Рішення

від 06.03.2024 по справі 917/2114/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2024 Справа № 917/2114/23

Суддя Киричук О.А. при секретарі судового засідання Тертичній О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовною заявою Акціонерного товариства "Українська залізниця", вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150, в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця", пр-т Повітрофлотський, 11/15, м. Київ, 03049

до відповідача Науково - виробничого підприємства "ФЕРОЛІТ", вул. Будівельників, 66, м. Горішні Плавні, Полтавська область, 39800

про стягнення 14855,88 грн. заборгованості

без виклику представників сторін,

ВСТАНОВИВ:

27.11.2023 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до відповідача Науково - виробничого підприємства "ФЕРОЛІТ" про стягнення штрафних санкцій у розмірі 14855,88 грн. (вх. № 2272/23).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається, що відповідачем порушено строки здійснення третьої попередньої оплати згідно з Договором купівлі-продажу від 26.09.2022 № ПВРЗ (ВМТПЗ-100.2022-ЮВ), в зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 14855,88 грн пені з посиланням на п. 5.2 договору.

Суд ухвалою від 18.12.2023 прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов - 15 днів з дня вручення ухвали.

08.01.2024 відповідач надав суду відзив, за мотивами якого проти позову заперечує.

08.01.2024 позивач надав суду відповідь на відзив, за мотивами якого спростовує викладені у відзиві доводи відповідача.

15.01.2024 відповідач надав суду заперечення на відповідь на відзив, за мотивами якого наводить обгрунтування для спростування вимог позивача.

Інші заяви чи клопотання від учасників справи до суду не надходили.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 917/2114/23.

Судом враховано, що за ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Для забезпечення процесуальних прав сторін, прийняття рішення судом відкладалося.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.

26.09.2022 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» (далі - AT «Укрзалізниця» та/або Позивач, та/або Продавець) та Науково-виробничим підприємством «ФЕРОЛІТ» (далі - НВП «ФЕРОЛІТ» та/або Відповідач, та/або Покупець) укладено договір купівлі-продажу № ПВРЗ(ВМТПЗ-100.2022-ЮВ) (далі - Договір).

Сторонами Договору погоджені, зокрема, такі умови:

- Продавець зобов`язується передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити металобрухт (брухт металів чорних вторинних згідно з ДСТУ 4121-2002 (далі - Товар, п. 1.1 Договору);

- ціна Договору складається з сукупної вартості Товару відповідно до Специфікації (Додаток 1 до Договору) та вартості послуг щодо організації навантаження Товару (у разі їх надання) відповідно до Специфікації (-й) щодо організації навантаження Товару (Додаток 3 до Договору) та становить ) та становить 1 373 072,60 грн (пункт 2.1 Договору);

- оплата вартості Товару здійснюється Покупцем чотирма рівними частинами у такому порядку:

- оплата вартості Товару здійснюється Покупцем чотирма рівними частинами у такому порядку:

сума першої попередньої оплати 25 (двадцять п`ять) %, яка становить 328 630,08 грн (без ПДВ), сплачується Покупцем на поточний рахунок Продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за Товар, протягом 10 (десяти) банківських днів з дати підписання Сторонами Договору на підставі надісланого Продавцем рахунку (пункт 2.4.1. Договору);

сума другої оплати 25 (двадцять п`ять) %, яка становить 328 630,07 грн (без ПДВ), сплачується Покупцем на поточний рахунок Продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за товар, протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати надсилання Продавцем відповідного рахунку (пункт 2.4.2. Договору);

сума третьої оплати 25 (двадцять п`ять) %, яка становить 328 630,08 грн (без ПДВ), сплачується Покупцем на поточний рахунок Продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за Товар, протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати надсилання Продавцем відповідного рахунку (пункт 2.4.3. Договору);

сума четвертої оплати 25 (двадцять п`ять) %, яка становить 328 630,07 грн (без ПДВ), здійснюється остаточно і сплачується Покупцем на поточний рахунок Продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за Товар, протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати надсилання Продавцем відповідного рахунку (пункт 2.4.4. Договору).

Кожна наступна оплата здійснюється Покупцем після відвантаження Товару на не менше ніж 80 (вісімдесят) % від суми останньої попередньо здійсненої оплати відповідно до частин оплати як вказано в цьому пункті вище.

