Ухвала

від 27.02.2024 по справі 691/848/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/821/70/24 Справа № 691/848/21 Категорія: ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 185 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2024 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

за участю секретарки ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

представника ТОВ ВП «Імпульс Плюс» адвоката ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

обвинуваченого ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_9 на ухвалу Шполянського райсуду Черкаської обл. від 14.02.2023 р. у кримінальному провадженні № 12020250110000303 від 20.09.2020 р., -

В С Т А Н О В И В:

Вироком Шполянського райсуду Черкаської обл. від 14.02.2023 р. ОСОБА_9 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 185 КК України, та виправдано за недоведеністю, що в діянні ОСОБА_9 є склад кримінального правопорушення. Цивільний позов ФГ «Наумець» до ОСОБА_9 про стягнення матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення в розмірі 2513254,49 грн., залишений без розгляду.

Після ухвалення та проголошення вироку суд першої інстанції оскаржуваною ухвалою звернув в дохід держави заставу відносно обвинуваченого ОСОБА_9 в розмірі 744 300,00 грн., яка виплачена відповідно до платіжного доручення № 43 від 14.01.2022 р. ТОВ ВП «Імпульс Плюс».

Не погоджуючись з ухвалою місцевого суду, обвинувачений ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду про звернення в дохід держави застави.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що вказана ухвала є необґрунтованою, прийнятою без належного та повного дослідження матеріалів провадження, такою, що повністю суперечить нормам кримінального процесуального законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Так, місцевий суд всупереч вимог ст. ст. 182 та 193 КПК України належним чином не повідомив сторону захисту та інших учасників справи про ініціювання вирішення питання про звернення застави в дохід держави.

14.02.2023 р. після оголошення виправдувального вироку суду, суддя ОСОБА_1 обмежилась лише усним зазначенням про те, що надалі вона вирішить питання про долю застави, однак вона не повідомила, що буде вирішувати питання саме про звернення застави в дохід держави в порядку ст. 193 КПК України. Все це позбавило сторону захисту можливості підготувати власні заперечення, клопотання та використати інші процесуальні права, передбачені ст. 193 КПК України.

В оскаржуваній ухвалі суд вказав: «У цьому провадженні мова йде про порушення обвинуваченим ОСОБА_9 обов`язку, передбаченого п. 4 ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме утримуватись від спілкування зі свідками та потерпілим по кримінальному провадженню №12020250110000303 від 20.09.2020 р., який був покладений на обвинуваченого ухвалою Шполянського райсуду Черкаської обл. від 12.01.2022 р. та продовжував діяти.»

Втім, ані в ухвалі Шполянського райсуду Черкаської обл. від 12.01.2022 р. про обрання запобіжного заходу, ані в подальших процесуальних документах суду чи органів прокуратури не було чітко вказано перелік осіб які є свідками та потерпілими в даному кримінальному провадженні. Апелянт зазначає, що до 16.01.2023 р. потерпілим у кримінальному провадженні був ОСОБА_10 , а після зміни обвинувального акту - ФГ «Наумець».

Обґрунтовуючи наявність порушень ОСОБА_9 покладених на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язків, суд зазначив, що ухвалою Шполянського райсуду Черкаської області від 10.08.2022 р. було встановлено, що в судовому засіданні 7.07.2022 р. свідок ОСОБА_11 повідомляв про здійснення на нього тиску та погроз зі сторони обвинуваченого, про що судом було надано доручення прокурору в порядку ст. 333 КПК України перевірити повідомлені обставини. На виконання вказаного доручення прокурор надав протокол допиту свідка ОСОБА_11 від 12.07.2022 р., відповідно до якого, свідок повідомив про те, що з початку 2022 р. ОСОБА_9 почав йому постійно телефонувати з приводу кримінального провадження та наполегливо говорити, що він не винен та усіма незаконними діями відносно ОСОБА_10 керував ОСОБА_12 .

