Рішення

від 07.02.2024 по справі 911/3389/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2024 р. м. Київ Справа № 911/3389/23

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Христенко О.О.

за участю секретаря Любицької Д-М.О.

розглянувши справу № 911/3389/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Летичівська швейна фабрика»,

смт Летичів Хмельницької області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквиратекс», м. Сквира Київської

області

про стягнення 80 502,50 грн.

Представники:

від позивача: Кримчак О.А., адвокат, ордер серії ВХ № 1059553;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Летичівська швейна фабрика» (далі-позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквиратекс» (далі-відповідач) про стягнення 80 502,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору на переробку давальницької сировини № 25/01-2023 від 25.01.2023, в частині своєчасної оплати виконаних позивачем робіт, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 72 080,00 грн. З огляду на наявність заборгованості, позивач також просить суд стягнути з відповідача нараховані 7 859,68 грн пені та 562,82 коп 3 % річних, а також покласти на відповідача судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.12.2023 відкрито провадження у справі № 911/3389/23, розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі № 911/3389/23 призначено на 10.01.2024.

27.12.2023 через канцелярію суду від ТОВ «Сквиратекс» надійшов відзив на позовну заяву № 160 від 26.12.2023 (вх. № 23568/23), в якому останній заперечував проти позовних вимог та просив суд відмовити в їх задоволенні. Так, у своєму відзиві відповідач зазначав про те, що отримана від позивача готова продукція була неналежної якості, про що відповідачем був складений Акт про невідповідність продукції від 16.10.2023; відповідачем також зазначено про те, що у зв`язку із виявленими недоліками продукції, відповідачем на адресу позивача була направлена претензія про заміну неякісної продукції та відшкодування суми штрафу, яка залишена позивачем без задоволення.

Ухвалою суду від 10.01.2024 закрито підготовче провадження у справі № 911/3389/23, справу призначено до розгляду по суті на 07.02.2024.

Присутнім в судових засіданнях представником позивачем були підтримані позовні вимоги вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача в засідання суду жодного разу не з`явився, проте надав суду відзив на позовну заяву (вх. № 23568/23), в якому заперечував проти позову та просив суд відмовити в їх задоволенні. Отже, суд констатує, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи за його участі, та висловив свою думку щодо заявлених позовних вимог.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області -

ВСТАНОВИВ:

25.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Летичівська швейна фабрика» (позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сквиратекс» (відповідач, замовник) укладений Договір на переробку давальницької сировини № 25/01-2023.

Так, за умовами п. 1.1 договору замовник доручає, а виконавець зобов`язується виконати відповідно до умов цього договору роботу (надати послуги) з переробки давальницької сировини (матеріали, тканина, фурнітура, комплектуючі) у готову продукцію (швейні вироби), а замовник зобов`язується прийняти готову продукцію (швейні вироби) і оплатити проведену роботу (надані послуги) на умовах цього договору.

Відповідно до п. 6.1 договору загальна сума договору складає суму усіх підписаних сторонами специфікацій та відповідних документів бухгалтерської звітності протягом строку дії цього договору.

Оплата виконаних робіт (наданих послуг) проводяться замовником в безготівковому порядку в національній валюті України згідно виставлених рахунків протягом 10 робочих днів після передачі якісної готової продукції у повному обсязі замовнику, при умові своєчасної реєстрації виконавцем податкових накладних та наявності у замовника всіх належним чином оформлених документів щодо виконання договору (п. 6.2 договору).

Виготовлена продукція приймається замовником за кількістю та якістю на складі виконавця у відповідності до специфікації з необхідними товаросупровідними документами (видаткова накладна, рахунок-фактура, тощо), Актами виконаних робіт (наданих послуг) на послуги пошиву (п. 7.1 договору).

Виконавець гарантує доброякісність і надійність готової продукції протягом строку, встановленого у стандартах та технічних умовах (п. 4.1 договору).

Пунктом 9.2 договору визначено, що в разі несвоєчасної оплати замовником вартості виконаних робіт (надання послуг), останній сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочення оплати, за кожен день прострочення.

