Рішення

від 07.03.2024 по справі 303/883/24

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 березня 2024 року м. Мукачево Справа № 303/883/24

2/303/117/24

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого судді Кость В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м.Мукачево цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідача Підприємства об`єднання громадян «Мукачівське учбово-виробниче підприємство №1 Українського товариства сліпих»

про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом до відповідача.

Як на підставу для задоволення позову, позивач посилається на те, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.11.2022 року (справа №303/4844/22) було задоволено її позов до відповідача шляхом визнання незаконним та скасовання наказу про призупинення дії трудового договору з нею, а також стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Зазначене рішення суду постановою апеляційної інстанції було залишено в силі.

В подальшому, на підставі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 02.11.2023 року на користь позивача також було стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.11.2022 року по 12.06.2023 року.

Позивач обґрунтовує наявність підстав для звернення до суду з даним позовом тим, що директор підприємства не виконує зазначених рішень суду, не допускає її до роботи, а тому вона просить суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.06.2023 року по 12.01.2024 року в сумі 21991,20 грн.

Суд виконав свій процесуальний обов`язок та надіслав на адресу відповідача зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ухвалу про відкриття провадження від 22.08.2023, а також копію позовної заяви з додатками до неї.

Відповідач, у встановлений ухвалою суду про відкриття провадження строк, відзив на позовну заяву не надав.

На підставі частини п`ятої ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України судовий розгляд справи проведено на підставі наявних у ній матеріалів.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

1. Судовим розглядом справи встановлено, що предметом спору, тобто правовим об`єктом з привиду якого виникла конфліктна ситуація між сторонами справи є трудові відносини, пов`язані із стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В контексті хронології існуванням спірних правовідносин, суд наводить наступні обставини справи.

Згідно з рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.11.2022 року по справі №303/4844/22, позов ОСОБА_1 до відповідача задоволено та, як наслідок, визнано незаконним та скасовано наказ директора Підприємства об`єднання громадян «Мукачівське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих» № 21 К від 29.04.2022 року «Про призупинення дії трудового договору з Оксаною Телегій», стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу без відрахування податків та платежів за період з 01.05.2022 року по день ухвалення рішення в розмірі 19711,92 гривень (а.с.5-13).

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 12.06.2023 року зазначене рішення суду залишено в силі (а.с. 14-15).

В подальшому, на підставі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 02.11.2023 року по справі №303/8203/23 позовні вимоги ОСОБА_1 до підприємства об`єднання громадян «Мукачівське Учбово-виробниче підприємство № 1» Українського товариства сліпих» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також було задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача 21713,20 гривень (а.с. 16-18). Як вбачається з мотивувальної частини рішення суду, розрахунковий період за який суд здійснив стягнення середнього заробітку становить з 11.11.2022 по 12.06. 2023. Зазначене рішення суду набуло законної 05.12.2023.

У поданому на розгляд суду позові позивач посилається на те, що оскільки рішення суду відповідачем не виконуються, до роботи її не було допущено вона має підставі для стягнення середнього заробіток за весь час вимушеного прогулу в період з 13.06.2023 по 12.01.2024.

2. Надаючи правову оцінку вищевказаним аргументам позивача, суд, у контексті з наявними у матеріалах справи доказами, виходить з наступного.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За загальним правилом, у разі порушення цивільного права чи інтересу, у особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин. Тобто, особа обирає саме той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно дочастини першоїст.20Цивільного кодексуУкраїни право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Статтею 23 Загальної декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною першою ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Роз`яснюючи вищевказані положення Основного Закону України, Верховний Суд України у п. 1 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 (надалі Постанова №9) звернув увагу судів на необхідності неухильного додержання при розгляді трудових спорівКонституції України,КЗпПі інших актів законодавства України. Діяльність судів по розгляду справ цієї категорії повинна спрямовуватися на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, на зміцнення трудової та виробничої дисципліни, на виховання працівників у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці.

Згідно з частиною четвертою ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Факти, установлені в прийнятому раніше судовому рішенні, мають для суду преюдиційний характер. Преюдиційність у процесуальному праві виражена як обов`язок суду, який розглядає справу, прийняти без перевірки та доказів факти, які раніше вже були встановлені набутим законної сили судовим рішенням у будь якій іншій справі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що факти встановлені судовими рішеннями Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.11.2023 року по справі №303/4844/22 (яке набрало законної сили 12.06.2023) та від 02.11.2023 року по справі №303/8203/23 (яке набрало законної сили 05.12.2023), в контексті розгляду даної справи мають преюдиційний характер.

У рішенні Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.11.2023 року по справі №303/4844/22 суд встановив, що внаслідок видання незаконного наказу про призупинення дії трудового договору з позивачем фактично була створена ситуація вимушеного прогулу, викликана протиправними діями роботодавця.

