Ухвала

від 05.03.2024 по справі 911/353/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaУХВАЛА

05.03.2024Справа № 911/353/22Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О. М., розглянувши

заяву Потапової Людмили Іванівни про заміну стягувача у судовому наказі № 911/353/22

за заявою Фізичної особи-підприємця Дубіни Ірини Павлівни

до Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО-ХІМ 2005"

про видачу судового наказу

Представники сторін: не з`явились.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Дубіна Ірина Павлівна звернулась до Господарського суду Київської області з заявою до боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ХІМ 2005" про видачу судового наказу про стягнення 5000,00 грн. заборгованості за перевезення вантажу згідно Заявки про надання транспортних послуг № 26 від 27.01.2020.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.02.2022 заяву передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

08.04.2022 Господарським судом міста Києва був виданий судовий наказ у справі № 911/353/22.

14.02.2024 Потапова Людмила Іванівна подала суду заява про заміну стягувача у справі № 911/353/22, оскільки між заявником та Фізичною особою-підприємцем Дубіною Іриною Павлівною був укладений договір відступлення права вимоги № 10/10/23 від 10.10.2023.

Ухвалою суду від 20.02.2024 призначено розгляд заяви про заміну сторони її правонаступником на 05.03.24 об 11:15.

У судове засідання представники сторін не з`явилися, про час і місце його призначення повідомлені належним чином.

05.03.2024 через систему «Електронний суд» Потапова Людмила Іванівна подала заяву про розгляд заяви без її участі.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 334 ГПК України неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.

Враховуючи те, що явка в судове засідання учасників справи обов`язковою не визначалась, суд вважає за можливе розглянути заяву за відсутності представників заявника, стягувача та боржника.

З доданих до заяви матеріалів вбачається, що між Фізичною особою-підприємцем Потаповою Людмилою Іванівною та Фізичною особою-підприємцем Дубіною Іриною Павлівною було укладено договір відступлення права вимоги № 10/10/23 від 10.10.2023, згідно з яким ФОП Дубіна І.П. передала (поступилася) ФОП Потаповій Л.І. безоплатно право грошової вимоги (права вимоги) до боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ХІМ 2005", за письмовим договором про надання транспортних послуг № 26 від 27.01.2020 та заявкою № 26 від 27.01.2020.

Зі змісту норм Цивільного кодексу випливає, що за загальним правилом, будь-яке зобов`язальне право вимоги може бути відступлене кредитором іншій особі; недопустимість відступлення права вимоги в силу сутності зобов`язання або через пряму заборону закону є винятком.

Обмеження щодо заміни кредитора у зобов`язанні може бути встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 512 Цивільного кодексу України). Зазвичай такі обмеження спрямовані на усунення ризиків, пов`язаних із переходом прав вимоги до іншої особи, яка не є стороною за первісним договором.

Цивільний кодекс встановлює загальне правило про принципову можливість переходу права кредитора від однієї особи до іншої як в порядку загального (універсального) правонаступництва, так і в порядку правонаступництва в окремому правовідношенні (сингулярного правонаступництва). В ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України ці види правонаступництва розглядаються як самостійні підстави заміни кредитора у зобов`язанні. Отже, заміна кредитора у зобов`язанні є родовим поняттям щодо передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

При цьому слід брати до уваги те, що в Цивільного кодексі України термін "зобов`язання" вживається в різних значеннях і не збігається змістовно з поняттям "договір".

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Дозволяючи заміну сторони (як універсальне, так і сингулярне правонаступництво) на стадії виконавчого провадження у встановленому порядку, законодавець визнає, що вона як така не суперечить публічним інтересам у сфері судочинства та приватним інтересам сторін.

Правова оцінка законності відступлення права вимоги на стадії виконання судового рішення про стягнення грошей має ґрунтуватися на тому, що: будь-які ризики для боржника, пов`язані із відступленням права вимоги за грошовим зобов`язанням та стягненням відповідних сум як санкцій за його порушення, відсутні, оскільки вимога є безспірною в силу рішення суду, що набрало законної сили; обмеження права кредитора на вільне розпорядження своїм безспірним правом вимоги в статусі стягувача у публічно-правових відносинах виконавчого провадження не відповідає вимогам справедливості, розумності та добросовісності, які в зобов`язальному праві відіграють першорядне значення, що прямо випливає зі змісту ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Воля боржника за грошовим зобов`язанням на стадії застосування до нього заходів примусового виконання (наприклад, у вигляді арешту, примусового стягнення належних боржникові грошових сум та їх зарахування державним виконавцем на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби) не має будь-якого юридичного значення. В ситуації, коли відбувається фактичне виконання обов`язку боржника у примусовому порядку, боржник не має і не може мати суб`єктивного права або інтересу щодо грошових сум, присуджених для сплати на користь кредитора. У випадку, коли судовим рішенням підтверджено наявність боргу і державною виконавчою службою здійснюються відповідні дії, кредитор наділяється правом використати публічно-правовий інститут (виконавче провадження) для реального відновлення його порушеного права. Оскільки на стадії примусового виконання судового рішення до боржника застосовуються заходи юридичної відповідальності, отже, навіть теоретично волевиявлення (згода) боржника щодо переходу прав кредитора у грошовому зобов`язанні до іншої особи (якщо це і передбачено умовами договору) не може вплинути на виконання судового рішення на користь нового стягувача (цесіонарія).

Таким чином, беручи до уваги, що у Цивільному кодексу України закріплено загальне правило про те, що зобов`язальне право вимоги як самостійна майнова цінність може вільно передаватися кредитором іншій особі. Будь-яке майнове право (право вимоги) може бути відступленим, якщо законом не встановлено відповідну заборону, або якщо воно не має нерозривного зв`язку із особою кредитора. Обмеження щодо заміни кредитора у зобов`язанні (у вигляді згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні) може бути встановлено договором з метою усунення ризиків, пов`язаних із переходом прав вимоги до іншої особи, яка не є стороною за первісним договором. Право вимоги за грошовим зобов`язанням є в принципі оборотоздатним, не має нерозривного зв`язку із особою кредитора, і його відступлення іншій особі не підпадає під заборону, встановлену ст. 515 Цивільного кодексу України, а саме у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора, зокрема у зобов`язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю Договірні обмеження щодо відступлення права вимоги за грошовим зобов`язанням мають розглядатися з точки зору справедливості, розумності та добросовісності як загальних засад цивільного законодавства (ст. 3 Цивільного кодексу України) та конкретних обставин справи.

Оскільки, правочин про відступлення права вимоги відповідає вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України, у судовому порядку недійсним не визнавався, суд доходить висновку про наявність підстав для заміни сторони по справі та стягувача з виконавчого провадження її правонаступником.

Відповідно до ст. 334 Господарського процесуального кодексу України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Таким чином, з огляду на положення норм цивільного законодавства та враховуючи приписи ст. 52, 334 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" обґрунтована та підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 234, 334 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -

УХВАЛИВ:

1. Заяву Потапової Людмили Іванівни про заміну стягувача у судовому наказі № 911/353/22 задовольнити.

2. Замінити стягувача Фізичну особу-підприємця Дубіну Ірину Павлівну ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) у судовому наказі Господарського суду міста Києва № 911/353/22 від 08.04.2022 на її правонаступника - Фізичну особу-підприємця Потапову Людмилу Іванівну ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ).

3. Дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у встановленому законодавством України порядку.

Суддя О.М.Ярмак