Рішення

від 28.02.2024 по справі 918/1302/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" лютого 2024 р. м. РівнеСправа № 918/1302/23

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Войтюка В.Р., при секретарі судового засідання Мамчур А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія 2000"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.И.Т.М"

про стягнення заборгованості в сумі 848 496 грн. 16 коп.

В засіданні приймали участь:

Від позивача: Кудрявцев Олег Миколайович (поза межами приміщення суду);

Від відповідача: Бурма Олексій Віталійович (в залі суду).

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

19 грудня 2023 року Товариство обмеженою відповідальністю "Надія 2000" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.И.Т.М" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 848 496 грн. 16 коп.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 18 листопада 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Надія 2000" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Р.И.Т.М" укладено договір № 0111-АМ поставки, на виконання умов якого позивач передав у власність відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними.

Позивач зазначає, що відповідач несвоєчасно та не у повному обсязі виконав свої зобов`язання по оплаті за поставлений товар у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання. За твердженням позивача, за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати поставленого товару у відповідача виник перед позивачем борг в сумі 401 196 грн. 23 коп. Крім того, за неналежне виконання договору поставки позивачем нараховано відповідачу 41 117 грн. 75 коп. 3% річних, 259 921 грн. 14 коп. інфляційних втрат, 603 625 грн. 15 коп. пені та 336 173 грн. 82 коп. штрафу.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на ст.ст. 20, 173-175, 193, 216-218, 230, 231, 264 - 265 ГК України, ст. ст. 11-16, 258, 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 655, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 4,12,20,42,46,162-164,171,172,176,247 ГПК України.

В судовому засіданні 28 лютого 2024 року представник позивача позовні вимоги підтримав.

Відповідач у свою чергу заперечує позовні вимоги та подав до суду відзив на позовну заяву, в якому останній не заперечує проти факту укладення договору поставки та виникнення заборгованості у зв`язку із неналежним виконанням умов останнього. Окрім того, відповідач зазначає, що останнім сплачено частково заборгованість, тому, просить суд провадження в даній частині закрити в порядку ст. 231. Відповідач, також не заперечує та визнає наявність основної заборгованості по договору. Щодо 3% річних та інфляційних втрат, відповідач зазначає, що при розрахунку останніх позивачем допущено помилки. Також, відповідач заперечу нарахування штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу та просить суд застосувати до останніх строк позовної давності. Крім того, відповідач просив суд зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій.

В судовому засіданні 28 лютого 2024 року представник відповідача позовні вимоги частково визнав, в решті позовних вимог просив суд відмовити.

Заяви та клопотання у справі.

10 січня 2023 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог.

Судом встановлено, що вказана заява відповідає вимогам ст. 170 ГПК України.

Відповідно до частини 1, 2, 5, 6 ст. 46 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. У разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі. Суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Суд зазначає, що заява подана в передбачений ГПК України строк, тому, суд приймає подану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог.

16 січня 2024 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника відповідача надійшли заперечення на заяву про збільшення розміру позовних вимог. Окрім того, представник відповідача пожав до суду клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій. Також, відповідач в порядку ст. 165 ГПК України подав до суду відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги заперечує.

17 січня 2024 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи.

29 січня 2024 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника позивача в порядку ст. 166 ГПК України надійшла відповідь на відзив, в якій останній спростовує доводи відповідача викладені у відзиві та просить суд позовні вимоги задоволити.

12 лютого 2024 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника позивача надійшла заява про розстрочення виконання судового рішення.

16 лютого 2024 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника позивача надійшли доповнення до відповіді на відзив.

