Рішення

від 06.03.2024 по справі 910/372/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2024Справа № 910/372/24Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕЛІС-ПРОФ» (51937, Дніпропетровська обл., місто Кам`янське, ПРОСПЕКТ КАРЛА МАРКСА, будинок 22, квартира 2, Ідентифікаційний код юридичної особи 20197393) до проТовариства з обмеженою відповідальністю «ОстФерт» (01133, місто Київ, вул.Мечнікова, будинок 14/1, офіс 215, Ідентифікаційний код юридичної особи 44610731) стягнення заборгованості у розмірі 798 599 грн. 08 коп.Представники: без повідомлення представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЕЛІС-ПРОФ» (надалі також - «Позивач») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОстФерт» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 1 218 182 грн. 70 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов`язань за Договором про постачання товару №ОФ-07/08 від 07.08.2023 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2024 року відкрито провадження у справі № 910/372/24, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

25.01.2024 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2024 року у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ОстФерт» про розгляд справи №910/372/24 в порядку загального позовного провадження відмовлено.

26.01.2024 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

06.02.2024 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшла заява про забезпечення доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ОстФерт» про забезпечення доказів по справі №910/372/24 повернуто Заявнику.

19.02.2024 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, якою просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОстФерт» заборгованість у розмірі 665 000 грн. 00 коп., пеню у розмірі 119 097 грн. 98 коп., 3% річних у розмірі 6 497 грн. 82 коп., інфляційних у розмірі 8 003 грн. 28 коп.

19.02.2024 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла відповідь на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 12.01.2024 року була надіслана до електронного кабінету Сторін, що підтверджується повідомленнями про доставку електронного листа.

Суд, розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕЛІС-ПРОФ» про зменшення розміру позовних вимог від 19.02.2024 року, зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч.2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу Українипозивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Суд зазначає, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи вищевикладене, Суд приймає Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕЛІС-ПРОФ» про зменшення розміру позовних вимог від 19.02.2024 року до розгляду.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

07.08.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЕЛІС-ПРОФ» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОстФерт» (Покупець) було укладено Договір про постачання товару №ОФ-07/08, відповідно до умов якого Постачальник зобов?язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність Покупцеві Товар, визначений у розділі 2 даного Договору (надалі іменується "Товар"), а Покупець зобов?язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити визначений Товар. (а.с.8-12)

Згідно з п.2.1 Договору найменування, код УКТ ЗЕД, асортимент, сортамент, сорти, типи, групи, підгрупи, види, марки, моделі та кількість товару зазначається у специфікації/ях, яка/і є невід?ємною частиною/нами Договору.

Умови та строк (термін) поставки Товару визначається специфікаціями, згідно яких буде відбуватися постачання. (п.4.1 Договору)

Відповідно до п.4.3 Договору ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) товару несе його власник. Право власності на товар у Покупця за цим Договором виникає з моменту передання йому товару.

Пунктом 4.4 Договору визначено, що датою поставки товару визнається дата підписання Покупцем підписаної і скріпленої печаткою Постачальником належним чином оформленої видаткової накладної.

Відповідно до п. 6.1 Договору ціна Товару зазначається у специфікації, які є невід?ємною частиною Договору. До ціни Товару включені витрати Постачальника на перевезення Товару по території України до місць призначення.

Згідно з п.6.3 Договору Покупець оплачує товар у безготівковій формі шляхом-перерахування, грошових коштів на поточний рахунок Постачальника на підставі виставленого (их) рахунку (ів)- фактури в порядку передбаченому специфікаціями.

Пунктом 7.4 Договору передбачено, що за порушення строків оплати товару, Покупець, за письмовою вимогою, сплачує на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товару/партії товару, оплату якого прострочено, за кожний день такого прострочення.

Специфікацією №01 до Договору про постачання товару №ОФ-07/08 від 07.08.2023 року Сторони узгодили найменування товару, кількість, ціну у розмірі 1065000 грн., базисні умови поставки (Інкотермс-2010): DDP ПАТ «Сумихімпром», м. Суми, вул. Харківська, п/в 12 (Інкотермс-2010); порядок та умови оплати: 100% вартості товару впродовж 15 календарних днів від дати поставки, видаткової та товарно-транспортної накладних; строк поставки: 5000-14-15 серпня 2023 р. (а.с.13)

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про постачання товару №ОФ-07/08 від 07.08.2023 року Позивач передав у власність Покупцеві Товар, а Відповідач прийняв товар на суму в розмірі 1 065 000 грн. 00 коп., що підтверджується видатковою накладною №7 від 15.08.2023 року, товарно - транспортною накладною №1508 від 15.08.2023 року (а.с.14-15) та здійснив часткову оплату за отриманий товар у загальному розмірі 400 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжними інструкціями №1126 від 17.10.2023 р. на суму 100 000 грн. 00 коп., №953 від 08.09.2023 р. на суму 100 000 грн. 00 коп., №1007 від 19.09.2023 р. на суму 100 000 грн. 00 коп., №1174 від 25.10.2023 р. на суму 100 000 грн. 00 коп. (а.с.55-58)

05.12.2023 року Позивач надіслав на адресу Відповідача претензію з вимогою сплатити заборгованість, пеню, 3% річних та інфляційні, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 05.12.2023 р., накладної. (а.с.16-18)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач не здійснив оплату за отриманий товар у повному обсязі. Таким чином, заборгованість Відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЕЛІС-ПРОФ» становить 665 000 грн. 00 коп. Крім того, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 19.02.2024 року, яка прийнята Судом до розгляду, в результаті неналежного виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОстФерт» 3% річних у розмірі 6 497 грн. 82 коп., інфляційні у розмірі 8 003 грн. 28 коп. та пеню у розмірі 119 097 грн. 98 коп.

Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що Позивачем не додано документів, які б підтверджували факт передачі товару належному отримувачу, а саме ПАТ СУМИХІМПРОМ» в м. Суми, вул. Харківська, п/в 12.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕЛІС-ПРОФ» підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору про постачання товару №ОФ-07/08 від 07.08.2023 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про постачання товару №ОФ-07/08 від 07.08.2023 року Позивач передав у власність Покупцеві Товар, а Відповідач прийняв товар на суму в розмірі 1 065 000 грн. 00 коп., що підтверджується видатковою накладною №7 від 15.08.2023 року, товарно - транспортною накладною №1508 від 15.08.2023 року, які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку (а.с.14-15) та здійснив часткову оплату за отриманий товар у загальному розмірі 400 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжними інструкціями №1126 від 17.10.2023 р. на суму 100 000 грн. 00 коп., №953 від 08.09.2023 р. на суму 100 000 грн. 00 коп., №1007 від 19.09.2023 р. на суму 100 000 грн. 00 коп., №1174 від 25.10.2023 р. на суму 100 000 грн. 00 коп. (а.с.55-58)

Пунктом 4.4 Договору визначено, що датою поставки товару визнається дата підписання Покупцем підписаної і скріпленої печаткою Постачальником належним чином оформленої видаткової накладної.

Специфікацією №01 до Договору про постачання товару №ОФ-07/08 від 07.08.2023 року Сторони узгодили найменування товару, кількість, ціну у розмірі 1065000 грн., базисні умови поставки (Інкотермс-2010): DDP ПАТ «Сумихімпром», м. Суми, вул. Харківська, п/в 12 (Інкотермс-2010); порядок та умови оплати: 100% вартості товару впродовж 15 календарних днів від дати поставки, видаткової та товарно-транспортної накладних; строк поставки: 5000-14-15 серпня 2023 р. (а.с.13)

Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що Позивачем не додано документів, які б підтверджували факт передачі товару належному отримувачу, а саме ПАТ СУМИХІМПРОМ» в м. Суми, вул. Харківська, п/в 12.

Так, термін DDP (Delivered Duty Paid) - у правилах Інкотермс 2010 означає, що поставка з оплатою мита (назва місця призначення). Поставка відбулася в момент, коли продавець надав покупцеві в місці призначення товар, що пройшов митне очищення для імпорту й готовий до розвантаження.

Як вбачається з товарно - транспортної накладної №1508 від 15.08.2023 року, вантажоодержувачем є ПАТ «Сумихімпром» через Товариство з обмеженою відповідальністю «ОстФерт», пункт розвантаження м. Суми.

За таких підстав, Суд приходить до висновку, що на виконання умов Договору про постачання товару №ОФ-07/08 від 07.08.2023 року Позивач передав Відповідачу товар для розвантаження у місці призначення DDP ПАТ «Сумихімпром», м. Суми, вул. Харківська, п/в 12 (Інкотермс-2010), а тому Суд не приймає до уваги заперечення Відповідача в цій частині. Крім того, Відповідач своїми конклюдентними діями із здійснення часткової оплати за отриманий товар підтвердив факт його отримання.

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищенаведені умови Договору про постачання товару №ОФ-07/08 від 07.08.2023 року обов`язок Відповідача по оплаті отриманого товару у розмірі 1 065 000 грн. 00 коп. настав 30.12.2023 року.

Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «ОстФерт» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЕЛІС-ПРОФ» за Договором про постачання товару №ОФ-07/08 від 07.08.2023 року становить 665 000 грн. 00 коп.

Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю «ДЕЛІС-ПРОФ» в розмірі 665 000 грн. 00 коп.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату отриманого товару в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому Суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 665 000 грн. 00 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 31.08.2023 р. по 12.02.2024 р. у розмірі 6 497 грн. 82 коп. та інфляційні за загальний період прострочки з 26.10.2023 р. по 12.02.2024 р. у розмірі 8 003 грн. 28 коп.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем повернення грошових коштів за загальний період прострочки з 31.08.2023 р. по 12.02.2024 р. у розмірі 6 497 грн. 82 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання в зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 26.10.2023 р. по 12.02.2024 р. у розмірі 8 003 грн. 28 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім того, Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 31.08.2023 р. по 12.02.2024 р. у розмірі 119 097 грн. 98 коп.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року)

Пунктом 7.4 Договору передбачено, що за порушення строків оплати товару, Покупець, за письмовою вимогою, сплачує на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товару/партії товару, оплату якого прострочено, за кожний день такого прострочення.

Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв`язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов`язання з 31.08.2023 р. по 12.02.2024 р. у розмірі 119 097 грн. 98 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає у задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОстФерт» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕЛІС-ПРОФ» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 665 000 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 6 497 грн. 82 коп., інфляційні у розмірі 8 003 грн. 28 коп. та пеня у розмірі 119 097 грн. 98 коп.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача.

Позивачем також заявлено про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОстФерт» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 11 050 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Як вбачається з матеріалів справи, 17.05.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЕЛІС-ПРОФ» (Замовник) та Адвокатським об`єднанням «Федоренко, Сологуб і партнери» (Виконавець) укладено договір №81/юо-0522-2 про надання правової допомоги, за умовами якого 3АМОВНИК доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором надавати юридичну допомогу та представляти в суді, правоохоронних, контролюючих і державних органах, підприємствах, установах, організаціях та перед фізичними особами інтереси КЛІЄНТА: ТОВ «ДЕЛІС ПРОФ».

Пунктом 5 Договору сторони погодили, що за роботу, виконану ВИКОНАВЦЕМ, з урахуванням складності справи, кваліфікації і досвіду Адвокатів, фінансового стану ЗАМОВНИКА та витраченого Адвокатами ВИКОНАВЦЯ часу, та на покриття фактичних витрат ВИКОНАВЦЯ, пов`язаних з наданням правової допомоги, ЗАМОВНИК сплачує йому: аванс у розмірі 11 050, 00 грн. під час підписання Договору, фіксований гонорар (без врахування авансу) - 850, 00 грн. за одну годину роботи адвоката і 550, 00 грн. за одну годину роботи помічника адвоката та поточний гонорар, розмір якого погоджується сторонами щомісячно в рахунках (додаткових угодах), протягом трьох днів з дня погодження чергового рахунку (додаткової угоди). У разі надання послуг після 18.00, вихідні і святкові дні та у відрядженні їх вартість збільшується у два рази.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат Позивачем було подано рахунок на оплату №209 від 30.11.2023 р. на суму 12 486 грн. 50 коп., платіжну інструкцію №20426 від 05.12.2023 р.

Як вбачається з рахунку на оплату №209 від 30.11.2023 р., ведення справи в суді про стягнення боргу з ТОВ «ОстФерт» за договором №ОФ-07/08 від 17.08.2023 р. складає 10 000 грн.

Судом встановлено, що Федоренко Р.В. є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №2354 від 20.09.2011 р., інформацією з Єдиного реєстру адвокатів України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року по справі №922/1964/21 зазначено, що відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Крім того, Суд враховує, що наданий акт прийому передачі виконаних робіт не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони. Суд виходить з того, що розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а тому з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. 00 коп.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕЛІС-ПРОФ» - задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОстФерт» (01133, місто Київ, вул.Мечнікова, будинок 14/1, офіс 215, Ідентифікаційний код юридичної особи 44610731) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕЛІС-ПРОФ» (51937, Дніпропетровська обл., місто Кам`янське, ПРОСПЕКТ КАРЛА МАРКСА, будинок 22, квартира 2, Ідентифікаційний код юридичної особи 20197393) заборгованість у розмірі 665 000 (шістсот шістдесят п`ять тисяч) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 6 497 (шість тисяч чотириста дев`яносто сім) грн. 82 коп., інфляційні у розмірі 8 003 (вісім тисяч три) грн. 28 коп., пеню у розмірі 119 097 (сто дев`ятнадцять тисяч дев`яносто сім) грн. 98 коп., судовий збір у розмірі 11 978 (одинадцять тисяч дев`ятсот сімдесят вісім) грн. 99 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 06 березня 2024 року.

Суддя О.В. Чинчин