ОСОБА_4 , суперечить нормам ст.80Земельного кодексу України.

Щодо тверджень відповідача про відсутність підстав для втручання держави в право приватної власності відповідно до практики ЄСПЛ.

В даному випадку, з огляду на характер спірних правовідносин, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_2 , який набув право власності на вищевказану земельну ділянку відповідно до договору купівлі-продажу від 19.10.2015 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України(статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей4,5 ЗК Українизавданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК Українизакріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України (статті14,19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Відповідно достатті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістомстатті 388 ЦК Українивипадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Положеннястатті 388 ЦК Українизастосовуються як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16 та підтверджений Постановою Верховного Суду від 26.12.2019 №707/30/17.

Витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі нормистатті 388 ЦК Українив зв`язку з порушенням органом державної влади низки вимогВК УкраїнитаЗК України,які відповідаютьвимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянка перебуває у межах заплави річки Коломак, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Вказане також узгоджуються з висновками Великої Палати ЄСПЛ у справі «Депаль проти Франції» (заява № 34044є/02) від 29.03.2010, про що детально описано в позовній заяві.

Так, ЄСПЛ дійшов висновку, що «у справі владою держави-відповідача порушення ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції допущено не було» (п. 93).

Вказана правова позиція закріплена в Постановах Верховного Суду по справам №372/2180/15-ц від 15.05.2018, №469/1393/16-ц від 30.05.2018, 372/1387/13-ц від 06.06.2018, №357/9328/15-ц від 30.01.2019.

Також слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 28.11.2018 по справі №504/2864/13-ц звертає увагу на те, що заволодіннягромадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогамЗК України(перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених устатті 59 цього кодексу(див. такожвисновок Великої Палати Верховного Суду, сформульований у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).

Щодо тверджень відповідача про звернення до суду в інтересах Державної екологічної інспекції України та підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді слід зазначити наступне.

До Полтавської місцевої прокуратури 11.03.2020 надійшла відповідь з Державної екологічної інспекції України щодо повноважень останньої на звернення до суду з позовними заявами про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області та повернення земельних ділянок .

Так, відповідно до пункту 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275 (далі - Положення). Державна екологічна інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра енергетики та захисту довкілля і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Відповідно до підпункту 2 пункту 3 Положення основним завданням Держекоінспекції зокрема є здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо: охорони земель, надр; екологічної та радіаційної безпеки; охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду; охорони, захисту, використання і відтворення лісів; збереження, відтворення і невиснажливого використання біологічного та ландшафтного різноманіття; раціонального використання, відтворення і охорони об`єктів тваринного та рослинного світу; ведення мисливського господарства та здійснення полювання; охорони, раціонального використання та відтворення вод і відтворення водних ресурсів; охорони атмосферного повітря; формування, збереження і використання екологічної мережі; стану навколишнього природного середовища; поводження з відходами, небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами; здійснення заходів біологічної і генетичної безпеки стосовно біологічних об`єктів природного середовища під час створення, дослідження та практичного використання генетично модифікованих організмів у відкритій системі.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства: про охорону земель, надр, зокрема щодо: консервації деградованих і малопродуктивних земель; збереження водно-болотних угідь; виконання екологічних вимог під час надання у власність і користування, зокрема в оренду, земельних ділянок; здійснення заходів із запобігання забрудненню земель хімічними і радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами; додержання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні; додержання екологічних нормативів з питань використання та охорони земель; ведення будівельних, днопоглиблювальних робіт, видобування піску і гравію, прокладення кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду; установлення та використання водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також додержання режиму використання їх територій; використання та охорони надр.

Відповідно до підпункту 8 пункту 4 Положення Держекоінспекція пред`являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами.

Таким чином, Держекоінспекція повноважна перевіряти лише режим використання земель, відповідно до наявних документів. Але встановлювати та перевіряти правомірність видання документів про право власності іншими органами не віднесено до компетенції Держекоінспекції, як і повноваження щодо звернення до суду з позовом про визнання та скасування наказів Держгеокадастру та його територіальних органів.

Також, відповідно до підпункту 25-1 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, Держгеокадастр організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за веденням державного обліку і реєстрацією земель, достовірністю інформації про наявність та використання земель; дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; за дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

Таким чином, відповідні повноваження віднесені до компетенції Держгеокадастру та Держекоінспекція не уповноважена перевіряти дотримання закону при передачі земель у власність, тому такі повноваження не є делегованими.

Також, відповідно до підпункту 28 пункту 4 Положення про Держгеокадастр, Держгеаокадастр здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні.

Відповідно до частини третьої статті 25 Закону України «Про охорону земель» власники землі та землекористувачі забезпечують виконання заходів з охорони земель та обмежень у використанні земель, передбачених документацією із землеустрою в галузі охорони земель.

За нормою частини 5 статті 111 Земельного кодексу України відомості про обмеження у використанні земель зазначаються у схемах землеустрою і техніко-економічних обґрунтуваннях використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектах землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, проектах землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відомості про такі обмеження вносяться до Державного земельного кадастру.

Аналогічна правова норма закріплена ч. 5 ст. 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Порядок ведення Державного земельного кадастру, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі Порядок) визначає процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру.

Пунктом 104 Порядку, визначено, що внесення до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) про обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Обмеження у використанні земель (крім обмежень, безпосередньо встановлених законом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами) підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі у порядку, встановленому законом, і є чинними з моменту державної реєстрації.

Таким чином, Держекоінспекція має повноваження встановлювати наявність на земельній ділянці прибережної захисної смуги після встановлення її меж відповідно до проекту землеустрою, що узгоджується з абзацом другим частини третьої статті 60 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються з метою: а) збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу; б) створення місць для організованого лікування та оздоровлення людей, масового відпочинку і туризму; в) створення приміських зелених зон, збереження і використання об`єктів культурної спадщини; г) проведення науково-дослідних робіт; ґ) встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг; д) визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.

Частиною другою статті 26 Закону України «Про землеустрій» визначено, що розробниками документації із землеустрою є юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою; фізичні особи - підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою.

Відповідно до підпункту 25-1 пункту 4 Положення про Держгеокадастр, Держгеокадастр організовує та здійснює державний нагляд (контроль) проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою.

Таким чином, повноваження Держекоінспекції щодо звернення до суду з позовами щодо реалізації Держгеокадастром та його територіальними органами повноважень, відсутні.

Вказане спростовує твердження відповідача щодо необхідності визначення у позовній заяві органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Державну екологічну інспекцію України.

Відповідно до ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Частиною 3статті 23 Закону України «Про прокуратуру»визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положеньстатті 2 Арбітражного процесуального кодексу України(справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 N 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у Постановах Верховного Суду від 08.02.2019 по справі 915/20/18 та від 02.10.2019 по справі 4/166«Б»).

Окрім того, суспільний інтерес полягає у припиненні порушення, яке виявилося у передачі у приватну власність земельної ділянки водного фонду та запобіганню таким порушенням у майбутньому.

Відповідно до ст.24 Закону України «Про прокуратуру» повноваження прокурора здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством.

Згідно ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), до судуможуть звертатисяоргани таособи,яким закономнадано правозвертатися досуду вінтересах іншихосіб абодержавних чисуспільних інтересах.