Ухвала

від 28.02.2024 по справі 947/6812/24

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 947/6812/24

Провадження № 1-кп/947/753/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2024 року

Київський районний суд міста Одеси у складі:

судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

провівши в м.Одесі підготовче судове засідання у кримінальному провадженні внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12023163480000861 від 23.12.2023 року відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ч.1 ст.263 КК України,

за участюсторін провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

ВСТАНОВИВ:

Під час підготовчого судового засіданні прокурор заявив клопотання про продовження застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, мотивуючи своє клопотання тим, що на теперішній час існують ризики передбачені п.п.1-5 ч.1 ст.177 КПК України.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 заперечував проти заявленого прокурором клопотання, вважаючи його необґрунтованим, обвинувачений має міцні соціальні зв`язки, постійне місце проживання, а тому до нього можливо застосувати запобіжний захід у виді домашнього арешту в нічний час.

Обвинувачений підтримав свого захисника.

Вивчивши клопотання, вислухавши думку учасників судового засідання, суд приходить до наступного.

Згідно ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити:

1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;

2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Відповідно до ч.3 ст.315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбаченихрозділом IIцього Кодексу.

При розгляді клопотань прокурора відносно обвинувачених, кожного окремо, виконуючи вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ, «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.F. проти Німеччини, 27.11.1997 р., § 57).

Згідно п.32 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фокс, Кембелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року, та відповідно до п.219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» («NechiporukandYonkalo v. Ukraine») від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04 суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Крім того, Європейський суд з прав людини у п.п. 68-69 Рішення від 17.10.2013 року у справі «Таран проти України» зазначив, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, не достатньо того, щоб цей захід здійснювався відповідно до національного законодавства; він також має бути необхідним за конкретних обставин (див. рішення від 27 лютого 2007 року у справі «Нештяк проти Словаччини» (Neљќбk v. Slovakia), заява № 65559/01, п. 74). На думку Суду, тримання під вартою відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції має втілювати вимогу пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, яким здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» і «проти» звільнення (див. рішення у справі «Ладент проти Польщі» (Ladent v. Poland), заява № 11036/03, п. 55, ECHR 2008-... (витяги), і від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, п. 86).

Суд також постановив, що пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає, що обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є, має бути переконливо продемонстроване владою. Аргументи «за» і «проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування можливості переховування обвинуваченим, або доведуть, що така можливість є настільки невеликою, що вона не може обґрунтовувати досудове ув`язнення (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчєв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пункти 56 і 59, з подальшими посиланнями).

Під час досудового розслідування до ОСОБА_3 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Так, обґрунтованість повідомленої під час досудового розслідування ОСОБА_3 підозри було перевірено слідчим суддею при обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Приймаючи до уваги те, що на теперішній час ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжких кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, їх суспільно-небезпечний характер, враховуючи, що санкція ч.4 ст.185 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі, на строк від п`яти до восьми років, суд приходить до переконання що ризик, який існував на момент застосування відносно ОСОБА_3 запобіжного заходу, не зменшився та продовжує існувати, а саме ризик у вигляді переховування від суду.

Крім того, враховуючи, що судовий розгляд у кримінальному провадженні ще не розпочато, свідки безпосередньо судом не допитувались, суд приходить до переконання про продовження існування ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме ризику можливого незаконного впливу обвинуваченого ОСОБА_3 на свідків, схиляючи їх до надання неправдивих показань, з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Крім того, суд вважає доведеним існування ризику передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України вчинення іншого кримінального правопорушення, так як ОСОБА_3 раніше судимий та обвинувачується у вчиненні декількох кримінальних правопорушень.

Разом з тим, суд зазначає, що прокурором жодним чином не доведено існування ризиків, передбачених п.2 та п.4 ч.1 ст.177 КПК України.

Однак, викладене свідчить про наявність правових підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_3 .

Вирішуючи питання щодо визначення розміру застави, суд зазначає наступне.

Згідно рішення ЄСПЛ у справі «Piruzyanv. Armenia», п.п. 104-105-794, автоматична відмова в застосуванні застави без здійснення судового контролю є несумісною з вимогами пункту 3 статті 5 Конвенції.

В частині визначеного розміру застави, суд, з огляду на майновий та сімейний стан обвинуваченого, встановлені в судовому засіданні ризики, обставини інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, вважає, що визначений розмір застави здатний стримувати можливу протиправну поведінку обвинуваченого, під загрозою звернення застави в дохід держави, та забезпечити виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов`язків, у випадку її внесення, а тому такий розмір застави зміні не підлягає.

На підставі викладеного, суд приходить до переконання, що клопотання сторони обвинувачення про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 строку тримання під вартою підлягає задоволенню, так як є пропорційним тому ступеню небезпеки, ризики якого залишилися з огляду на серйозний характер загрози для суспільного порядку протиправних діянь, їх тяжкості з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, а також тим завданням, які має досягти суд, та може гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків , що не зможе бути забезпечено застосуванням іншого, більш м`якого запобіжного заходу.

Керуючись ст.ст.176-178, 181, 194, 315, ст.ст.370-372 КПК України

ПОСТАНОВИВ:

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою з відповідним визначеним розміром застави 20 розмірів прожиткового мінімуму працездатних осіб, що складає 60 560 (шістдесят тисяч п`ятсот шістдесят) гривень, до 27.04.2024 року, включно, з утриманням в ДУ «Одеський слідчий ізолятор».

Копію ухвали вручити обвинуваченому, його захиснику, прокурору та уповноваженій службовій особі місця ув`язнення обвинуваченого.

Ухвала підлягає оскарженню у встановленому порядку в частині продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в іншій частині оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1