Відтак, суд застосував при розгляді зазначеної справи з метою відновлення порушення трудових прав працівника аналогію закону та у відповідності до ч.9 ст.10 Цивільного процесуального кодексу України, положення ст. 235 Кодексу законів про працю, якою передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік та стягнув середній заробіток з відповідача з 01.05.2022 по день ухвалення рішення, тобто 10.11.2022.

В свою чергу, оскільки на вищезазначене рішення суду було подано відповідачем апеляційну скаргу, яка була залишена без задоволення, то за період з 11.11.2022 по 12.06.2023 (тобто період протягом якого переглядалось рішення суду від 10.11.2022 по справі №№303/4844/22 в апеляційній інстанції) на підставі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 02.11.2023 року (справа №303/8203/23), було стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 також середній заробіток.

Таким чином, слід констатувати, що з відповідача на користь позивача було повністю стягнуто середній заробіток за час вимушено прогулу за весь період, протягом якого справа №303/4844/22 про визнання незаконним і скасування наказу про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 розглядалась в суді першої та апеляційної інстанції.

Предметом даного судового розгляду є стягнення середнього заробітку за період з 13.06.2023 року по 12.01.2024, оскільки фактично відповідачем не відновлено дію трудового договору з позивачем, внаслідок чого вона й надалі позбавлена можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від неї причин та отримувати заробітну плату. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Поряд з цим, вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу фактично може розцінюватись судом крізь призму застосування аналогії закону та положень ст. 236 Кодексу Законів про працю України, як оплата пов`язана з вимушеним прогулом при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника, відповідно до якої у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Фактично, позивач у позовній заяві не посилається безпосередньо на цю норму закону, однак відповідно до правової позиції Верховного Суду України висловленої у постановах Великої Палати Верховного Судувід 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17тавід 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві,не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Згідно зі статтею 15 та 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Спосіб захисту цивільного права чи інтересуце дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі дії мають бути ефективними, тобто призводити до того результату, на який вони спрямовані. Інакше кажучи, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц).

Таким чином, суд приходить до висновку, що ефективним способом захисту та таким, що забезпечує реальне відновлення порушеного права у разі фактичного не відновлення дії трудового договору з позивачем є стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах заявлених позовних вимог.

Відповідно до правової позиції висловленої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі N 755/12623/19(провадження N 14-47цс21), вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати,затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від08.02.1995 № 100, і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою. Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах. Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. (надалі Порядок), такий порядок застосовується, крім іншого, у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати. Середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно доп.5розд.ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).

Як вбачається із копії наказу №53/К від 07 жовтня 2016 року «Про прийом на роботу ОСОБА_1 », позивача було прийнято на посаду складальника виробів з пластмас цеху №01 ПОГ «Мукачіського УВП №1 УТОС» та встановлено погодинну оплату праці, у зв`язку з чим для розрахунку середнього заробітку має враховуватися середньогодинна заробітна плата та число робочих днів.

Виходячи з наданої позивачем довідки про середню заробітну плату (дохід) (а.с. 20), середньогодинна заробітна плата ОСОБА_1 за два останні повні відпрацьовані місяці становить 35,71 грн.

За таких обставин, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.06.2023 по 12.01.2024 становить 21997,36 грн (35,71 грн. х 4 середня кількість відпрацьованих годин за день х 154 робочі дні) без вирахування податків та обов`язкових платежів.

Поряд з цим, позивачем заявлено суму до стягнення в меншому розмірі 21991,20 грн.

Верховний Суд України в п. 6 постанови Пленуму від 24 грудня 1999 року № 3 «Про практику застосування судами про оплату праці», роз`яснив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

З урахуванням вищенаведених фактичних обставин по справі та приписів законодавства, позовні вимоги підлягають задоволенню в межах заявлених позовних вимог.

При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Крім того, відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню в дохід держави сума 1211,20 гривень судового збору за вимогу майнового характеру (стягнення середнього заробітку).

На підставі наведеного та керуючись статтями 8, 19, 55, 124, 129, 1291 Конституції України, статтями ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 259, 263-265, 273, 279, 354, 430 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області,

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволити.

2. Стягнути з Підприємства об`єднання громадян «Мукачівське учбово-виробниче підприємство №1 Українського товариства сліпих» на користь ОСОБА_1 суму 21991,20 (двадцять одну тисячу дев`ятсот дев`яносто одну гривню 20 копійок) гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 13.06.2023 по 12.01.2024 без урахування податків і зборів.

3. Стягнути з Підприємства об`єднання громадян «Мукачівське учбово-виробниче підприємство №1 Українського товариства сліпих» в дохід держави суму 1211,20 гривень судового збору.

4. Рішеннясуду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

6. Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Підприємство об`єднання громадян «Мукачівське учбово-виробниче підприємство №1 Українського товариства сліпих», м.Мукачево, вул. Свалявська, 2А, код ЄДРПОУ 40110629.

Суддя В.В. Кость