Рішення

від 01.02.2024 по справі 910/11736/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.02.2024Справа № 910/11736/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Крисько О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/11736/23

За позовом Фізичної особи ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Чернов Віктор Володимирович

про визнання припиненими трудових відносин

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир" (далі - відповідач) про визнання припиненими трудових відносин.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка є директором (одноосібним виконавчим органом) відповідача та звернулась до товариства в особі єдиного учасника із заявою про звільнення з посади та з пропозицією про скликання позачергових загальних зборів для вирішення питання про припинення трудових відносин, однак загальні збори товариства, уповноважені на звільнення позивача, не відбулися і рішення про припинення її повноважень не прийнято, у зв`язку з чим позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2023 відкрито провадження у справі №910/11736/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

У судовому засіданні 31.10.2023 позивачем подано заяви про залучення виконавчого директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир" Чернова Віктора Володимировича в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача та про зміну предмета позову, в якій просить припинити трудові відносини позивача з ТОВ "Мир" на посаді директора ТОВ "Мир" на підставі статті 38 КЗпП України та визнання виконавчого директора ТОВ "Мир" Чернова В.В., як особу яка тимчасово (до прийняття загальними зборами ТОВ "Мир" рішення про призначення нового директора ТОВ "Мир") виконуватиме обов`язки директора ТОВ "Мир".

У судовому засіданні 31.10.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про прийняття до розгляду заяви про зміну предмета позову, прийняття додаткових доказів, залучення до участі у справі Чернова Віктора Володимировича в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, встановлення учасникам справи процесуальних строків для подання заяв по суті справи та відкладення підготовчого засідання на 21.11.2023 року.

Так, частиною третьою статті 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено право позивача на зміну предмета або підстави позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Тобто, одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

З поданої позивачем заяви від 31.10.2023 про зміну предмета позову вбачається, що позивач здійснив заміну одних позовних вимог іншими, без зміни обставин, на яких ґрунтується подана позовна заява, тобто змінив предмет позову.

На підставі наведеного та враховуючи, що заява позивача про зміну предмета позову подана до закінчення підготовчого засідання, вона приймається судом.

Окрім того, відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Слід зазначити, що метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з`ясовувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому.

Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі (частина 4 статті 50 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи предмет, підстави позову та зважаючи на те, що Чернова В.В. прийнято на посаду виконавчого директора ТОВ "Мир" з 25.10.2023 року і з урахуванням змісту посадової інструкції виконавчого директора означена особа виконує обов`язки директора Товариства у разі подачі директором заяви про звільнення з посади директора, суд дійшов висновку про залучення до участі у справі вищевказаної особи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, оскільки рішення у даній справі може вплинути на її права та обов`язки.

Окрім того, відповідно до приписів частини 1, 4, 5 та 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Зі змісту статті 80 ГПК України вбачається, що учасники справи повинні подавати докази до суду разом із поданням заяв по суті (позову, відзиву на позов, письмових пояснень) або у строк, встановлений судом для їх подання.

Водночас процесуальний закон також надає можливість особі подати докази поза межами встановленого законом або судом строку, але тільки за умови, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у зазначений строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, суд може прийняти до розгляду докази, подані стороною після подання заяв по суті спору, коли встановить, що сторона не мала можливості подати їх у визначений законом або судом строк з причин, що не залежали від неї.

Одним із складників справедливого судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року є право на змагальне провадження; кожна сторона, в принципі, має отримати нагоду не лише бути поінформованою про будь-які докази, які потрібні для того, щоб виграти справу, але також має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені в цілях впливу на думку суду, і коментувати їх та вимагати рівності щодо подання своїх доказів.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.08.2022 у справі №903/522/21 та від 26.05.2021 у справі №912/2007/18.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги те, що подані позивачем додаткові докази пов`язані із прийняттям на посаду виконавчого директора товариства Чернова В.В., що не передбачалося на момент подання позову до суду, керуючись принципами господарського судочинства з урахуванням конвенційного права кожного на справедливий судовий розгляд, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для прийняття їх до розгляду.

