Постанова

від 05.03.2024 по справі 918/323/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 918/323/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Вронська Г.О., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю.А.,

представників учасників справи:

прокуратури - Гриненко А.Є.,

позивача - не з`явився,

відповідача - Мельник О.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"

на рішення Господарського суду Рівненської області

у складі судді Андрійчук О.В.

від 29.05.2023 та

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Бучинська Г.Б., Василишин А.Р., Філіпова Т.Л.

від 02.08.2023

за позовом Керівника Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Березівської сільської ради Сарненського району Рівненської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 12 067,34 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2023 року Керівник Сарненської окружної прокуратури, виступаючи в інтересах держави в особі Березівської сільської ради Сарненського району Рівненської області звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", в якому просив суд визнати недійсними додаткову угоду № 2 від 07.10.2022, додаткову угоду № 3 від 10.10.2022, додаткову угоду № 4 від 11.10.2022 до договору на постачання електричної енергії № 13118-ВЦ від 31.08.2022, які укладені між Березівською сільською радою Сарненського району Рівненської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", а також стягнути кошти у розмірі 12 067,34 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорювані додаткові угоди до договору на постачання електричної енергії № 13118-ВЦ від 31.08.2022 укладені з порушенням вимог законодавства та є недійсними з огляду на те, що Закон України "Про публічні закупівлі" встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених статтею 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме за пунктом 2 частини 5 наведеної норми - збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Під час укладання оспорюваних додаткових угод сторонами не дотримано вимог пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" щодо збільшення ціни за одиницю товару більш ніж на 10% від ціни, зазначеної в договорі, що призвело до зайвого витрачання бюджетних коштів. Внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання оспорюваних додаткових угод з порушенням законодавства, мала місце переплата коштів у розмірі 12 067,34 грн, які підлягають стягненню в судовому порядку.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

31 серпня 2022 року між Березівською сільською радою Сарненського району Рівненської області (надалі - Споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (надалі - Постачальник) укладено договір про постачання електричної енергії № 13118-ВЦ (надалі - Договір), за умовами пункту 2.1 якого Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість фактично спожитої (використаної) електричної енергії.

Згідно з пунктом 5.1 Договору Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що зазначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до Договору.

Відповідно до пункту 1 додатку № 2 до Договору ціна на електричну енергію становить 3,457917 грн/кВт*год без ПДВ. Вказана ціна визначається за наведеною в додатку формулою, в яку включаються такі складові: закупівельна ціна електричної енергії Постачальником для Споживача на ринках електричної енергії за розрахунковий період грн/кВт*год; ціна на послуги, пов`язані з постачанням електричної енергії Споживачу грн/кВт*год; тариф на послугу з передачі.

Пунктом 13.8 Договору передбачено, що умови Договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови Договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків Споживача; збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії. Зміна ціни за одиницю товару електричної енергії допускається за умови надання стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні "ОЕС України". Такими підтвердженнями можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку "на добу на перед", (РДН) та внутрішньодобовому ринку (ВДР) та інші показники, які склалися у відповідному розрахунковому періоді в торговій зоні "ОЕС України" та оприлюднені на офіційному сайті ДП "Оператор ринку" за адресою в мережі Інтернет https:www.oree.com.ua - згідно з частиною шостою статті 67 Закону України "Про ринок електричної енергії". У якості документального підтвердження даних сторонами визнаються, зокрема, роздруківки з вебсайту звітів про результати роботи РДН/ВДР та про діяльність ОР за відповідний календарний місяць, які оприлюднюються відповідно до законодавства ДП "Оператор ринку" https:www.oree.com.ua - або інші документи органу, установи чи організації, які мають повноваження здійснювати моніторинг цін та товари, визначати зміни ціни на ринку.

