Постанова

від 28.02.2024 по справі 916/3008/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3008/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.

за участю представників учасників справи:

від ТОВ „Сплайн ЛТД - адвокат Геращенко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю „Стройспецтехника

на рішення Господарського суду Одеської області від 15.11.2023 (повний текст складено та підписано 28.11.2023, суддя Желєзна С.П.)

у справі №916/3008/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Сплайн ЛТД

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Стройспецтехника

про стягнення 1 240 864,75 грн

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю „Сплайн ЛТД (далі по тексту ТОВ „Сплайн ЛТД) звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю „Стройспецтехника (далі по тексту ТОВ „Стройспецтехника) про стягнення боргу у розмірі 1 240 864,75 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого позивачем товару.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.11.2023 по справі №916/3008/23 позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 1 240 864,75 грн та судовий збір у розмірі 18 612,97 грн.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що позивачем на виконання взятих на себе зобов`язань за договором було поставлено, а відповідачем отримано товар за видатковими накладними, однак відповідач у порушення взятих на себе договірних зобов`язань такий товар оплатив лише частково.

Щодо заяви ТОВ „Стройспецтехника про застосування інституту позовної давності до заявлених позивачем вимог місцевий господарський суд, пославшись на приписи п.п.12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у відповідних редакціях, зазначив, що строки, визначені ст. 257 ЦК України продовжувалися на строк дії карантину та на період воєнного стану, а тому строки позовної давності позивачем пропущені не були.

Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить оскаржуване рішення скасувати та у задоволенні позову відмовити повністю.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Так, за твердженням апелянта, умова укладеного між сторонами договору передбачено, що факт приймання-передачі товару підтверджується підписами сторін на товарно-транспортних накладних та видаткових накладних, а також сторони погодили, що один раз на місяць складають та підписують акт звірки взаєморозрахунків.

Однак, як стверджує апелянт, у наявних матеріалах справи відсутні як товарно-транспортні накладні, так й акти звірки взаєморозрахунків, а тому факт поставки товару позивачем не підтверджено.

Наголошує скаржник й на тому, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо стягнення заборгованості за відповідними видатковими накладними.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 відкрито апеляційне провадження по справі №916/3008/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „Стройспецтехника на рішення Господарського суду Одеської області від 15.11.2023 та призначено справу до розгляду на 28.02.2024.

Під час судового засідання від 28.02.2024 представник ТОВ „Сплайн ЛТД надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник апелянта у судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.04.2019 між ТОВ „Сплайн ЛТД (Постачальник) та ТОВ „Стройспецтехника (Покупець) було укладено договір поставки №1004/1 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого Постачальник зобов`язується поставляти Покупцю, а Покупець приймати та оплачувати будівельні матеріали, у т.ч. бордюр гранітний ГП-1. Вид, одиниця виміру, ціна, визначені сторонами у специфікаціях та/або видаткових накладних, що мають силу специфікацій, які є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно з п. п. 3.1-3.3 договору поставка товару здійснюється на підставі письмових або усних замовлень Покупця. Поставка товару здійснюється партіями. На кожну окрему партію виписується рахунок фактура. Поставка товару здійснюється транспортом за рахунок Постачальника. Місцем поставки товару - є склад Покупця.

Відповідно до п. п. 4.1, 4.3, 4.5 договору поставка партії товару здійснюється у термін не більше 10 календарних днів з дати отримання попередньої оплати, якщо інше не узгоджено сторонами. Постачальник зобов`язаний проінформувати Покупця про заплановану поставку товару. Приймання-передача товару здійснюється на підставі товарно-транспортних накладних або видаткових накладних. Право власності на товар та ризики виникають у Покупця в момент передачі товару Покупцю, що фіксується у товарно-транспортних накладних та/або видаткових накладних та підтверджують момент передачі та отримання товару Покупцем.

Положеннями п. п. 5.3, 6.2 договору врегульовано, що розрахунки за товар здійснюються на підставі рахунків-фактур Постачальника, які є невід`ємними частинами цього договору у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. Покупець оплачує аванс за кожну партію товару в розмірі 50%. Остаточний розрахунок за партію товару здійснюється на момент готовності товару до відвантаження.

Згідно з п. 7.3 договору взаємовідносини сторін, які не врегульовані цим договором, регулюються чинним законодавством України.

Приписами п. 9.1 договору визначено, що даний договір набуває чинності з моменту підписання обома сторонами і діє протягом одного календарною року із дня підписання сторонами, а в частині грошових розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань згідно умов даного договору. Договір продовжується автоматично на кожен наступний календарний рік у випадку, якщо жодна із сторін не заявить вимогу про його розірвання за 20 (двадцять) календарних днів до закінчення строку дії договору.

За твердженням позивача, на виконання умов укладеного між сторонами договору він поставив, а відповідач отримав товар за наступними видатковими накладними:

- №РН-0000022 від 03.06.2019р. на суму 160 356,00 грн.,

- №РН-0000030 від 05.07.20119р. на суму 151 641,00 грн.,

- №РН-0000061 від 17.08.2021р. на суму 176 136,12 грн.,

- №РН-0000062 від 18.08.2021р. на суму 184 779,76 грн.,

- №РН-0000063 від 19.08.2021р. на суму 178 056,92 грн.,

- №РН-0000064 від 19.08.2021р. на суму 182 633,54 грн.,

- №РН-0000066 від 20.08.2021р. на суму 178 125,53 грн.,

- №РН-0000067 від 02.09.2021р. на суму 102 900,42 грн.,

- №РН-0000073 від 27.09.2021р. на суму 132 479,88 грн.

Разом з цим, відповідач у порушення взятих на себе договірних зобов`язань сплатив грошові кошти за поставлений товар лише частково, а саме за видатковою накладною №РН-0000022 від 03.06.2019 100 000 грн, за видатковою накладною №РН-0000061 від 17.08.2021 86 244,42 грн та за видатковою накладною №РН-0000073 від 27.09.2021 20 000 грн.

Решта заборгованості за вищевказаними видатковими накладними у розмірі 1 240 864,75 грн відповідачем сплачена не була.

21.06.2023 ТОВ „Сплайн ЛТД звернулось до ТОВ „Стройспецтехника із вимогою №5 про сплату заборгованості за поставлений товар, відповідно до якої позивач вимагав сплатити заборгованість за договором у розмірі 1 240 864,75 грн.

Однак така вимоги відповідачем виконана не була, а заборгованість не сплачена, що й стало підставою для звернення із даним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Приписами ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов`язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст.ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

У відповідності до ч. 1, 6 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

За приписами ч. 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 ЦК України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, позивачем на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 1 447 109,17 грн, підтверджується наданими позивачем та наявними у матеріалах справи видатковими накладними №РН-0000022 від 03.06.2019р. на суму 160 356,00 грн., №РН-0000030 від 05.07.20119р. на суму 151 641,00 грн., №РН-0000061 від 17.08.2021р. на суму 176 136,12 грн., №РН-0000062 від 18.08.2021р. на суму 184 779,76 грн., №РН-0000063 від 19.08.2021р. на суму 178 056,92 грн., №РН-0000064 від 19.08.2021р. на суму 182 633,54 грн., №РН-0000066 від 20.08.2021р. на суму 178 125,53 грн., №РН-0000067 від 02.09.2021р. на суму 102 900,42 грн., №РН-0000073 від 27.09.2021р. на суму 132 479,88 грн.

В свою чергу, як свідчать наявні матеріли справи відповідач оплатив поставлений за вказаними видатковими накладними товар лише частково, а саме 100 000 грн було сплачено за видатковою накладною №РН-0000022 від 03.06.2019, 86 244,42 грн за видатковою накладною №РН-0000061 від 17.08.2021 та 20 000 грн за видатковою накладною №РН-0000073 від 27.09.2021.

Решта заборгованості у розмірі 1 240 864,75 грн відповідачем сплачена не була.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог та наявності підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача боргу.

Судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги твердження апелянта з приводу недоведеності позивачем приймання-передачі товару, зокрема через відсутність товарно-транспортних накладних, з огляду на таке.

Так, у 4.3, 4.5 договору сторони погодили, що приймання-передача товару здійснюється на підставі товарно-транспортних накладних або видаткових накладних. Право власності на товар та ризики виникають у Покупця в момент передачі товару Покупцю, що фіксується у товарно-транспортних накладних та/або видаткових накладних та підтверджують момент передачі та отримання товару Покупцем.

Отже сторонами за договором погоджено альтернативу щодо документів, які підтверджують факт приймання-передачі товару, тобто або товарно-транспортна накладна або видаткова накладна.

У даному випадку позивачем на підтвердження поставки товару та його отримання відповідачем надано саме видаткові накладні, що відповідає умовам укладеного між сторонами договору та відповідно свідчить здійснення приймання-передачі товару.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що вищевказані видаткові накладні містять усі необхідні реквізити обох сторін, зокрема підписи уповноважених осіб, а також печатки підприємств.

В свою чергу відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що товар за вказаними видатковими накладними не був поставлений та отриманий, був неналежної якості, тощо.

Навпаки, як свідчать наявні матеріли справи, відповідач своїми конклюдентними діями підтвердив поставку товару позивачем та його отримання здійснивши його часткову оплату.

Щодо посилання апелянта на ненадання позивачем та відсутність у матеріалах справи актів звірки взаєморозрахунків, які передбачені умовами укладеного між сторонами договору, колегія суддів зазначає таке.

Акт звірки не є первинним бухгалтерським документом, що відображає господарську операцію, а лише складається на підставі таких документів.

Акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2018 у справі №905/1198/17, від 08.05.2018 у справі №910/16725/17, від 17.10.2018 у справі №905/3063/17, від 04.12.2019 у справі №916/1727/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 03.12.2020 у справі №904/1161/20.

Відтак, у даному випадку лише акти звірки взаєморозрахунків не є належними доказами, які б засвідчували факт здійснення будь-яких господарських операцій, зокрема поставки товару, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

В свою чергу, як вже було вказано вище, у даній справі поставка товару за укладеним між сторонами договором підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги.

Таким чином, надані позивачем видаткові накладні є достатніми доказами поставки відповідачу товару та переходу права власності на товар до відповідача.

З приводу заяви відповідача про застосування до заявлених позовних вимог строків позовної давності колегія суддів зазначає таке.

Згідно з статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За частинами 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною першою статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

11 березня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", відповідно до якої, з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року установлено карантин на всій території України з 12 березня 2020 року.

У подальшому дія карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року, безперервно та неодноразово продовжувалася.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України був доповнений, зокрема пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Зазначений Закон України набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, були продовжені.

Також, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, який затверджений Верховною Радою України 24.02.2022 Законом №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та дію до теперішнього часу.

Відтак, у даному випадку трирічний строк оплати товару, поставленого у червні та липні 2019, сплинув у червні та липні 2022, тобто в період коли строки позовної давності було продовжено в силу пунктів 12 та 19 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що позивачем не було пропущено законодавчо визначений строк позовної давності для звернення із вимогами про стягнення заборгованості з відповідача.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 15.11.2023 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 15.11.2023 у справі №916/3008/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 04.03.2024.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Філінюк І.Г.