Постанова

від 06.03.2024 по справі 320/2109/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/2109/24 Суддя (судді) першої інстанції: Донець В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів :

головуючий суддя Грибан І.О.

судді: Ключкович В.Ю.

Парінов А.Б.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року про повернення позовної заяви у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Металоцентри Стілмен» про стягнення податкового боргу, -

У С Т А Н О В И В:

Головне управління ДПС у м. Києві звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Металоцентри Стілмен», в якому просило суд стягнути податковий борг у сумі 1012254,38 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року позовну заяву повернуто позивачу на підставі п. 3 ч. 4 ст. 169 КАСУ.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на підтвердження повноважень, представником ГУ ДПС у м. Києві надано суду Виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, в якій зазначено, що Коновалюк Владислав Володимирович - є представником Державної податкової служби України, а також Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України. Згідно даної Виписки Коновалюк В.В. наділений повноваженнями вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати документи, з правом посвідчення копій документів щодо повноважень, без права відмови, відкликання, визнання позову, відмови, відкликання апеляційних, касаційних скарг.

Апелянт зазначає, що ним дотримано вимоги ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України щодо форми та змісту позовної заяви.

За приписами ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у місті Києві на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року про повернення позовної заяви та на підставі ч. 2 ст. 312 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, колегія суддів виходить з наступного.

Так, приймаючи рішення про повернення позовної заяви суд першої інстанції виходив з того, що повноваження посадових осіб діяти від імені суб`єкта владних повноважень в порядку самопредставництва підтверджуються законом, статутом, положенням, трудовим договором та за потреби посадовою інструкцію. Водночас, позовна заява Головного управління ДПС у м. Києві була підписана представником заявника Коновалюком Владиславом. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що на підтвердження наявності повноважень у представника додано виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, в якій відсутня інформація про представника Коновалюка Владислава . Інших документів на підтвердження повноважень представника не надано.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч.1, 4 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Положенням ч. 5 ст. 5 КАС України, яка гарантує право на судовий захист, передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Вимоги щодо оформлення адміністративного позову, який подається до суду першої інстанції, визначені ст.160 КАС України, а положеннями ст.161 КАС України визначено документи, що додаються до позовної заяви.

Частиною 2 ст.160 КАС України встановлено, що позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з ч.3 ст.55 КАС України юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.

Тобто, процесуальний закон встановлює можливість участі у справі суб`єктів владних повноважень та юридичних осіб як у порядку самопредставництва, так і через представника.

При цьому, до суб`єктів владних повноважень процесуальний закон відносить, зокрема, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» від 30 вересня 2020 року №893 постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно додатку. На базі ліквідованого Головного управління ДПС у м.Києві утворено територіальний орган на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України - Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011), яке створено 30 вересня 2020 року, про що міститься відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №1000741030008085321.

Відповідно до п. 7 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 227, Державна податкова служба здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку її територіальні органи. Державна податкова служба та її територіальні органи є контролюючими органами (податковими органами, органами стягнення).

Згідно з п.1 Положення про Головне управління ДПС у м. Києві, затвердженого наказом Державної податкової служби України від 12 листопада 2020 року №643, Головне управління ДПС у м. Києві є територіальним органом, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, ГУ ДПС у м. Києві забезпечує реалізацію повноважень ДПС України на території м. Києва та Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011) є правонаступником майна, прав та обов`язків Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267).

З вищевказаного вбачається, що Головне управління ДПС у м. Києві є територіальним органом, утвореним без статусу юридичної особи на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України та забезпечує реалізацію повноважень на території м.Києва.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем подано адміністративний позов до ТОВ «Металоцентри Стілмен» про стягнення податкового боргу.

До суду з позовом звернулося ГУ ДПС у м. Києві без статусу юридичної особи, відносно якого вказаного ідентифікаційний код: 44116011 (код відокремленого підрозділу).

Позовну заяву від імені ГУ ДПС у м.Києві (як відокремлений підрозділ ДПС) підписав Коновалюк В.В.. В підтвердження повноважень останнього до позовної заяви додано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Державної податкової служби України, яка має ідентифікаційний код в реєстрі: 43005393.

Зі змісту наданого витягу вбачається, що Коновалюк В.В. має повноваження вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (діє виключно в судах України без окремого доручення керівника (самопредставництво ДПС, Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС) з правом посвідчення копій документів щодо повноважень, без права відмови, відкликання, визнання позову, відмови, відкликання апеляційних, касаційних скарг) - представник.

За встановлених обставин, враховуючи, що Державною податковою службою України, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань, надано право Коновалюку В.В. брати участь у судовому процесі в порядку самопредставництва Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позовну заяву підписано особою, право якої на вчинення таких дій не підтверджено у встановленому законом порядку.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для Суду природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.

Зі змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід`ємне право особи на доступ до суду.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.

Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, як свідчить позиція суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Право на захист у суді своїх прав і свобод є конституційною гарантією, яка забезпечується реальною можливістю усякій заінтересованій особі звернутися до суду у встановленому законом порядку про захист прав, свобод та інтересів та можливістю обирати спосіб захисту, використовуючи при цьому всі дозволені законодавством інструменти та засоби.

З огляду на викладені обставини, за наслідком розгляду апеляційної скарги, враховуючи наведені норми права, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності визначених п.3 ч.4 ст.169 КАС України підстав для повернення позовної заяви, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

За змістом ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції постановив оскаржуване судове рішення з порушенням норм процесуального права, що призвело до створення перешкоди у реалізації позивачем права звернення із позовною заявою, а тому наявні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 283, 308, 311, 312, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року про повернення позовної заяви скасувати, а справу та направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя І.О. Грибан

Судді: В.Ю. Ключкович

А.Б. Парінов

(повний текст постанови складено 06.03.2024р.)