- рахунки для оплати вартості Товару та послуг щодо організації навантаження Товару надсилаються Покупцеві на адресу електронної пошти, що зазначена в реквізитах Покупця в розділі 11 Договору (п. 2.6. Договору);

- за порушення Покупцем строків оплати за Товар та/або послуги щодо організації навантаження Товару, визначених пунктами 2.4, 2.5 цього Договору, Продавець має право стягнути з Покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення виконання зобов`язання, за кожен день прострочення (п. 5.2 Договору).

Відповідно до пункту 11 Договору розрахунки за Товар здійснюються через філію «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця».

Позивач вказує, що перша та друга попередня оплата здійснена НВП «ФЕРОЛІТ» у відповідності до умов Договору.

В період з 18.10.2022 ао 28.10.2022 було відвантажено брухт сталевий на загальну суму 636 365,28 грн, що складає більше ніж 80 % від сум останніх попередньо здійснених оплат.

Відповідно до умов пункту 2.6. Договору 17.11.2022 філією «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» на електронну адресу НВП «ФЕРОЛІТ» направлено рахунок від 17.11.2022 № ЦЗВМБ-213/п на суму 328 630,08 грн щодо необхідності здійснення авансового платежу (попередня оплата) за БРУХТ ВИД № 1 ДСТУ 4121-2002 згідно з п. 2.4.3. Договору.

В порушення умов пункту 2.4.3. Договору протягом 5 (п`яти) банківських днів (з 18.11.2022 по 24.11.2022) НВП «ФЕРОЛІТ» не було проведено третю оплату на суму 328 630,08 грн (без ПДВ), оплата здійснена лише 28.12.2022.

З метою досудового врегулювання спору, з метою досудового врегулювання спору, беручи до уваги розділ 6.1. розділу 6 Договору, Позивач засобами поштового зв`язку звернувся до Відповідача з претензією від 27.09.2023 № ЦЗВ-20/3599 з вимогою сплатити пеню у сумі 14 855,88 грн.

За даними позивача Відповідачем зазначена претензія залишена без задоволення, відповіді на вищевказану претензію від НВП "ФЕРОЛІТ" на адресу Позивача не надходило.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 14 855,88 грн пені за період з 25.11.2022 по 27.12.2022, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 26.09.2022 Договору купівлі-продажу № ПВРЗ(ВМТПЗ-100.2022-ЮВ).

Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин за приписами ст. 204 Цивільного кодексу України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами частини 1 статті 67 Господарського кодексу України унормовано, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Враховуючи правову природу укладеного договору, кореспондуючи права та обов`язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з купівлі-продажу.

Відповідно ст. 655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач в дотримання п. 2.6 Договору виконав зобов`язання за вищезазначеним Договором щодо направлення відповідачу на електронну адресу рахунку для здійснення авансового платежу. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов`язань за вказаним Договором оплатив рахунок з порушенням встановлених у Договорі строків. Дана обставина відповідачем не спростована.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України). Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно із ст. 3 Закону України від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" (із змінами та доповненнями) розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Пунктом 5.2 розділу 5 Договору передбачено, що за порушення Покупцем строків оплати за Товар та/або послуги щодо організації навантаження Товару, визначених пунктами 2.4, 2.5 цього Договору Продавець має право стягнути з Покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення виконання зобов`язання, за кожен день прострочення.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку, в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 14 855,88 грн пені за період з 25.11.2022 по 27.12.2022, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є правомірними.

Розрахунок суми пені судом здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт".

Стосовно твердження відповідача про відсутність у представника позивача повноважень на підписання позову суд зазначає наступне.

За змістом ч. 4 ст.64 ГК України підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

Відповідно до ч. 4 ст.89 ЦК України до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Частиною 1, 3, 4 та 5 статті 95ЦК України визначено, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

Отже, коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у. встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації-юридичної особи,- але в особі її відокремленого підрозділу.

З огляду на вищевикладене, юридичну особу в господарських відносинах може представляти її відокремлений підрозділ. При цьому, стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом 40075815 значиться Акціонерне товариство "Українська залізниця" за місцезнаходженням: вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150. У графі відокремлені підрозділи юридичної особи міститься інформація, зокрема, про відокремлений підрозділ: філію "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (код ЄДРПОУ ВП: 40081347), місцезнаходження: просп. Повітрофлотський, 11/15, м. Київ, 03049.

Згідно з п. 2 ст.58 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 1, ч. 3 ст.60 ГПК України повноваження представників сторін мають бути підтверджені довіреністю юридичної особи, яка від її імені видається за підписом (електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

Частиною 2, 3 статті 244 ЦК України передбачено, що представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до ч. 2 ст. 245 ЦК України довіреність, видана в порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню після подання основної довіреності, у якій застережене право на передоручення, або після подання доказів того, що представник за основною довіреністю примушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність.

За змістом статті 58 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують довіреність, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Строк, на який може бути видана довіреність, визначається цивільним законодавством України. Довіреність, видана в порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню після подання основної довіреності, в якій застережене право на передоручення, або після надання доказів того, що представник за основною довіреністю примушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність. Довіреність, видана в порядку передоручення, не може містити в собі більший обсяг прав, ніж їх передано за основною довіреністю. Строк дії довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана.

Відповідно до статті 246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Згідно з Положенням про філію "Центр забезпечення виробництва" АТ "Укрзалізниця" (далі - Положення) філія є відокремленим підрозділом АТ "Українська залізниця".

Згідно з пунктом 5.1. Положення, керівництво Філією відповідно до Статуту Товариства та цього Положення здійснюється директором виконавчим Філії, який призначається на посаду та звільняється з посади в порядку, передбаченому Статутом Товариства та внутрішніми нормативними документами Товариства.

Директор виконавчий Філії діє на підставі довіреності, виданої Товариством у порядку, передбаченому Статутом Товариства, цим Положенням та внутрішніми нормативними документами Товариства.

У пункті 10.5.6. Положення, передбачено право представляти інтереси Товариства в судах всіх інстанцій та юрисдикцій, а також у міжнародних арбітражах у справах, пов`язаних з діяльністю Філії.

Пунктом 10.5.1. Положення передбачено право філії від імені Товариства вчиняти будь-які правочини (укладати договори, угоди), пов`язані з діяльністю Філії, вести претензійну роботу, набувати майнових та особистих немайнових прав, виступати позивачем, у тому числі цивільним, та відповідачем у судах усіх інстанцій, з усіма правами, наданими законом позивачу, цивільному позивачу, відповідачу і третій особі, з правом підпису усіх процесуальних документів у межах своїх повноважень, передбачених внутрішніми документами Товариства та Філії, а також вчиняти інші дії, які необхідні для здійснення господарської діяльності Філії, з урахуванням обмежень, передбачених пунктом 5.6, та процедури, передбаченої пунктом 5.7 цього Положення.

Відповідно до пункту 5.7. Положення будь-які договори, довіреності та інші вихідні документи щодо листування з третіми особами (крім банківських документів), від імені Товариства вважаються належним чином укладеними (вчиненими) та мають юридичну силу для Філії, Товариства та третіх осіб лише в разі, коли вони укладені (вчинені) з дотриманням правила двох підписів, скріплені підписами щонайменше двох уповноважених на це посадових осіб Філії, які діють на підставі довіреності, виданої Товариством (директор виконавчий Філії, заступники директора виконавчого Філії або інша уповноважена на це посадова особа Філії тощо). Довіреності, правочини та інші вихідні документи від імені Товариства, адресовані третім особам, вважаються належним чином укладеними (вчиненими) Філією, якщо вони укладені (вчинені) відповідно до Статуту Товариства, внутрішніх документів Товариства та законодавства України.

У додатках до позовної заяви наявна довіреність від 07.11.2023, видана АТ «Укрзалізниця» в особі голови правління Лященко Є.А. та члена правління Логунова О.М. (Довіритель), яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ісаєнко О.В., зареєстрована в реєстрі за № 5246 (а.с.56-57). Вказаною довіреністю уповноважено директора виконавчого філії «ЦЗВ» АТ «Укрзалізниця» Сиваня Т.О. та/або заступника директора виконавчого філії із забезпечення виробництва філії «ЦЗВ» АТ «Укрзалізниця» Ткачука П.Г. та/або заступника директора виконавчої філії «ЦЗВ» АТ «Укрзалізниця» Завадську І.Ф. (Представники) здійснювати дії в інтересах Довірителя, пов`язані з діяльністю філії «ЦЗВ» АТ «Укрзалізниця».

Відповідно до пункту 21 Довіреності від 07.11.2023 довіреності, правочини та інші вихідні документи вважаються належним чином укладеними (вчиненими) та мають юридичну силу для Філії, Довірителя та третіх осіб виключно у разі, коли вони укладені (вчинені) з дотриманням правила двох підписів, а також з урахуванням обмежень, передбачених пунктами 5.6 та 5.7 Положення про Філію.

За цією довіреністю представники користуються правом подання, підпису, замовлення та отримання всіх документів, необхідних для виконання наданих цією довіреністю повноважень.

Довіреність видана з правом передоручення повноважень іншим особам та дійсна до третього листопада дві тисячі двадцять третього року включно.