16 вересня 2022 року Постачальник звернувся до Споживача з листом № 2499/44, в якому повідомив про те, що за даними з офіційного вебсайту ДП "Оператор ринку" відбулося зростання ціни електричної енергії "на ринку на добу наперед" та внутрішньому ринку (РДН/ВДР) на 13,35% у серпні 2022 року у порівнянні з липнем 2022 року (з 2 640,45 грн до 2 993,06 грн), у зв`язку з чим запропоновано внести зміни до Договору в частині зміни вартості електроенергії та долучено проект додаткової угоди до Договору.

07 жовтня 2022 року між Березівською сільською радою Сарненського району Рівненської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" укладено додаткову угоду №2 до Договору, за пунктами 1, 3 якої визначено ціну за одиницю товару (кВт*год) у розмірі 3,76884 грн без ПДВ; вказана додаткова угода розповсюджує дію з 01 вересня 2022 року.

20 вересня 2022 року Постачальник звернувся до Споживача з листом № 2530/44, в якому повідомив про те, що за даними з офіційного вебсайту ДП "Оператор ринку" відбулося зростання ціни електричної енергії "на ринку на добу наперед" та внутрішньому ринку (РДН/ВДР) у вересні 2022 року у порівнянні з липнем 2022 року (з 2 640,45 грн до 2 993,06 грн), у зв`язку з чим запропоновано внести зміни до Договору в частині зміни вартості електроенергії та долучено проект додаткової угоди до Договору.

10 жовтня 2022 року між Березівською сільською радою Сарненського району Рівненської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" укладено додаткову угоду № 3 до Договору, за пунктами 1, 3 якої визначено ціну за одиницю товару (кВт*год) у розмірі 4,11081 грн без ПДВ; вказана додаткова угода розповсюджує дію з 11 вересня 2022 року.

20 вересня 2022 року Постачальник звернувся до Споживача з листом № 2531/44, в якому повідомив про те, що за даними з офіційного вебсайту ДП "Оператор ринку" відбулося зростання ціни електричної енергії "на ринку на добу наперед" та внутрішньому ринку (РДН/ВДР) у вересні 2022 року у порівнянні з серпнем 2022 року (з 2 640,45 грн до 2 993,06 грн), у зв`язку з чим запропоновано внести зміни до Договору в частині зміни вартості електроенергії та долучено проект додаткової угоди до Договору.

Також на підтвердження зростання вартості електричної енергії Постачальником надано висновок Рівненської торгово-промислової палати від 20.09.2022, відповідно до якого середньозважена ціна на електроенергію на РДН (ОЕС) у першій декаді вересня 2022 року збільшилася на 10,37% у порівнянні з серпнем 2022 року, а у другій декаді вересня 2022 року середньозважена ціна на електроенергію на РДН (ОЕС) збільшилася на 8,69% у порівнянні з першою декадою вересня 2022 року.

11 жовтня 2022 року між Березівською сільською радою Сарненського району Рівненської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" укладено додаткову угоду № 4 до Договору, за пунктами 1, 3 якої визначено ціну за одиницю товару (кВт*год) у розмірі 4,43081 грн без ПДВ; вказана додаткова угода розповсюджує дію з 21 вересня 2022 року.

Згідно з актами приймання-передавання товарної продукції від 12.09.2022 на суму 5 991,89 грн, від 11.10.2022 на суму 10 916,38 грн, від 11.11.2022 на суму 17 239,02 грн, від 12.12.2022 на суму 9 740,53 грн, від 27.12.2022 на суму 19 869,85 грн Постачальник передав, а Споживач прийняв 12 457 кВт год електроенергії на загальну суму 63 757,67 грн, у свою чергу, Споживач вартість переданої електроенергії оплатив у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученнями № 306 від 12.09.2022, № 326 від 11.10.2022, № 338 від 11.11.2022, № 352 від 12.12.2022, № 367 від 27.12.2022.

13 січня 2023 року між Березівською сільською радою Сарненського району Рівненської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" укладено додаткову угоду № 7 до Договору, за пунктом 1 якого сторони дійшли згоди припинити дію Договору за згодою сторін з 13.01.2023.