17.11.2023 року через відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення в яких третя особа підтверджує про прийняття її на посаду виконавчого директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир".

У судовому засіданні 21.11.2023, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 12.12.2023.

У судовому засіданні 12.12.2023 року суд, у відповідно до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголосив перерву до 09.01.2024 року.

Судове засідання, призначене на 09.01.2024 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. у відпустці, відтак ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 судове засідання призначено на 01.02.2024 року.

У судове засідання 01.02.2024 представник позивача та третьої особи не з`явилися, втім подали заяви про розгляд справи без їх участі.

В свою чергу, відповідач у судове засідання не з`явився, хоча про час, дату та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчать рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин, враховуючи, що позивач та третя особа подали заяви про розгляд справи без їх участі, а відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи і не надав суду доказів наявності поважних причин неявки в судове засідання, як і не повідомив суду про причини неявки, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за їх відсутності.

Відповідно до частини 3 статі 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового розгляду за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

В нарадчій кімнаті 01.02.2024 року судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно із частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частинами 1, 3 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень частин 1, 2 та 6 статті 96-1 Цивільного кодексу України, права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи. Корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.

У відповідності до частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

З огляду на цей припис перелік спорів, що виникають із корпоративних відносин і належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним, й охоплює зокрема спори, пов`язані з управлінням юридичною особою. Стороною цих спорів не обов`язково є учасник такої особи. Спір щодо припинення трудових відносин одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з обмеженою відповідальністю є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки пов`язаний із реалізацію загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір стосується управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарського суду.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у справі №448/362/22 року від 14.06.2023 року.

Предметом розгляду у даній справі є вимоги позивачки, яка є директором, зокрема, про визнання припиненими трудових відносин між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мир", а тому даний спір є корпоративним та має розглядатися в порядку господарського судочинства.

За приписами частини 1 та 2 статті 83 Цивільного кодексу України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку (стаття 84 Цивільного кодексу України).

За матеріалами справи судом встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Мир" зареєстровано Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради від 31.05.2011 року та учасником Товариства є ОСОБА_3 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Кіровським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 18.09.1998 року).

Статутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир", затвердженого протоколом №1-03/15 від 24.03.2015 року загальних зборів учасників визначено, що Товариство створене і діє з метою задоволення потреб населення у продукції (товарах), роботах та послугах і реалізації на основі одержаного прибутку інтересів учасників Товариства (пункт 5.1 Статуту).

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир" №8 від 30.10.2020 року звільнено ОСОБА_4 з посади директора товариства з 30.10.2020 року за власним бажанням та обрано нового директора Товариства ОСОБА_1 з 31.10.2020 року.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Глушко Л.В. засвідчено справжність підпису учасника Товариства на рішенні №8 від 30.10.2020 року, перевірено дієздатність особи ОСОБА_3 та зареєстровано в реєстрі за номером 967.

На підставі рішення учасника Товариства №8 від 30.10.2020 та наказу про прийняття на роботу №08 від 31.10.2020, ОСОБА_1 вступила на посаду директора Товариства з 31.10.2020 року, що підтверджується записом в трудовій книжці серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 .

Правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю, порядок створення, діяльності та припинення, права та обов`язки їх учасників визначено Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Частиною 1 статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" визначено, що загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства, крім питань, віднесених до виключної компетенції інших органів товариства законом або статутом товариства (частина 1 статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

Відповідно до частин 1 та 4 статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства, якщо інше не встановлено законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства. Учасники товариства, що володіють не менш як десятьма відсотками голосів, можуть вимагати скликання загальних зборів. Якщо вимога учасників про скликання загальних зборів не виконана, ці учасники мають право самі скликати загальні збори.

Особливості проведення загальних зборів учасників товариством, що має одного учасника, встановлені статтею 37 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Згідно з частинами першою та другою статті 37 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" у товаристві, що має одного учасника, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника. До товариства з одним учасником не застосовуються положення статей 32-36 цього Закону, а інші положення цього Закону застосовуються з урахуванням положень частини першої цієї статті.

