Постанова

від 28.02.2024 по справі 910/15583/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2024 р. Справа№ 910/15583/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання : Мовчан А.Б.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросем"

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 року (повний текст рішення складено та підписано 27.12.2023 року)

у справі № 910/15583/23 (суддя Борисенко І. І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросем"

про стягнення 931 389,24 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросем" (далі - відповідач) про стягнення попередньої оплати, інфляційних втрат та 3 % річних у сумі 1 931 389,24 грн.

Позовні мотивовані тим, що відповідно до умов укладеного сторонами договору поставки за договором поставки № 67620 від 04.01.2022 року позивач сплатив на користь відповідача вартість замовленого товару (мінеральні добрива) в якості попередньої оплати. Однак, відповідач порушив свої зобов`язання, товар на погоджених у договорі умовах поставило не у повному обсязі та повернуло лише частину отриманих коштів.

У підготовчому засіданні позивач неодноразово збільшував та зменшував позовні вимоги, а також відмовився від частини заявлених позовних вимог (заяви від 08.11.2023 року та від 07.12.2023 року), у зв`язку з частковою сплатою відповідачем заборгованості 16.11.2023 року та 27.11.2023 року.

Внаслідок цих дій, позивач, керуючись ст. 534 Цивільного кодексу України та застосувавши черговість погашення грошового зобов`язання, передбаченою вказаною нормою, остаточно у заяві від 07.12.2023 року просив стягнути з відповідача попередню оплату в сумі 1 767 396,09 грн та інфляційні втрати у сумі 35 098,61 грн, що разом становить 1 802 494,70 грн.

Відповідач до початку розгляду справи по суті подав відзив на позов, у якому заявлені до нього вимоги визнав.

19.12.2023 року від відповідача надійшло клопотання, у якому Товариство з обмеженою відповідальністю "Євросем" вказало про часткове повернення попередньої оплати у сумі 17 000,00 грн, про що надав відповідні докази. У зв`язку з чим просив закрити провадження у цій частині позовних вимог на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 року у справі №910/15583/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросем" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" попередню оплату у сумі 1 726 845,36 грн, інфляційні втрати у сумі 35 098,61 грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 23 550,73 грн та витрати на правничу допомогу у сумі 20 000,00 грн. В частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" про стягнення попередньої плати 17 000,00 грн провадження у справі закрито.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Євросем" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 року у справі № 910/15583/23 в частині стягнення з відповідача 42 554,90 грн попередньої оплати, 11 775,37 грн судового збору, 13000,00 грн витрат на правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення суду, яким закрити провадження у зв`язку з відсутністю предмету спору в частині стягнення 42 554,90 грн попередньої оплати (основного боргу) та відмовити позивачу у стягненні 11775,37 грн судового збору та 13 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 534 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України.

Так, скаржник вказав, що він повертав позивачу попередню оплату із чітким зазначеним про це у платіжних інструкціях. Відповідно застосування ст. 534 Цивільного кодексу України позивачем було безпідставним, а рішення суду про стягнення попередньої оплати, яка вже була повернута відповідачем, є незаконним.

Крім того, за твердженням представника скаржника, він позов визнав за виключенням сум повернення попередньої оплати, які позивач незаконно зарахував у судовий збір та похідні нарахування від основної суми боргу.

До того ж, скаржник вважає, що з огляду на приписи ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, суд незаконно стягнув з відповідача 100 відсотків судового збору (23550,73 грн) замість 11775,37 грн.

Разом з цим, за твердженням скаржника, останній не згодний з розміром витрат на правничу допомогу в сумі 20000,00 грн, стягнутих судом, оскільки, на його думку обґрунтованим є розмір витрат позивача на правничу допомогу адвоката в сумі 4000,00 грн (витрачений адвокатом час на цій стадії не перевищує 4 години) та 3000,00 грн за представництво інтересів позивача у суді першої інстанції (витрачений адвокатом час на цій стадії не перевищує 3 години).

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2024 року апеляційна скарга у справі №910/15583/23 передана на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий), Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросем" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 року у справі №910/15583/23 залишено без руху.

Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки та подано до суду докази сплати судового збору у встановленому розмірі.

Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги.

Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросем" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 року у справі №910/15583/23 своєю ухвалою від 18.01.2024 року.

26.01.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник позивача просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

При цьому, представник позивача, зокрема зазначив, що рішення першої інстанції є законним і обґрунтованим, таким, що ухвалено до норм матеріального та дотриманням процесуального права, таким, що ухвалено на підставі повного та всебічно з`ясованих обставин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі відповідача, вважаємо суб`єктивними, необґрунтованими, безпідставними і такими, що не відповідають приписам законодавства України та не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Так, в апеляційній скарзі скаржник зазначає, про те, що «це позов відповідач визнав у повному обсязі. Пізніше відповідач визнав, також, збільшені позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Водночас, скаржник зазначив, що на протязі розгляду справи, відповідач сплатив 206300,00 грн попередньої оплати (основного боргу), але при цьому відповідач не згоден із застосуванням позивачем свого права ст. 534 Цивільного кодексу України, який останній використовував і протягом розгляду справи та подав заяви про зменшення розміру позовних вимог.

