Рішення

від 28.02.2024 по справі 916/5676/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" лютого 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5676/23

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Павловій О.В.,

розглянувши справу № 916/5676/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТОР І КО» (08202, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Соборна, 152; код ЄДРПОУ 39812547)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «УКРАЇНСЬКИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ АЛЬЯНС» (68001, Одеська обл., Одеський р-н, м. Чорноморськ, пр. Миру, 8; код ЄДРПОУ 41470642)

про стягнення 38 975,59 грн;

представники сторін:

від позивача Ігнатенко О.В. (в режимі відеоконференції),

від відповідача не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «АСТОР І КО», звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «УКРАЇНСЬКИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ АЛЬЯНС», про стягнення 38975,59 грн.

В обґрунтування своїх вимог посилається на укладання з відповідачем усного правочину поставки товару, поставку відповідачеві товару на загальну суму 209537,05грн. у період з 02.12.2021 по 02.02.2022, здійснення відповідачем оплати лише частково на суму 183762,36грн, залишок несплаченої заборгованості у розмірі 25774,69грн.

В якості доказів поставки продукції та її прийняття відповідачем посилається на видаткові накладні №№ 752, 714, 670, 311, 270, 232, 22753, 22720, 22685, 22630, 22584, 22478, 22364, 21974, акти надання послуг №№ 752, 714, 670, 311, 270, 232, 22753, 22720, 22685, 22630, 22584, 22478, 22364, 21974.

Також посилається на нарахування відповідачеві за прострочку оплати 3883,86грн пені за період з 03.02.2022 по 03.08.2022, 7840,47грн. інфляційних за період з 03.02.2022 по 31.12.2023, 1476,57грн. 3% річних за період з 03.02.2022 по 31.12.2023.

Просить зазначити в рішенні суду, що орган, який буде здійснюватиме примусове виконання рішення, має нарахувати передбачені ст. 625 Цивільного Кодексу України 3% річних та інфляційні збитки до моменту виконання судового рішення в частині основного боргу.

Ухвалою від 01.01.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання призначено на 31.01.2024.

04.01.2024 до суду надійшла заява позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Ухвалою від 04.01.2024 суд задовільнив вказану заяву позивача.

В судовому засіданні 31.01.2024 прийняв участь лише представник позивача в режимі відеоконференції, відповідач в судове засідання явку представника не забезпечив, відзив або будь-яких заяв чи клопотання не надав, поштове повідомлення від відповідача повернулося з поштовою відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Протокольною ухвалою від 31.01.2024 судове засідання було відкладено на 28.02.2024.

В судове засідання 28.02.2024 з`явився лише представник позивача в режимі відеоконференції. Після заслуховування пояснень позивача, дослідження доказів та з`ясування обставин справи судом було прийнято рішення та оголошено його вступну та резолютивну частину.

Під час розгляду справи судом було встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач період з 02.12.2021 по 02.02.2022 передав відповідачу бетон товарний та надав транспортні послуги на загальну суму 209537,05грн., що підтверджується наступними документами:

- Видаткова накладна № 752 від 02.02.2022 на суму 8395,38грн з ПДВ;

- Видаткова накладна № 714 від 01.02.2022 на суму 11193,84грн з ПДВ;

- Видаткова накладна № 670 від 31.01.2022 на суму 11193,84грн з ПДВ;

- Видаткова накладна № 311 від 21.01.2022 на суму 8955,07грн з ПДВ;

- Видаткова накладна № 270 від 20.01.2022 на суму 11193,84грн з ПДВ;

- Видаткова накладна № 232 від 19.01.2022 на суму 9328,20грн з ПДВ;

- Видаткова накладна № 22753 від 27.12.2021 на суму 5596,92грн з ПДВ;

- Видаткова накладна № 22720 від 26.12.2021 на суму 14925,12грн з ПДВ;

- Видаткова накладна № 22685 від 25.12.2021 на суму 9328,20грн з ПДВ;

- Видаткова накладна № 22630 від 24.12.2021 на суму 13992,30грн з ПДВ;

- Видаткова накладна № 22584 від 23.12.2021 на суму 18656,40грн з ПДВ;

- Видаткова накладна № 22478 від 20.12.2021 на суму 20522,04грн з ПДВ;

- Видаткова накладна № 22364 від 17.12.2021 на суму 13992,30грн з ПДВ;

- Видаткова накладна № 21974 від 08.12.2021 на суму 16254грн з ПДВ;

- Акт надання послуг № 752 від 02.02.2022 на суму 2291,52грн з ПДВ;

- Акт надання послуг № 714 від 01.02.2022 на суму 2291,52грн з ПДВ;

- Акт надання послуг № 670 від 31.01.2022 на суму 2291,52грн з ПДВ;

- Акт надання послуг № 311 від 21.01.2022 на суму 2291,52грн з ПДВ;

- Акт надання послуг № 270 від 20.01.2022 на суму 2291,52грн з ПДВ;

- Акт надання послуг № 232 від 19.01.2022 на суму 2291,52грн з ПДВ;

- Акт надання послуг № 22753 від 27.12.2021 на суму 2291,52грн з ПДВ;

- Акт надання послуг № 22720 від 26.12.2021 на суму 2618,88грн з ПДВ;

- Акт надання послуг № 22685 від 25.12.2021 на суму 2291,52грн з ПДВ;

- Акт надання послуг № 22630 від 24.12.2021 на суму 2455,20грн з ПДВ;

- Акт надання послуг № 22584 від 23.12.2021 на суму 3273,60грн з ПДВ;

- Акт надання послуг № 22478 від 20.12.2021 на суму 3600,96грн з ПДВ;

- Акт надання послуг № 22364 від 17.12.2021 на суму 2455,20грн з ПДВ;

- Акт надання послуг № 21974 від 08.12.2021 на суму 3273,60грн з ПДВ.

Вказані накладні та акти містять печатки та підписи обох сторін.

Позивач також вказує на часткову оплату в розмірі 183762,36грн, в зв`язку з чим залишок несплаченої заборгованості становить 25774,69грн.

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Ч.1 ст.202 Цивільного Кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. А відповідно до ч.2 вказаної статті, правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з ч.1 ст.205 Цивільного Кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

З дій позивача та відповідача, які полягали у наданні та отриманні товару та транспортних послуг автобетонозмішувача, здійсненні та прийнятті часткової оплати, оформленні вказаних господарських операцій відповідними видатковими накладними та актами надання послуг вбачається, що між сторонами фактично виникли правовідносини, притаманні для договорів поставки та надання послуг.

За таких обставин суд погоджується з твердженнями позивача про фактичне укладання між ними договору у спрощеній формі. При цьому суд зазначає, що цей договір має змішану форму та складається з елементів договорів поставки та надання послуг.

Сторони мають право укласти договір, у якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ч. 2 ст. 628 ЦК).

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічне визначення договору поставки містить і Цивільний Кодекс України, відповідно до ч.1 ст.712 якого за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Крім того, згідно з ч.2 ст.712 Цивільного Кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, ч.1 ст.655 Цивільного Кодексу України вказує, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1 ст.901 Цивільного Кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, як за договорами купівлі-продажу, так і за договорами поставки та надання послуг, обов`язок отримувача товару (послуги) полягає в оплаті отриманого.

Ст.204 Цивільного Кодексу України встановлює презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання вказаного договору недійсним в судовому порядку до матеріалів справи не надано.

За змістом ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 525 Цивільного Кодексу України забороняє односторонню відмову від зобов`язання або зміну його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного Кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Статтею 509 Цивільного Кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст.193 ГК України, яка регламентує, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Положеннями чч.1, 2 ст.692 ЦК передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Разом з цим, доказів досягнення сторонами згоди про таке розстрочення суду не представлено.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

У ст. 15 Цивільного Кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного Кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного Кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідач свої зобов`язання щодо оплати отриманого за усним правочином належним чином не виконав, докази такого виконання до матеріалів справи не надано, тому суд дійшов до висновку про наявність у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 25774,69грн. За таких обставин вимоги позивача про стягнення 25774,69грн. основного боргу суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного Кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідач свої договірні зобов`язання щодо оплати отриманого товару належним чином не виконав, в зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення 11180грн. основного боргу суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного Кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем з посиланням на вказану правову норму заявлено до стягнення 7840,47грн. інфляційних за період з 03.02.2022 по 31.12.2023, 1476,57грн. 3% річних за період з 03.02.2022 по 31.12.2023.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум, суд дійшов до висновку про його обґрунтованість та відповідність вимогам закону, в зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення 7840,47грн. інфляційних та 1476,57грн. 3% річних підлягають задоволенню.

Позивач також просить зазначити в рішенні суду про нарахування органом стягнення 3% річних та інфляційних до моменту виконання рішення в частині основного боргу.

Відповідно до п.10 ст.238 Господарського процесуального Кодексу України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Можливість такого нарахування для інфляційних вказаною нормою не передбачена. За таких обставин вимоги позивача стосовно такого нарахування підлягають задоволенню лише частково стосовно порядку нарахування 3% річних.

Позивачем також заявлено до стягнення 3883,86грн пені за період з 03.02.2022 по 03.08.2022.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Частини 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Ч.1 ст. 547 Цивільного Кодексу України встановлює, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. При цьому частина друга вказаної статті вказує, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Позивачем не надано доказів вчинення між сторонами у письмовій формі правочину з приводу застосування пені за прострочку виконання зобов`язання. Позивачем також не надано обставин, які б свідчили про встановлення пені для виниклих між сторонами відносин будь-яким нормативним актом, обов`язковим для сторін.

Посилання позивача на Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» як на підставу для нарахування пені суд вважає безпідставними, оскільки вказаний Закон не встановлює розмір пені, а лише обмежує її граничний розмір двома обліковими ставками НБУ. Так, ст.3 цього Закону вказує, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. При цьому ст. 1 Закону визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За таких обставин вимоги позивача про стягнення 3883,86грн пені задоволенню не підлягають.

У відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідним, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у Постанові ВС від 18.01.2021 по справі №915/646/18.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТОР І КО» (08202, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Соборна, 152; код ЄДРПОУ 39812547) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «УКРАЇНСЬКИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ АЛЬЯНС» (68001, Одеська обл., Одеський р-н, м. Чорноморськ, пр. Миру, 8; код ЄДРПОУ 41470642) про стягнення 38 975,59 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «УКРАЇНСЬКИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ АЛЬЯНС» (68001, Одеська обл., Одеський р-н, м. Чорноморськ, пр. Миру, 8; код ЄДРПОУ 41470642) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТОР І КО» (08202, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Соборна, 152; код ЄДРПОУ 39812547) 25 774,69 грн основного боргу, 1 476,57 грн 3% річних, 7 840,47 грн інфляційних втрат, 2 416,54 грн витрат по сплаті судового збору.

3. Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у даній справі, нараховувати 3% річних до моменту виконання рішення суду, з урахуванням можливого зменшення розміру залишку боргу, наступним чином: 25 774,69 грн (сума залишку боргу) * 3 * кількість днів прострочення / кількість днів у році / 100 (період нарахування: з 01.01.2024 до моменту виконання рішення).

4. У задоволенні решти вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено у судовому засіданні 28 лютого 2024 р. Повний текст рішення складено та підписано 04 березня 2024 р.

Суддя Р.В. Волков