Рішення

від 07.03.2024 по справі 917/2301/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.03.2024 Справа № 917/2301/23

Суддя Киричук О.А. при секретарі судового засідання Тертичній О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ІН ФОРС ГРУП» (місцезнаходження: вулиця Здановської Юлії, 71г, місто Київ, 03189; ідентифікаційний код 43516421)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛТАВА-МОТОР-1» (місцезнаходження: вулиця Половки, будинок 107 В, місто Полтава, Полтавська область, 36034; ідентифікаційний код 38951917)

про стягнення 110 722,00 грн.

без виклику представників сторін,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ІН ФОРС ГРУП» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛТАВА-МОТОР-1» про стягнення 110 722,00 грн. заборгованості по Договору суборенди № 01/08/20 від 01.08.2020. Крім того, позивач просить суд зазначити в резолютивній частині рішення таке: «Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахувати проценти за такою формулою:

(СОБ х СП х КДП) : КДР = сума процентів, де:

СОБ сума несплаченого основного боргу, простроченого Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЛТАВА-МОТОР-1»;

СП ставка (розмір) процентів: 3%;

КДП кількість днів прострочення сплати Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЛТАВА-МОТОР-1» суми основного боргу за період: з 09.12.2023 і до моменту виконання цього рішення;

КДР кількість днів у році, у якому нараховуються проценти;

та стягнути отриману суму процентів із Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛТАВА-МОТОР-1» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІН ФОРС ГРУП»».

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 04.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін (без проведення судового засідання), запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов.

Ухвала Господарського суду Полтавської області від 04.01.2024 надіслана на адресу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛТАВА-МОТОР-1» (місцезнаходження: вулиця Половки, будинок 107 В, місто Полтава, Полтавська область, 36034; ідентифікаційний код 38951917), повернута до суду поштовою установою із відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».

Ухвала суду надіслана на юридичну адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи (п. 10 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону).

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17; від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Верховний Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, Суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

В рішеннях від 28.10.1998 у справі Осман проти Сполученого королівства та від 19.06.2001 року у справі Креуз проти Польщі Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".)

В рішенні від 07.07.1989 року у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

В суду відсутня інформація щодо зміни місцезнаходження відповідача, ухвала суду надсилались судом за адресою, зазначеною позивачем у позовній заяві, яка відповідає відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про вжиття належних заходів з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, проте своїми процесуальними правами відповідач не скористався, відзив на позов не надав.

Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 917/2301/23.

Судом враховано, що за ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Для забезпечення процесуальних прав сторін, прийняття рішення судом відкладалося.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.

Між позивачем і відповідачем був укладений Договір суборенди № 30/12-20 від 30.12.2020 (далі Договір), в якому вони домовились про таке:

- відповідач передає, а позивач приймає в строкове платне користування (суборенду) частину нежитлового приміщення площею 469 кв.м. (далі Об`єкт суборенди) (п. 2.1 Договору);

- суборендна плата за користування Об`єктом суборенди становить 50 978,20 грн з ПДВ на місяць (п. 6.1 Договору);

- суборендна плата сплачується щомісячно протягом 5 (п`яти) календарних днів поточного місяця суборенди (п. 6.4 Договору).

Позивач зазначає, що укладенню Договору передувало укладення короткострокового Договору суборенди № 01/08/20 від 01.08.2020, відповідно до умов якого позивач користувався Об`єктом суборенди протягом вересня-грудня 2020 року, що підтверджується Актами прийому-здачі виконаних робіт на загальну суму 224 780,30 грн.

За вказаний період, з метою виконання договірних зобов`язань, позивач сплатив відповідачу 275 758,50 грн, що відповідає сумі всіх вищезгаданих Актів прийому-здачі виконаних робіт, а також гарантійному платежу, сплаченого позивачем 09.09.2020 на виконання п. 6.3 Договору суборенди № 01/08/20 від 01.08.2020, в розмірі місячної суборендної плати 50 978,20 грн.

Також звертає увагу суду, що з метою реалізації попередніх домовленостей, позивачем 29.12.2020 сплачено відповідачу гарантійний платіж 60 210,02 грн в рахунок майбутніх зобов`язань по Договору.

За розрахунком позивача, станом на 30.12.2020 сума гарантійних платежів позивача відповідачу становила 111 188,22 грн (50 978,20 + 60 210,02).

У зв`язку із укладенням Договору, позивач Листом за вих. № 30-12/20 від 30.12.2020 просив зарахувати платежі 50 978,20 грн та 60 210,02 грн (всього 111 188,22 грн) в рахунок плати за перший та останній місяці суборенди відповідно до умов Договору.