При цьому, за твердженням представника позивача, останній керуючись ст. 534 Цивільного кодексу України зарахував сплачені під час розгляду справи грошові кошти в сумі 206300,00 грн наступним чином: 23176,67 грн - судовий збір; 374,06 грн судовий збір (доплата за ухвалою суду); 39138,12 грн - 3% річних; 3416,78 грн - 3% річних; 59985,21 грн - основний борг; 63209,16 грн - основний борг, 17000,00 гр, що були сплачені відповідачем 18.12.2023 року суд зарахував в рахунок сплати основного боргу, про що було зазначено в оскаржуваному рішенні.

Водночас, представник позивача наголосив, що суд першої інстанції використав свої дискреційні повноваження та правомірно зменшив суму витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає розподілу на підставі заяви відповідача та з власної ініціативи і задовольнив 20000,00 грн, що є спів мірним і позивач з цим погодився.

Представники сторін в судове засідання 28.02.2024 року Північного апеляційного господарського не прибули про час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного документа (наявні в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.01.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євросем" (постачальник) був укладений договір поставки № 67 620 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця насіння сільськогосподарських культур та/або засоби захисту рослин та/або мінеральні добрива на умовах попередньої оплати, а покупець зобов`язується прийняти товар, сплатити його вартість на умовах, передбачених цим договором (додаткових угод та специфікацій до нього).

Відповідно до п. 2.1 договору, найменування (асортимент) товару, його кількість, ціна за одиницю та ціна всього товару наведені у специфікаціях до договору, які є невід`ємними його частинами. Ціна товару, що вказана у специфікаціях, визначена на дату укладення договору (підписання специфікації).

Вартість договору складається із суми всіх специфікацій, підписаних в рамках цього договору (п. 2.2 договору).

Згідно п. 4.1 договору умови та місце поставки (передачі) товару: EXW (згідно Інкотермс 2010) - склад постачальника, якщо інше не буде визначено у специфікаціях.

Відповідно до п. 4.2 договору постачальник зобов`язується поставити покупцю товар у строки, що визначені у специфікаціях, при умові надходження на його поточний рахунок у строки, визначені у специфікаціях попередньої оплати, тобто платежів до дати передачі товару, якщо такі передбачені специфікаціями. Товар може поставлятись покупцю партіями на умовах попередньої оплати відповідної партії товару.

Товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем за кількістю (одиниць виміру) - відповідно до кількості, вказаної у видатковій накладній; за якістю - відповідно до якості, вказаної у документі про якість. Датою поставки (передачі) товару є дата, вказана у видатковій накладній (п. 4.4 договору).

Згідно п. 5.1 договору оплата товару здійснюється в гривнях в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів платіжним дорученням на рахунок постачальника. Підставою платежу є даний договір.

Постачальник зобов`язується передати товар покупцеві з дотриманням терміну поставки та у місці поставки, визначеному у договорі. Обов`язок постачальника передати товар покупцю наступає тільки за умови надходження на його поточний рахунок у строки, визначені у специфікаціях, авансових платежів, тобто платежів до дати передачі товару, якщо такі передбачені специфікаціями (п. 6.2.1 договору).

Відповідно до п. 8.1 договору, останній є укладеним з моменту його підписання та діє протягом року з моменту його укладання. Закінчення строку дії цього договору не звільняє покупця від виконання взятих на себе зобов`язань за цим договором, а саме - повернення остаточної ціни договору

Специфікацією № 3 від 14.01.2022 року до договору сторони погодили: товар - мінеральне добриво; його кількість - 330 т.; вартість, що становить 9 570 001,32 грн; умови та місце поставки (передачі) товару - EXW (згідно Інкотермс 2010 року) - склад постачальника; термін поставки - 45 днів з моменту 100 % оплати; строк оплати товару: товар оплачується покупцем в порядку, вказаному в договорі в наступні строки:

- попередня оплата (аванс) 50 % в сумі 4 785 000,66 грн перераховується постачальнику у строк до 17.01.2022 року;

- оплата 50 % в сумі 4 785 000,66 грн перераховується постачальнику у строк 05.02.2022 року.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 вказаної статті).