Умовами п. 8.1 договору визначено, що цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до моменту його остаточного виконання, але в будь-якому випадку до 31.12.2023, а після закінчення зазначеного терміну і надалі автоматично продовжується строком на наступний повний календарний рік (з 1 січня по 31 грудня) , якщо жодна із сторін за 1 календарний місяць до закінчення терміну дії договору письмово не заявить про свій намір не продовжувати цей договір. У разі закінчення строку дії договору, сторони зобов`язуються повністю завершити виконання взятих на себе зобов`язань, у тому числі щодо розрахунку.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Летичівська швейна фабрика» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сквиратекс» підписаний Додаток № 1 до Договору № 25/01-2023 від 25.01.2023 «Специфікація», за якою сторони дійшли згодо щодо надання виконавцем послуг з пошиття куртки костюму утеплювача у кількості 500 та 96 штук, строком виготовлення до 28.04.2023, на загальну суму 166 880,00 грн.

Так, як зазначав позивач на виконання умов договору ним було виготовлено та відвантажено відповідачу продукцію на загальну суму 166 880,00 грн, в доказ чого позивачем додані до матеріалів справи Акти наданих послуг № 7 від 24.04.2023 на суму 44 800,00 грн, № 8 від 28.04.2023 на суму 95 200,00 грн, № 12 від 14.07.2023 на суму 26 800,00 грн.

Для оплати вартості отриманої відповідачем продукції, позивачем були сформовані рахунки № 6 від 24.04.2023 на суму 44 800,00 грн, № 7 від 28.04.2023 на суму 95 200,00 грн, № 9 від 13.07.2023 на суму 26 880,00 грн.

Однак, як зазначає позивач в порушення умов договору та взятих на себе зобов`язань відповідач оплату вартості виконаних позивачем робіт здійснив лише частково в сумі 94 800,00 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи виписки по особовому рахунку позивача від 25.04.2023 та 31.07.2023.

В порядку досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача з претензією від 22.09.2023, в якій вимагав від відповідача виконати зобов`язання за Договором № 25/01-2023 від 25.01.2023, здійснити оплату виконаних робіт в сумі 72 080,00 грн та направити на адресу позивача належним чином оформлені другі екземпляри актів наданих послуг.

У відповідь в листі № 149 від 19.10.2023, відповідачем було зазначено про те, що відповідно до складеного представниками ТОВ «Сквиратекс» Акту про невідповідність продукції від 16.10.2023 встановлено та зафіксована неякісна продукції. Отже відповідач вимагав від позивача замінити неякісну продукцію та здійснити відшкодування поставки неякісної продукції.

19.10.2023 ТОВ «Сквиратекс» зверталась до позивача із претензією № 150, в якій вказувало про отримання від позивача неякісного товару, у відповідь на яку позивач листом від 06.11.2023 зазначив свою думку щодо намагання відповідача ухилитись від виконання взятих на себе зобов`язань щодо оплати виробленої та відвантаженої продукції.

За твердженням позивача, станом на день підготовки даної позовної заяви, відповідач заборгованість в сумі 72 080,00 грн не сплатив, що стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Летичівська швейна фабрика» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквиратекс» про стягнення такої заборгованості в судовому порядку.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України (далі ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами укладено Договір на переробку давальницької сировини № 25/01-2023 від 25.01.2023.

Проаналізувавши укладений між позивачем та відповідачем договір, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є змішаним договором, який містить елементи надання послуг та елементи договору підряду.

Згідно з ч. 2 ст. 628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Основний критерій відмінності роботи від послуги, на який найчастіше звертається увага при розгляді господарських справ (встановлення дійсних правовідносин між сторонами спору) - майновий результат роботи і відсутність такого у послуги.

Різниця між послугами і роботами полягає у тому, що саме оплачується - процес (послуги) чи результат (роботи). У зобов`язаннях по виконанню робіт на одного з контрагентів покладається обов`язок виконати роботу, яка б завершувалась досягненням певного матеріального результату, а в зобов`язаннях про надання послуг діяльність контрагента спрямована на вчинення юридичних і фактичних дій, які безпосередньо не породжують матеріальних наслідків або зовсім не повинні завершуватися матеріальними наслідками, тобто споживання послуги має місце в процесі її надання, на відміну від роботи, споживання результатів якої зазвичай не збігається з часом її надання.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Тобто, чинним законодавством віднесено договори, предметом виконання яких є переробка, до правової категорії договорів підряду.

