Рішення

від 05.03.2024 по справі 926/5116/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2024 року м. ЧернівціСправа № 926/5116/23

За позовом Чернівецької міської ради, м. Чернівці

до Фізичної особи- підприємця Брайченко Олександра Вікторовича , м. Дніпро

Товариства з обмеженою відповідальністю «Вулик Плюс», м. Заліщики

Товариства з обмеженою відповідальністю «Покрова Плюс 2021», м. Чернівці

про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 14532,37 грн

Суддя Гончарук О.В.

секретар судового засідання Медвідчук І.В.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Чернівецька міська рада звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Фізичної особи- підприємця Брайченка Олександра Вікторовича , Товариства з обмеженою відповідальністю «Вулик Плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Покрова Плюс 2021», в якому просить стягнути безпідставно збережені кошти в розмірі 14532,37 грн з відповідачів за використання без правовстановлюючих документів земельної ділянки площею 0,6448га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , під кадастровим номером 7310136600:08:004:0058, у період з 31.03.2021 до 14.04.2021.

В обґрунтування свого позову позивач посилається на те, що згідно з рішенням Чернівецької міської ради V скликання від 30.06.2006 №49, земельна ділянка надана в оренду до 01.07.2055 Товариству з обмеженою відповідальністю «Плафена ЛТД» для обслуговування нежитлових будівель. Відповідно до рішення Чернівецької міської ради 3 сесії VIII скликання від 26.02.2021 №121, договір оренди землі від 31.07.2006 визнано припиненим у зв`язку із переходом права власності частини нерухомого майна до Брайченка Олександра Вікторовича (28/100), ОСОБА_2 (28/100), Товариства з обмеженою відповідальністю «Вулик Плюс» (29/100) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Покрова Плюс 2021» (15/100).

19.03.2021 позивач звернувся до відповідачів з листом № 04/01-083-04/4/4/1166 про виконання рішення Чернівецької міської ради та запропонував отримати земельну ділянку в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. У зв`язку з тим, що відповідачі не звернулись із заявою для підписання договорів оренди земельної ділянки, працівниками департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради проведено розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю за користування без належних на те правових підстав у період з 31.03.2021 до 14.04.2021 вищевказаною земельною ділянкою, на якій розміщене нерухоме майно відповідачів.

Листом 24/01-08/3-04/4/1760 від 02.11.2022 позивач, запропонував впродовж одного місяця з дня отримання даного листа сплатити кошти, проте відповідачі безпідставно збереженні кошти у вказаний термін не сплатили, у зв`язку з чим у позивача виникли підстави звернутись до суду.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 29.11.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвала суду про відкриття провадження надсилались відповідачам на їхні адреси, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте повернулась до суду неврученою у зв`язку із закінченням терміну зберігання та відсутністю адресата за вказаною адресою, що підтверджується довідками ф.20 відділення поштового зв`язку.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

За таких обставин суд, керуючись статтями 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, констатує, що ним вживались усі можливі та передбачені законом заходи для належного повідомлення відповідачів про розгляд цієї справи, однак останні не скористався своїм правом на участь у судових засіданнях та подання заяв по суті спору.

Окремо суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відтак, суд вважає, що відповідачі належним чином повідомлені про слухання справи.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд встановив наступне.

Згідно з рішенням Чернівецької міської ради V скликання від 30.06.2006 №49 земельна ділянка надана в оренду до 01.07.2055 Товариству з обмеженою відповідальністю «Плафена ЛТД» для обслуговування нежитлових будівель.

Пунктом 15 рішення Чернівецької міської ради 3 сесії VIII скликання визнано таким, що втратив чинність, пункт 21.2 рішення міської ради V скликання від 30.06.2006 №49 «Про надання в оренду та користування земельних ділянками, відміну та внесення змін в раніше прийняті рішення» в частині надання товариству з обмеженою відповідальністю «Плафена ЛТД» земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,6448га в оренду до 01.07.2055 для обслуговування нежитлових будівель згідно з матеріалами інвентаризації та визнати припиненим договір оренди землі від 31.07.2006 №2963, укладений між міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Плафена ЛТД», у зв`язку із переходом права власності частини нерухомого майна до Брайченка Олександра Вікторовича (28/100), ОСОБА_2 (28/100), Товариства з обмеженою відповідальністю «Вулик Плюс» (29/100) Товариства з обмеженою відповідальністю «Покрова Плюс 2021» (15/100)

Пунктом 15.1 рішення Чернівецької міської ради 3 сесії VIII скликання запропоновано Брайченку О.В. , ОСОБА_2 , Товариству з обмеженою відповідальністю «Вулик Плюс» та Товариству з обмеженою відповідальністю «Плафена ЛТД» отримати земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 площею 0,6448га (кадастровим номером 7310136600:08:004:0058) в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

На підставі витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 13.12.2021 №1646/252-2175 департаментом проведено розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю за користування Товариства з обмеженою відповідальністю «Покрова Плюс 2021», Товариства з обмеженою відповідальністю «Вулик Плюс», Брайченка О.В. , ОСОБА_2 без належних на те правових підстав у період з 31.03.2021 до 14.04.2021 земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,6448га (кадастровим номером 7310136600:08:004:0058) на загальну суму 20183,85 грн.