Повноваження адвоката як представника підтверджується довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (частина п`ята статті 60 ГПК України).

Відповідно до приписів частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги, може бути, зокрема, довіреність.

До позовної заяви додано довіреність в порядку передоручення від 07.11.2023, зі строком чинності до 22.07.2024, яка підписана директором виконавчим філії «ЦЗВ» АТ «Укрзалізниця» Сиванем Т.О та заступником директора виконавчої філії із забезпечення виробництва філії «ЦЗВ» АТ «Укрзалізниця» Ткачуком П.Г. (Довіритель), на підставі довіреності від 07.11.2023, з дотриманням правил двох підписів, а також з урахуванням обмежень, передбачених пунктами 5.6 та 5.7 Положенням про Філію, на виконання вимог ст. ст. 244 і 1007 ЦК України, та згідно договорів про надання правової допомоги від 20.06.2023 б/н. Даною Довіреністю уповноважено адвоката Ярову А.В. представляти інтереси Довірителя, в тому числі, у судах всіх інстанцій та юрисдикцій, з усіма правами, що надані позивачу, у тому числі, підписувати та подавати позовні заяви. Зазначена довіреність нотаріально посвідчена та зареєстрована в реєстрі.

На підтвердження набуття права на заняття адвокатською діяльністю до позову додано копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЧН № 001284 від 09.06.2023, виданого на ім`я Ярової А.В.

За таких обставин повноваження довіреної особи - адвоката Ярової А. В. згідно з довіреністю в порядку передоручення від 07.11.2023, виданою від імені АТ «Українська залізниця», зокрема, на представництво у судах всіх інстанцій та юрисдикцій з правами, що надані позивачу, у тому числі, з правом підписувати та подавати позовні заяви, є достатніми для підтвердження у такої особи права на представництво довірителя в суді та підписання позову.

Відповідач у відзиві зазначає, що роздруківка електронного листування, скріншот з екрану монітора, не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень частини першої статті 5Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", тобто не може вважатися належним і допустимим доказом, бо не містить електронного підпису.

Дані твердження відповідача суд визнає необґрунтованими з огляду на наступне.

В п.2.6. Договору сторони узгодили, що рахунки для оплати вартості Товару надсилаються Покупцем на адресу електронної пошти, що зазначена в реквізитах Покупця в розділі 11 договору.

У розділі 11 Договору сторони вказали свої адреси електронної пошти - АТ "Укрзалізниця" uz@urk.net та НВП "ФЕРОЛІТ" office@ferolit.com.ua.

Позивачем на підтвердження факту направлення Відповідачу рахунку на здійснення попередньої оплати за Договором до матеріалів справи надано скріншот електронного листа, відправленого 06.10.2022 з електронної пошти філії "ЦЗВ" АТ "Укрзалізниця" (cxmb.uz@urk.net) на електронну адресу НВП "ФЕРОЛІТ" (office@ferolit.com.ua), наступного змісту: "Відповідно до умов договорів купівлі-продажу металобрухту, укладених між АТ "Укрзалізниця" та НВП "ФЕРОЛІТ" направляємо рахунки на попередню оплату....» з прикріпленими файлами (а.с.28).

При цьому суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 3 серпня 2022 року у cправі № 910/5408/21, де Верховний Суд зазначив :

Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (ст. 5 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг").

Відповідно до ст.1 зазначеного Закону обов`язковий реквізит електронного документа - обов`язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.

Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України "Про електронні довірчі послуги". Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах (ст. 6 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг").

Згідно з п. 12 ч. 1ст.1 Закону "Про електронні довірчі послуги" електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис. Кваліфікованим електронним підписом є удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа (п. 23 ч. 1 ст.1 зазначеного Закону).

Водночас відповідно до ч. 1ст.96 ГПК електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), вебсайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 зазначив:

"68. На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.

69. У частині другій статті 96Господарського процесуального кодексу України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. У частині третій зазначеної статті встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

70. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 у справі № 910/17662/19).

71. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини п`ята, шоста статті 96Господарського процесуального кодексу України).

72. Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки.

73. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу".

Аналогічні висновки містилися у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №923/1379/20, на яку послався скаржник.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст.7 ЦК (постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №914/2505/17, від 13.10.2021 у справі №923/1379/20, на яку посилався скаржник, ухвала Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №914/1003/21).

