Постанова

від 05.03.2024 по справі 520/12440/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2024 р. Справа № 520/12440/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕДО" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2023, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/12440/22

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕДО"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2022 року Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕДО» (далі відповідач, ТОВ «КРЕДО») про стягнення адміністративно-господарських санкцій, в якому просив: стягнути з ТОВ «КРЕДО» на його користь адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі разом 73937,14 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2023 позов задоволено.

Стягнуто з ТОВ «КРЕДО» на користь позивача адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі разом 73937, 14 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на суперечливість висновків суду фактичним обставинам справи, просив рішення скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позов залишити без задоволення, також просив вирішити питання про стягнення судових витрат за рахунок позивача.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не повідомив відповідача про відкриття провадження, обмежив останнього у подачі доказів.

Повідомив, що ТОВ «КРЕДО» вживало всіх можливих заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема на адресу центру зайнятості направлялися звіти за формою 3-ПН про наявність вакансій від 18 січня 2021 року, 15 лютого 2021 року, 17 березня 2021 року, 19 квітня 2021 року, 13 травня 2021 року, 18 червня 2021 року, 20 липня 2021 року, 16 серпня 2021 року, 22 вересня 2021 року, 21 жовтня 2021 року, 22 листопада 2021 року, 17 грудня 2021 року. Факт своєчасного подання звітів у 2021 році додатково підтверджується довідкою центру зайнятості від 11.05.2023 року № 679/16.05.

Звернув увагу, що обов`язок суб`єкта господарювання зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не є тотожним пошуку осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Зазначив, що своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, роботодавець фактично вживає усіх залежних від нього та передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Вважає, що подання ТОВ «КРЕДО» до центру зайнятості інформації про попит на робочу силу (вакансії) із вказівкою про підходящі для осіб з інвалідністю вакансії за формою №3-ПН, свідчить про вчинення ТОВ «КРЕДО», як роботодавцем, усіх дій, необхідних для працевлаштування осіб з інвалідністю, що виключає застосування до нього адміністративно-господарської санкції.

Позивач правом на подання відзиву не скористався.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено обставини, які не оспорено сторонами.

Згідно річного звіту форми N 10-ПОІ у відповідача середньооблікова чисельність штатних працівників в 2021 році на підприємстві становить 85 осіб, а згідно ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" №875-XII від 21.03.1991 року (далі Закон №875-XII) кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2021 році визначена для відповідача 3 місця.

Відповідно до звіту форми 10-ПОІ у відповідача в 2021 році середньооблікова чисельність штатних працівників інвалідів складала 2 особи.

У зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідачу нараховано адміністративно-господарські санкції та пеню в розмірі разом 73 937,14 грн. за стягненням якої позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не були виконані вимоги Закону № 875-XII щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 43 Конституції України, Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Відповідно до ст. 17 Закону № 875-XII, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан її здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю.

Відповідно до ч. 3 ст.18 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. ( ч. 1 ст. 18 Закону №875-XII).

Відповідно до ч. 3 ст. 18-1 Закону №875-XII, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Аналіз вищевказаних положень дає підстави для висновку про те, що нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні на підприємства покладено обов`язок по забезпеченню певної кількості місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що не супроводжується обов`язком пошуку осіб з інвалідністю для працевлаштування на створені ним робочі місця. Такий обов`язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч.1 ст. 18 Закону № 875.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах по справі № 817/1188/18 від 24.04.2019 та № 812/1164/18 від 31.07.2019.

Відповідно до ч. 1ст. 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною другою цієї статті визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно із ч. 1 ст. 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у ст. 20 Закону № 875-ХІІ.

Отже, адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися до працедавця в разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому цей суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом №875-ХІІ заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Згідно із п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" №5067 від 05.07.2012 (далі Закон №5067) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007 (далі - ) звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, також подають (надсилають) копію довідки органу державної податкової служби про включення їх до реєстру неприбуткових установ. Оригінал довідки пред`являється під час подання звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю. У разі надсилання звіту поштою копія довідки засвідчується нотаріально.

