Рішення

від 04.03.2024 по справі 126/2447/23

БЕРШАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа № 126/2447/23

Провадження № 2/126/192/2024

"04" березня 2024 р. м. Бершадь

Бершадський районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Рудь О. Г.,

секретар Кучанська В. М.,

за участі представника позивача прокурора Онуфрієнко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бершадь цивільну справу за позовом керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації,-

ВСТАНОВИВ:

Керівник Гайсинськоїокружної прокуратуриВінницької областів інтересахдержави вособі Головногоуправління Держгеокадаструу Вінницькійобласті звернувсядо судуз данимпозовом,в якомупросить припинити правовласності ОСОБА_1 на земельнуділянку з кадастровимномером 0520484800:02:001:0351площею 2,1348га,з цільовимпризначенням дляведення товарногосільськогосподарського виробництвашляхом їїконфіскації увласність державив особіГоловного управлінняДержгеокадастру уВінницькій області.Стягнути звідповідача судовівитрати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у власності громадянки російської федерації ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка сільськогосподарського призначення.

Так, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.12.2014 за відповідачем зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 0520484800:02:001:0351 площею 2,1348 га.

Встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 918 від 03.12.2014 (спадкова справа 9/2014) після смерті батька ОСОБА_2 , якому належала земельна ділянка на підставі державного акту направо власності на земельну ділянку серії ВН № 112286, ОСОБА_1 успадкувала земельну ділянку з кадастровим номером 0520484800:02:001:0351 площею 2,1348 га, цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

В подальшому, на підставі зазначеного свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520484800:02:001:0351 площею 2,1348 га, цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з інформацією УДМС України у Вінницькій області, наданої у листі № 0501.4-5339/05.2-23 від 15.09.2023 року, ОСОБА_1 паспортом громадянина України, паспортом громадянина України для виїзду за кордон - не документувалася.

Належність ОСОБА_1 до громадянства російської федерації та тим, що вона проживає за адресою: АДРЕСА_1 , російська федерація, підтверджується інформацією наявною в свідоцтві про право на спадщину за законом № 918 від 03.12.2024, виданого приватним нотаріусом Бершадського нотаріального округу Вінницької області Новокрещеновою Л.П..

Згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 15.09.2023 власником земельної ділянки з кадастровим номером 0520484800:02:001:0351 площею 2,1348 га є громадянка російської федерації ОСОБА_1 .

Таким чином, всупереч положенням ч. 4 ст. 81 Земельного кодексу України відповідач не відчужила дану земельну ділянку протягом року з набуття права власності на неї та продовжує нею володіти по цей час.

Оскільки, ОСОБА_1 будучи громадянкою російської федерації упродовж року після набуття права власності на спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення не відчужила її, тому є підстави для конфіскації її у власність держави відповідно до вимог ст. 81 ЗК України.

Прокурор заявлені вимоги підтримала та просила їх задовольнити, з підстав викладених в позовній заяві.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області 25.10.2023 подав письмові пояснення, в яких посилаючись на ч. 4 ст. 81 ЗК України, ч.1,2 ст.145 ЗК України просить позов прокурора задовольнити. Судові засідання по вказаній справі проводити без участі їх представника.

Відповідач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення судових засідань у відповідності до ч. 11 ст. 128 ЦПК України шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному веб-сайті судової влади України, в жодне судове засідання по даній цивільній справі не з`явилася. Будь-яких заяв та клопотань, а також відзиву на позовну заяву, від відповідача на адресу суду не надходило.

З урахуванням завдань цивільного судочинства та розумних строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутність відповідача.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у власності громадянки російської федерації ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка сільськогосподарського призначення. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.12.2014 за відповідачем зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 0520484800:02:001:0351 площею 2,1348 га.

Так, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом зареєстрованого в реєстрі за № 918 від 03.12.2014 (спадкова справа 9/2014) після смерті батька відповідача ОСОБА_2 , якому належала земельна ділянка на підставі державного акту направо власності на земельну ділянку серії ВН № 112286, ОСОБА_1 успадкувала земельну ділянку з кадастровим номером 0520484800:02:001:0351 площею 2,1348 га, цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Ставківської сільської ради Бершадського району Вінницької області.

В подальшому, на підставі зазначеного свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520484800:02:001:0351 площею 2,1348 га, цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з інформацією УДМС України у Вінницькій області, наданої у листі № 0501.4-5339/05.2-23 від 15.09.2023 року, ОСОБА_1 паспортом громадянина України, паспортом громадянина України для виїзду за кордон - не документувалася.