За приписами пункту 10.1 Статуту вищим органом Товариства є Загальні збори учасників проведення яких визначено умовами пункту 10.2 Статуту.

Так, вищевказаним пунктом визначено, що учасники повідомляються про проведення Загальних зборів учасників персонально із зазначенням часу і місця проведення Загальних зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менше як за тридцять днів до скликання Загальних зборів учасників (пункт 10.2.1 Статуту). Будь-хто з учасників Товариства вправі вимагати розгляду питання на Загальних зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніше як за 25 днів до початку Загальних зборів. Не пізніш як за 7 днів до скликання Загальних зборів учасникам Товариства повинна бути надана можливість ознайомитися з документами, внесеними до порядку денного (пункт 10.2.2 Статуту). Учасники Загальних зборів, які беруть участь в Загальних зборах, реєструються з зазначенням кількості голосів, яку має кожен учасник. Цей перелік підписується головою та секретарем Загальних зборів (пункт 10.2.3 Статуту).

Приписи пункту 10.4.1 Статуту визначають, що Загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більше як 60% голосів. Брати участь у Загальних зборах учасників з правом дорадчого голосу можуть члени виконавчих органів, які не є учасниками товариства.

Загальні збори учасників Товариства скликаються два рази на рік. Загальні збори учасників скликаються також на вимогу виконавчого органу Товариства або Ревізійної комісії (пункт 10.5.1 Статуту). У випадку неплатоспроможності Товариства, а також виникнення загрози значного скорочення статутного капіталу головою Загальних зборів скликаються позачергові загальні збори учасників (пункт 10.5.2 Статуту). Учасники Товариства, що володіють у сукупності більше як 10 відсотками голосів, мають право вимагати скликання позачергових Загальних зборів учасників у будь-який час і з будь-якого приводу, що стосуються діяльності Товариства. Якщо потягом 25 днів Голова Товариства не виконав зазначеної вимоги, вони вправі самі скликати Загальні збори учасників (пункт 10.5.3 Статуту).

З вищевикладеного вбачається, що загальні збори учасників скликаються два рази на рік, а позачергові збори скликаються у передбачених Статутом випадках. При цьому, саме персональне повідомлення про проведення загальних зборів учасників повинно бути зроблено не менше як за 30 днів до їх скликання із зазначенням часу та місця проведення загальних зборів та порядку денного.

Як зазначає позивачка, врахувавши вищезазначені норми закону та Статуту, вона, як директор Товариства, ініціювала проведення позачергових загальних зборів учасників Товариства на 20.03.2023 об 12 годині за київським часом за адресою: місто Київ, вулиця Ковпака, будинок 17, офіс 102.

З наявного в матеріалах справи повідомлення про проведення Загальних зборів учасників Товариства позивачкою запропоновано включити до порядку денного загальних зборів учасників Товариства питання про звільнення директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир" ОСОБА_1 .

Вказане повідомлення позивачка відправила за поштовим відправленням №0305613282160 разом із заявою про звільнення з посади директора Товариства за власним бажанням від 20.02.2023 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи описом вкладення, накладною та фіскальним чеком від 20.02.2023 року.

Поштове відправлення №0305613282160 надіслано учаснику Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир" ОСОБА_3 на його адресу реєстрації: АДРЕСА_1 .

Однак, незважаючи на всі вчинені позивачкою дії, спрямовані на ініціювання, організацію та проведення загальних зборів учасників товариства, вказані збори не відбулися у зв`язку з неявкою учасника товариства.

При цьому, як зазначено позивачкою в обґрунтуванні позову, нею 29.06.2023 року отримано від приватної особи ОСОБА_5 поштове відправлення №59000987424341 від 27.06.2023 року до якого вкладено нотаріально засвідчену приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сухаровою Н.В. копію свідоцтва про смерть ОСОБА_3 серії НОМЕР_3 , видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дрогобичі Дрогобицького району Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), копія нотаріальної посвідченої копії наявна в матеріалах справи.

Позивачка вважає, що вищевикладене свідчить про порушення її трудових прав, зокрема, її права бути звільненою із займаної посади за власним бажанням.