28 лютого 2024 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи платіжної інструкції № 265 від 26 лютого 2024 року.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 20 грудня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 918/1302/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія 2000" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.И.Т.М" про стягнення заборгованості в сумі 848 496 грн. 16 коп., розгляд справи визначено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 10 січня 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 10 січня 2024 року відкладено підготовче засідання на 17 січня 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 17 січня 2024 року відкладено підготовче засідання на 07 лютого 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 07 лютого 2024 року закрито підготовче провадження по розгляду позовної заяви у справі № 918/1302/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія 2000" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.И.Т.М" про стягнення заборгованості в сумі 848 496 грн. 16 коп. та призначено розгляд справи № 918/1302/23 до судового розгляду по суті на 12 лютого 2024 року.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

18 листопада 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Надія 2000" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Р.И.Т.М." (далі - покупець) укладено договір поставки № 0111-АМ (далі - договір), за умовами якого постачальник бере на себе зобов`язання поставити та передати у власність покупцю продукцію - пиломатеріали хвойних порід на умовах узгоджених поговором (п. 1.1. договору). Асортимент та кількість продукції, що поставляється в рамках даного договору визначається виходячи з асортименту та кількості продукції, що поставляється в рамках даного договору (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 3.2. договору загальна вартість даного договору визначається сумою всіх видаткових накладних, які є його невід`ємною частиною.

Згідно до п. 4.2. договору передача продукції покупцю здійснюється шляхом оформлення первинних бухгалтерська: документів щодо відповідної партії продукції на Покупця та засвідчується видатковою накладною специфікацією підписаною уповноваженими представниками Сторін. Постачальник здійснює поставку Продукції на умовах DDP згідно правил (Інкотермс 2020). Продукція доставляється постачальником є склад покупця. Приймання продукції по кількості та якості відбувається у порядку, передбаченому чинним законодавством України, з урахуванням вимог цього договору. Покупець перевіряє кількість та якість продукції відповідно до п.2.2 цього договору (п. .4.5 договору).

Покупець здійснює оплату поставленої партії продукції шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника протягом тридцяти календарних днів від моменту отримання рахунку-фактури Постачальника, засобами електронного та/або поштового зв`язку, зазначених в розділі 9 договору (п. 5.1. договору).

Покупець має право притримати оплату продукції, партії продукції, до моменту надання всіх без виключення документів зазначених в п. 4.4. даного договору та звільняється від відповідальності передбаченої п. 6 договору (п. 5.2. договору).

Згідно до п. 6 договору сторони визначили відповідальність за невиконання умов договору, а саме: у випадку, якщо покупець здійснить оплату пізніше строків, передбачених пп. 5.1. він сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення (п. 6.1. договору); у випадку прострочення оплати більш ніж на 7 календарних днів, покупець додатково до сплати пені передбаченої п. 6.1. договору, сплачує на користь продавця штраф у розмірі 10 % від вартості неоплаченої продукції (п. 6.2. договору).

Відповідно до п. 7.1. сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов`язань за даним Договором у випадку, якщо невиконання було наслідком дії обставин непереборної сили: повінь, пожежа, буря, снігопад, землетрус, аварії на транспорті, війни, окупації та інші природні катаклізми чи військові дії за які одна або інша Сторона не несуть відповідальності.

Сторона, для якої невиконання зобов`язань за даним договором стало неможливим внаслідок настання обставин непереборної сили, зобов`язана негайно, але не пізніше 10 (десяти) календарних днів після початку їх дії, письмово повідомити другу сторону про початок, можливий строк дій таких обставин. Зазначені обставини повинні бути документально підтверджені компетентним органом у відповідності до діючого законодавства України. При несвоєчасному повідомленні Сторона втрачає право посилання на обставини непереборної сили (п. 7.2. договору).

Факт настання форс-мажорних обставин та строк їхньої дії має бути підтверджений Торгово- промисловою палатою України (п. 7.4. договору).

Договір вступає в силу від дати його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2021 року, але у будь- якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, що випливають з даного договору якщо за 15 календарних днів до закінчення строку даного договору від однієї із сторін не надійде письмове повідомлення про його розірвання, то договір вважається продовженим на той же термін на тих же умовах (п. 8.2. договору).

На виконання умов договору позивачем виконано поставку продукції, що підтверджується видатковими накладним. Продукція відповідає погодженій сторонами якістю та кількістю.

В свою чергу відповідач здійснив оплату за поставлений та отриманий товар частково.

Отже, на виконання умов договору позивачем поставлено продукцію, проте оплата відповідачем не здійснена частково (розмір боргу 401 196 грн. 23 коп.), що є порушенням умов договору зі сторони покупця в частині оплати.

Також враховуючи, що відповідач припустився прострочення поставки продукції відповідно до договору, позивач відповідно до ст. 625 ЦК України просить суд стягнути з останнього 3% річних у розмірі 41 117 грн. 75 коп., 259 921 грн. 14 коп. інфляційних втрат та відповідно до п. 6.1. договору штраф у розмірі 336 173 грн. 82 коп. і пеню у розмірі 603 625 грн. 15 коп.

Джерела права й акти їх застосування.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини з поставки товару на підставі укладеного Договору в силу статті 11 Цивільного кодексу України, судом враховано законодавство що встановлює та регулює договірні зобов`язання, які виникають на підставі договору поставки.

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

За змістом ч. 1 ст. 509 ЦК України та ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з приписами ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України)

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Як передбачено пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Судом взято до уваги, що згідно частини 2 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У силу вимог ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 76-78 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Мотивована оцінка аргументів сторін, підстави їх відхилення і висновок суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

Аргументуючи позовні вимоги позивач вказує на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки від 18 листопада 2021 року № 0111-АМ.

В якості доказів вказаних обставини суду надано наступні докази, а саме: копію договору поставки № 0111-АМ від 18 листопада 2021 року; копії видаткових накладних № 583 від 18 жовтня 2022 року, № 585 від 15 жовтня 2022 року, № 586 від 15 жовтня 2022 року, № 655 від 17 жовтня 2022 року, № 584 від 19 жовтня 2022 року; копії рахунків на оплату № 705 від 15 жовтня 2022 року, № 706 від 15 жовтня 2022 року, № 707 від 15 жовтня 2022 року, № 708 від 17 жовтня 2022 року, № 709 від 19 жовтня 2022 року.

На підставі вказаних доказів судом встановлено, а саме: факт виникнення між сторонами договірних відносин по поставці товару; факт поставки позивачем та передачі у власність відповідача поставлених товарів; факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань по оплаті за договором поставки товару; факт виникнення основної заборгованості.

Згідно до видаткових накладних (вказані документи підписані та не заперечені відповідачем) станом час звернення позивачем з позовом до суду заборгованість відповідача перед останнім за поставлені товари, з урахуванням зменшення розміру позовних вимог становить 401 196 грн. 23 коп.

Вказані обставини відповідачем визнано.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості по договору у розмірі 40 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 265 від 26 лютого 2024 року, яка наявна в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 231 ГПК України Господарський суд закриває провадження у справі, якщо: відсутній предмет спору.

Отже, судом встановлено, що предмет спору в частині стягнення 40 000 грн. 00 коп. заборгованості відсутній, тому, провадження в даній частині позову підлягає до закриття.

Відтак, сума заборгованості яка підлягає до стягнення з відповідача становить 361 196 грн. 23 коп.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 41 117 грн. 75 коп. 3% річних, 259 921 грн. 14 коп. інфляційних втрат, 603 625 грн. 15 коп. пені та 336 173 грн. 82 коп. штрафу, суд зазначає наступне.

Суд здійснивши власний розрахунок за допомогою системи комплексного інформаційного забезпечення LIGA 360 встановив, що позивачем вірно нараховано суму 3% річних, інфляційних втрат та штрафних санкцій.

Отже, зважаючи на викладене, до стягнення з відповідача підлягає наступна відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, а саме 41 117 грн. 75 коп. 3% річних та 259 921 грн. 14 коп. інфляційних втрат.

Щодо нарахованої пені та штрафу, суд зазначає наступне.

Суд, розглянувши клопотання представника відповідача про зменшення розміру неустойки до 95 % від заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про його часткове задоволення з огляду на наступне.

В обґрунтування свого клопотання представник відповідача вказує тяжкий фінансовий стан товариства, значну заборгованість перде іншими контрагентами та військову агресію рф. Відповідач зазначає, що нараховані позивачем штрафні санкції в розмірі 1 642 034 грн. 09 коп. значно перевищують суму основної заборгованості, яка становить 401 196 грн. 23 коп. Зважаючи на вказані обставини, на переконання відповідача у даному випадку слід зменшити нараховані штрафні санкції на 95%.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил ст. 86 ГПК на власний розсуд, за внутрішнім переконанням, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення, та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до ст. 86 ГПК за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме ст. 551 ЦК та ст. 233 ГК, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/101/19, від 06 листопада 2019 року у справі № 917/1638/18, від 17 грудня 2019 року у справі № 916/545/19, від 13 січня 2020 року у справі № 902/855/18, від 14 січня 2020 у справі № 911/873/19, від 10 лютого 2020 року у справі № 910/1175/19, від 19 лютого 2020 року у справі № 910/1303/19, від 26 лютого 2020 року у справі № 925/605/18, від 17 березня 2020 року № 925/597/19, від 18 червня 2020 року у справі № 904/3491/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 922/1716/20.

У постановах від 12 червня 2019 року у справі № 904/4085/18 та від 09 жовтня 2019 року у справі № 904/4083/18 Верховний Суд також зазначив, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Необхідно зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання).

Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04 травня 2018 року у справі № 908/1453/17.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 ЦК є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК та ст. 233 ГК щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічні правові висновки наведено в постановах Верховного Суду, від 24 вересня 2020 року у справі № 915/2095/19, від 26 травня 2020 року у справі № 918/289/19, від 19 лютого 2020 року у справі № 910/1199/19, від 04 лютого 2020 року у справі № 918/116/19).

Застосоване у ст. 551 ЦК та ст. 233 ГК словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24 лютого 2020 року у справі № 917/686/19, від 26 лютого 2020 року у справі № 922/1608/19, від 15 квітня 2020 року у справі № 922/1607/19 та від 04 жовтня 2021 року у справі № 922/3436/20, від 10 листопада 2022 року у справі № 910/15705/21, від 01 лютого 2023 року у справі № 914/3203/21).

Суд враховує, що всі вищезазначені висновки Верховного Суду щодо застосування ст. 551 ЦК та ст. 233 ГК є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак, результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) в залежності від тих фактичних обставин, які встановлюються судом у кожній конкретній справі.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки (пені) суд виходить з такого: фінансовий стан відповідача; значна кредиторська заборгованість відповідача перед контрагентами; розмір заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій в декілька разів більший від суми невиконаного зобов`язання з оплати основного боргу.

Враховуючи викладені обставини та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме - справедливості, добросовісності та розумності, зважаючи на інтереси обох сторін, беручи до уваги значний розмір штрафних санкцій, заявлених до стягнення позивачем (розмір пені та штрафу становить більшу половину грошового зобов`язання), а також відсутність доказів понесення позивачем збитків, суд робить висновок про можливість у даному випадку зменшення розміру штрафних санкцій на 75 % від простроченого грошового зобов`язання, а саме із обґрунтованого розміру 603 625 грн. 15 коп. пені та 336 173 грн. 82 коп. штрафу до 150 906 грн. 28 коп. пені та 84 043 грн. 45 коп. штрафу.

На переконання суду стягнення всієї заявленої суми штрафу є надмірною відповідальністю, що не відповідає правовому призначенню неустойки, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для відповідача, який під час воєнного стану підтримує економіку держави здійснюючи ведення господарської діяльності у секторі сільськогосподарського виробництва.

Суд зазначає, що таке зменшення розміру неустойки на 75% від заявленого розміру жодним чином не нівелює значення пені, як відповідальності за порушення зобов`язання, адже одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань. Так, Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 вказав, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Правова позиція щодо наведеного викладена в постанові Верховного Суду від 06 червня 2023 року у справі № 911/682/21.

Неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Такі висновки Верховний Суд виклав, зокрема, у постановах від 08 червня 2023 року у справі № 917/5/22, від 09 листопада 2023 року у справі № 902/919/22.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 зазначила, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Таким чином, виходячи зі встановлених обставини справи та наведених висновків Верховного Суду, суд зазначає, що з огляду на функцію, що виконує неустойка, яка водночас не є каральною санкцією, та необхідність у дотриманні розумного балансу інтересів сторін спору під час вирішення питання щодо застосування до боржника цивільної відповідальності у вигляді стягнення неустойки (ризик припинення боржника як суб`єкта господарювання внаслідок застосування відповідальності у заявленому обсязі), суд дійшов висновку про зменшення пені та штрафу на 75 % від заявленого розміру.

Отже, зважаючи на викладене, до стягнення з відповідача підлягають наступні штрафні санкції, а саме 150 906 грн. 28 коп. пені та 84 043 грн. 45 коп. штрафу.

З правовою позицією позивача, суд погоджується.

Щодо правової позиції відповідача суд зазначає наступне.

Відповідач просить застосувати наслідки спливу строків позовної давності, визначеною пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України, для стягнення штрафу та пені до позовних вимог відносно видаткових накладних № 9 від 13 січня 2022 року; № 09 від 13 січня 2022 року, № 20 від 20 січня 2022 року; № 22 від 20 січня 2022 року; № 26 від 21 січня 2022 року; № 60 від 10 лютого 2022 року, № 59 від 11 лютого 2022 року; № 84 від 18 лютого 2022 року; № 87 від 22 лютого 2022 року.

Згідно зі ст. 256, 257 ЦК України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Статтею 258 Цивільного Кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до ч. 2 вказаної норми ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Як зазначив Пленум Вищого господарського суду України у постанові від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане.

Суд зазначає, що строки, визначені статтями 257, 258. 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, зокрема, щодо строку позовної давності зі стягнення пені, продовжені відповідно до пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк його дії. 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в Державі запроваджено воєнний стан Указом Президента № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затверджений Верховною Радою України законом від 24 лютого 2022 року № 2102- IX), який продовжувався відповідними Указами Президента України та триває і на час розгляду даної справи.

Отже, строки позовної давності для стягнення пені та штрафу не пропущені, а тому немає підстав для застосування наслідків спливу позовної давності.

Щодо аргументів відповідача про перевищення терміну нарахування штрафних санкцій.

Відповідач вважає, що позивачем порушено положення частини 6 ст. 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, та зазначає в таблиці видаткові накладні по яким розраховані суми інфляційних витрат, 3 % та суми штрафів 10% від вартості неоплаченої продукції відповідно до п. 6.2. договору.

Пунктом 6.1. договору зазначено, що якщо покупець здійснить оплату пізніше строків, передбачених п. 5.1. (пізніше 30 днів), він сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення. Також, в п. 6.2. договору зазначено, що у випадку прострочення оплати більш на 7 календарних днів, покупець додатково до сплати пені передбаченої п. 6.1. договору, сплачує на користь продавця штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченої продукції.

Стаття 549 ЦК України передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Отже, згідно ЦК України неустойка має дві форми пеню і штраф. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Штраф нараховується за весь період прострочки.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Пеня нараховується лише за 6 місяців.

Варто звернути увагу, що інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Інфляційні нарахування входять до складу грошового зобов`язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, по видатковим накладним які зазначені у відзиві на позов з порушенням шестимісячного терміну нарахування штрафних санкцій, а також в заяві позивача про збільшення розміру позову міститься розрахунок 3% річних та інфляційних витрат, які не мають характер штрафних санкцій, і відповідно до них не можуть бути застосовані приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, в якій зазначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В заяві про збільшення розміру позовних вимог розраховано штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченої продукції по кожній видатковій накладній, що передбачено п. 6.2. договору, де зазначено, що у випадку прострочення оплати більш на 7 календарних днів, покупець додатково до сплати пені передбаченої п. 6.1. договору, сплачує на користь продавця штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченої продукції, немає порушення шестимісячного терміну нарахування штрафних санкцій.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконати ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Щодо інфляційних, то інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст. 233 ГК та ст. 551 ЦК, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Подібної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 910/9911/21.Відносно штрафу у розмірі 10% від вартості неоплаченої продукції більш ніж 7 календарних днів, то це відповідальність боржника передбачена договором.

Також, суд врахував позицію відповідача щодо зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій.

Щодо заяви відповідача про розстрочення виконання рішення, суд зазначає, що остання подана передчасно, до ухвалення рішення та набрання ним законної сили.

Суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні вказаної заяви, однак звертає увагу відповідача, що останній не позбавлений можливості повторного звернення до суду із вказаною заявою у порядку ст. 331 ГПК України.

З приводу оцінки усього обсягу заперечень відповідача, котрі наведені у процесуальних заявах по суті спору, суд зазначає, що у справі Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland", заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Водночас, статтю 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89). Таким чином, у судовому вердикті має надаватись першочергово саме правова оцінка доводів сторін. Отже, обґрунтованість рішення залежить від особливостей кожної справи, фактичних та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", "Серявін та інші проти України", "Ruiz Torija v. Spain" тощо).

Суд, за результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача, тому, позов слід задоволити частково.

Порушені права та інтереси позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Дана справа, яка пов`язана з виконанням правочинів в господарській діяльності відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України відноситься до юрисдикції господарського суду.

Невиконання відповідачем зобов`язання в укладених з позивачем правочину порушило інтереси останнього, які полягають у несвоєчасному отриманні оплати за поставлений товар та обумовлює настання передбачених цим правочином та законом правових наслідків у вигляді стягнення з відповідача суми основної заборгованості та відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Судові витрати.

Згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем по справі у якості судових витрат заявлено сплату судового збору в розмірі 27 489 грн. 05 коп.

Як вбачається із матеріалів справи, частково погашено основну заборгованість, тому, провадження в частині стягнення 40 000 грн. 00 коп. основної заборгованості підлягає закриттю, а 600 грн. 00 коп. судового збору підлягає поверненню позивачу на підставі відповідного клопотання.

У зв`язку із частковим задоволенням позову, та враховуючи, що в результаті неправильних дій відповідача, який не сплатив відповідачу обумовлені договором кошти у встановлений строк, що призвело до необхідності позивачу звертатись до суду та нести додаткові витрати на сплату судового збору, суд, відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір в сумі 13 457 грн. 76 коп. покладається на відповідача, решта судового збору залишається за позивачем

Керуючись ст. 123, 129, 232, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.И.Т.М" (34100, м. Дубровиця, вул. Завокзальна, 14, код. 31606034) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія 2000" (40080, м. Київ, вул. Кирилівська, 82, оф. 256, код. 30677335) 361 196 (триста шістдесят одна тисяча сто дев`яносто шість) грн. 23 коп. основного боргу, 41 117 (сорок одна тисяча сто сімнадцять) грн. 75 коп. 3% річних, 259 921 (двісті п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять один) грн. 14 коп. 3% інфляційних втрат, 150 906 (сто п`ятдесят тисяч дев`ятсот шість) грн. 28 коп. пені, 84 043 (вісімдесят чотири тисячі сорок три) грн. 45 коп. штрафу та 13 457 (тринадцять тисяч чотириста п`ятдесят сім) грн. 76 коп. судового збору.

3. В решті позовних вимог про стягнення 452 718 грн. 87 коп. пені та 252 130 грн. 37 коп. штрафу - відмовити.

4. Провадження в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.И.Т.М" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія 2000" 40 000 грн. 00 коп. заборгованості - закрити.

5. В задоволенні заяви про розстрочення судового рішення - відмовити.

6. Видати наказ після набранням рішення законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 05 березня 2024 року.

Суддя Войтюк В.Р.