Відповідно до ч. 1 ст. 840 ЦК України, якщо робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, підрядник відповідає за неправильне використання цього матеріалу. Підрядник зобов`язаний надати замовникові звіт про використання матеріалу та повернути його залишок

Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами (ч. 4 ст. 882 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як визначено вище, у п. 7.1 договору між сторонами було визначено, що виготовлена продукція приймається замовником за кількістю та якістю на складі виконавця у відповідності до специфікації з необхідними товаросупровідними документами (видаткова накладна, рахунок-фактура, тощо), Актами виконаних робіт (наданих послуг) на послуги пошиву.

Як було зазначено, на підставі Актів наданих послуг № 7 від 24.04.2023 на суму 44 800,00 грн, № 8 від 28.04.2023 на суму 95 200,00 грн, № 12 від 14.07.2023 на суму 26 800,00 грн, позивачем було виготовлено та передано відповідачу продукцію на загальну суму 166 880,00 грн.

Разом з цим, дослідивши надані позивачем в доказ передання продукції Акти, судом встановлено, що такі не підписані з боку відповідача.

У своєму відзиві № 160 від 26.12.2023 (вх. № 23568/23 від 27.12.2023) ТОВ «Сквиратекс» заперечуючи проти позовних вимог вказувало на те, що отриманий від позивача товар був неналежності якості, про що відповідачем був складений Акт про невідповідність продукції від 16.10.2023; відповідачем зазначено про те, що у зв`язку із виявленими недоліками продукції, відповідачем на адресу позивача була направлена претензія про заміну неякісного товару та відшкодування суми штрафу, яка залишена позивачем без задоволення.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи №902/761/18, від 20.08.2020 зі справи №914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Стосовно не підписаних Актів наданих послуг № 7 від 24.04.2023, № 8 від 28.04.2023, № 12 від 14.07.2023, суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні заперечення відповідача саме з приводу неотримання ним продукції, навпаки з відзиву відповідача № 160 від 26.12.2023 (вх. № 23568/23 від 27.12.2023) та листів № 149 від 19.10.2023, № 150 від 19.10.2023 вбачається отримання відповідачем продукції.

Позивачем для оплати вартості виготовленої продукції, були сформовані рахунки № 6 від 24.04.2023 на суму 44 800,00 грн, № 7 від 28.04.2023 на суму 95 200,00 грн, № 9 від 13.07.2023 на суму 26 880,00 грн.

В матеріалах справи наявні виписки по особовому рахунку позивача від 25.04.2023 на суму 44 800,00 грн та від 31.07.2023 на суму 50 000,00 грн, згідно з якими ТОВ «Сквиратекс» перераховано на рахунок ТОВ «Летичівська швейна фабрика» 94 800,00 грн, з призначеннями платежу: «послуги з пошиття ККУ згідно рахунку № 6 від 24.04.2023», «послуги з пошиття згідно рахунку № 7 від 28.04.2023», тобто з посиланням на виствлені позивачем рахунки.

Відповідач також не заперечує часткову оплату виробленої та отриманої продукції.

Умовами п. 7.3 договору визначено, що у випадку виявлення готової продукції неналежної якості в ході приймання готової продукції на складі виконавця сторонами складається акт перевірки якості, партія повертається виконавцю для доопрацювання або заміни та підлягає відвантаженню у встановлені договором строки. За порушення умов договору щодо якості готової продукції (не дотримання вимог затверджених зразків, технічної документації, специфікації) виконавець протягом 10 днів з моменту виявлення замовником такого порушення, здійснює заміну та/або до поставку готової продукції належної якості (п. 9.4 договору).

Відповідно до п. 7.4 договору у випадку проведення перевірки готової продукції на складі замовника та виявлення готової продукції неналежної якості, а також у випадку, якщо готова продукція була прийнята, але протягом 14 днів з моменту приймання замовник виявив, що така продукція не відповідає вимогам (зокрема, якості, кількості, номенклатурі продукція має бути замінена виконавцем у 10-денний строк з дня виявлення невідповідності.

В Акті про невідповідність продукції від 16.10.2023, відповідач зазначав, що місцем приймання товару є: Київська область, Білоцерківський район, м. Сквира, вул. Шолом Алейхома, 16, час початку/закінчення приймання товару 16.10.2023. Судом встановлено, що приймання товару здійснювалось за місцезнаходженням складу замовника.