Між Березівською сільською радою Сарненського району Рівненської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" впродовж п`яти днів жовтня 2022 року укладено три додаткові угоди (від 07.10.2022, від 10.10.2022, 11.10.2022) до основного правочину, який набрав чинності 31 серпня 2022 року, за якими поступово збільшено вартість електричної енергії за вересень 2022 року (з 01.09.2022, 11.09.2022, 21.09.2022) на 28,3%, а саме: 3,457917 грн/кВт*год без ПДВ до 3,76884 грн/кВт*год без ПДВ, 4,11081 грн/кВт*год без ПДВ та 4,43801 грн/кВт*год без ПДВ відповідно. Тобто фактично перше збільшення ціни електричної енергії відбулося через дев`ять днів від дня укладення Договору, друге - через 11 днів, а третє - через 21 день.

Для першого збільшення ціни електричної енергії (за додатковою угодою № 2 від 07.10.2022) стали дані вебсайту ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ", згідно з якими відбулося зростання ціни електричної енергії у серпні місяці 2022 року у порівнянні з липнем 2022 року на РДН та внутрішньодобовому ринку ВДР. Водночас, укладення Договору відбувалося за переговорною процедурою, відповідно до якої замовник укладає договір про закупівлю після проведення переговорів щодо ціни, тобто відповідач погодив на дату вчинення правочину - 31.08.2022, відтак підстави для перегляду ціни могли виникнути вже після початку дії Договору, а не передувати моменту його укладення.

Щодо другого та третього перегляду вартості електричної енергії (за додатковою угодою № 3 від 10.10.2022 та за додатковою угодою № 4 від 11.10.2022), то зростання відбулося на 18,88% та 28,3% відповідно.

При укладанні протягом двох днів підряд додаткових угод № 3 та № 4 (10.10.2022 та 11.10.2022), сторонами здійснено формальний підхід щодо дотримання приписів стосовно не перевищення 10% одноразового збільшення та штучне "розбивання" однієї зміни ціни у процедурі закупівлі на дві додаткові угоди.

Під час дії Договору сторонами жодного разу не враховувалось зменшення середньозваженої ціни на електричну енергію та як наслідок не було укладено, виходячи з цього, жодної додаткової угоди щодо зміни ціни.

На підтвердження коливання ціни на електричну енергію Постачальник до своїх листів повинен був додати копії звітів про результати роботи РДН/ВДР та про діяльність ОР за відповідний календарний місяць.

Зважаючи на те, що Постачальник при визначанні наявності коливання ціни на електричну енергію використовував лише дані щодо середньозваженої ціни, порівняння таких цін є некоректним, та не може підтвердити реальне коливання ціни на електричну енергію.

Висновки Рівненської торгово-промислової палати та роздруківки з сайту ДП "Оператор ринку" за своїм змістом є лише документами довідково-інформаційного характеру і фактично дублюють дані з сайту ДП "Оператор ринку" та не містять точної інформації про коливання цін на електричну енергію станом як на момент звернення Постачальника з пропозиціями про внесення змін до Договору, так і на момент підписання оспорюваних додаткових угод. Жоден з наведених документів не містить будь-якої інформації про факт коливання цін на електричну енергію у порівнянні з датою укладення Договору та моментом звернення Постачальника з пропозиціями внести зміни до Договору в частині зміни (збільшення) ціни на одиницю товару.

При зверненні до Споживача з пропозиціями підвищити ціну, Постачальник не обґрунтував, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання Договору за ціною, запропонованою Споживачу на тендері, не навів причини, через які виконання укладеного Договору стало для Постачальника вочевидь невигідним.

Одночасно Постачальник мав довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання Постачальником тендерної пропозиції). Таких доказів Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" не надано.

Відповідач не довів належними доказами виникнення у нього права змінити вартість електричної енергії, що поставляється ним за Договором, у зв`язку з коливанням цін на ринку.

Внаслідок виконання Споживачем своїх зобов`язань фінансового характеру за оспорюваними угодами Постачальником було надмірно отримано грошових коштів на загальну суму 12 067,34 грн, оскільки постачання електричної енергії Споживачу і його оплата мали здійснюватися сторонами відповідно до умов укладеного Договору, а саме, з розрахунку 3,457917 грн за 1 кВт*год.

Сарненською окружною прокуратурою листами від 11.01.2023 № 53/2-33вих-23, від 20.01.2023 № 53/2- 84вих-23 повідомлено Березівську сільську раду Сарненського району Рівненської області про встановлені порушення вимог чинного законодавства, а також висловлено прохання про надання інформації з приводу того, чи вживатиме сільська рада заходи до усунення порушень.

Однак, за змістом листів Березівської сільської ради Сарненського району Рівненської області № 2/18-39 від 18.01.2023 та № 2/18-53 від 01.02.2023 заходи до усунення порушень радою не вживалися.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 29.05.2023 у справі № 918/323/23, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.08.2023, позов задоволено у повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанцій мотивовано тим, що:

- перемога в процедурі закупівлі (закупівля за кошти місцевого бюджету) та укладення договору за однією ціною та її подальше підвищення більш як на 10% у спосіб укладення оспорюваних додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця, та свідчить про свідоме заниження цінової пропозиції відповідачем у тендері з метою перемоги;

- із фактичних обставин справи встановлено відсутність доказів зміни вартості електричної енергії у зв`язку з коливанням цін на ринку; неправомірність перегляду ціни в бік збільшення на підставі даних, які передували укладенню договору про закупівлю та проведенню переговорів щодо ціни; підвищення ціни на 28,3% шляхом так званого "каскадного" укладення додаткових угод, що є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця, що призвела до нівелювання результатів відкритих торгів;

- внаслідок виконання позивачем своїх зобов`язань фінансового характеру за оспорюваними угодами відповідачем було надмірно отримано грошові кошти на загальну суму 12 067,34 грн, яка становить вартість електричної енергії, яка не була поставлена споживачу. Відтак постачання електричної енергії споживачу і його оплата мали здійснюватися сторонами відповідно до умов укладеного договору, а саме, з розрахунку 3,457917 грн за 1 кВт*год. Відповідно кошти у сумі 12 067,34 грн отримані відповідачем за товар, який не був поставлений споживачу, а відтак підлягають стягненню у судовому порядку.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 29.05.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.08.2023 у даній справі, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

З посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник вказує на те, що при ухваленні оспорюваних рішень, судами першої та апеляційної інстанції при визначенні повноважень прокурора щодо представництва інтересів держави в особі Березівської сільської ради Сарненського району Рівненської області, неправильно застосовано норми матеріального права, що полягало в незастосуванні закону, який підлягав застосуванню, зокрема, судами першої та апеляційної інстанції не було застосовано частину 4 статті 7, частини 1, 6 статті 8 Закону України "Про публічні закупівлі", статтю 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", пункт 1, підпункти 3, 4, 9 пункту 4 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 43 від 03.02.2016, та на порушення приписів частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України не враховано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 826/9672/17, у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, що саме Держаудитслужба здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень; висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, від 26.06.2019 у справі № 924/1256/17, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 13.04.2021 у справі № 906/756/20, від 15.04.2021 у справі № 905/1529/20, від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19, від 01.02.2023 у справі № 924/996/21, що саме Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель.

Також скаржник вказує на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не вірно надано оцінку пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" щодо збільшення ціни за одиницю товару на десять відсотків, як максимальний ліміт (висновки щодо можливості неодноразового збільшення ціни за одиницю товару, сума яких перевищує 10% викладені у постановах від 05.07.2021 у справі № 826/11063/17 та від 05.04.2023 у справі № 420/17618/21).

Скаржник також зазначає й про те, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено та не надано належної оцінки порядку зміни ціни постачання електричної енергії, не досліджено додаткові угоди про збільшення ціни за одиницю товару, факт коливання ціни, тощо. Фактично суди ухилилися від дослідження усіх обставин справи з метою всебічного та об`єктивного розгляду справи та надали лише перевагу доводам прокуратури, що є грубим порушенням статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

У відзиві на касаційну скаргу Керівник Сарненської окружної прокуратури заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

5. Позиція Верховного Суду

Імперативними приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Як зазначалось вище, вважаючи, що додаткові угоди № 2 від 07.10.2022, № 3 від 10.10.2022, № 4 від 11.10.2022 до Договору, укладено з порушенням пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", Керівник Сарненської окружної прокуратури, виступаючи в інтересах держави в особі Березівської сільської ради Сарненського району Рівненської області звернувся з даним позовом.

Здійснюючи, в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідача, перегляд оскаржуваних судових рішень, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування, з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частини 3, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У положеннях частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та №922/1830/19).

Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Разом з тим, згідно з частиною 4 статті 23 Закону "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Судами попередніх інстанцій у даній справі встановлено, що компетентним органом, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, є Березівська сільська рада Сарненського району Рівненської області, як замовник закупівлі за Договором, сторона оспорюваних правочинів, особа, яка є розпорядником бюджетних коштів та здійснює процедуру закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок коштів місцевого бюджету згідно з законодавством України і має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів.

Сарненською окружною прокуратурою, відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру», листами від 11.01.2023 № 53/2-33вих-23, від 20.01.2023 № 53/2- 84вих-23 повідомлено Березівську сільську раду Сарненського району Рівненської області про встановлені порушення вимог чинного законодавства, а також висловлено прохання про надання інформації з приводу того, чи вживатиме сільська рада заходи до усунення порушень.

Однак, за змістом листів у відповідь Березівської сільської ради Сарненського району Рівненської області № 2/18-39 від 18.01.2023 та № 2/18-53 від 01.02.2023 заходи до усунення порушень радою не вживалися.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що прокурором доведено наявність підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в суді та виконано приписи статті 23 Закону України «Про прокуратуру» шляхом повідомлення про встановлені порушення та надання строку для вжиття заходів до поновлення порушених інтересів держави, а саме направлено повідомлення позивачу про намір звернутися до господарського суду в його інтересах із зазначеним позовом.

Ураховуючи вищенаведене нормативно-правове регулювання, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи у цій частині, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про доведеність прокурором наявності підстав для представництва в суді інтересів держави.

При цьому підставою реалізації прокуратурою представницьких функцій у даному випадку стала усвідомлена пасивна поведінка органу, уповноваженого здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, тобто нездійснення ним захисту інтересів держави.

У контексті наведеного Суд звертається до правової позиції Великої Платати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, щодо застосування статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у контексті визначення належного/неналежного позивача/позивачів у справі за позовом Прокурора в інтересах держави в особі Ради та комунального закладу (Школи) про стягнення коштів, де Велика Палата Верховного Суду відзначила, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - територіальної громади. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади. Отже, оскільки засновником комунального закладу та власником її майна є територіальна громада в особі Ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов`язана контролювати виконання місцевого бюджету, зокрема законність та ефективність використання комунальним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у справі.

Суд відзначає, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин. У даній справі місцевий та апеляційний господарські суди дійшли заснованого на законі висновку про те, що прокурор мав повноваження для подання позовної заяви у даній справі в інтересах держави в особі Березівської сільської ради, як органу, що здійснює, зокрема, розподілення та контроль за використанням бюджетних коштів громади.

З огляду на викладене, Суд відхиляє аргументи скаржника про те, що саме Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель.

До того ж Суд зазначає, що у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 викладено висновок, що закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них.

Також Суд зазначає, що постанови, на які посилається скаржник не є релевантними до даної справи, оскільки: у зазначених скаржником справах, органи місцевого самоврядування, які прокурори визначали позивачами не були сторонами оспорюваних правочинів (справи № 911/1497/18, № 904/5598/18, № 925/1276/19, № 924/996/21), натомість у даному випадку позивач (Березівська сільська рада) є стороною оспорюваних додаткових угод та розпорядником бюджетних коштів; у справі № 924/1237/17, на відміну від цієї справи № 918/323/23, прокурором при поданні позову до суду не визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; у справах № 906/756/20, № 905/1529/20 Верховний Суд не формував висновків про те, що саме Держаудитслужба є єдиним належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель; у справі № 826/9672/17 зовсім інші предмет, підстави позову (позов Північного офісу Держаудитслужби до Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України про стягнення збитків), ніж у цій справі № 918/323/23.

Отже, доводи касаційної скарги вищезазначених висновків не спростовують, а тому відхиляються Судом як необґрунтовані.

Відповідно до частин 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Отже, наведеними законодавчими приписами визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави, за яких правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2023 у справі № 908/722/20, від 29.08.2023 у справі № 909/635/22, від 27.06.2023 у справі № 916/97/21.

Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 03.08.2023 у справі № 909/654/19, від 19.10.2022 у справі № 912/278/21.

При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2023 у справі № 908/722/20, від 29.08.2023 у справі № 909/635/22, від 29.08.2022 у справі № 909/635/22.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.06.2023 у справі № 916/97/21, від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 01.11.2022 у справі № 910/7853/21, від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 09.07.2020 у справі № 910/14180/18, від 09.06.2020 у справі № 912/116/19, від 05.09.2019 у справі № 914/4455/15.

Як встановлено судами попередніх інстанцій у даній справі, 31.08.2022 між Березівською сільською радою Сарненського району Рівненської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" укладено Договір, за результатами переговорної процедури закупівлі на виконання вимог Закону України "Про публічні закупівлі", який встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Метою Закону України "Про публічні закупівлі" є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 917/1009/22, від 18.07.2023 у справі № 916/944/22, від 16.02.2023 у справі № 903/383/22, від 11.05.2023 у справі № 910/17520/21.

Статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія, ефективність та пропорційність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників та рівне ставлення до них; об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; запобігання корупційним діям і зловживанням. Учасники (резиденти та нерезиденти) всіх форм власності та організаційно-правових форм беруть участь у процедурах закупівель/спрощених закупівлях на рівних умовах. Замовники забезпечують вільний доступ усіх учасників до інформації про закупівлю, передбаченої цим Законом. Замовники не мають права встановлювати жодних дискримінаційних вимог до учасників.

Частинами 1, 4 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" встановлено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції / пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі / спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції / пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон України "Про публічні закупівлі" не містить виключень з цього правила. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.07.2023 у справі № 916/944/22, від 11.05.2023 у справі № 910/17520/21, від 19.07.2022 у справі № 927/568/21, від 16.02.2023 у справі № 903/366/22.

Згідно з частинами 1, 2 статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило би заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі (частина 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі"). Однак ця норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.

Частиною 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" встановлено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Системний аналіз приписів Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про публічні закупівлі" свідчить про те, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Водночас зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялися, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку, передбаченому статтею 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали би договір або уклали б його на інших умовах.

Разом з тим у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункті 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета, визначена Законом України "Про публічні закупівлі", яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку. Такий висновок викладений у постанові Великої Палатою Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що сторонами при укладенні Договору було визначено, що ціна електричної енергії становить 3,457917 грн/кВт*год без ПДВ.

Натомість внаслідок укладення оспорюваних додаткових угод № 2 від 07.10.2022, № 3 від 10.10.2022, № 4 від 11.10.2022 до Договору ціну електричної енергії збільшено до 4,43801 грн/кВт*год без ПДВ.