Верховний Суд у постановах від 13.07.2020 у справі №753/10840/19, від 18.02.2021 у справі №442/3516/20 наданими сторонами скрін-шотами повідомлень з телефону та планшету, роздруківками з Viber фактично визнав належними та допустимими доказами, які досліджені судами у їх сукупності та яким надана належна правова оцінка. Також Верховний Суд у постановах від 17.04.2020 у справі №905/2319/17, від 25.03.2020 у справі №570/1369/17, від 13.07.2020 у справі №753/10840/19, від 27.11.2019 у справі №1540/3778/18 дійшов висновку, що переписка у Viber, Skype та інших месенджерах, включно з голосовими повідомленнями та іншим, є належним електронним доказом у судових справах.

У постанові від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 Верховний Суд вказав, що подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, лише у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Аналогічний висновок зроблений у постанові від 23.09.2021 у справі № 910/17662/19.

Тобто поняття електронного документа та електронного доказу не є тотожними, оскільки поняття електронного доказу є значно ширшим, та, окрім власне електронних документів, оформлених відповідно до статей 5, 6 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг", на які посилався відповідач, включає в себе будь-яку інформацію в цифровій формі, що має значення для розгляду справи, в тому числі повідомлення, відправлені електронною поштою або іншими засобами електронного зв`язку. Згідно з приписами Закону "Про електронні довірчі послуги" використання електронного підпису, який відповідає вимогам до кваліфікованого електронного підпису, дозволяє забезпечити електронну ідентифікацію підписувача і гарантує цілісність підписаних даних, а також має презумпцію відповідності особистому підпису (статті 14, 18, 23 Закону). Водночас відсутність кваліфікованого електронного підпису не зумовлює недостовірність певних даних в електронній формі й, відповідно, недостовірність електронного доказу. Вирішення питання достовірності такого доказу має відбуватися на загальних засадах, визначених ГПК, і відповідно до стандарту доказування "баланс ймовірностей", передбаченого ст.79 ГПК.

У Керівництві "Електронні докази в цивільному та адміністративному процесі", ухваленому Комітетом міністрів Ради Європи 30.01.2019 (далі - Керівництво) зазначено, що електронні (цифрові) докази можуть бути у формі тексту, відео, фотографій чи аудіозаписів. Дані можуть бути отримані за допомогою різних способів та з різних джерел, наприклад мобільних телефонів, вебсторінок, бортових комп`ютерів або GPS-реєстраторів (у тому числі відомості, що перебувають поза контролем сторони). Електронні повідомлення (електронна пошта) є типовим прикладом електронних доказів, оскільки вони походять з електронного пристрою (комп`ютера або пристрою, схожого на комп`ютер) і містять відповідні метадані.

Важливим є дотримання принципу недискримінації при дослідженні електронних доказів, що означає, що суди не повинні відмовляти в прийнятті електронних доказів і не повинні заперечувати їх юридичну силу лише тому, що вони зібрані та/або подані в електронній формі. Суди не повинні заперечувати юридичну силу електронних доказів лише через відсутність вдосконаленого, кваліфікованого або подібного захищеного електронного підпису. Сторонам має бути дозволено подавати електронні докази в оригінальному електронному форматі без необхідності надання роздруківок (пункти 6, 7, 9 Керівництва). Невикористання електронного підпису особами, які створили електронний доказ (лист, повідомлення, файл, аудіозапис, інші дані), не є підставою для визнання такого доказу недопустимим, якщо інше не встановлено законом. Посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 11.06.2019р. у справі № 904/2882/18, від 24.09.2019р. у справі № 922/1151/18, від 28.12.2019р. у справі № 922/788/19, від 16.03.2020р. у справі № 910/1162/19 судом не застосовуються, оскільки при винесенні цього рішення суд врахував правові висновки Верховного Суду, які викладені у наведених у рішенні постановах, що були прийняті пізніше. Також Верховний Суд звертає увагу на презумпцію цілісності (достовірності) електронних доказів, що означає, що доказ вважається цілісним (достовірним), поки інша сторона цього не спростує. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 зазначив: "88. Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення.

Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації».

При цьому суд також враховує, що за умовами п.2.6. Договору сторони узгодили, що рахунки для оплати вартості Товару надсилаються Покупцем на адресу електронної пошти, що зазначена в реквізитах Покупця в розділі 11 договору. У розділі 11 Договору відповідач вказав адресу своєї електронної пошти: office@ferolit.com.ua.

На вказану електронну адресу відповідача (office@ferolit.com.ua) 17.11.2022 філією «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» направлено рахунок від 17.11.2022 № ЦЗВМБ-213/п на суму 328 630,08 грн щодо необхідності здійснення авансового платежу (попередня оплата) за БРУХТ ВИД № 1 ДСТУ 4121-2002 згідно з п. 2.4.3. Договору, що підтверджується роздруківкою (скріншотом) з електронної пошти, наданим позивачем.

Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу. Отже, вони мають бути засвідчені як паперові копії в порядку, встановленому чинним законодавством, та не підлягають засвідченню електронним підписом.

Відповідач у відзиві не заперечує факт отримання вказаного рахунку. Надані до матеріалів справи виписки по операціям з відповідачем свідчать, що відповідач оплатив рахунок 28.12.2022

Також Верховний Суд у постанові від 3 серпня 2022 року у cправі № 910/5408/21, звертає увагу на презумпцію цілісності (достовірності) електронних доказів, що означає, що доказ вважається цілісним (достовірним), поки інша сторона цього не спростує.

Відповідно до ст.13, 74 ГПКУкраїни кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В ст. 76 ГПК України вказано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

У ч. 1 ст. 79ГПК України зазначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

У постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 викладено правовий висновок про те, що принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Відповідач не надав суду жодного доказу у підтвердження викладених у відзиві обставин, зокрема, не надав доказів щодо неотримання рахунку, не надав роздруківки зі своєї електронної пошти за спірний період, чи висновок технічної експертизи щодо змісту електронного ресурсу відповідача, тощо. Також відповідач не заявив до суду клопотання про проведення експертизи поданих позивачем доказів.

Також відповідач не надав суду жодних доказів, які б поставили під сумнів докази, надані позивачем, чи спростували їх існування.

Таким чином, наявність обставин щодо направлення відповідачу рахунку, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог у позові, суд вважає доведеними, оскільки докази, надані на підтвердження цих обставин, є більш вірогідними, а доказів на їх спростування відповідач суду не надав.

Відповідач у відзиві вказує на відсутність його вини у простроченні оплати, оскільки в Україні введено воєнний стан, також внаслідок пошкодження обладнання ПС Кременчук 10.10.2022, 23.11.2022, 16.12.2022 була відсутня електроенергія, що позбавило підприємство відповідача можливості здійснювати господарську діяльність і виконувати прийняті на себе зобов`язання по укладеним господарським договорам, вплинуло на спроможність своєчасного ведення розрахунків. Відповідач зазначає, що Торгово-промислова палата України (далі - ТПП) оприлюднила лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України з 24.02.2022.

Згідно із статтею 218 ГК України суб`єкт господарювання звільняється від господарсько-правової відповідальності за порушення господарського зобов`язання, якщо доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

У розділі 7 Договору сторони узгодили наступне:

- п.7.1. - сторони погодилися, що в разі виникнення обставин непереборної сили або подій надзвичайного характеру (форс-мажорних обставин), вони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, передбачених ним Договором.

- п.7.2. - до форс-мажорних обставин належать обставини непереборної сили або події надзвичайного характеру, такі як: війни, військові дії, блокади, терористичні акти, антитерористичні операції; стихійні лиха чи природні явища; дії чи бездіяльність органів державної влади чи місцевого самоврядування, які виникли після підписання цього Договору та які Сторони не могли передбачити і запобігти їм, якщо ці обставини вплинули на виконання зобов`язань Сторонами за Договором.

- п. 7.3. - у цьому разі строк виконання зобов`язань за Договором змінюється за взаємною згодою Сторін, про що вони (Сторони) укладають додаткову угоду.

- п.7.4. - у разі виникнення форс-мажорних обставин Сторони протягом 5 календарних днів письмово сповіщають одна одну про наявність вказаних обставин з подальшим наданням підтверджуючих документів протягом 30 робочих днів з дня виникнення таких обставин.

- п.7.5. - достатнім доказом дії форс-мажорних обставин с документ, виданий компетентними органами відповідно до вимог законодавства,

- п.7.6. - неповідомлення, а також несвоєчасне повідомлення про обставини непереборної сили, позбавляє Сторону права посилання на них.

Договір був укладений під час дії правового режиму воєнного стану на всій території України, у зв`язку з чим Відповідач усвідомлював та повинен був усвідомлювати можливість настання негативних комерційних ризиків здійснення власної господарської діяльності.

Статтею 617 Цивільного кодексу України, а також статтею 218 Господарського кодексу України передбачено можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо сторона договору доведе, то таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (форс-мажору).

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сиди) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП) оприлюднила лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким на підставі ст. 14, 14 № Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Суд зазначає, що вказаний лист ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 підтверджує невідворотність, непередбачуваність, об`єктивність обставин, тобто, наявність форс-мажору.

Проте, ще одним обов`язковим критерієм звільнення винної сторони від відповідальності є причинно-наслідковий зв`язок між неможливістю виконання зобов`язання і обставинами непереборної сили, який на практиці визначається завжди щодо кожного спірного зобов`язання окремо.