Разом з цим, як було досліджено судом, позивач ще 22.09.2023 звертався до відповідача з претензією, в якій вимагав від відповідача виконати зобов`язання за Договором № 25/01-2023 від 25.01.2023 та здійснити повну оплату виготовленої та відвантаженої продукції, заборгованість за якою становить 72 080,00 грн.

У відповідь, листом № 149 від 19.10.2023, відповідач повідомив про складення представниками ТОВ «Сквиратекс» Акту про невідповідність продукції від 16.10.2023. У п. 5 акту зазначено - «під час приймання продукції виявлені наступні невідповідності».

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушення, невизнання або оспорювання права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено що, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Таким чином, господарський суд відзначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Сквиратекс» не позбавлено права на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених прав, якщо вважає, що саме зі сторони позивача допущено неналежне виконання умов договору, зокрема, виготовлення неякісної продукції.

Разом з цим, наразі суд має зауважити, про те, що після підписання Акту про невідповідність продукції від 16.10.2023 та до цього часу, відповідачем не вживаються дії щодо захисту його порушеного права.

У п. 6.2 договору визначено, що оплата виконаних робіт (наданих послуг) проводиться замовником в безготівковому порядку в національній валюті України згідно виставлених рахунків протягом 10 робочих днів після передачі якісної готової продукції у повному обсязі замовнику.

Суд констатує, що предметом розгляду у справі № 911/3389/23 є стягнення з відповідача заборгованості в частині неоплаченої виготовленої та отриманої ним продукції, а не її якість; судом встановлено відсутність підпису відповідача на Актах, у зв`язку з чим строк проведення розрахунків між сторонами має визначатись з урахування приписів ч. 2 статті 530 ЦК України.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Поруч з цим, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги, особа може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до замовника з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в Рішенні від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Отже, відповідач участі представника у судових засіданнях не забезпечив, доказів оплати виконаних позивачем робіт не надав, матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем грошових зобов`язань за договором з оплати вартості робіт, виконаних позивачем.

Таким чином, оскільки заборгованість відповідача в частині оплати виконаних позивачем на підставі Договору на переробку давальницької сировини № 25/01-2023 від 25.01.2023 робіт, на час прийняття рішення не сплачена, а розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 72 080,00 грн. визнається судом правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо своєчасної оплати відповідачем виконаних позивачем робіт, позивач також просить суд стягнути з відповідача 7 859,68 грн пені та 562,82 коп 3 % річних.

Пунктом 9.2 договору визначено, що в разі несвоєчасної оплати замовником вартості виконаних робіт (надання послуг), останній сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочення оплати, за кожен день прострочення.

У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №910/18557/20 зазначається, що визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та % річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок.

Керуючись статтями 79 та 86 Господарського процесуального кодексу України суд має встановити правильність здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 у справі №910/20107/17, від 21.05.2019 у справі №916/2889/13, від 16.04.2019 у справах №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 22.01.2019 у справі №905/305/18.

Звертаючись до суду із вимогами щодо стягнення з відповідача 7 859,68 грн пені та 562,82 коп 3 % річних, позивачем визначений період їх нарахування з 01.08.2023 по 03.11.2023.

Однак, суд самостійно визначаючи період нарахування пені та 3 % річних, з урахуванням того, що строк виконання зобов`язань для відповідача настав з моменту звернення позивача із відповідним позовом, дійшов висновку щодо відмови в задоволенні таких вимог.

Враховуючи наведене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України, покладається судом на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквиратекс» (09000, Київська область, Білоцерківський район, м. Сквира, вул. Шолом Алейхема, 16, код ЄДРПОУ 30906741) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Летичівська швейна фабрика» (31500, Хмельницька область, Хмельницький район, смт. Летичів, вул. Героїв Крут, 83/1, код ЄДРПОУ 30801049) 72 080 (сімдесят дві тисячі вісімдесят) грн 00 коп заборгованості та 2 403 (дві тисячі чотириста три) грн 19 коп судового збору.

Видати наказ.

3. В іншій частині в позові відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано - 06.03.2024.

Суддя О.О. Христенко