Оскільки, як стверджує позивачка, нею виконано вичерпний перелік дій, спрямованих на дотримання процедури звільнення, втім загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир" 20 березня 2023 року так і не відбулися і питання про її звільнення так і не було вирішено, це дає їй право на звернення до суду для захисту свого порушеного права шляхом визнання припиненими трудових відносини між ОСОБА_1 та ТОВ "Мир" у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора ТОВ "Мир" за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 1, 3 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суду не надано жодних доказів на підтвердження розгляду заяви позивачки про звільнення у встановленому порядку та прийняття загальними зборами учасників товариства рішення про її звільнення або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів чи фактів, що заперечують викладені позивачкою позовні вимоги.

Суд зазначає, що відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 року №14-рп/2004, від 16.10.2007 року №8-рп/2007 та від 29.01.2008 року №2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

У рішенні №1-рп/2010 від 12.01.2010 Конституційний Суд України також наголосив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Наведені висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в постановах від 06.09.2023 року у справі №127/27466/20, від 10.09.2019 року у справі №921/36/18 та від 30.01.2019 року у справі №145/1885/15-ц, де також виснувала, що хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

Управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини 1, 2 статті 97 Цивільного кодексу України). Частинами першою - четвертою статті 99 Цивільного кодексу України передбачено, зокрема, що загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб.

Органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган (стаття 28 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

Загальні збори учасників є вищим органом товариства (частина перша статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю"), до компетенції якого належить, зокрема, обрання одноосібного виконавчого органу товариства (пункт 7 частини другої статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

У той же час, відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За приписами статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Статтею 36 КЗпП визначено, що підставами припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін, розірвання трудового договору з ініціативи працівника, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

За частиною 1 статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження трудових прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Кодекс законів про працю встановлює загальні вимоги до порядку розірвання трудових відносин, не враховуючи специфіку становища керівника господарського товариства або підприємства. По суті, директор об`єднує в собі і статус найманого працівника (який визначається на підставі норм трудового права) і статус виконавчого органу господарського товариства (який визначається на підставі норм корпоративного права). Ні норми трудового договору, ні положення Статуту не повинні погіршувати становище директора порівняно з тим обсягом гарантій, наданих йому трудовим законодавством. Тобто, директор завжди може скористатися статтею 38 КЗпП та ініціювати розірвання трудового договору за власним бажанням.

Частиною 4 статті 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання.

Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою 3 статті 99 Цивільного кодексу України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Підставою набуття одноосібним виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасниками товариства як вищим органом товариства.

Отже, підставою для набуття Васильєвою Лесею Федорівною повноважень з управління товариством є рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир" про її обрання директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир".

Зміст положень частини 3 статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час з будь-яких підстав, що є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Таким чином, припинення повноважень одноособового виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи на підставі положень Кодексу законів про працю України, та відбувається на підставі прийняття загальними зборами учасників товариства відповідного рішення про припинення повноважень директора.

Наказ про звільнення директора з посади має видаватися на підставі рішення загальних зборів учасників товариства, але при його ухваленні мають бути дотриманими права особи, яка звільняється, а також гарантії, що визначені трудовим законодавством України. Трудове законодавство має застосовуватися при оформленні наказу про звільнення керівника з посади на підставі статті 38 КЗпП України, зокрема, у відповідному наказі про звільнення.

Судом встановлено за матеріалами справи, що позивачкою було дотримано процедуру звільнення з посади директора Товариства, а саме: було надіслано учаснику товариства повідомлення з пропозицією проведення позачергових загальних зборів учасників Товариства з метою вирішення питання про звільнення позивачки з посади директора товариства.

Однак, загальні збори проведено не було, рішення про звільнення позивачки з посади не прийнято, тому, з урахуванням встановленого статтею 43 Конституції України принципу заборони примусової праці, така бездіяльність порушує права позивачки.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України), відтак дії учасників господарських правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони відповідного правовідношення.