Однак, як зазначила прокурор в даному кримінальному проводженні під час судового засідання 10.08.2022 р.: «Перевірити, що « ОСОБА_13 » це дійсно ОСОБА_9 чи підтвердити це тимчасовими «доступами» чи іншим якимось чином вона не має можливості, будь-яких підтверджень більше немає. Крім того, остання сторінка, це була надана з Вайбера переписка, що відбувалось надходження якихось повідомлень, цей абонент також видалив повідомлення. Те, що ОСОБА_11 привітав з днем народженням даного абонента і потім абонент також видалив ці підтвердження. Знову ж таки, неможливо перевірити чи це ОСОБА_14 і що відбувалось, які саме розмови, жодного запису, жодного свідка немає. В свою чергу ОСОБА_9 надав також, вона оглянула Телеграм, знову ж таки дій між даними абонентами ОСОБА_11 і ОСОБА_15 там не відображено. І скріншот вайбера, щоб співпадіння знайти, то співпадіння відсутні, єдине співпадіння це «С днем рождения» 4 травня 2022 року і у ОСОБА_16 не відображено, що він видаляв якісь повідомлення. Тому у зв`язку з тим, що підтверджень, додаткових свідків, звернень в поліцію, записів повідомлень чи розмов наразі немає. Підстав для клопотання про зміну запобіжного заходу, порушення застави на даний час у органів прокуратури немає».

Таким чином, прокурор, перевіривши показання ОСОБА_11 , зробила висновок, що неможливо перевірити чи саме ОСОБА_9 є абонентом з яким розмовляв ОСОБА_11 , оскільки жодних тимчасових «доступів» до листування або інших форм обміну інформацією між обвинуваченим та учасника справи надано не було. Тим більше абонент з яким нібито спілкувався ОСОБА_11 підписаний у нього « ОСОБА_13 », а прізвище ОСОБА_16 - Голуб.

Водночас, суд зазначив: «Суд критично оцінює твердження сторони захисту, що спілкування його зі свідком ОСОБА_11 спростовується наданою копією відповіді ОСОБА_17 начальником ВП № 1 Черкаського РУП ГУНП в Черкаській обл. від 30.11.2022 р. про те, що події про які вказує ОСОБА_11 в заяві від 4.11.2022 р. щодо погроз ОСОБА_9 відбулися більше півроку тому і свідки даної події відсутні, а тому встановити дійсність погроз не має можливості.

Жодних пояснень щодо причини критичного сприйняття відповіді ОСОБА_11 начальником ВП №1 Черкаського РУП ГУНП в Черкаській обл. від 30.11.2022 р. суд не надав, обґрунтування неналежності даного документу судом не вказано.

З огляду на вищевикладене й досі залишається незрозумілим чому суд абсолютно проігнорував позицію прокурора, яка перевіряла інформацію з протоколу допиту ОСОБА_11 , відповідь працівника органів досудового розслідування, який перевіряв заяву про злочин ОСОБА_11 , заперечення та пояснення самого ОСОБА_9 відносно звинувачень в його адресу, однак прийняла до уваги показання свідка ОСОБА_11 та інші непідтверджені показання.

Крім того, ОСОБА_11 , як основний бенефіціар потерпілого в даному провадженні ФГ «Наумець», є явно зацікавленою особою в настанні негативних наслідків для ОСОБА_9 .

В оскаржуваній ухвалі, суд посилається та повністю відтворює протокол допиту свідка ОСОБА_11 від 12.07.2022 р., що прямо заборонено нормами ч. 4 ст. 95 КПК України, відповідно до якої, суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного ст. 615 КПК України.

Положеннями ст. 10 КПК України закріплено основоположний принцип рівності учасників провадження перед законом та судом, однак зі змісту оскаржуваної ухвали складається враження, ніби непідтверджені показання свідка ОСОБА_11 мають більше значення ніж покази ОСОБА_9 , висновки за результатами перевірки прокурора та начальника ВП № 1 Черкаського РУП ГУНП в Черкаській обл.