Зазначене твердження випливає зі змісту ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», відповідно до якої форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо).

Згідно зі сталою практикою Верховного Суду, зокрема, викладеною в постановах від 01.06.21 у справі № 910/9258/20, від 21.07.21 у справі № 912/3323/20, від 20.10.21 у справі № 911/3067/20, від 08.07.21 у справі № 910/8040/20, від 31.08.22 у справі № 910/15264/21, від 25.01.22 у справі № 904/3886/21, від 31.08.22 у справі № 910/15264/21, сама по собі обставина непереборної сили (форс-мажору), навіть підтверджена сертифікатом ТПП, не є безумовною підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки за змістом наведених положень законодавства не має преюдиціального характеру (заздалегідь встановленого) та для її застосування в якості підстави для такого звільнення має бути наявним причиннонаслідковий зв`язок між відповідною непереборною обставиною (подією) і неможливістю виконання зобов`язання у спірних правовідносинах, тобто, що дана обставина безпосередньо вплинула на можливість своєчасного виконання певних зобов`язань.

При цьому суд наголошує, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що одне лише передбачене законом віднесення введення воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що відповідна обставина унеможливлює виконання конкретного договору (постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20 (п.40), від 03.08.2022 у справі №914/374/21 (п.99), постанова Великої палати Верховного Суду від 10.11.22 № 990/115/22.

Відповідно до ст.13, 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідач надав лист НВП "Фероліт" від 30.06.2023р. № 700, лист Кременчуцької районної військової адміністрації Полтавської області від 07.07.2023р. №1823/01-33, лист Головного управляння Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області від 12.07.2023р. №61-20.13-1693/61-20.02.

Проте вказані листи не є допустимими доказами на підтвердження наявності форс-мажорних обставин.

Відповідач не надав до суду жодних інших доказів на підтвердження того, яким чином вказані форс-мажорні обставини перешкодили йому виконати вимоги п.2.4.2 Договору та не довів причинно-наслідковий зв`язок між вказаними форс-мажорними обставинами та неможливістю виконання ним зобов`язань, визначених у п. 2.4.2 Договору.

Зважаючи на це, суд відхиляє посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин як підстави звільнення його від відповідальності, які полягали у введенні на території України воєнного стану, з огляду на те, що вказана обставина сама по собі, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.22 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору, оскільки не має преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру, а необхідною умовою їх застосування є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили, в той час як відповідач не довів, як пов`язані з введенням воєнного стану в Україні обставини безпосередньо вплинули на виконання ним зобов`язань за Договором, укладеним під час дії воєнного стану.

Крім цього, відсутні докази повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин в порядку, що передбачений п. 7.4 Договору, а також укладення сторонами додаткової угоди про перенесення строків виконання зобов`язань через форс-мажорні обставини, як це передбачено пунктом 7.3. Договору.

Відповідач у відзиві прохає суд зменшити заявлений позивачем розмір пені, посилаючись на те, що позивач не поніс збитків внаслідок прострочення попередньої оплати, просить врахувати, що підприємство відповідача працює в умовах воєнного стану.

Відповідач вказує, що внаслідок масованих ракетних обстрілів енергетичної інфраструктури України збройними силами російської федерації, які відбулись 10.10.2022, 23.11.2022,16.12.2022, було пошкоджене обладнання ПС Кременчук, що призвело до настання режиму системної аварії і аварійного відключення споживачів електричної енергії, в тому числі і НВП "Фероліт". Після відновлення енергопостачання було введено режим обмеження енергоспоживання нарівні 1-1,25 Мвт*годину на період до 27.02.2023 р.; а при нормальному режимі енергоспоживання підприємства складало 4-4,3 Мвт* годину. Відповідач зазначає, що основні споживачі електроенергії, основні виробничі потужності та допоміжне обладнання на підприємстві не можуть працювати без електроенергії. Відсутність електричної енергії з 10.10.2022р. позбавило підприємство відповідача можливості здійснювати господарську діяльність і виконати прийняті на себе зобов`язання по укладеним господарським договорам, вплинуло на спроможність своєчасного ведення розрахунків. Виробнича діяльність НВП "Фероліт" на час режиму системної аварії і аварійного відключення споживачів електричної енергії була відсутня. Все це також ускладнювало можливість Відповідача здійснювати оплату по Договору. Не зважаючи на скрутне становище, яке виникло на підприємстві "Фероліт" в результаті масованих ракетних обстрілів ПС Кременчук 330/154/35/10 кВ, що призвело до настання режиму системної аварії і аварійного відключення споживачів електричної енергії, відповідач при першій можливості сплачував рахунки позивача і не допускав в подальшому порушення платіжної дисципліни.