Приписами статті 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення Європейського суду з прав людини у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява №1365/07, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява №21722/11, § 170)).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Кантоні проти Франції" ("Cantoni v. France", заява № 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" ("Vyerentsov v. Ukraine", заява " № 20372/11, § 65))

Частиною 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Белеш та інші проти Чеської Республіки" (Beles and Others v. the Czech Republic, заява N 47273/99, § 50-51, 69); "Волчі проти Франції" (Walchli v. France, заява N 35787/03, § 29).

При цьому Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях "правової визначеності" та "належного здійснення правосуддя" як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах "Карт проти Туреччини" (Kart v. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79 (в кінці); "Ефстатіу та та інші проти Греції" (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24 (в кінці); "Ешим проти Туреччини" (Esim v. Turkey, заява N 59601/09, § 21).

Із поданих доказів суд встановив, що реалізуючи своє конституційне право на свободу праці позивачка добросовісно виконала усі дії для свого звільнення, зокрема, написала заяву про звільнення, звернулась до учасника товариства відповідача з ініціативою проведення позачергових загальних зборів учасників товариства для вирішення питання про її звільнення з посади директора.

Проте, станом на момент розгляду даної справи загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир" щодо прийняття рішення про звільнення позивачки з посади директора за її власним бажанням на підставі її заяви, не проведено. Наразі, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань досі містяться відомості про позивача як керівника відповідача.

Відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), кооперативу (голова), як і будь - який інший працівник має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні.

Разом з тим особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників кооперативу (товариства) про звільнення керівника, зокрема, через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику із метою захисту свої прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

З матеріалів справи вбачається, що жодних заходів щодо розгляду питання звільнення позивачки та прийняття відповідного рішення не вчинено, зокрема, за відсутності заперечень щодо звільнення ОСОБА_1 з посади директора, відтак, за висновками суду, не вчинено юридично значимих дій, спрямованих на вирішення питання про звільнення позивачки з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир" та оформлення припинення трудових відносин, що свідчить про порушення вимог трудового та цивільного законодавства і обмеження трудових прав позивачки щодо можливості вільно обирати працю, як це передбачено статтею 43 Конституції України.

Судом констатується, що в даному випадку позивачка не має можливості реалізувати своє право на припинення трудових відносин у визначеному законодавством порядку, що порушує її право на працю, відтак підлягає захисту в судовому порядку.

В силу положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). Відповідно до приписів статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до вимог частини 2 статті 5 ГПК України, з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мир", ефективним і таким, що не суперечить закону, у даному випадку буде такий спосіб захисту як визнання припиненими трудових відносин між позивачкою та відповідачем.

При цьому, суд наголошує, що відсутність рішення учасника Товариства з розгляду питання щодо звільнення позивачки є прямим порушенням гарантованого їй Конституцією України права на працю та на припинення трудових відносин. У даному випадку положення закону щодо письмового попередження учасника (засновника) про бажання звільнитися за власним бажанням з боку засновника фактично нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника (директора) чинне законодавство не передбачає, у той час як статтею 43 Конституції України використання примусової праці забороняється.

Разом із тим, у випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року в справі № 758/1861/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 року в справі № 127/27466/20.

Матеріали справи не містять жодних доказів у розумінні статей 77-79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження розгляду по суті уповноваженим на звільнення директора органом товариства заяви позивачки про звільнення з посади директора відповідача за власним бажанням на підставі частини 1 статті 38 Кодексу Законів про працю України, а також фактичного звільнення ОСОБА_1 з посади директора товариства на підставі рішення учасника відповідача у передбачений чинним законодавством України строк і внесення змін до відомостей про наведену юридичну особу про зміну її керівника.

Зважаючи на викладене, а також враховуючи те, що позивачка у визначений чинним законодавством України строк повідомила учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир" про своє волевиявлення на звільнення з посади директора товариства за власним бажанням, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині.

Поміж цим, враховуючи обставини даної справи, суд зауважує, що перехід частки до спадкоємця або правонаступника учасника товариства врегульований приписами статті 23 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" за умовами якої у разі смерті або припинення учасника товариства його частка переходить до його спадкоємця чи правонаступника без згоди учасників товариства. У разі смерті, оголошення судом безвісно відсутнім або померлим учасника - фізичної особи чи припинення учасника - юридичної особи, частка якого у статутному капіталі товариства становить менше 50 відсотків, та якщо протягом року з дня закінчення строку для прийняття спадщини, встановленого законодавством, спадкоємці (правонаступники) такого учасника не подали заяву про вступ до товариства відповідно до закону, товариство може виключити учасника з товариства. Таке рішення приймається без врахування голосів учасника, який виключається. Якщо частка такого учасника у статутному капіталі товариства становить 50 відсотків або більше, товариство може приймати рішення, пов`язані з ліквідацією товариства, без врахування голосів цього учасника.

Пунктом 11.3 Статуту Товариства передбачено, що при реорганізації юридичної особи, учасника товариства або у зв`язку зі смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до Товариства. При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до Товариства або відмові Товариства у прийняття до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації (смерті) учасника.

Матеріали справи не містять жодних доказів, а судом не встановлено перехід належної ОСОБА_3 частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир" у розмірі 100% чи її частини до його правонаступника (ів) чи спадкоємцю (ям), втім це не може бути обмеженням трудових прав ОСОБА_1 з огляду на силу приписів статті 43 Конституції України щодо права громадянина на вільне обрання своєї праці.

У той же час, не підлягають задоволенню вимоги позивачки про визнання виконавчого директора ТОВ "Мир" Чернова В.В., як особу яка тимчасово виконуватиме обов`язки директора ТОВ "Мир", оскільки з урахуванням приписів частини 1-3 статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", які кореспондуються з приписами пункту 10.3.5 Статуту Товариства з обмеженою відповідністю "Мир", питання обрання виконавчого органу товариства відносяться до компетенції вищого органу товариства - загальних зборів учасників товариства.

Так, приписами частини 1 статті 98 Цивільного кодексу України врегульовано, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства, якщо інше не встановлено законом.

Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу (частина 1 та 2 статті 99 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачає, що загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства, крім питань, віднесених до виключної компетенції інших органів товариства законом або статутом товариства.

До компетенції загальних зборів учасників належать, зокрема, обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства. Питання, передбачені частиною другою цієї статті, та інші питання, віднесені законом до компетенції вищого органу товариства, не можуть бути віднесені до компетенції інших органів товариства, якщо інше не випливає з цього Закону (частина 2 та 3 статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

До компетенції Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Мир» належить, зокрема, створення та відкликання виконавчого органу Товариства (пункт 10.3.5 Статуту).

Отже, призначення особи директором чи особи, яка тимчасово виконуватиме обов`язки директора судом є втручанням у господарську діяльність товариства, а суд не має права брати на себе функції органів управління товариством, що корелюється з висновком Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №922/1223/20.

При цьому, судом враховано, що з аналізу змісту посадової інструкції виконавчого директора, затвердженої директором ТОВ "Мир" від 24.10.2023 року слідує, що в разі подачі директором заяви про звільнення з посади директора Товариства та направлення відповідного повідомлення про це Загальним зборам учасників Товариства для вирішення цього питання на загальних зборах учасників Товариства виконує обов`язки директора Товариства в обсязі, передбаченому статутом Товариства, до прийняття загальними зборами Товариства рішення про призначення нового директора Товариства.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, як і не скористався своїм правом на подання відзиву.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в частині визнання припиненими трудових відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Мир", в іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з п. 2 ч. 1ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 178, 202, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІІШИВ:

1. Позовні вимоги фізичної особи ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир" задовольнити частково.

2. Визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) з Товариством з обмеженою відповідальністю "Мир" (03150, м. Київ, вул. Ковпака, буд. 17, ідентифікаційний код 31497296) у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир" за власним бажанням на підставі частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир" (03150, м. Київ, вул. Ковпака, буд. 17, ідентифікаційний код 31497296) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судовий збір у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

4. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

5. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 06.03.2024.

Суддя Т.В. Васильченко