Рішення

від 04.03.2024 по справі 569/2060/24

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/2060/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2024 року

Рівненський міськийй Суд Рівненської області у складі судді Левчука О. В.,

за участі секретаря судового засідання Янка,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом ОСОБА_1

до ТОВ "МБ Сервіс Груп"

про визнання припиненими трудових відносин

учасники справи у судове засідання не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом про стягнення з відповідача ТОВ "МБ Сервіс Груп" про визнання трудових відносин між сторонами припиненими з 26.09.2023 у зв`язку із звільненням позивача з посади Виконавчого директора за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що з 03.06.2021 позивач є Виконавчим директором відповідача та його підписантом. Проте відповідач жодної господарської діяльності не веде, у зв`язку із чим позивач зацікавлений у звільненні за власним бажанням із займаної посади. Учасниками Товариства є ТОВ «ЄДИНСТВО ВСЕСВІТУ», код ЄДРПОУ 44370622 з місцезнаходженням: Україна, 33025, Рівненська обл., Рівненський р-н, місто Рівне, вул. Садова, будинок 37, розмір частки якого становить 90% та ОСОБА_2 , громадянин України, місцезнаходження: АДРЕСА_1 , розмір частки якого становить 10%. Позивач зазначає, що учасники товариства не опікуються своїм підприємством, товариство впродовж значного часу не веде господарської діяльності, не має найманих працівників окрім директора (позивача). 22.09.2023 позивач звернувся до товариства та учасників товариства з заявою про звільнення його з посади директора з 26.09.2023 за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, шляхом направлення вказаної заяви поштовим зв`язком. Одночасно з заявою про звільнення, в порядку ч. 3 ст. 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», позивач направив повідомлення про скликання загальних зборів учасників товариства для вирішення питання про зміну керівника, у зв`язку з поданою ним заявою про звільнення. Однак учасники товариства проігнорували заяви позивача.

Ухвалою суду від 31.01.2024 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження.

На момент розгляду справи відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву та не подала заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного провадження.

На підставі положень статей 274-279 ЦПК України судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду доказів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі сторін.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Як встановленопри розглядісправи,в Єдиномудержавному реєстріюридичних осіб,фізичних осіб-підприємців,громадських формуваньміститься записпро реєстраціюТовариства зобмеженою відповідальністю«МБ СЕРВІСГРУП».З03.06.2021 Виконавчим директором Товариства з обмеженою відповідальністю «МБ СЕРВІС ГРУП» вказаний ОСОБА_1 . Вищим органом управління юридичної особи є загальні збори учасників.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань, учасниками Товариства є ТОВ «ЄДИНСТВО ВСЕСВІТУ», код ЄДРПОУ 44370622 з місцезнаходженням: Україна, 33025, Рівненська обл., Рівненський р-н, місто Рівне, вул. Садова, будинок 37, розмір частки якого становить 90% та ОСОБА_2 , громадянин України, місцезнаходження: АДРЕСА_1 , розмір частки якого становить 10%.

22 вересня 2023 року позивач з метою реалізації свого права на працю, передумовою для чого є звільнення з посади виконавчого директора, направив Товариству зобмеженою відповідальністю«МБ СЕРВІСГРУП»заяву про звільнення за власним бажанням з 26.09.2023 та повідомленням про скликання та проведення загальних зборів учасників Товариства для вирішення питання про його звільнення.

Однак вказана заява не була розглянута, засідання та загальні збори учасників Товариства зобмеженою відповідальністю«МБ СЕРВІСГРУП»не скликані.

Трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах, та/або районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами. Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору (ст. 221 КЗпП України).

Кодекс законів про працю встановлює загальні вимоги до порядку розірвання трудових відносин, не враховуючи специфіку становища керівника господарського товариства. По суті, директор об`єднує в собі і статус найманого працівника (який визначається на підставі норм трудового права) і статус виконавчого органу господарського товариства (який визначається на підставі норм корпоративного права). Ні норми трудового договору, ні положення Статуту не повинні погіршувати становище директора порівняно з тим обсягом гарантій, наданих йому трудовим законодавством. Тобто, директор завжди може скористатися ст. 38 КзПП та ініціювати розірвання трудового договору за власним бажанням.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Так, визначене ст. 43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя "включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру". Стаття 8 Конвенції "захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом". Поняття "приватне життя" в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine, N 21722/11, § 165)).

З урахуванням положень ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної практики Європейського Суду з прав людини необхідно зробити висновок, що наявність у реєстрі інформації щодо позивача як про керівника товариства відноситься до професійної діяльності останнього та охоплюється поняттям "приватне життя".

У пункті 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Згідно з ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004р. № 14-рп/2004, від 16.10.2007р. № 8-рп/2007 та від 29.01.2008р. № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Передбачений ч. 1 ст. 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у ч. 1 ст. 10 ЦПК України.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява N 1365/07, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява N 21722/11, § 170)).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Кантоні проти Франції" ("Cantoni v. France", заява N 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" ("Vyerentsov v. Ukraine", заява " N 20372/11, § 65).

Частиною 2 ст. 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Белеш та інші проти Чеської Республіки" (Beles and Others v. the Czech Republic, заява N 47273/99, § 50-51, 69); "Волчі проти Франції" (Walchli v. France, заява N 35787/03, § 29).

При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях "правової визначеності" та "належного здійснення правосуддя" як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах "Карт проти Туреччини" (Kart v. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79 (в кінці); "Ефстатіу та та інші проти Греції" (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24 (в кінці); "Ешим проти Туреччини" (Esim v. Turkey, заява N 59601/09, § 21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18 зазначено, що «установлені у справі обставини, а саме: написання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням, ознайомлення із вказаною заявою усіх учасників товариства, ініціювання позивачем проведення позачергових загальних зборів із винесенням питання звільнення директора на порядок денний, передача печатки, документів уповноваженій особі свідчать про те, що позивач дотримався процедури звільнення із займаної посади директора товариства. Відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні. Водночас особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими».

Аналогічної позиції дотримався Верховний Суд у Постанові від 17.03.2021 у справі №761/40378/18.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 просить суд визнати припиненими його трудові відносини з Товариством з обмеженою відповідальністю "МБ Сервіс Груп" з 03.06.2021 у зв`язку зі звільненням із займаної посади директора на підставі ст.38 КЗпП України. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 5 ЦПК України, з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між сторонами суд вважає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права ефективним і таким, що не суперечить закону, а тому позовні вимоги слід задовольнити повністю.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до положень ст.141 ЦПК України, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн.

Керуючись ст.3,12,13,81,141,259,263-265,280, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "МБ Сервіс Груп" про визнання припиненими трудових відносин - задовольнити.

Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МБ Сервіс Груп" (ІК 44370622) на підставі частини першої статті 38 КЗпП України з 26.09.2023.

Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю "МБ Сервіс Груп" на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 1 211, 20 грн

Заочне рішення може бути переглянуто Рівненським міським судом Рівненської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суд

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "МБ Сервіс Груп" (вул. Садова, буд. 37, м. Рівне, 33025, ІК 44370622).

Повне судове рішення складене та підписане 05.03.2024.

Суддя Левчук О.В.