Рішення

від 26.02.2024 по справі 353/641/23

ТЛУМАЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 353/641/23

Провадження № 2/353/8/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2024 рокум.Тлумач

Тлумацький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді Мотрук Л.І.,

за участю секретаря судового засідання Головатчук І.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника позивача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тлумачі цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: орган опіки та піклування - виконавчий комітет Обертинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, орган опіки та піклування - виконавчий комітет Коломийської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області про позбавлення батьківських прав,-

в с т а н о в и в :

Позивач звернулася в суд з позовом до відповідача, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: орган опіки та піклування - виконавчий комітет Обертинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, орган опіки та піклування - виконавчий комітет Коломийської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно їх малолітньої дитини, сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 01.02.2014 року з відповідачем зареєструвала шлюб у виконавчому комітеті Іванівецької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області, про що зроблено актовий запис № 1. Від спільного проживання в шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася дитина, син ОСОБА_5 , який на даний час є малолітнім. Дитина народилася важкохворою та визнаний особою з інвалідністю дитинства. Відповідач, зрозумівши, що їх син має важке вроджене захворювання, яке фактично є невиліковним, в червні 2015 року повідомив, що йому морально важко жити в сім`ї з важкохворою дитиною-інвалідом і залишив її з сином. Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18.03.2016 року шлюб між ними було розірвано та їхнього малолітнього сина ОСОБА_5 залишено проживати із нею. Також Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25.02.2016 року було стягнуто з відповідача аліменти на її користь на утримання їхнього сина в розмірі 1000 грн щомісячно до досягнення ним повноліття. На підставі вказаного судового рішення Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області був виданий виконавчий лист про стягнення вказаних аліментів. Оскільки рішення суду про сплату аліментів не було виконано, він був оголошений в розшук і лише після цього ліквідував заборгованість, проте 13.04.2018 року забрала виконавчий лист з ДВС, бо боялася переслідування з боку відповідача. Останній дитиною не цікавився, не виявляє бажання брати участь у вихованні та розвитку дитини, лише двічі бачив сина, один раз у дошкільному віці, а другий - у 2021 році, не цікавиться станом здоров`я та фінансово не підтримує. Вважає, що останній злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню та утриманню їхнього малолітнього сина. У зв`язку із наведеним просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач, ОСОБА_1 , у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав наведених у позовній заяві та пояснила, що під час перебуванні у шлюбі у них з відповідачем народився син ОСОБА_6 . Коли дитині було 5 місяців, у нього виявили хворобу та встановлено діагноз - двобічний міхурово-сечовідно-нирковий рефлюкс ІІІ ст., вторинний пієлонефрит, активна фаза. Відповідач у лікарню дитину не повіз, а на другий день після повернення з лікарні повідомив, що йому морально важко жити із важкохворою дитиною та покинув сім`ю. До лікарні приізджала її мама, возила їм їсти, оплачувала ліки. Жодної підтримки від чоловіка вона не отримувала, хоча на той час була у декретній відпустці по догляду за дитиною. Коли сину було 11 місяців йому зробили першу операцію, проте відповідача поруч небуло, він нехотів їх бачити. У 2016 році дитині робили другу операцію, і після неї у дитини відбулися ускладення. Її батьки повністю забезпечували та допомагали їй та дитині. З 2016 року вона почала проживати однією сім`єю з іншим чоловіком ОСОБА_7 , з яким у 2019 році зареєструвала шлюб. Останній на даний час служить у ЗСУ. Пізніше дитині робили ще 2 операції і весь цей час їх утримував та допомагав її теперішній чоловік ОСОБА_8 , який постійно займається з сином ОСОБА_6 , виховує його, грається з ним; син називає його татом. Дитина у 2017 році отримала статус особи з інвалідністю - інвалід дитинства та вона почала отримувати пенсію по інвалідності сина. Відповідач дитиною не цікавився, не виявляє бажання брати участь у вихованні та розвитку сина, з травня 2015 року бачив його лише 2 рази, не цікавиться станом його здоров`я та фінансово не підтримує, хоча дитина продовжує постійно лікуватися; жодного разу не приходив до дитини у дитячий садочок, школу чи лікарню, хоча ніхто йому не чинить перешкоди у цьому. У 2023 році батько дитини, зателефонувавши їй, почав вимагати у неї довідки про інвалідність сина, пояснивши, що вони йому потрібні для військомату для того, щоб уникнути мобілізації до ЗСУ. Просила позов задовольнити.

Представник позивача, ОСОБА_1 - адвокат Волошанська О.І., у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав наведених у позовній заяві та пояснила, що дитина сторін народилася важкохворою та визнаний особою з інвалідністю з дитинства. Сімейні відносини між сторонами не склалися, шлюб між ними розірвано. Із червня 2015 року останній всього двічі бачив сина, жодної участі у вихованні не бере та не цікавиться ним. Відповідач проживає у місті Одеса. Окрім сплати аліментів, будь-яких дій з боку відповідача щодо сина не було, злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Дитина відповідача не знає, називає батьком свого вітчима. Крім того, відповідач звертався до позивача та до органів місцевого самоврядування за довідкою про те, що їхній син є особою з інвалідність, щоб скористатися звільненням від призову до військової служби. Просила позов задовольнити.

Відповідач, ОСОБА_2 , у судовому засіданні заперечив щодо задоволення позову та пояснив, що із сином спілкувався по мобільному телефону до трьох років, оскільки позивач більше не давала трубки сину. Ніколи не мав заборгованості по аліментах, сплачував їх вчасно та кожного місяця телефонував, цікавився дитиною та дарував подарунки і по даний час переказами відправляє гроші позивачу для утримання сина. Давав гроші на операції сину, навідував його у лікарні та забирав звідти. Запитував позивача чи не потрібні ще додаткові гроші, на що остання відповідала, що нічого їй не потрібно. Про те, що син являється особою з інвалідністю остання не повідомляла, про це йому повідомили родичі. Проте так склалися його життєві обставини, що він з кінця 2015 року та по даний час проживає та працює у м. Одеса і має іншу цивільну дружину, дітей у цьому шлюбі немає. Син ОСОБА_6 є його єдиною дитиною, якого любить і ніколи не відмовлявся від нього, однак часто бачити його немає можливості, оскільки проживає у іншому місті на далекій відстані від дитини. Два роки назад він приїзджав у м.Коломию та бачився з дитиною, давав йому подарунки, але оскільки він знав, що у його колишньої дружини є інша сім`я, тому нехотів втручатися у це і на частих зустрічах ненаполягав. До лютого 2023 року він постійно дзвонив до позивача і цікавився дитиною та повідомляв про те, що перерахував кошти для дитини, але з березня 2023 року вона вже трубки не піднімала. Просив у позові відмовити.

Представник відповідача, ОСОБА_2 - адвокат Лесюк А.В., у судовому засіданні заперечив щодо задоволення позову та пояснив, що відповідач сумлінно сплачував аліменти, до лютого 2023 року систематично телефонував позивачу та цікавився дитиною. Останній на даний час проживає в місті Одеса та не має можливості безпосередньо спілкуватися з дитиною та опікуватися ним. Коли приїзжав до дому, то намагався зустрітися із сином, проте позивач йому відмовляла. Просив у позові відмовити.

Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог: органу опіки та піклування - виконавчий комітет Обертинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, органу опіки та піклування - виконавчий комітет Коломийської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області у судове засідання не з`явилися, від них на адресу суду надійшли клопотання, в яких просили розглядати справу без їхньої участі.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні суду пояснив, що на даний час він несе військову службу і є солдатом ЗСУ. Позивач є його дружиною, з якою раніше проживав у фактичних шлюбних відносинах, а пізніше, у 2019 році, офіційно зареєстрував шлюб. З вересня 2017 року вони почали проживати однією сім`єю разом із дитиною дружини від першого шлюбу, сином ОСОБА_6 . Хлопчик у зв`язку з важким захворюванням постійно хворіє, часто перебуває у лікарні, і він, як батько, піклується про нього, допомагає йому та дружині, грається з ним, займається його вихованням та розвитком; вони разом їздили на відпочинок у гори, на море. Під час проведених дитині операцій у 2017 році та у 2018 році постійно був разом із ОСОБА_6 у лікарні. Хлопчик звертається до нього - тато, і він вважає його своїм сином. Також повідомив, що чув як його дружина 1 раз говорила по мобільному телефоні з відповідачем, проте не цікавився чи останній дає гроші на утримання сина. Також його дружина розповідала, що син бачився із своїм татом і дитина йому повідомила, що дядько йому подарував годинник. Зі слів дружини йому відомо, що колишній чоловік окрім аліментів жодних коштів недає, проте передає подарки на день народження сина та 01 вересня 2023 року перерахував кошти на навчальний рік останнього.

Свідки ОСОБА_10 , яка є медичною сестрою у школі і сусідом позивача, та ОСОБА_11 , яка є рідною сестрою позива, у судовому засіданні засвідчили той факт, що коли хлопчику ОСОБА_6 виповнилось 5 місяців, то у нього діагностували важке захворювання, і з того часу участь у його вихованні брала лише мати, позивач по справі, ОСОБА_1 , оскільки відповідачу було важко жити в цій сім`ї та сторони з того часу разом не проживали. Відповідач ОСОБА_2 своєю малолітньою дитиною взагалі не цікавиться, не допомагає матеріально та не оплачує лікування сина. Витрати на операцію оплачував теперішній чоловік позивача ОСОБА_8 , допомагав доглядати за дитиною та відноситься як до власного сина.

У судовому засіданні заслухано малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який пояснив, що йому 9 років та він проживає разом з мамою, батьком ОСОБА_12 та бабусею. Із батьком ОСОБА_12 їздив на море, в гори та в Солотвино на відпочинок. Батька, ОСОБА_2 в судовому засіданні не впізнав, відповів, що його не знає та ніколи не бачив.

21.06.2023 року ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

17.07.2023 року ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області здійснено заміну третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог.

12.10.2023 року ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Суд, заслухавши вступне слово позивача та її представника, відповідача та його представника, пояснення малолітньої дитини, свідків, дослідивши подані сторонами письмові докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та спору по суті приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до частин 1-2 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 01.02.2014 року, який рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18.03.2016 року було розірвано, місцем проживання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено місце проживання його матері ОСОБА_14 та відновлено дошлюбне прізвище « ОСОБА_15 », що підтверджується копією рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18.03.2016 року, яке набрало законної сили 04.04.2016 року (а.с. 9-10).

У шлюбі у них народилася одна дитина, син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на даний час є малолітнім, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 14.01.2016 року, де в графі батько зазначений « ОСОБА_2 », а в графі мати « ОСОБА_16 » (а.с. 7).

25.02.2016 року заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_16 аліменти на утримання малолітнього сина, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1000 грн 00 коп на дитину щомісячно до досягнення нею повноліття, що підтверджується копією рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25.02.2016 року, яке набрало законної сили 16.03.2016 року (а.с. 20), та 21.03.2016 року Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області видано виконавчий лист (а.с. 21).

Як вбачається з відповіді № В-19/202859 від 19.10.2023 року, яка видана Івано-Франківським відділом ДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 346/301/16-ц виданого 21.03.2016 року Коломийськими міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_17 аліментів на утримання малолітнього сина в розмірі 1000 грн 00 коп щомісячно - 13.04.2018 року завершено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 (за письмовою заявою стягувача). Борг станом на 27.02.2018 рік відсутній. З 13.04.2018 року Івано-Франківським відділом ДВС не здійснювався контроль щодо сплати аліментів та не вживалися заходи примусового характеру щодо стягнення заборгованості по аліментних платежах (а.с. 155).

Згідно копії виписки з історії хвороб № 5877/15 року, яка видана Івано-Франківською обласною дитячою клінічною лікарнею, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поступив в хірургічне відділення ОДКЛ 04.06.2015 року, в результаті проведеного обстеження встановлено клінічний діагноз: двобічний міхурово-сечовідно-нирковий рефлюкс ІІІ ст., вторинний пієлонефрит, активна фаза (а.с. 8).

ОСОБА_5 , 01.01.2015 року являється особою з інвалідністю з дитинства (до 18 років), що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 09.11.2017 року, яка видана УПСЗН Коломийської РДА (а.с. 13).

23.01.2019 року ОСОБА_7 та ОСОБА_18 зареєстрували шлюб у Коломийському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, актовий запис № 19, та ОСОБА_18 надано шлюбне прізвище « ОСОБА_19 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 23.01.2019 року (а.с. 11).

Відповідно до довідки про склад осіб № 7595 від 14.06.2023 року та акту обстеження умов життя від 15.09.2023 року, складених Коломийською міською радою Івано-Франківської області, позивач ОСОБА_1 , зареєстрована у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , разом з матір`ю - ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , сином - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Умови проживання добрі, є все необхідне для навчання та виховання дитини (а.с. 12, 16-17).

ОСОБА_5 , навчається в 3 класі Іванівецької філії імені М. Вишиванюка Коломийського ліцею №8. За час навчання батько дитини, ОСОБА_2 , жодного разу не приходив на батьківські збори, не спілкувався із класним керівником дитини, не цікавився і не займався вихованням свого сина, що вбачається з довідки № 6 від 14.06.2023 року, яка видана Коломийським ліцеєм № 8 Коломийської міської ради (а.с. 18).

З довідки від 14.06.2023 року, яка видана КНП Коломийської міської ради «Коломийський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» вбачається, що батько дитини, ОСОБА_2 , з 5 місячного віку дитини участь в профоглядах, вакцинації, стаціонарному лікуванні та амбулаторному не брав. Не спілкувався з лікарями з приводу основного захворювання дитини (а.с. 19).

Останній звертався 16.08.2023 року до Коломийської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області із питанням про встановлення йому годин зустрічей з малолітнім сином, однак йому було відмовлено у задоволені встановлення такого графіку, у зв`язку з тим, що дане питання розглядалося на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Коломийської міської ради 31.08.2023 року та встановлено, що з боку матері ОСОБА_21 немає заперечень та перешкод щодо зустрічей батька з малолітнім сином, що вбачається з відповіді № В/3637 від 15.09.2023 року, яка видана Коломийською міською радою Коломийського району Івано-Франківської області (а.с. 114).

Як вбачається з характеристики № 17/09-19 від 05.07.2023 року, яка видана Жуківським старостинським округом Обертинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 уродженець, житель та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . За даною адресою зареєстровані та проживають: ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - мати. За період проживання ОСОБА_2 за даною адресою скарг з боку сусідів та жителів села до Жуківського старостинського округу Обертинської селищної ради не надходило. Він доброзичливий, товариський, ввічливий, завжди слухняний та працьовитий (а.с. 83).

Згідно довідки № 1364 від 07.07.2023 року, яка видана КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради, ОСОБА_2 , 1986 року народження, що проживає в АДРЕСА_3 , згідно з даними архіву, реєстратури та картотеки Центру на наркологічному обліку не значився (а.с. 82).

Як вбачається з квитанцій, які надані суду та долучені до матеріалів справи, ОСОБА_23 добровільно здійснював переказ коштів на банківську карту ОСОБА_1 у період з 2021 року по 2023 рік на загальну суму 42053 грн (а.с. 149-154).

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 5 СК України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, забезпечує охорону прав матері та батька, створює умови для зміцнення сім`ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини.

Статтею 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Згідно зі ст. 152 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов`язків щодо неї.

Статтею 155 СК України визначено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст. 165 СК України з позовом про позбавлення батьківських прав можуть звернутися в тому числі один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина; сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Статтею 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Позивач доводила підстави для позбавлення батьківських прав на підставі п. 2 ч. 1 даної статті, як ухилення батька від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Відповідно до пунктів 15, 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Суд враховує зазначені роз`яснення Пленуму Верховного Суду України і з`ясовує які безсумнівні докази свідчать про ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дітей, у чому полягає винна поведінка відповідача, свідоме нехтування ним своїми обов`язками, чи вживалися до нього заходи реагування, а також досліджує соціально-побутових умов життя та матеріального становища відповідача.

При вирішенні цього спору суд виходить з інтересу малолітньої дитини.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року) держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (ч. 2 ст. 6 Конвенції про права дитини).

Частиною 1 та 2 ст. 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

У преамбулі до Конвенції ООН про права дитини ( 995_021 ) зазначено, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні. Згідно зі статтею 9 Конвенції ( 995_004 ) Держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи за судовим рішенням визначають відповідно до застосовного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини. Вирішення такого питання може бути необхідним у тому чи іншому випадку, коли, наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї. При цьому всім за інтересованим сторонам надається можливість брати участь у вирішенні такого питання та викладати свою позицію.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Частинами 5, 6 статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд звертає увагу, що права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав оцінюється судом як один із доказів, і суд може не погодитись з таким висновком, якщо він є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини. Указану правову позицію викладено також у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі N 753/2025/19 (провадження N 61-1344св20).

Так, згідно висновку про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 № 99 від 29.08.2023 року, складеного виконавчим комітетом Обертинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, на засіданні комісії з питань захисту прав дитини 04.08.2023 року були присутні батьки дитини. Мати хлопчика повідомила, що хоче позбавити батька батьківських прав, оскільки він не виконує свої батьківські обов?язки, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не цікавиться його навчанням, не приймає участі у його житті. Батько дитини повідомив, що навпаки допомагає дитині, купує подарунки, не відмовляється у фінансовій підтримці, дзвонить сину, але мати відповідає, що час на розмову не зручний для неї. Батько ніколи від сина не відмовлявся та хоче допомагати дитині. Згідно акту обстеження житлово-побутових умов, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 та умови проживання відповідають загальноприйнятним нормам. З метою забезпечення реалізації прав, свобод та законних інтересів дітей, орган опіки та піклування Обертинської селищної ради вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 відносно малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 77-78).

Однак, з висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 № 254 від 19.09.2023 року, складеного виконавчим комітетом Коломийської міської ради вбачається, що доцільно позбавити громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 батьківських прав по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 105-106).

Даючи оцінку вищевказаному висновку органу опіки та піклування Коломийської міської ради, як доказу по справі, то суд вважає його таким, що суперечить інтересам дитини. У ньому не встановлено фактів, які б свідчили про те, що позбавлення відповідача батьківських прав є таким заходом впливу, який найкраще відповідає інтересам дитини. Він містить тільки наведені статистичні дані щодо документів, які були надані позивачем до позовної заяви та аналогічні пояснення, які надані останньою у суді. При цьому на засіданні комісії думка батька дитини особисто членами комісії не заслуховувалася. Тобто, даний висновок грунтуєтьсяться виключно на судженнях самих членів комісії, який є необґрунтованим та однобічним.

На переконання суду саме висновок виконавчого комітета Обертинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області є у повній мірі обґрунтованим та таким, що, насамперед, відповідає інтересам дитини, оскільки органом опіки здійснено всі необхідні дії щодо отримання відомостей та надання їм належної оцінки, а також вислухано обох батьків малолітньої дитини для прийняття рішення у даному спорі.

Крім того, Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Савіни проти України" (Заява N 39948/06) від 18.12.2008 встановлено наступне: «Суд повторює, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8. Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві". Визначаючи, чи було конкретне втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції (995_004) і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8. Суд також повторює, що, хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (див., наприклад, справу "Ньяоре проти Франції" (Gnahore v. France), N 40031/98, п. 59, ECHR 2000-IX). Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини. При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я (див. справи "Валлова і Валла проти Чеської Республіки" (Wallova and Walla v. the Czech Republic), N 23848/04, п. 72, від 26 жовтня 2006 року; і "Гавелка та інші проти Чеської Республіки" (Havelka and Others v. the Czech Republic), N 23499/06, п. 57, від 21 червня 2007 року). З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків (див., наприклад, справу "К.А. проти Фінляндії" (K.A. v. Finland), N 27751/95, п. 92, ЄСПЛ 2003-I). Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (див., наприклад, справу "Мозер проти Австрії" (Moser v. Austria), N 12643/02, п. 68, від 21 вересня 2006 року; згадані вище рішення у справі "Валлова і Валла проти Чеської Республіки", пп. 73-76, та у справі Гавелка та інші, п. 61). Крім того, оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, Суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали заінтересовані сторони, зокрема батьки, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.

Також вищезазначені висновки Європейського суду з прав людини знайшли своє відображення у постановах Верховного суду України, а саме: постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 641/2867/17-ц, у якій вказано, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17 в якій зазначено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 вказано, що суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Щодо обставин, які свідчать про ухилення від виконання батьківських обов`язків у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19 зазначено: «зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.».

Зважаючи на вказане, суд вважає, що позивач належним чином не вмотивувала власних доводів про обрання щодо відповідача такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав, посилаючись на підстави, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, не надала належних та допустимих доказів умисного невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків без поважних причин, а судом не встановлено винної поведінки відповідача, оскільки ухилення батька від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, тобто неактивна участь батька в житті сина спричинена проживанням відповідача на значній відстані від дитини у місті Одеса, тривалим конфліктом між сторонами, та неналежним усвідомленням матір`ю необхідності участі батька у вихованні сина, незважаючи на неприязні стосунки між сторонами.

Виходячи з вищенаведеного, суд, установивши відсутність винної поведінки та свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, беручи до уваги той факт, що батько дитини бажає продовжувати спілкуватися із сином, а також відсутність інших передбачених частиною першою статті 164 СК України підстав для позбавлення батьківських прав, вважає, що позовні вимоги є безпідставними, необгрунтованими і недоведеними, та такими, що не підлягають до задоволення.

На підставі викладеного, відповідно до ст. 150, 155, 164, 165 СК України, ст. 14 Закону України «Про охорону дитинства», керуючись ст. 12, 76-82, 89, 131, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: орган опіки та піклування - виконавчий комітет Обертинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, орган опіки та піклування - виконавчий комітет Коломийської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: орган опіки та піклування - виконавчий комітет Обертинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, місцезнаходження: вул. Хотимирська, 1, смт. Обертин, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 43940336.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: орган опіки та піклування - виконавчий комітет Коломийської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області, місцезнаходження: пр. Грушевського, 1, м. Коломия, Коломийський район, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 04054334.

Повний текст судового рішення складено 05 березня 2024 року.

ГоловуючийЛ. І. МОТРУК