На виконання п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Відповідно до п. 5 Порядку подання форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого вказаним наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 N 316 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), форма N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Актуальність зазначених у формі N 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку (п. 4 Порядку).

Колегія суддів звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 12.07.2019 у справі №812/1126/18.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «КРЕДО» до Лозівської філії Харківського обласного центру зайнятості, направлялися звіти за формою №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», в якій містилася інформація про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме від: 18.01.2021, 15.02.2021, 17.03.2021, 19.04.2021, 13.05.2021, 18.06.2021, 20.07.2021, 16.08.2021, 22.09.2021, 21.10.2021, 22.11.2021, 17.12.2021.

Довідкою Лозівської філії Харківського обласного центру зайнятості від 11.05.2023 №679/16.05 підтверджено, що ТОВ «КРЕДО» надавало інформацію «Про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю» до Лозівського міськрайонного центру зайнятості (згідно форми №3-НП «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)») за період з 13.01.2021 по 31.12.2021.

Крім того, в матеріалах справи міститься лист директора Лозівського міськрайонного центру зайнятості, в якому директора Харківського обласного центру зайнятості повідомлено, що про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю ТОВ «КРЕДО» інформацію до Лозівського міськрайонного центру зайнятості надавало (згідно форми №3-НП «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)») протягом 2021 року з 13.01.2021 по 31.12.2021. За вищевказаний період на зазначене підприємство за сприяння служби зайнятості протягом 2021 року інваліди не працевлаштовувались та інформацією про відмову у працевлаштуванні інвалідам Лозівський МРЦЗ не володіє (а.с. 23). Проте, суд першої інстанції на зазначений лист не звернув увагу.

Враховуючи зазначене, підприємство інформувало центр зайнятості про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази того, що до відповідача направлялись особи з інвалідністю або останні самостійно звертались, але їм було відмовлено у такому працевлаштуванні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, відповідачем не було допущено жодних із наведених вище порушень, а тому відсутні підстави для сплати адміністративно-господарських стягнень.

Враховуючи вище викладене, а також те, що відповідачем були виконані вимоги Закону №875-XII щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, колегія суддів приходить до висновку, що причини не працевлаштування інвалідів не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Колегія суддів наголошує, що Законом № 875-XII також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда. Тому обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Водночас, нормами чинного законодавства не покладено обов`язку підприємств самостійного пошуку осіб з інвалідністю для подальшого працевлаштування.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 21.05.2020 у справі № 520/3919/19.

Посилання позивача на те, що у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 році на відповідача покладено зобов`язання сплатити адміністративно-господарські санкції, колегія суддів вважає необґрунтованим, з огляду на викладене.

З урахуванням вище зазначеного, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги ТОВ «КРЕДО» є слушними, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із приписами п.2 ч.1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неповним з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позовних вимог Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб.

Згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 7 ст. 139 КАС України).

З наявної в матеріалах справи платіжної інструкції №21569 від 11.05.2023 вбачається, що відповідачем сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3721,50 грн.

Враховуючи висновки суду апеляційної інстанції щодо задоволення вимог апеляційної скарги, відповідно до ч. 1, 6 ст. 139 КАС України, стягненню на користь відповідача підлягають судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 3721,50 грн. за рахунок бюджетних асигнувань позивача, як суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст. 5, 7, 242, 311, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо" - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 року по справі № 520/12440/22 - скасувати.

Ухвалити постанову, якою в задоволенні позовних вимог Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕДО" про стягнення адміністративного-господарських санкцій - відмовити.

Стягнути з Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 1 під., 16 офіс, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14070760, отримувач: ГУК Харків обл/МТГ Харків/50070000, код: 37874947, р/р IBAN: UA658999980313171230000020649, Банк отримувача: Казначейство України) за рахунок бюджетних асигнувань, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕДО" (вул. Павлоградська, буд. 80,м. Лозова, Лозівський район, Харківська область,64602, код 226667176) судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3721 (три тисячі сімсот двадцять одна) грн. 50 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк