Рішення

від 05.03.2024 по справі 420/1464/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/1464/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання відмову в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління ДМС України в Одеській області за результатом якого позивач просить:

зобов`язати відповідача Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Любашівського сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області вчинити певні дії - оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки у зв`язку з релігійними переконаннями з релігійних міркувань на день повноліття - ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

стягнути з відповідача Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Любашівського сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області всі мої витрати по суду (у тому числі поштові витрати).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 15.12.2023 року позивач звернувся до Любашівського сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з письмовою заявою та документами з проханням видати ОСОБА_2 паперовий паспорт громадянина України у формі книжечки у зв`язку з релігійними переконаннями з релігійних міркувань. Проте отримав відповідь Любашівського сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 29.12.2023 року яким відмовлено у задоволенні заяви позивач. Позивач вважає таку відмову протиправною та за захистом своїх прав звернувся до суду.

Ухвалою суду від 16 січня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).

До суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач зазначає, що ГУ ДМС України в Одеській області вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відділ у межах строку визначеного ЗУ «Про звернення громадян» надав позивачам письмову відповідь на їх заяву з вiдповiдними роз`ясненнями щодо отримання паспорта громадянина України, в якій зазначив, що у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі позивачам паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII.

Відповідач зазначив, що спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» 20.11.2012 №5492-VI, Постановою Кабінету Міністрів України від 25.043.2015 року №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», а також наказом МВС України від 06.06.2019 року № 456 «Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України».

Відповідно до п.1. Розділу III Закону України №5492-VI та наказу МВС України вiд 06.06.2019. № 456 «Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України» для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає:

1) заяву;

2) рішення суду;

3) свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави;

4) оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували (в) у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України). У разі відсутності таких документів або в разі, якщо батьки (чи один із батьків) такої особи на момент її народження були (був) іноземцями(ем) або особами(ою) без громадянства, або в разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України;

5) дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см;

6) довідку про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання особи;

7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо-переміщених осіб);

8) посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).

Відповідно до пункту 17 Розділу 2 Положення № 2503-XII визначено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; паспорт, що підлягає обміну; дві фотокартки розміром 35х45 мм.

Відповідач вказує, що на день звернення позивачів із заявою, у ГУДМС в Одеській області були відсутні правові підстави для видачі ОСОБА_2 , паспорта громадянина України зразка 1994року у вигляді книжечки.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач наполягав на задоволенні позову з обставин зазначених у позові.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що 15.12.2023 до Любашівського сектору ГУ ДМС в Одеській області звернувся ОСОБА_2 та його законний представник ОСОБА_1 із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII у вигляді книжечки без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР) і без присвоєння унікального номера запису в ЄДДР (УНЗР).

У поданій заяві ОСОБА_2 та його законний представник ОСОБА_1 вказали, що мають намір оформити паспорт громадянина України ОСОБА_2 у зв`язку з досягненням ним 14-річного віку у вигляді книжечки зразка 1994 року, та не надають згоди на обробку персональних даних, забороняють передачу будь-яких даних про себе до Єдиного демографічного реєстру; формування стосовно себе УНЗР; використання будь-яких засобів ЄДДР.

Любашівський сектор у межах строку визначеного Законом України "Про звернення громадян" надав позивачам письмову відповідь на їх заяву, в якій роз`яснив, що право на оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до положення «Про паспорт громадянина України», затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503- XII виникає у особи після досягнення 16-річного віку, за умови звернення з відповідною заявою, передбаченою цим Положенням.

Не погоджуючись з відмовою відповідача щодо видачі неповнолітній дитині паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки, позивачка звернулася до суду з даним позовом, оскільки вважає порушеними права своєї дитини.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

В свою чергу, за приписами ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу оформлення та видачі паспорту громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи, визначає Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI (далі Закон України № 5492-VI).

Відповідно до ч.1 ст.13 Закон України № 5492-VI документами, оформлення яких встановлено цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення, є документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, яким є , зокрема, паспорт громадянина України.

Згідно з частинами 1,2,4,5 ст.14 цього Закону форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклету. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Частиною 1 ст.21 Закону України № 5492-VI визначено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Згідно із ч.3 ст.13 Закону України № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до п.п.3,5,6,8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII (далі Положення № 2503-XII) бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Водночас, п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України.

Пунктом 2 Постанови №302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

- з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року

- з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Згідно з п.3 Постанови № 302 до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється.

Пунктом 131 Постанови №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразка містить відцифровані персональні дані особи.

Правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, регулює Закон України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 №2297-VI, який спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних.

