Рішення

від 28.02.2024 по справі 916/5762/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" лютого 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5762/23

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Павловій О.В.,

розглянувши справу № 916/5762/23

за позовом Приватного акціонерного товариства «ОДЕСАВИНПРОМ» (68262, Одеська обл., Білгород-Дністровський район, село Розівка, вул. Привокзальна, буд. 1А; код ЄДРПОУ 00412027)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИНО.ФМ» (68500, Одеська обл., Тарутинський район, смт Тарутине, вул. Красна, буд. 7; код ЄДРПОУ 43882128)

про стягнення 15 972,51 грн;

представники сторін:

від позивача не з`явився,

від відповідача не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, приватне акціонерне товариство «ОДЕСАВИНПРОМ», звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю «ВИНО.ФМ», про стягнення 15972,51 грн.

В обґрунтування своїх вимог посилається на укладання з відповідачем 23.07.2021 договору поставки № ЕГГП/230721, відвантаження відповідачеві товару на загальну суму 27300грн. станом на 27.10.2021 за накладними №№ 1963, 1964, 1965, 2082, 2083, 2084, 2247, 2248, 2249, 2731, 2732, 2733, отримання часткової оплати на суму 3900грн. (1560 грн та 2340грн), повернення 26.01.2022 товару на загальну суму 12220 грн.

Вказує на залишок заборгованості у розмірі 11180грн., нарахування 4041,58грн. інфляційних та 750,93грн. 3% річних відповідно до ч.2 ст.265 Цивільного Кодексу України за прострочку виконання грошового зобов`язання.

Ухвалою від 02.01.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання призначено на 31.01.2024.

30.01.2024 до суду від позивача надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 15992,12грн. з наданням договору про надання правничої допомоги від 17.02.2023 № 7.7, акту приймання - передачі наданих послуг № 1 від 30.01.2024, детального опису наданих послуг та доказів відправлення заяви з додатками відповідачу.

В судове засідання 31.01.2024 з`явився лише представник позивача, відповідач в судове засідання явку представника не забезпечив, відзив або будь-яких заяв чи клопотання не надав, поштове повідомлення від відповідача повернулося з поштовою відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Протокольною ухвалою від 31.01.2024 судове засідання було відкладено на 28.02.2024.

В судове засідання 28.02.2024 з`явився лише представник позивача. Після заслуховування пояснень позивача, дослідження доказів та з`ясування обставин справи судом було прийнято рішення та оголошено його вступну та резолютивну частину.

Під час розгляду справи судом було встановлено наступне.

Між позивачем та відповідачем 23.07.2021 був підписаний договір поставки № ЕГГП/230721 (а.с. 10-13), відповідно до п.1 1 якого позивач зобов`язався поставити відповідачеві визначений цим договором товар (алкогольні напої виробництва позивача), а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити цей товар на умовах та в порядку, передбачених цим договором.

Відповідно до п.7.2 договору його строк закінчується 30.06.2022.

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Ч.1 ст.202 Цивільного Кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Ст.204 Цивільного Кодексу України встановлює презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання вказаного договору недійсним в судовому порядку до матеріалів справи не надано.

За змістом ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічне визначення договору поставки містить і Цивільний Кодекс України, відповідно до ч.1 ст.712 якого за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За таких обставин, внаслідок підписання договору поставки № ЕГГП/230721 від 23.07.2021 між сторонами виникли взаємні права та обов`язки, притаманні для договорів поставки.

Стаття 525 Цивільного Кодексу України забороняє односторонню відмову від зобов`язання або зміну його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного Кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Статтею 509 Цивільного Кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст.193 ГК України, яка регламентує, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного Кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.2 договору сторони встановили, що відповідач зобов`язаний оплатити позивачеві партію товару протягом 30 календарних днів з дати її поставки.

Позивачем до матеріалів справи надані видаткові накладні від 30.07.2021 (№№ 1963, 1964, 1965), від 13.08.2021 (№№ 2082, 2083, 2084), від 02.09.2021 (№№ 2247, 2248, 2249), від 27.10.2021 (№№ 2731, 2732, 2733) на загальну суму 27300грн.

Позивач вказує на часткову оплату відповідачем у розмірі 3900грн та повернення товару на суму 12220 грн. в наслідок чого несплаченою залишається продукція на суму 11180грн.

У ст. 15 Цивільного Кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного Кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного Кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного Кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідач свої договірні зобов`язання щодо оплати отриманого товару належним чином не виконав, в зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення 11180грн. основного боргу суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного Кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем з посиланням на вказану правову норму заявлено до стягнення 4041,58грн. інфляційних та 750,93грн. 3% річних за прострочку виконання грошового зобов`язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення вказаних сум, суд дійшов до висновку про його обґрунтованість та відповідність вимогам закону та умовам договору, в зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення 4041,58грн. інфляційних та 750,93грн. 3% річних підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідним, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у Постанові ВС від 18.01.2021 по справі №915/646/18.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Стаття 129 ГПК України передбачає покладання судових витрат на відповідача у разі задоволення позову.

Крім витрат на сплату судового збору у розмірі 2684грн. позивач вказує на понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 15992,12грн. та просить стягнути її з відповідача.

Факт здійснення витрат на отримання правничої допомоги по цій справі підтверджується наданим договором про надання правничої допомоги від 17.02.2023 № 7.7, актом приймання - передачі наданих послуг № 1 від 30.01.2024, детальним описом наданих послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом ч. ч. 3 6 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю, водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява № 19336/04).

Згідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зазначені положення кореспондуються з європейськими стандартами, зокрема п. 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81) 7, в якому передбачено, що, за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Суд відзначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Аналогічних висновків дійшов також Європейський суд з прав людини, рішення якого, відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини можуть бути використані судом в якості джерела права.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19

За таких обставин, здійснюючи розподіл судових витрат на правову допомогу у даній справі, оцінивши подані в обґрунтування понесення таких витрат докази, враховуючи загальний розмір позовних вимог, принцип співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд вважає за доцільне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягнення з відповідача на користь позивача, до 4000грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 126, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства «ОДЕСАВИНПРОМ» (68262, Одеська обл., Білгород-Дністровський район, село Розівка, вул. Привокзальна, буд. 1А; код ЄДРПОУ 00412027) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИНО.ФМ» (68500, Одеська обл., Тарутинський район, смт Тарутине, вул. Красна, буд. 7; код ЄДРПОУ 43882128) про стягнення 15 972,51 грн задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИНО.ФМ» (68500, Одеська обл., Тарутинський район, смт Тарутине, вул. Красна, буд. 7; код ЄДРПОУ 43882128) на користь Приватного акціонерного товариства «ОДЕСАВИНПРОМ» (68262, Одеська обл., Білгород-Дністровський район, село Розівка, вул. Привокзальна, буд. 1А; код ЄДРПОУ 00412027) 11 180,00 грн основної заборгованості, 4 041,58 грн інфляційних втрат, 750,93 грн 3% річних, 2 684,00 грн витрат по сплаті судового збору, 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено у судовому засіданні 28 лютого 2024 р. Повний текст рішення складено та підписано 04 березня 2024 р.

Суддя Р.В. Волков