Рішення

від 07.03.2024 по справі 369/12882/22

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/12882/22

Провадження № 2/369/767/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.03.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І. О.,

при секретарі Херенковій К. К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 369/12882/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Громадська спілка «Спілка громадських організацій спортивного танцю України» про захист честі, гідності і ділової репутації та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про про захист честі, гідності і ділової репутації та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що є тренером зразкового колективу спортивно-бального танцю « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». В черговий раз, коли вказаний колектив опублікував у соціальній мережі «Instagram» інформацію про проведення танцювальних змагань 01 лютого 2021 року за адресою: АДРЕСА_1 , то відповідач ОСОБА_2 некоректно прокоментувала вказаний допис, вказавши: «Як тренера педофіла та який займається булінгом своїх учнів допускають до тренерської діяльності? На його рахунку десятки скалічених хлопчиків та дівчат!!! ОСОБА_3 та його дружина брехуни, моральні виродки, а не тренери!!! На нього в поліції є заяви на педофілію! Така людина не може тренувати дітей!!!».

Позивач зауважує, що такими діями відповідач нанесла йому моральні страждання, оскільки поширила про нього неправдиву інформацію.

Враховуючи вищенаведене, позивач просить суд:

1.зобов`язати ОСОБА_2 протягом п`яти календарних днів з дня набрання законної сили рішенням у цій справі видалити недостовірну інформацію та спростувати поширену недостовірну інформацію про ОСОБА_1 , що розміщена у соціальній мережі «Instagram» шляхом розміщення на тій же сторінці Інстаграм з інформацією про спростування раніше повідомленої ОСОБА_2 недостовірної інформації;

2.стягнути з ОСОБА_2 50000,00 грн моральної шкоди;

3.вирішити питання про розподіл судових витрат.

Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 19 грудня 2022 року відкрив провадження у справі, призначив підготовче судове засідання.

У березні 2023 року до суду надійшов відзив ОСОБА_2 , в обґрунтування якого відповідач посилається на те, що позивач не довів у належний спосіб розміщення недостовірної інформації щодо нього у формі коментаря до публікації ,в т.ч. в мережі інтернет, не довів факт розміщення цього коментаря саме ОСОБА_2 . Крім того, відповідач вважає, що коментар містить оціночні судження, а отже такі судження не підлягають спростуванню та доведенню.

В судове засідання позивач не з`явився, надав заяву про слухання справи у його відсутність.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, надала заяву про слухання справи у її відсутність.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК Українифіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частини п`ятої статті 268 ЦПК Українидатою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши доводи представника позивача, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд встановив, що 01 лютого 2021 року в мережі інтернет користувач з іменем mila_mila_1985 розмістила коментар такого змісту «Як тренера педофіла та який займається булінгом своїх учнів допускають до тренерської діяльності? На його рахунку десятки скалічених хлопчиків та дівчат!!! Гамарець та його дружина брехуни, моральні виродки, а не тренери!!! На нього в поліції є заяви на педофілію! Така людина не може тренувати дітей!!!».

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно зі статтею 16ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистогонемайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права йохоронювані законом інтереси.

Згідно з положеннями статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Правовідносини у справі склалися з приводу поширення недостовірної інформації про позивача. Позивач стверджує, що відповідач поширила про нього недостовірну інформацію в соціальній мережі.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статей 28, 68 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідноізстаттями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

При розгляді справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» у пунктах 9-12 роз`яснив судам, щовідповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалута власник веб-сайта,особи яких позивач повинен установитита зазначити в позовній заяві.

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК України в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

В Україні відсутнє окреме правове регулювання (спеціальний закон) Інтернет-ЗМІ. До таких правовідносин підлягають застосуванню: Конституція України, ЦК України, закони України: «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про захист персональних даних», «Про доступ до публічної інформації», «Про інформаційні агентства», «Про авторське право і суміжні права» тощо, а також міжнародні стандарти: Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, прецедентна практика Європейського суду з прав людини, Резолюція Ради ООН «Про сприяння, захист та здійснення прав людини в Інтернет (05.07.2012), Рекомендація КМРЄ щодо посібника з прав людини для Інтернет-користувачів (СМ/Rec(2014)6) тощо.

Верховним Судом України, Верховним Судом щодо визначення належного відповідача у разі поширення інформації в мережі Інтернет, яку позивачі просять спростувати, сформовано сталу судову практику, у тому числі щодо фіксації (збір, надання) доказів, їх допустимість та достовірність, експертизи у сфері телекомунікаційних систем, дослідження змісту веб-сторінок, оцінки електронних доказів (копій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 927/791/18).

Власникивеб-сайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, зобов`язані розміщувати у вільному доступі на власних веб-сайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) достовірну інформацію про себе. Фізичні особи, які не є суб`єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на веб-сайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника веб-сайту, передбачену пунктом «в» цієї частини (частина одинадцята статті 52-1 Закону України «Про авторське право та суміжні права»).

Адміністрування адресного простору мережі Інтернет у домені.UAздійснюється недержавною організацією, функції якого здійснює об`єднання підприємств «Український мережевий інформаційний центр» (частина третя статті 56 Закону України «Про телекомунікації», розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 липня 2003 року № 447-р «Про адміністрування домену.UA»). ОП «Український мережевий інформаційний центр» акредитувало Центр компетенції для надання послуг, пов`язаних із фіксацією поширення інформації в Інтернет.

Зазначена інформація та вказана правова позиція судам регулярно доводилися у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду:від 26 лютого 2020 року у справі № 742/3812/18; від 25 листопада 2020 року у справі № 753/7666/19, від 01 грудня 2021 у справі № 742/287/17 та ін.

Позивач надав до суду знімок екрану з про розміщення під оголошенням тексту «Як тренера педофіла та який займається булінгом своїх учнів допускають до тренерської діяльності? На його рахунку десятки скалічених хлопчиків та дівчат!!! Гамарець та його дружина брехуни, моральні виродки, а не тренери!!! На нього в поліції є заяви на педофілію! Така людина не може тренувати дітей!!!» користувачем mila_mila_1985.

Суд надає оцінку тому, що у верхній частині екрану, де розміщене оголошення про проведення змагань, зазначено: «…Організатори змагань: ОСОБА_4 (номер телефону), ОСОБА_5 (номер телефону). До зустрічі на паркеті…». Оспорюване судження не дає беззаперечних підстав того, що стосується саме позивача ОСОБА_6 , оскільки не містить ідентифікуючих вказану особу ознак. Натомість наявність у оголошенні особи іншої особи вказує на суперечність саме в частині відношення до конкретної особи, а отже у суду відсутні однозначні, беззаперечні підстави стверджувати про порушення права на честь і гідність саме позивача.

Інших доказів, які дають підстави для висновку, що вказаний коментар стосується безпосередньо ОСОБА_1 , матеріали справи не містять.

Не містять матеріали справи і доказів того, кому належить аккаунт користувача з іменем ОСОБА_7 , який залишив коментар під оголошенням, в зв`язку з чим у суду в контексті вимог статті 81 ЦПК України відсутні підстави стверджувати, що саме відповідач ОСОБА_2 поширила вказану інформацію. Позивач не надав доказів на підтвердження належності вказаного аккаунта відповідачу, не посилався на неможливість надання таких доказів суду та про витребування цих доказів у судовому порядку.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з огляду на недоведеність порушення його цивільного права.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Громадська спілка «Спілка громадських організацій спортивного танцю України» про захист честі, гідності і ділової репутації та стягнення моральної шкоди.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Суддя: І. О. Фінагеєва