Частиною першою статті 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» передбачено, що внесення інформації до Реєстру здійснюється з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних», персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

За приписами ч. 5 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних», обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 6 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних»).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

За практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст.8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».

Таким чином, норми ст.13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст.22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення ст.8 Конвенції.

Вищезазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у рішенні у зразковій справі № 806/3265/17.

У постанові від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Суд критично оцінює твердження представника відповідача, що дана адміністративна справа не відповідає ознакам. Викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17 від 19.09.2018 року.

В постанові Великою Палатою Верховного Суду визначено, що ознаками цієї типової справи є:

а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховною Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ;

б) відповідач - територіальні органи ДМС України;

в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховною Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вказана справа є типовою.

Частиною 3 ст.291 КАС України визначено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону України № 5492-VI.

Разом з тим, при вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон №1474-VІІІ, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення позивача до Відділу УДМС діяло два нормативних акта: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, при досягнені відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст.21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Відділу УДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для належного захисту порушених прав позивачки слід зобов`язати Відділ УДМС оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ.

Таким чином, суд вирішує дану справу з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).

Відповідно до пункту другого Положення № 2503-ХІІ, паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.

Згідно з п. 3 Положення № 2503-ХІІ бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Вирішуючи цей спір суд зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ не втратило чинності. Тобто, особа має право на вибір у формі паспорту громадянина України, в якій бажає його отримати, у порядку визначеному чинними нормативно-правовими актами.

Згідно із ч.2 ст.14 вказаного Закону України № 5492-VI, документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклету.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.21 Закону України № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України оформляється особам, які не досягли вісімнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли вісімнадцятирічного віку, - на кожні 10 років. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Отже, з прийняттям Закону України № 5492-VI, паспорт громадянина України видається з 14 років та є обов`язком особи, яка досягла 14 років, його отримати.

Відсутність паспорту громадянина України з 14 років перешкоджає такій особі у реалізації її гарантованих Конституцією України прав та свобод.

З огляду на те, що Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» має вищу юридичну силу ніж Положення про паспорт громадянина України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII, то у спірних правовідносинах щодо віку видачі паспорту громадянина України мають бути застосовані приписи ст.21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».

Відповідно до ч.3 ст.7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Таким чином, у даному випадку суд застосовує положення Закону №5492-VI, яким передбачено віковий ценз на оформлення та видачу паспорта громадянина України з 14-річного віку.

Також, суд акцентує увагу на тому, що положення ст.21 Закону України №5492-VI мають імперативний характер щодо зобов`язання кожного громадянина України, який досяг 14-річного віку, отримати паспорт громадянина України.

Проте, застосування Закону України №5492-VI в частині віку видачі паспорту громадянина України не позбавляє позивача права на вибір форми паспорта громадянина України.

З огляду на зазначене, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у рішенні від 19 вересня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у видачі паспорту громадянина України у вигляді паспортної книжечки, посилаючись, зокрема на недосягнення 16-річного віку.

Крім того, суд критично оцінює твердження відповідача, що органом ДМС не приймалось рішення про відмову у видачі паспорта громадянина України в формі книжечки, а заява була розглянута як звернення у межах строку визначеного Законом України «Про звернення громадян» та надано письмову відповідь на заяву з відповідними роз`ясненнями щодо оформлення та видачі паспорту громадянина України.

Дійсно, такі роз`яснення наявні, але у відповіді зазначено, що підстави для оформлення та видачі паспорту громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ відсутні, що обґрунтовано розцінене позивачем як відмова у оформленні і видачі паспорту у формі паспортної книжечки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2019 р. № 398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302» внесено зміну до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», шляхом доповнення його абзацом такого змісту: «Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.».

Відповідно до абзацу п`ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року № 398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302», наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року № 456 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України.

Відповідно до пункту 1 розд. ІІІ Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає 1) заяву; 2) рішення суду; 3) свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави; 4) оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували(в) у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України). У разі відсутності таких документів або в разі, якщо батьки (чи один із батьків) такої особи на момент її народження були (був) іноземцями(ем) або особами(ою) без громадянства, або в разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України; 5) дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; 6) довідку про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання особи; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).

Отже, оформлення паспорта зразка 1994 року особі здійснюється в порядку передбаченому Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України №456, зокрема на підставі рішення суду.

Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.

Як роз`яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

З урахуванням наведеного, суд визнає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень слід вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії Любашівського сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання відмову в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Любашівського сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, буд. 44, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 37811384) оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1 ).

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя К.С. Єфіменко