У період з січня по серпень 2021 року, на підставі виставлених відповідачем рахунків, позивач сплачував відповідачу плату за користування Об`єктом суборенди.

Також у вказаний період, на підтвердження користування Об`єктом суборенди сторони, оформляли Акти прийому-здачі виконаних робіт. Акт прийому-здачі виконаних робіт за серпень 2021 року відсутній, проте за серпень 2021 року позивач сплатив відповідачу 64 806,98 грн на підставі рахунку № 505 від 01.08.2021, що підтверджується платіжним дорученням № 2491 від 06.08.2021.

Позивач вказує, що відповідач направив позивачу рахунок № 517 від 01.09.2021 на суму 110 722,00 грн, в якому неправомірно зазначив про наявність заборгованості позивача за серпень 2021 року, а також відобразив некоректну загальну площу Об`єкту суборенди.

За твердженням позивача, 14.09.2021 позивач був позбавлений доступу до Об`єкта суборенди у зв`язку з перекриттям автотранспортними засобами під`їзду до Об`єкта суборенди.

За результатом переговорів між позивачем та відповідачем 20.09.2021, сторони дійшли згоди розірвати Договір з 01.10.2021.

При цьому, позивач 20.09.2021 сплатив 110 722,00 грн, оскільки, як він стверджує, обов`язковою умовою відповідача для відновлення доступу позивачу до Об`єкта суборенди була сплата грошових коштів в сумі 110 722,00 грн згідно з рахунком № 517 від 01.09.2021, а станом на 16.09.2021 на Об`єкті суборенди знаходились матеріальні цінності загальною вартістю 18 627 740,92 грн.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами про погашення заборгованості, зокрема, за вих. № 04-10/21-1 від 04.10.2021 та за вих. № 06/12-юр від 06.12.2023, проте відповідач не погасив заборгованість.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що позивачем надмірно сплачено відповідачу орендну плату в розмірі 110 722,00 грн 00 коп., що і становить заборгованість відповідача.

Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

В силу положень ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Внаслідок укладення Договору суборенди № 30/12-20 від 30.12.2020 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Як в підтверджено матеріалами справи, умовами договору визначено таке:

- відповідач передає, а позивач приймає в строкове платне користування (суборенду) частину нежитлового приміщення площею 469 кв.м. (далі Об`єкт суборенди) (п. 2.1 Договору);

- суборендна плата за користування Об`єктом суборенди становить 50 978,20 грн з ПДВ на місяць (п. 6.1 Договору);

- суборендна плата сплачується щомісячно протягом 5 (п`яти) календарних днів поточного місяця суборенди (п. 6.4 Договору).

Також, матеріалами справи підтверджується факт укладення Договору суборенди № 01/08/20 від 01.08.2020, відповідно до умов якого позивач користувався Об`єктом суборенди протягом вересня-грудня 2020 року, що підтверджується Актами прийому-здачі виконаних робіт на загальну суму 224 780,30 грн.

Як зазначає позивач, та не спростовує відповідач, з метою виконання договірних зобов`язань, позивач сплатив відповідачу 275 758,50 грн, що відповідає сумі всіх Актів прийому-здачі виконаних робіт, а також гарантійному платежу, сплаченого позивачем 09.09.2020 на виконання п. 6.3 Договору суборенди № 01/08/20 від 01.08.2020, в розмірі місячної суборендної плати 50 978,20 грн.

Крім того, з метою реалізації попередніх домовленостей, позивачем 29.12.2020 сплачено відповідачу гарантійний платіж 60 210,02 грн в рахунок майбутніх зобов`язань по Договору.

За розрахунком позивача, який не спростовує відповідач, станом на 30.12.2020 сума гарантійних платежів позивача відповідачу становила 111 188,22 грн (50 978,20 + 60 210,02).

У зв`язку із укладенням Договору, позивач Листом за вих. № 30-12/20 від 30.12.2020 просив зарахувати платежі 50 978,20 грн та 60 210,02 грн (всього 111 188,22 грн) в рахунок плати за перший та останній місяці суборенди відповідно до умов Договору.

У період з січня по серпень 2021 року, на підставі виставлених відповідачем рахунків, позивач сплачував відповідачу плату за користування Об`єктом суборенди.

Також у вказаний період, на підтвердження користування Об`єктом суборенди сторони, оформляли Акти прийому-здачі виконаних робіт. Акт прийому-здачі виконаних робіт за серпень 2021 року відсутній, проте за серпень 2021 року позивач сплатив відповідачу 64 806,98 грн на підставі рахунку № 505 від 01.08.2021, що підтверджується платіжним дорученням № 2491 від 06.08.2021.

Суд також зазначає, про відсутність спростувань з боку відповідача про те, що він у рахунку № 517 від 01.09.2021 на суму 110 722,00 грн неправомірно зазначив про наявність заборгованості позивача за серпень 2021 року, а також відобразив некоректну загальну площу Об`єкту суборенди.

Суд враховує, що матеріалами справи підтверджується факт сплати позивачем 20.09.2021 коштів у сумі 110 722,00 грн згідно з рахунком № 517 від 01.09.2021.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, сторони дійшли згоди розірвати Договір з 01.10.2021.

Суд зазначає про відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів, які б вказували на наявність порушень зобов"язань позивачем по договору № 30/12-20 від 30.12.2020, на внесення змін до договору щодо розміру орендної плати чи площі суборендованого приміщення, на заперечення відповідачем факту розірвання договору із зазначеної позивачем дати.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1 - 3 частини1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 73 ГПК України).

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Як на підставу задоволення своїх вимог, позивач посилається на те, що надмірно сплачено відповідачу орендну плату в розмірі 110 722,00 грн 00 коп., що і становить заборгованість відповідача.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами про погашення заборгованості, зокрема, за вих. № 04-10/21-1 від 04.10.2021 та за вих. № 06/12-юр від 06.12.2023.

Проте, відповідач не погасив заборгованість, доводи позивача не спростував.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач просить в резолютивній частині рішення зазначити таке: «Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахувати проценти за такою формулою: (СОБ х СП х КДП) : КДР = сума процентів,

де:

СОБ сума несплаченого основного боргу, простроченого Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЛТАВА-МОТОР-1»;

СП ставка (розмір) процентів: 3%;

КДП кількість днів прострочення сплати Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЛТАВА-МОТОР-1» суми основного боргу за період: з 09.12.2023 і до моменту виконання цього рішення;

КДР кількість днів у році, у якому нараховуються проценти;

та стягнути отриману суму процентів із Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛТАВА-МОТОР-1» (місцезнаходження: вулиця Половки, будинок 107 В, місто Полтава, Полтавська область, 36034; ідентифікаційний код 38951917) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІН ФОРС ГРУП» (місцезнаходження: вулиця Здановської Юлії, 71г, місто Київ, 03189; ідентифікаційний код 43516421)».

Відповідно до частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Суд зазначає, що позивач у Листі-вимозі за вих. № 06/12-юр від 06.12.2023 позивач вимагав у відповідача в строк до 08.12.2023 погасити заборгованість.

Враховуючи викладене, підлягає задоволенню вимога позивача про нарахування процентів органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення з 09.12.2023 року до моменту виконання зазначеного рішення відповідачем на суму основного боргу.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходив із наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі, судові витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України покладаються на відповідача в сумі 2 684,00 грн.

Керуючись ст. ст. 129, 232-233, 237-238 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛТАВА-МОТОР-1» (місцезнаходження: вулиця Половки, будинок 107 В, місто Полтава, Полтавська область, 36034; ідентифікаційний код 38951917) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІН ФОРС ГРУП» (місцезнаходження: вулиця Здановської Юлії, 71г, місто Київ, 03189; ідентифікаційний код 43516421) 110 722,00 (сто десять тисяч сімсот двадцять дві) грн 00 коп., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2 684,00 грн.

3.Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахувати проценти за такою формулою: (СОБ х СП х КДП) : КДР = сума процентів, де:

СОБ сума несплаченого основного боргу, простроченого Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЛТАВА-МОТОР-1»;

СП ставка (розмір) процентів: 3%;

КДП кількість днів прострочення сплати Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЛТАВА-МОТОР-1» суми основного боргу за період: з 09.12.2023 і до моменту виконання цього рішення;

КДР кількість днів у році, у якому нараховуються проценти;

та стягнути отриману суму процентів із Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛТАВА-МОТОР-1» (місцезнаходження: вулиця Половки, будинок 107 В, місто Полтава, Полтавська область, 36034; ідентифікаційний код 38951917) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІН ФОРС ГРУП» (місцезнаходження: вулиця Здановської Юлії, 71г, місто Київ, 03189; ідентифікаційний код 43516421)».

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 07.03.2024р.

Суддя Киричук О.А.