Прокурор, як сторона обвинувачення, як під час судового засідання 10.08.2022 р., так і під час розгляду питання про звернення застави в дохід держави не вбачала підстав до зміни запобіжного заходу та звернення застави в дохід держави, з клопотанням про звернення застави не зверталась, під час вирішення цього питання не підтримала позицію суду щодо необхідності звернення застави в дохід держави. Отже ніяких протиріч між стороною обвинувачення та стороною захисту при вирішення даного питання не було.

Натомість з ухвали суду вбачається, що виникла змагальність в доказуванні обставин між стороною захисту та судом, який з невідомих причин, всупереч кримінальному законодавству та позиції прокуратури перейняв на себе повноваження сторони обвинувачення.

Натомість, приймаючи оскаржуване рішення, суд порушив цілу низку фундаментальних засад кримінального провадження та норм кримінально-процесуального законодавства. Важливою, а в даному випадку вирішальною, обставиною при вирішення питання про долю застави є момент припинення дії запобіжного заходу.

Так, відповідно до ст. 203 КПК України, ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження або винесення ухвали про скасування запобіжного заходу в порядку, передбаченому КПК України.

Таким чином, суд мав право постановити ухвалу про звернення застави в дохід держави лише до ухвалення виправдувального вироку в кримінальному провадженні № 12020250110000303.

При цьому, ст. 203 КПК України визначає момент припинення дії ухвали про застосування запобіжного заходу саме за ухваленням виправдувального вироку, а не набрання ним законної сили.

Відтак, суд мав право вирішувати питання про звернення застави в дохід держави після ухвалення вироку лише в тому разі, якщо б вирок був обвинувальний, і якщо дана застава звертається на виконання вироку в частині майнових стягнень.

Апелянт наголошує на тому, що твердження суду про те, що «...КПК не передбачає окремого випадку оскарження ухвал про звернення застави в дохід держави, постановленої під час судового розгляду кримінального провадження, а тому дана ухвала не підлягає оскарженню в апеляційному порядку під час судового провадження» не відповідають дійсності.

Однак, винесення даної ухвали було здійснено судом після оголошення виправдува-льного вироку, а отже після завершення розгляду справи № 691/848/21, а не під час. Отже, цього критерію суд не дотримався.

Щодо легітимності мети суд зазначив, що метою припису ч. 8 ст. 182 КПК України є запобігання порушенню підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків шляхом застосування заходу кримінально-процесуальної відповідальності за таке порушення.

Однак суд не вказав, якої мети досягне суд, звернувши заставу в дохід держави після завершення розгляду справи. Метою покладання на ОСОБА_9 обов`язку утримуватись від спілкування зі свідками та потерпілим, із врахуванням ухвали суду від 12.01.2022 р., було досягнення запобігання спробам впливу на свідків та потерпілих з метою схилити їх до дачі неправдивих показань чи зміни показання. Однак на етапі завершення розгляду справи, після винесення вироку, запобіжний захід повністю втрачає свою мету, тому що свідки та потерпілі вже надали всі пояснення та показання, а звернення застави в дохід держави уже ніяк не посприяє належному розгляду завершеної справи.

Якщо суд дійсно вважає, що ОСОБА_9 було порушено обов`язок утримуватись від спілкування зі свідками та потерпілим, то доцільність звернення застави була саме під час розгляду справи та відразу після оголошення в засіданні про таке порушення. Натомість, під час засідання 10.08.2022 р., як і у всіх подальших засіданнях, на якому учасники процесу оцінювали твердження ОСОБА_11 про, нібито, тиск на нього з боку ОСОБА_9 , суд не ініціював питання про зміну запобіжного заходу обвинуваченому та звернення застави в дохід держави. Таким чином, доцільність такого звернення застави в дохід держави як негативного наслідку недотримання покладених обов`язків актуальна та необхідна лише під час розгляду справи як засіб оперативного реагування на порушення, а не після завершення розгляду справи та поза можливістю вплинути на процесуальну поведінку.

У урахуванням вищевикладеного, апелянт вважає, що звернення застави в дохід держави після завершення розгляду справи є абсолютно недоцільним та не підкріпленим жодною легітимною метою.