Згідно ч. 1 ст. 662, 663 Цивільного кодексу України у продавця існує обов`язок передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та правильного встановлено судом першої інстанції, позивач, на виконання умов договору та виставленого відповідачем рахунку-фактури, здійснив попередню оплату замовленого товару в повному обсязі - на суму 4 785 000,66 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 198 від 17.01.2022 року (а.с. 24).

Проте, відповідач свої зобов`язання не виконав, поставку обумовленого товару у визначений договором строк не здійснив.

Як вказує позивач, він неодноразово звертався до відповідача з вимогами повернути попередню оплату у сумі 4 785 000,66 грн.

У відповідь на вказані вимоги, у період з 16.05.2022 року по 14.08.2023 року відповідач повернув попередню оплату у сумі 2 894 410,20 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 12197 від 16.05.2022 року, № 12238 від 20.05.2022 року, № 12264 від 27.05.2022 року, № 13459 від 19.01.2023 року, № 1155 від 16.02.2023 року, № 1355 від 10.03.2023 року, платіжними інструкціями від 09.05.2023 року, від 23.05.2023 року, від 25.05.2023 року, від 29.05.2023 року, від 31.05.2023 року, від 05.06.2023 року, від 08.06.2023 року, від 28.06.2023 року, від 10.07.2023 року, від 11.07.2023 року, від 17.07.2023 року, від 25.07.2023 року, від 31.07.2023 року, від 01.08.2023 року, від 04.08.2023 року, від 14.08.2023 року.

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, неповернутою залишилась сума попередньої оплати 1 890 590,46 грн, яку позивач разом з інфляційними втратами у сумі 19 724,55 грн та 3 % річних у сумі 21074,23 грн просив стягнути у судовому порядку у даній справі.

У подальшому, відповідач сплатив кошти у сумі 189 300,00 грн, які позивач (при цьому, збільшуючи, зменшуючи позовні вимоги та відмовляючись від частини позовних вимог), за власною ініціативою керуючись ст. 534 ЦК України, зарахував в наступному порядку:

- 23176,67 грн - судовий збір;

- 374,06 грн судовий збір (доплата за ухвалою суду);

- 39138,12 грн - 3% річних;

- 3416,78 грн - 3% річних;

- 59985,21 грн - основний борг;

- 63209,16 грн - основний борг.

Тобто, новою ціною позову позивачем було визначено 1 802 494,70 грн, що складається з попередньої оплати - 1 767 396,09 грн та інфляційних втрат - 35 098,61 грн за період з травня 2023 року по червень 2023 року.

Відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Так, суд першої інстанції правомірно не прийняв зарахування позивачем коштів у сумі 23550,73 грн у якості судового збору, оскільки обов`язок сплатити судовий збір за подання позовної заяви, включається до складу судових витрат, і, відповідно, його процесуальний розподіл судом здійснюється у порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами вирішення господарського спору між сторонами спору, а не ст. 534 Цивільного кодексу України, як помилково вважає позивач.

Враховуючи вищевикладене, кошти у сумі 23 550,73 грн враховуючи черговість встановлену ст. 534 Цивільного кодексу України, підлягають зарахуванню у рахунок основного боргу (попередньої оплати).

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, ціна позову складається з попередньої оплати у сумі 1743 845,36 грн (1 767 396,09 грн - 23550,73 грн) та інфляційних втрат - 35098,61 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду даної справи відповідач частково повернув попередню оплату у сумі 17 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 4338 від 18.12.2023 року (а.с. 143).

Таким чином, враховуючи, що на вказану суму відповідне грошове зобов`язання припинилось, суд першої інстанції правомірно закрив провадження у цій частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (відсутній предмет спору).

Щодо іншої частини попередньої плати у сумі 1 726 845,36 грн (1743 845,36 грн - 17 000,00 грн) та інфляційних втрат у сумі 35 098,61 грн за період з травня 2023 року по червень 2023 року, що разом становить 1 761 943,97 грн, колегія суддів відзначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідна сума заборгованості (1 761 943,97 грн), визнаються відповідачем, про що він зазначив у своєму відзиві та заявах про часткове погашення боргу.

Згідно ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як правильно встановлено судом першої інстанції, визнання позову не суперечить закону та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, тому суд першої інстанції правомірно прийняв його як належний та задовольнив позовні вимоги в частині несплачених попередньої плати у сумі 1 726845,36 грн та інфляційних втрат у сумі 35098,61 грн за період з травня 2023 року по червень 2023 року.

При цьому, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що він повертав позивачу попередню оплату в сумі 42554,90 грн із чітким зазначеним про це у платіжних інструкціях, оскільки дана сума недостатня для проведеного платежу на виконання грошового зобов`язання у повному обсязі, відповідно судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не були порушені умови ст. 534 Цивільного кодексу України.

Твердження скаржника, що він позов визнав за виключенням сум повернення попередньої оплати, які позивач незаконно зарахував у судовий збір та похідні нарахування від основної суми боргу, не спростовують висновків суду.

Щодо покладення на відповідача витрат за надану правничу допомогу в сумі 74 997,89 грн, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами за результатами розгляду справи. Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

У даному випадку на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в сумі 74 997,89 грн заявник долучив копії:

- договору про надання правничої допомоги від 05.01.2023 року, укладеного Товариством з обмеженою відповідльністю "Спектр-Агро" з адвокатом Білецькою Н. С., а також додатку № 6 від 02.10.2023 року, у якій сторони погодили вартість послуг адвоката, зокрема, домовились, що розмір професійної правничої допомоги за годину роботи адвокатом становить 1 342,00 грн. Також сторонами погоджено, що правова допомога вважаються наданою після підписання акту прийому-передачі наданої правової допомоги, який підписується сторонами;

- акту здачі-приймання виконаних правових робіт від 06.12.2023 року (із зазначенням детального переліку наданих послуг) на суму 74 997,89 грн, з урахуванням 1 % «гонорару успіху адвоката» у сумі 19313,89 грн.

Наведені вище докази суд вважає достатніми для підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

У той же час, відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для встановлення розумного розміру наданих послуг адвоката слід надати належну правову оцінку договору у сукупності з іншими доказами, складністю справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), витраченим часом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконання робіт, ціною позову та (або) значення справи.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У даному випадку суд враховує наступні критерії визначення розміру витрат на правову допомогу: справа не є складною; її розгляд у загальному позовному провадженні, характер спірних відносин та значення справи для сторін, кількість наданих суду пояснень та доказів представником позивача, обсяг виконаної адвокатом роботи під час підготовки позову та інших заяв по суті позову; формування та викладення позиції представником позивача на доводи відповідача.

Так, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підготовка заяв по суті позову, як і сам позов, а також формування правової позиції представником позивача, не зайняли великого обсягу правових знань та часу у досвідченого адвоката, а отже, обсяг виконаної адвокатом роботи під час розгляду справи не вимагав значних витрат часу та вмінь для формування правової позиції, відшукання нових доказів на підтвердження позивачем своєї позиції. При цьому, що під час розгляду справи судом не проводились додаткові процесуальні дії, відповідачем була частково сплачена заборгованість, а позовні вимоги відповідач визнав.

Водночас, суд враховує наявність заперечень відповідача щодо стягнення з нього витрат на правничу допомогу, розмір якої просив зменшити.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі № 910/12876/19.

Водночас, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, які застосовуються за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Аналогічний за змістом правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі № 910/17343/20 та постанові Верховного Суду від 15.06.2022 року у cправі № 911/2652/17 (911/3581/20).

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Так, враховуючі ціну позову (1 778 943,97 грн) та з метою дотримання критерію розумності, співмірності між обсягом роботи, проведеної адвокатом та заявленими витратами, здійсненими на оплату адвокатських послуг, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо доцільності покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20 000,00 грн згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із задоволенням позову.

Враховуючи вищевикладене, твердження скаржника, що обґрунтованим є розмір витрат позивача на правничу допомогу адвоката в сумі 4000,00 грн (витрачений адвокатом час на цій стадії не перевищує 4 години) та 3000,00 грн за представництво інтересів позивача у суді першої інстанції (витрачений адвокатом час на цій стадії не перевищує 3 години) колегія суддів не визнає переконливими доводами.

Щодо твердження скаржника, що з огляду на приписи ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, суд незаконно стягнув з відповідача 100 відсотків судового збору (23550,73 грн) замість 11775,37 грн, колегія суддів відзначає наступне.

Положення ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи.

Зокрема, згідно з ч. 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" у редакції Закону України від 03.10.2017 року N 2147-VIII вирішення питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, ставиться у залежність від двох обставин - моменту, з якого відповідач визнав позов, і від порядку розгляду справи у порядку загального чи спрощеного позовного провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до суду з даним клопотанням, відповідно суд першої інстанції не повертав позивачу з бюджету 50 % сплаченого судового збору на підставі ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України.

Тобто, у суду першої інстанції не було правових підстав для покладення на відповідача 50 відсотків судового збору.

Таким чином, враховуючи, що даний спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, що ним визнається, тому, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду про покладення на відповідача відшкодування витрат по сплаті судового збору, а саме в розмірі 23550,73 грн.

Так, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ними в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Згідно ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В п. 53 рішення ЄСПЛ ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 року зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано висновки щодо всіх суттєвих доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

При цьому, колегія суддів погоджується з твердженнями позивача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросем" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 року у справі № 910/15583/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 року у справі №910/15583/23 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/15583/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Гаврилюк

А.Г. Майданевич

Дата складення повного тексту 04.03.2024 року.