Належність ОСОБА_1 до громадянства російської федерації та те, що вона проживає за адресою: АДРЕСА_1 , російська федерація, підтверджується інформацією наявною в свідоцтві про право на спадщину за законом № 918 від 03.12.2024, виданого приватним нотаріусом Бершадського нотаріального округу Вінницької області Новокрещеновою Л.П..

Таким чином, судом встановлено, що відповідач є громадянином російської федерації та набула право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення в порядку спадкування.

Статті 13, 14 Конституції України визначають, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 81 ЗК України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

За змістом ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади - на землі державної власності.

Згідно з ст. 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 38 закону України «Про міжнародне приватне право» право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.

Згідно з ч. 1ст. 39 закону України «Про міжнародне приватне право» виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Якщо спірні земельні ділянки, які належать до нерухомого майна (ч.1 ст. 181 ЦК України), знаходяться на території України, то на них поширюється дія права України.

Отже, відповідач ОСОБА_1 , будучи громадянином іноземної держави та отримавши у спадщину земельну ділянку сільськогосподарського призначення, повинна була діяти у відповідності до приписів Земельного кодексу України.

Згідно пункту «е» ч.1 ст. 140 ЗК України однією з підстав примусового припинення права власності на земельну ділянку є не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках визначених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 145 ЗК України, якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за ЗК України не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.

Відповідно до ч. 2 ст. 145 ЗК України, у разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Статтею 153 ЗК України передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 18.09.2013 (справа № 6-92цс 13), основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення ЄС від 11.03.2003р. «Новоселецький проти України», від 01.06.2006 «Федоренко проти України»). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст. 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 , будучи громадянином російської федерації, в порушення вимог ч. 4 ст. 81 ЗК України, упродовж одного року після набуття права власності на спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення, і по даний час добровільно не відчужила її, вказана земельна ділянка підлягає конфіскації у власність держави в порядку ст.145 ЗК України.

Пунктом 10 ч. 1 ст. 346 ЦК України визначено конфіскацію як одну з підстав припинення права власності.

Згідно ст. 356 ЦК України до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом.

Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.

З огляду на характер спірних правовідносин не вбачається невідповідність заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, котрі сформовані у сталій практиці ЄСПЛ.

Відповідно до ч. 4 ст.145 ЗК України, позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах.

Згідно ч.1 ст.188 ЗК України державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

У відповідності до ч.1 ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до п.п.1 п. 3 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року № 15 (далі - Положення) основними завданнями Держгеокадастру є серед решти реалізація державної політики у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно п.п. 33 п. 4 Положення, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності у частині додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель, зокрема, за додержанням строків розгляду заяв чи клопотань щодо набуття і реалізації прав на землю.

Як слідує із інформації ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 0-2-0.6-2036/2-23 від 04.05.2023, через відсутність фінансування витрат ГУ по сплаті судового збору ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області не може належним чином здійснити повноваження щодо подання позовів про конфіскацію земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власників, яким такі земельні ділянки не можуть належати, а тому клопоче про представництво держави в особі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області саме прокуратурою.

Таким чином, обраний спосіб захисту порушеного права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яку відповідач незаконно використовує, є ефективним та належним способом захисту порушених прав держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, як територіального органу, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, тобто уповноваженого органу на здійснення функцій держави щодо подання позову про конфіскацію у власність держави земельних ділянок сільськогосподарського призначення, якими після отримання їх у спадщину незаконно володіють іноземні громадяни понад встановлений законом строк.

З огляду на викладене, позовні вимоги прокурора щодо примусового припинення права власності відповідача на дану земельну ділянку шляхом її конфіскації в порядку статті 145 ЗК України підлягають до задоволення.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись, статтями 38, 39 Закону України «Про міжнародне право», статтями 80, 81, 145 Земельного кодексу України, статтею 346 Цивільного кодексу України, статтями, 10, 12, 13, 76, 81, 89, 200, 263-265, 280-282, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов керівника Гайсинськоїокружної прокуратуриВінницької областів інтересахдержави вособі Головногоуправління Держгеокадаструу Вінницькійобласті до ОСОБА_1 проприпинення прававласності наземельну ділянку шляхомїї конфіскації задовольнити.

Припинити право власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), на земельну ділянку з кадастровим номером 0520484800:02:001:0351 площею 2,1348 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Джулинської сільської ради Гайсинського району Вінницької області (колишня Ставківська сільська рада Бершадського району Вінницької області), шляхом її конфіскації у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Вінницької обласної прокуратури (отримувач коштів: Вінницька обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909909, банк отримувача: ДКСУ м. Київ, МФО 820172, рахунок: UA568201720343110002000003988) сплачений судовий збір в сумі 2684 грн. 00 коп..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О. Г. Рудь