Оскільки в даному випадку суд звернув заставу в дохід держави без легітимної на те мети та з порушенням закону, то відсутня справедлива рівновага як між інтересами суспільства, так і між необхідністю дотримання фундаментальних прав людини.

Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_8 , які просили задовольнити апеляційну скаргу, скасувати ухвалу та закрити провадження в цій частині, думку прокурора ОСОБА_6 , яка не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, представника заставодавця ТОВ ВП «Імпульс Плюс» адвоката ОСОБА_7 , яка просила задовольнити апеляційну скаргу, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

На переконання апеляційного суду, місцевий суд не дотримався зазначених вимог закону.

Вироком Шполянського райсуду Черкаської обл. від 14.02.2023 р. ОСОБА_9 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 185 КК України, та виправдано за недоведеністю, що в діянні ОСОБА_9 є склад кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 203 КПК України, ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження або винесення ухвали про скасування запобіжного заходу в порядку, передбаченому КПК України.

Згідно абз. 4 п. 1) ч. 4 ст. 374 КПК України, у разі визнання особи виправданою у резолютивній частині вироку крім іншого зазначаються: рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

Як вбачається з матеріалів провадження (т. 7, а. пр. 223-251), виправдувальний вирок стосовно ОСОБА_9 був постановлений 14.02.2023 р., а уже після його постановлення в цей же день судом постановлена ухвала про звернення застави в дохід держави.

Те, що ухвала суду була постановлена після проголошення виправдувального вироку стосовно ОСОБА_9 підтверджується журналами судового засідання, зокрема час початку слухання справи щодо проголошення вироку стосовно ОСОБА_9 14.02.2023 р. - 13:06:40 год. оголошення вироку (т. 7, а. пр. 221), а судове засідання, яке стосувалось вирішення питання про звернення в дохід держави застави розпочалось - 14.02.2023 р. о 13:15:23 год. (т. 8, а. пр. 6-7).

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції в порушення вимог КПК України, постановив ухвалу про звернення застави в дохід держави після ухвалення виправдувального вироку в цьому ж кримінальному провадженні, що не передбачено нормами КПК України. Місцевий суд мав право вирішувати питання про звернення застави в дохід держави після ухвалення вироку лише в тому разі, якщо б вирок був обвинувальний і якщо застава звертається на виконання вироку в частині майнових стягнень.

Відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Крім того, суд в ухвалі дійшов висновку, що захистом не було спростовано дотримання обвинуваченим обов`язку утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілим, який був покладений на нього ухвалою суду. Проте під час судового розгляду прокурор ОСОБА_18 повідомила, що проведена перевірка не підтвердила цих обставин. Але суд, взагалі без дослідження цих документів безпосередньо в судовому засіданні, оголосив учасникам судового розгляду, що всі були ознайомлені з документами раніше, видалився до нарадчої кімнати та ухвалив рішення.

За таких обставин, твердження суду першої інстанції про порушення обвинуваченим обов`язку утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілим взагалі не може бути визнано доведеним у спосіб, передбачений чинним КПК України, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали та закриття провадження.

З урахуванням того, що вирішити питання про долю застави можливо тільки під час ухвалення апеляційним судом остаточного рішення за апеляційними скаргами учасників кримінального провадження на виправдувальний вирок стосовно ОСОБА_9 , то апеляційний суд розгляне питання про повернення/звернення застави в іншому кримінальному провадженні.

Керуючись ст. ст. 203, 405, 407, 412 та 419 КПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Ухвалу Шполянського райсуду Черкаської обл. від 14.02.2023 р., якою звернуто в дохід держави заставу відносно обвинуваченого ОСОБА_9 в розмірі 744 300,00 грн., яка сплачена відповідно до платіжного доручення № 43 від 14.01.2022 р. ТОВ ВП «Імпульс Плюс» - скасувати.

Провадження про звернення заставив розмірі 744 300,00 грн. в дохід держави, яка сплачена відповідно до платіжного доручення № 43 від 14.01.2022 р. ТОВ ВП «Імпульс Плюс» - закрити.

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_9 задовольнити частково.

Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді