Рішення

від 04.03.2024 по справі 906/123/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/123/24

Господарський суд Житомирської області у складі судді Прядко О.В.,

за участю секретаря судового засідання: Толстокарової І.С.,

за участю представників сторін:

від позивача: Гребенюк О.В., ордер серії ВХ №1061576 від 26.01.2024 (в режимі

відеоконференції);

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОТРЕЙД-ЕКСПОРТ"

до Приватного підприємства "СЛОБОДИЩЕ"

про стягнення 167578,55 грн

Процесуальні дії по справі. Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОТРЕЙД-ЕКСПОРТ" звернулось до Господарського суду Житомирської області через підсистему «Електронний суд» з позовом до Приватного підприємства "СЛОБОДИЩЕ", у якому просить стягнути заборгованість у розмірі 167578,55 грн, з яких 124170,00 грн основного боргу, 34326,49 грн пені, 6208,50 грн штрафу, 2622,00 грн 3% річних, 251,56 грн інфляційних втрат, а також доручити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у цій справі, нараховувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, починаючи з 04.11.2023 та до моменту виконання рішення, за формулою: сума основного боргу х 2 облікова ставка НБУ / календарну кількість днів у році х кількість днів прострочення / 100, стягнути отриману суму пені з відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №20/05 від 20.05.2019 в частині оплати вартості поставленого товару (а.с.1-5 або 38-44).

Ухвалою суду від 05.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 04.03.2024.

Відповідач відзив на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, повноважного представника в судове засідання не направив, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлений завчасно та належним чином в порядку, встановленому ч.ч.5, 7 ст.6, ч.11 ст.242 ГПК України, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа - ухвали суду від 05.02.2024 в електронній формі до електронного кабінету ПП "СЛОБОДИЩЕ" (а.с.29).

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України»).

Враховуючи приписи ст.ст.248, 252 ГПК України про строки та особливості розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, той факт, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце цього засідання, явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась, а неявка представника відповідача та неподання ним відзиву на позовну заяву не перешкоджають розгляду справи, суд визнав за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності останнього за наявними матеріалами, згідно з ч.9 ст.165, ст.202 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні 04.03.2024 підтримав позовні вимоги за предметом та підставами позову, просив задовольнити їх у повному обсязі, а судові витрати покласти на відповідача, заявив, що докази понесення витрат на професійну правничу допомогу будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення у даній справі.

04.03.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст.240 ГПК України.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

20.05.2019 між ТОВ "АГРОТРЕЙД-ЕКСПОРТ" (продавець, позивач) та ПП "СЛОБОДИЩЕ" (покупець, відповідач) укладено договір поставки №20/05 (далі - договір) (а.с.11), згідно з п.1.1 якого продавець зобов`язується поставити покупцю продукт переробки сільськогосподарської продукції (п.1.2) в кількості, асортименті, якості у терміни, передбачені умовами даного договору та його додатками, які є невід`ємною частиною цього договору. Покупець зобов`язується прийняти і оплатити продукт переробки сільськогосподарської продукції (п.1.2) на умовах даного договору.

Найменування сільськогосподарської продукції: жмих (макух) соєвий, в подальшому товар (п.1.2 договору).

Загальна кількість товару, поставленого згідно цього договору, становить суму, що складається згідно відповідних видаткових накладних на відвантаження товару (п.2.2 договору).

Відповідно до п.п.4.1, 4.2 договору, сторони дійшли спільної згоди, що право власності на весь товар, що поставляється за цим договором, переходить до покупця з моменту розвантаження товару з автотранспорту на складі покупця. Місцем здачі-приймання товару по кількості є склад покупця (вул. Карпенка 1, с. Слободище, Бердичівський р-н, Житомирська обл.).

Товар вважається переданим продавцем і прийнятим покупцем: по кількості - у відповідності з видатковою накладною, підписаною представниками сторін; по якості - у відповідності з перевіркою якості лабораторією (п.4.4 договору).

Згідно з п.4.5 договору, продавець повинен надати покупцю усі необхідні супровідні документи на товар, що оформлені належним чином: видаткову накладну; ТТН (товарно-транспортну накладну); інші документи, які можуть вимагатися, згідно законодавства, на момент передачі товару.

Пунктами 5.2, 5.3 договору передбачено, що ціна на 1 тонну визначається у видаткових накладних. Загальна сума договору визначається у відповідності до накладних, підписаних обома сторонами.

У п.п.7.1, 7.2 договору погоджено, що оплата загальної суми договору проводиться шляхом безготівкового перерахунку коштів на банківський рахунок.

Термін оплати: 100% оплата по факту поставки товару покупцю; відтермінування платежу до 30 календарних діб, з моменту передачі товару на складі покупця.

Відповідно до п.9.3 договору, покупець несе відповідальність за прострочення з оплатою вартості товару, сплачуючи пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, за кожен день затримки.

В разі порушення покупцем строку оплати вартості товару, встановленого в п.7.2 цього договору, більше, ніж на 10 календарних днів, сторони домовились, що за вимогою продавця в такому випадку покупець додатково сплачує протягом 3 банківських днів штраф у розмірі 5% від суми простроченого платежу (п.9.4 договору).

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання (п.11.2 договору) та діє до моменту повного його виконання обома сторонами (п.11.6 договору).

На виконання умов вказаного договору 01.06.2023 позивач поставив відповідачу товар (жмих соєвий) в кількості 24,38 т загальною вартістю 524170,00 грн, у т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №20 від 01.06.2023, товарно-транспортною накладною №Р20 від 01.06.2023 (а.с.12).

При здійсненні операції з поставки товару позивачем було складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №1 від 01.06.2023 (а.с.14-15).

У день відвантаження товару позивач виставив відповідачу рахунок на оплату №13 від 01.06.2023 (а.с.13).

З матеріалів справи слідує, що відповідач здійснив оплату за отриманий товар частково у загальному розмірі 400000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №149 від 02.06.2023 на суму 300000,00 грн, №238 від 23.06.2023 на суму 50000,00 грн, №7755 від 03.11.2023 на суму 50000,00 грн, карткою рахунку 361 за червень грудень 2023 року та фільтрованою банківською випискою по рахунку позивача за період з 01.06.2023 по 29.01.2024 (а.с.16-19).

Відтак за відповідачем утворилась заборгованість за поставлений товар у розмірі 124170,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача претензію №1 щодо порушення умов договору поставки №20/05 від 20.05.2019 за вих.№20/12/2023-1 від 20.12.2023 з вимогою протягом 10 календарних днів з моменту її отримання здійснити оплату основного боргу в сумі 124170,00 грн (а.с.20-22). Факт надіслання претензії підтверджується поштовою накладною, фіскальним чеком та описом вкладення №2900707668227 від 20.12.2023 (а.с.23).

За інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень (трекінг 2900707668227), претензію вручено відповідачу 28.12.2023 (а.с.24), однак залишено останнім без відповіді та задоволення.

Оскільки відповідач у добровільному порядку не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати вартості товару у повному обсязі та у встановлений договором строк, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з п.1 ч.2ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Положеннями ст.ст. 626, 627, 628, 629 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з приписами ст.ст. 526, 525 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні положення містяться і вГК України, зокрема у ст.ст.173, 174, 193.

Як встановлено судом, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору, який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч.1ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідноз ч.1 ст.530 ЦК України,якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором (ч.1 ст.612 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 524170,00 грн. Будь-які зауваження, претензії чи повідомлення від відповідача щодо порушення постачальником договірних зобов`язань відсутні.

Попри те відповідач своєчасно та у повному обсязі за поставлений товар не розрахувався, здійснив часткову оплату на суму 400000,00 грн, в ході розгляду справи позовні вимоги не заперечував, доказів на спростування викладених обставин не надав.

Отже загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем склала 124170,00 грн.

Враховуючи викладені обставини і наведені норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість позову в частині вимоги про стягнення з відповідача 124170,00 грн основного боргу.

Щодо вимоги позивача про стягнення 34326,49 грн пені, 6208,50 грн штрафу, 2622,00 грн 3% річних та 251,56 грн інфляційних втрат суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями, згідно з ч.1 ст.230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).

Суд зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки згідно зіст.549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно дост.230 ГК України- видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19).

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч.4ст.231 ГК України.

Згідно з ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Факт прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати вартості отриманого товару підтверджується матеріалами справи та відповідачем при розгляді справи не спростовано. З огляду на п.7.2 договору, відповідач зобов`язаний був оплатити вартість товару у повному обсязі до 01.07.2023 включно.

Як зазначалось вище, п.9.3 і п.9.4 договору передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати пені та штрафу.

Перевіривши розрахунок штрафу (а.с.41 на звороті або 3 на звороті - 4), що становить 5% від суми - 124170,00 грн простроченого платежу, суд дійшов висновку про його правильність та арифметичну вірність, а відтак вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 6208,50 грн підлягає задоволенню.

Перевіривши розрахунок пені (а.с.41 або 3), суд встановив, що позивач, нарахувавши пеню за період з 02.07.2023 до 03.11.2023 на суму 174170,00 та з 04.11.2023 до 26.01.2024 на суму 124170,00 грн, невірно визначив період прострочення грошового зобов`язання з огляду на здійснену відповідачем часткову оплату 03.11.2023 на суму 50000,00 грн та не врахував строк нарахування штрафних санкцій, встановлений ч.6 ст.232 ГК України.

Відтак нарахування пені у даному випадку слід проводити з 02.07.2023 до 02.11.2023 на суму 174170,00 грн та з 03.11.2023 до 01.01.2024 на суму 124170,00 грн.

З урахуванням викладеного, за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ІПС «LIGA 360» суд здійснив власний перерахунок пені та дійшов висновку, що правомірною і обґрунтованою є вимога позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 31985,68 грн, в частині стягнення 2340,81 грн слід відмовити як безпідставно нараховані; вимога про доручення органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у цій справі, нараховувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, починаючи з 04.11.2023 і до моменту виконання рішення, та стягнути отриману суму з відповідача задоволенню не підлягає.

Окрім того, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредиторів від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримання ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Суд встановив, що при здійсненні розрахунку 3% річних та інфляційних втрат (а.с.40 на звороті - 41, 42 або 2 на звороті 3, 4) позивач також невірно визначив період прострочення грошового зобов`язання з огляду на здійснену відповідачем 03.11.2023 часткову оплату товару на суму 50000,00 грн.

Відтак, здійснивши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ІПС «LIGA 360» власний перерахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 02.07.2023 по 02.11.2023 на суму 174170,00 грн та з 03.11.2023 по 26.01.2024 на суму 124170,00 грн, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування 3% річних в сумі 2641,86 грн та інфляційних втрат в сумі 754,21 грн, тобто у більших розмірах, ніж заявлено у позові.

Враховуючи викладене та відсутність у суду повноважень виходити за межі пред`явлених позовних вимог (ч.1 ст.14та ч.2 ст.237 ГПК України), вимоги позивача про стягнення з відповідача 2622,00 грн 3% річних та 251,56 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявлених розмірах.

Відповідач власного контррозрахунку суду не надав.

Відповідно до ч.ч.3,4 ст.13 та ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Положеннями ст.ст.76, 77, 86 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять її у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у дослідженні доказів, надати пояснення, обґрунтувати переконливість поданих доказів та позицій у справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Натомість відповідач не надав суду доказів належного виконання ним своїх зобов`язань за договором поставки №20/05 від 20.05.2019 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар, як не надав і доказів погашення наявної заборгованості станом на час розгляду справи.

Враховуючи вищевстановлені обставини та дослідивши у повній мірі наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку задовольнити позов частково, стягнути з відповідача на користь позивача 124170,00 грн основного боргу, 31985,68 грн пені, 6208,50 грн штрафу, 2622,00 грн 3% річних та 251,56 грн інфляційних втрат; в іншій частині позову відмовити.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 цієї статті).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у розмірі 2985,70 грн.

Питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу станом на момент ухвалення даного рішення судом не розглядається у зв`язку з відсутністю доказів їх понесення позивачем.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "СЛОБОДИЩЕ" (вул.Карпенка, буд.1, с.Слободище, Бердичівський р-н, Житомирська обл., 13330, код ЄДРПОУ 33708198) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОТРЕЙД-ЕКСПОРТ" (вул.Кам`янецька, буд.63, кв.73, м.Хмельницький, Хмельницька обл., 29013, код ЄДРПОУ 38303470) 124170,00 грн основного боргу, 31985,68 грн пені, 6208,50 грн штрафу, 2622,00 грн 3% річних, 251,56 грн інфляційних втрат та 2985,70 грн судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 07.03.24

Суддя Прядко О.В.

Друк:

1 - у справу;

2-3 - сторонам (ЄСІТС);

- представнику позивача - Гребенюку О.В. (ЄСІТС).