Вказана сума розподіляється між землекористувачами (власниками нерухомого майна) пропорційно частці у праві власності на нежитлові будівлі, розміщені на земельній ділянці, а саме: - Товариства з обмеженою відповідальністю «Покрова Плюс 2021» (15/100) в сумі 3027,58 грн;

- Товариства з обмеженою відповідальністю «Вулик Плюс» (29/100) в сумі 5853,31 грн;

- Брайченко О.В (28/100) в сумі 5651,48 грн;

- ОСОБА_2 (28/100) в сумі 5651,48 грн.

Депертамент листами від 02.11.2022 №№24/01-08/3-04/4/1757,1758, 1760 направив розрахунки землекористувачам та запропонував впродовж одного місяця з дня отримання листа сплатити кошти.

Як зазначає позивач, ОСОБА_2 в повному обсязі сплатила кошти, визначені у розрахунку, за користування земельною ділянкою.

Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою без укладення договору оренди. Підставою позову є користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючих документів та без здійснення плати за таке користування.

Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстав користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Отже, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Водночас згідно зі статтями 122- 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Водночас Земельним кодексом України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Відповідно до частин 1, 2 статті 120 цього Кодексу (у редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю, розташовану на спірній земельній ділянці) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit- збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі №902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі №916/2948/17, від 09.04.2019 у справі №922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №22/207/15 і №922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі №925/230/17.

Отже, із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212- 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави. Отже, встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі, що і було зроблено судами попередніх інстанцій.

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до пунктів 289.1, 289.2 статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за певною формулою.

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 20 зазначеного Закону за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з положеннями частини 3 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» (у редакції, чинній на час розгляду спору судом) витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Так, результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі - Порядок № 1051).

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Отже, технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель», є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.

При цьому власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Так, технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об`єкта цивільних прав.

Водночас у пункті 162 Порядку № 1051 визначено відомості, які можуть бути надані державними кадастровими реєстраторами у формі: 1) витягу з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; 2) довідки, що містить узагальнену інформацію про землі (території), за формою згідно з додатком 41; 3) викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); 4) копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Витяги, довідки, викопіювання та копії документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру, в паперовій та електронній формі відповідно до Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» мають однакову юридичну силу.

Зважаючи на викладене, як положення Податкового кодексу України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг із Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.

З огляду на те, що земельне законодавство і Податкового кодексу України не обмежують можливості подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом із Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка із Державного земельного кадастру, витяг із Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98- 103 Господарського процесуального кодексу України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.

Як установив суд, розмір заявлених позовних вимог ґрунтується на витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 13.12.2021, відповідно до якої нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки становить 16371343 грн.

Як встановлено судом, відповідачі, будучи власниками об`єкта нерухомого майна, у спірний період із 26.02.2021 до 30.03.2021, користувалися земельною ділянкою на якій цей об`єкт розташований, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, не сплачуючи коштів за користування нею.

Згідно 1 статті 1212 Цивільного кодексу України. фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки.

Згідно із статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищезазначені обставини справи у їх сукупності, положення законодавства та умови Договору, суд доходить висновку про правомірність та обґрунтованість позову та можливість його задоволення у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладається на відповідачів пропорційно розміру позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 73, 74, 76, 86, 120, 129, 233, 236-238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з фізичної особи- підприємця Брайченка Олександра Вікторовича ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) на користь Чернівецької міської ради (58002, м. Чернівці, пл. Центральна, буд. 1, код 36068147) 5651,48 та 1044 грн судового збору.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вулик Плюс» (48601, вул. М. Вовчка, 8, м. Заліщики, Тернопільська область, код 41432387) грн на користь Чернівецької міської ради (58002, м. Чернівці, пл. Центральна, буд. 1, код 36068147) 5853,31 та 1081 грн судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Покрова Плюс 2021» (58018, провул. Складський, 1, м. Чернівці, код 44224312) на користь Чернівецької міської ради (58002, м. Чернівці, пл. Центральна, буд. 1, код 36068147) 3027,58 грн та 559 грн судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.

Повне судове рішення складено 05.03.2024.

Суддя О.В. Гончарук