При розгляді цього клопотання суд зазначає наступне.

Згідно ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно ч.1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Суд враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, про те, господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Отже, у випадку нарахування неустойки, яка не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24.12.2020 у справі №914/1888/19, від 26.01.2021 у справі №916/880/20, від 23.01.2021 у справі №921/580/19, від 26.01.2021 у справі №916/880/20.

Правовий аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду. Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04 травня 2018 року у справі №917/1068/17, від 22 січня 2019 року у справі №908/868/18, від 03 червня 2019 року у справі №914/1517/18.

Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

При цьому, закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення. Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У Постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

У цій справі, вирішуючи питання зменшення штрафних санкцій, суд виходить з того, що даний випадок є винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, а саме: 1) ступінь виконання зобов`язання боржником, факт здійснення відповідачем попередньої оплати вартості товару до його фактичної поставки відповідачу; 2) характер діяльності позивача та відповідача, який в умовах війни забезпечує промислове виробництво; 3) відсутність доказів понесення позивачем чи іншими учасниками господарських відносин негативних наслідків (збитків) внаслідок порушення відповідачем договірних зобов`язань у спірних правовідносинах.

Суд враховує, що відповідач попередньо оплатив повністю вартість товару згідно з виставленим рахунком, що також компенсує можливі негативні наслідки для кредитора.

Суд враховує, що заявлена пеня нарахована не за прострочення оплати вже поставленого товару, а за несвоєчасне внесення попередньої оплати. Тобто позивач не поніс жодних збитків в зв`язку із простроченням; на наявність таких збитків позивач у позові не посилається.

Суд також враховує ступінь виконання зобов`язання боржником, а саме, що боржник повністю сплатив кошти попередньої оплати, вказані у спірному рахунку, а термін прострочення не є значним.

Суд враховує надані відповідачем листи НВП "Фероліт" від 30.06.2023р. № 700, лист Кременчуцької районної військової адміністрації Полтавської області від 07.07.2023р. №1823/01-33, лист Головного управляння Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області від 12.07.2023р. №61-20.13-1693/61-20.02, що внаслідок ракетних обстрілів енергетичної інфраструктури було пошкоджене обладнання ПС Кременчук, що призвело до настання режиму системної аварії і аварійного відключення споживачів електричної енергії, в тому числі і НВП "Фероліт".

При цьому, хоча суд відхилив посилання відповідача на форс-мажорні обставини з тих підстав, що одне лише передбачене законом віднесення введеного воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану унеможливлює виконання конкретного договору. У той же час, за висновками суду стягнення з відповідача значних сум штрафних санкцій під час воєнного стану може призвести до негативних наслідків для нього, тоді як для позивача не матиме негативних наслідків зменшення розміру пені.

Беручи до уваги наведені обставини, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, суд дійшов висновку, що справедливим і розумним у контексті обставин даної справи буде зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій (пені) на 70% від сум, визначених позивачем та визнаних обґрунтованими судом, а саме пені до 4 456,76 грн. В цій частині позов суд задовольняє.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010 №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до частини 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

Суд оцінює як правомірні доводи позивача викладені у позовній заяві та відповіді на відзив. Заперечення відповідача спростовуються вищевикладеним.

На підставі матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій (пені) у сумі 4 456,76 грн підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому в цій частині підлягають задоволенню. В іншій частині позов задоволенню не підлягає.

Суд встановив, що за подачу цього позову позивач сплатив 2684,00 грн судового збору за платіжною інструкцією № 764632 від 30.11.2023.

Враховуючи, що часткове задоволення позовних вимог обумовлене реалізацією судом свого права на зменшення розміру неустойки, то судовий збір покладається на відповідача повністю.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 232-233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Науково-виробничого підприємства "ФЕРОЛІТ" (вул. Будівельників, будинок 66, м. Горішні Плавні, Полтавська область, 39800, код ЄДРПОУ 31103705) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" АТ "Укрзалізниця" (пр-т. Повітрофлотський, 11/15, м. Київ, 03049, код ЄДРПОУ ВП: 40081347) штрафні санкції (пеню) у сумі 4 456,76 грн та 2 684,00 грн судового збору.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

3. В іншій частині - у позові відмовити.

4. Копію рішення направити учасникам (сторонам) справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 06.03.2024р.

Суддя Киричук О.А.