Так, судами встановлено, що впродовж п`яти днів жовтня 2022 року укладено три додаткові угоди (від 07.10.2022, від 10.10.2022, від 11.10.2022) до основного правочину, який набрав чинності 31.08.2022, за якими поступово збільшено вартість електричної енергії за вересень 2022 року (з 01.09.2022, з 11.09.2022, з 21.09.2022) на 28,3%.

Суди першої та апеляційної інстанцій також встановили та врахували, що:

- при укладанні протягом двох днів підряд додаткових угод № 3 та № 4 (10.10.2022 та 11.10.2022), сторонами здійснено формальний підхід щодо дотримання приписів стосовно не перевищення 10% одноразового збільшення та штучне "розбивання" однієї зміни ціни у процедурі закупівлі на дві додаткові угоди;

- на підтвердження коливання ціни на електричну енергію Постачальник до своїх листів повинен був додати копії звітів про результати роботи РДН/ВДР та про діяльність ОР за відповідний календарний місяць, чого зроблено не було;

- Постачальник при визначенні наявності коливання ціни на електричну енергію використовував лише дані щодо середньозваженої ціни, порівняння таких цін є некоректним, та не може підтвердити реальне коливання ціни на електричну енергію;

- при зверненні до Споживача з пропозиціями підвищити ціну, Постачальник не обґрунтував, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання Договору за ціною, запропонованою Споживачу на тендері, не навів причини, через які виконання укладеного Договору стало для Постачальника вочевидь невигідним;

- одночасно Постачальник мав довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання Постачальником тендерної пропозиції). Таких доказів Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" не надано;

- відповідач не довів належними доказами виникнення у нього права змінити вартість електричної енергії, що поставляється ним за Договором, у зв`язку з коливанням цін на ринку.

Встановивши вказані обставини, зокрема те, що внаслідок укладення оспорюваних додаткових угод відбулось збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10%, а саме на 28,3%, від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні Договору за результатами процедури закупівлі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про невідповідність таких угод приписам Цивільного кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі", та, відповідно, про наявність підстав для визнання їх недійсними.

Згідно з частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Враховуючи, що оспорювані додаткові угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між позивачем та відповідачем щодо ціни електричної енергії, поставленої за Договором, мали регулюватись додатком № 2 до Договору, підписаним сторонами при укладенні зазначеного договору, та встановивши, що внаслідок виконання Споживачем своїх зобов`язань фінансового характеру за оспорюваними угодами Постачальником було отримано грошові кошти на загальну суму 12 067,34 грн, які є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, і підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути позивачу, що відповідає приписам статей 216, 1212 Цивільного кодексу України, суди першої та апеляційної інстанції також дійшли обґрунтованого по суті висновку про наявність підстав для задоволення позову і у вказаній частині щодо стягнення грошових коштів.

При цьому Суд звертає увагу, що суди попередніх інстанцій застосували частину 1 статті 670 Цивільного кодексу України замість статті 1212 Цивільного кодексу України. Однак помилкове застосування зазначеної норми не призвело до ухвалення неправильного по суті рішення.

Такий висновок узгоджується з позицією Великої Палатою Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, яка прийнята після подання касаційної скарги у даній справі № 918/323/23 та яка підлягає врахуванню Судом, в силу приписів частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене суд відхиляє аргументи скаржника про неправильне тлумачення та застосування судами першої та апеляційної інстанцій пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" щодо можливості неодноразового збільшення ціни за одиницю товару, сума яких перевищує 10%, з посиланням на постанови Верховного Суду від 05.07.2021 у справі № 826/11063/17 та від 05.04.2023 у справі № 420/17618/21, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 вирішила відступити від висновків щодо застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

При цьому деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками господарських судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень про задоволення позовних вимог у цій справі.

Суд зазначає, що інші доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

7. Судові витрати

З огляду на те, що Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 29.05.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.08.2023 у справі № 918/323/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді Г.О. Вронська

І.Д. Кондратова